Верховний суд скасував вирок, яким були виправдані адвокат і суддя за звинуваченнями в отриманні хабарі у січні 2011 року.

Про це повідомляє «Судовий репортер [2]» з посиланням на ухвалу [3] від 8 вересня.

Суддя Новогродівського міського суду Донецької області звинувачувався в одержанні 4 тисяч гривень хабара, а адвоката у пособництві в цьому злочині. Вирок у справі з’явився тільки у лютому 2021-го [4], тобто через 10 років після тих подій. Справа слухалася за правилами Кримінально-процесуального кодексу 1960 року.

Верховний суд вважає, що Селидівський суд Донецької області як суд першої інстанції вибірково дослідив матеріали справи, не зіставив їх із доказами у справі, безпідставно віддав перевагу одним доказам та відкинув інші і належно свого рішення не обґрунтував.

Під час судового розгляду обвинувачені своєї винуватості не визнали. Даючи пояснення, адвокат пояснила, що намагалася справити враження на клієнта, щоб він сумлінно і своєчасно платив. Адже їй було відомо, що своєму колишньому адвокату він нічого не дав. Тому розповідала, що робитиме для досягнення бажаного результату — подасть позов про стягнення боргу одночасно до трьох суддів, один із яких точно потрапить на потрібного судді, а решту потім відкличуть. До того ж клієнт сам постійно підштовхував її, перепитуючи, чи домовилася вона із суддею і скільки це коштуватиме. Клієнт нібито постійно натякав, що оплата гонорару буде залежати від домовленості із суддею і рішення. Розуміючи, що клієнт може її обдурити щодо оплати гонорару, як уже сталося з її попередником, адвокатка постійно посилалася на те, що до вирішення спору в суді вона підключила знайомого суддю, який швидко і без тяганини винесе рішення.

Верховний суд вважає, що суд першої інстанції безпідставно врахував показання обвинуваченої і не взяв до уваги версію заявника. Останній стверджував, що почув від адвоката, що суддя відмовляється розглядати й ухвалювати рішення без отримання грошей. Водночас, вважаючи показання обвинуваченої достовірними, Селидівський суд не дав будь-якої оцінки інформації щодо фактичного підбурювання адвокатом клієнта на передачу хабара з метою отримання від нього грошей, що може мати окрему кримінально-правову кваліфікацію.

На досудовому слідстві адвокат і суддя провину визнали. Суддя навіть написав явку з повинною. Пізніше вони повідомили, що зробили це під тиском. Допит і очна ставка підозрюваних тривали вісім годин.

Суд показання, отримані на досудовому слідстві, не прийняв. На думку суду, сама по собі явка з повинною є позасудовими показаннями особи, тому не є допустимим доказом у суді. А допустимими є лише показання, надані під час судового засідання.

Прокурор з цим не погодився, тому що явка з повинною у розумінні КПК 1960 року є джерелом доказів.

Верховний суд вирішив, що суд першої інстанції проаналізував лише частину доказів, а щодо інших послався на те, що їх також було досліджено. Це такі докази як: протоколи очної ставки між свідками і обвинуваченими, протоколи допитів на досудовому слідстві. Першій інстанції слід було дати аналіз усіх наданих доказів, не обмежуючись лише зазначенням назви письмового доказу.

Колегія суддів також вважає, що місцевий суд ретельно не проаналізував показання обвинуваченого судді під час досудового слідства. Підозрюваний тоді ретельно описав обставини, займав активну позицію та робив власноручні доповнення до протоколу допиту. Затриманий суддя відмовився від послуг захисника, дав показання добровільно і будь-яких скарг на дії працівників міліції і прокуратури не мав. Відомості про особу судді та санкція статті обов’язкової участі захисника не передбачали.

Також начебто не достатньо ретельно проаналізовані на предмет провокації злочину показання обвинуваченої адвокатки, які вона дала в судовому засіданні.

Вирок скасували і справу передали на новий розгляд в першу інстанцію.

«Аргумент» [5]