Презентувано унікальне дослідження розвитку садівничої галузі України за роки незалежності.

Це зробив сайт Kurkul.com [2] у спеціальному проекті «Операція-реанімація: як не втратити садівничу галузь України?» [3] та інфографіці. [4]

Видання аналізує розвиток галузі за рядом показників (площі насаджень, урожайність садових культур, сума сплачених податків, частка галузі у формуванні агарного ВВП та інше) за період з 1990 до 2016 роки.

«Хоч офіційна статистика фіксує зростання виробництва плодів та ягід із 2007 року, однак забезпечується воно за рахунок вступу в плодоношення садів, закладених ще 20 — 30 років тому. Загалом же останні 20 років площі насаджень під такі культури скоротилися майже утричі — з 636,9 тис. га у 1995 році до 196,7 тис. га в 2016-му. У товарній структурі виробництва найбільші обсяги припадають на яблука, груші, сливи, вишні та горіхи. 2015 року загальна частка цієї продукції перевищила 85% від загального виробництва. При цьому найбільш продуктивними регіонами з виробництва фруктів в Україні є Вінницька, Хмельницька, Чернівецька, Дніпропетровська та Закарпатська області», ― пише видання.

Аби реанімувати галузь опитані експерти пропонують кілька кроків.

Перший ― поновити 1,5% збір на розвиток садівництва, виноградарства і хмелярства та зробити прозорим механізм розподілу бюджетних дотацій. Відповідна ініціатива щодо збору вже пролунала від депутатів. Голова ж Асоціації «Укрсадпром» Дмитро Крошка додає, що в питанні бюджетних дотацій Мінагрополітики має визначати правила розподілу коштів і критерії, а рішення щодо них — ухвалювати має банк, визначений міністерством.

Другий крок ― збільшення терміну довгострокової оренди для садівників. Як це зробити правильно запропонував голова аграрного парламентського підкомітету з питань удосконалення структури державного управління в сфері агропромислового комплексу, інновацій та з питань базових галузей в агропромисловому комплексі Валентин Дідич через механізм емфітевзису.

«Потрібно прописати у законодавстві чіткі вимоги, у яких випадках договори емфітевзису можна укладати, а в яких — ні. Наприклад, якщо фермер планує виростити фруктовий сад, то йому цей договір потрібен. Адже, якщо завтра ми відкриємо ринок землі, його працю буде зруйновано», — пояснює він.

Третій ― зробити доступним банківське кредитування, а також ― нарощування фінансування з боку міжнародних організацій.

«Наприклад, коли міжнародні фінансові установи укладають угоду про те, що інвестують у дрібне фермерство €100 млн, то переводять гроші на банківську установу в Україні на пільгових 2-3%. Але ці гроші банківська установа може дати за ставкою, не нижче від ринкової по Україні. Тобто, це ті ж самі 17%. Та єдина перевага — в тому, що за цими програмами можна отримати кредит на 10 років», — пояснює Дмитро Крошка.

Четвертий ― оподаткування.

П’ята — вихід на нові ринки. Особливо гостро це питання постало після втрати вітчизняними садівниками головного ринку збуту — РФ, на який припадало 96% експорту продукції, пише видання.

«Аргумент» [5]

В тему:

• Экспансия. Как трансформирутся украинский АПК [6]
• Новая экономика Украины [7]
• Экономическая независимость от РФ: не останавливаться на полпути! [8]
• Промышленность после блокады: о чем свидетельствуют цифры [9]
• Открыть Африку. Новые рынки для украинского экспорта [10]