Агонія російських «федерастів»

2.00

Нет

Або в ім’я чого брешуть геббельсівські пащі «путінососів».

Український Майдан радикалізує не тільки самих українців, але і жителів суміжної на Півночі держави.

Пропагандистська машина Кремля стосовно України вже не тільки набрала геббельсівських обертів у справі обдурення населення, але, здається перевершила потужне брехливе створіння міністра пропаганди Третього Рейха.

Маячня «путінососів» на кшталт Кісєльова, Доренко, Лєонтьева та інших пропагандистів-виродків не тільки досягла немислимих масштабів, але перетворила власно їх самих на психічно нездорових маніяків, що потерпають від хронічної українофобії. На жаль, душевна хвороба цих мутантів від журналістики інфекційна, і дуже швидко поширюється, вражаючи широкі маси своїх співгромадян.

Яскравим свідоцтвом тому є «Фейсбук», де у саме російському (а не тільки російськомовному сегменті) з’явилося багато користувачів, які прикрасили аватарки зображеннями шавронів садистів з «Беркуту» [2] та, з якогось переляку, георгієвських стрічок. Хоча до дев’ятого травня ще, як до Москви раком (проте, схоже, що в ординському царстві День Перемоги святкується щоденно).

Переказувати зміст постів всіх цих користувачів інтернету не має сенсу, бо це власно реплікації речей кремлівських вождів та їхніх медійних холопів. Слід лише зауважити, що в цих істеричних вигуках переважно йдеться про сепаратизм у Східних регіонах України, рятування «Русскава міра» та відмову нашій країні в її державності та незалежності.

Куди цікавіше інше: навіщо російська влада взагалі заварила цю солдатську кашу з латентною інтервенцією до України та тотальною обробкою мізків власних громадян? Хтось каже, що таким чином втілюються особисті амбіції Путіна та кремлівських та думських яструбів. Інші углядають волосату руку «Газпрому», який чигає на українську транспорту систему енергоносіїв...

Напевно, воно і так, але якщо поглянути на нинішні процеси з точки зору глобальної історичної перспективи, то можна помітити, що сьогоднішня Росія переживає чергове «регенерування» після другого етапу власного розпаду.

Дозволю собі навести історичні паралелі. Внаслідок революції 1917 року та Громадянської війни Російська імперія втратила території Польщі, Фінляндії, Прибалтики та Молдавії. Реванш відбувся майже 20 років по тому: Кремль поділив з нацистами значну частину Центральної та Східної Європи, повернувши під свій контроль балтійські держави, Молдову та частину Польщі, а також розпочав загарбницьку фінську компанію.

Що ми маємо зараз? 1991 року відбувся другий етап розпаду Московської імперії, із складу якої вийшло чотирнадцять суб’єктів, а само московське державне утворення перетворилося начебто на «новую и независимую Россию», яка, по своїй суті, продовжує залишатися імперським спадкоємцем Золотої Орди, але в значно скромнішому форматі.

За останні два з лишком десятиліття Росії вдалося залишати в зоні власного впливу невеличке «вікно до Європи» Білорусь, декілька кавказьких та низку середньоазійських держав та, начебто, Україну. І тут трапляється несподіване: Україна вирішує розвернутися лицем на Захід, що спонукує Росію до заходів в дусі тих, до яких Радянський Союз вдався у 1939-40 роках. Яскравим свідоцтвом цієї тези служать мілітарні та політичні дії росіян у новітній історії, що ведуть до анексії Абхазії та аншлюсу Південної Осетії.

З Україною справа інакша! Мені здається, що зараз Україну, на відміну від Грузії, від прямого військового втручання Росії рятує спільний з ЄС кордон та відсутність у Старому Світі диктатора на кшталт «шаленого Адіка», з яким можна було би «попіліть» незаймані нейтральні території«, шляхом підписання нового Пакту Рібентроппа-Молотова. Ось чому Росія обрала шлях латентної інтервенції, а тому ординська влада через ЗМІ психологічно налаштовує власних громадян на цю агресію щодо України.

Але, як бачиться мені, політика Росії приречена на поразку. Про це свідчать ідеологічні орієнтири сусідів-імперіалістів. Всі ці георгієвські стрічки, гасла «православие. самодержавие, народность» та «фашизм в Украине не пройдет», чорносотенні донські козаки, великодержавна «шалупонь» всіх гатунків, тощо, є нічим іншім як тінями войовничого неуцтва, вони не несуть якогось поступового заряду і живляться виключно минулим.

На відміну від «орлів Сталіна», які керувалися хоча і хибною, проте ведучою до світлого майбутнього ідеологією, усі нинішні російські цінності базуються виключно на тому, що було та без вороття пройшло. І хворобливо хизуються власною недоречністю в сучасному світі, а також духовними зубожінням та тотальною вичерпаністю. Думається, що саме тому зараз, наче смердючі помиї, рясно випліскуються у простір соціальних мереж темні сторони «загадочной русской души».

Це реальний симптом тяжкої хвороби російського суспільства, майже всіх його верств. Сьогоднішня ідеологія Москви нічого конкретного не обіцяє ані завтра, ані у наступній «пятилетке». На відміну від змін, обумовлених вибором європейського вектору, кремлівські ідеологи не здібні запропонувати щось привабливе ані українцям, ані власному народові. Надати конкретику?

Маленький приклад: у Європі іпотека складає в середньому — 6-7 відсотків при повному застереженні прав споживача, у Росії — 13-18 відсотків. При цьому ніхто не застереженій від «цейтноту», на кшталт фінансової кризи 2008 року, коли банківські бандити почали погрозами та примусом вимагати одночасного і термінового покриття довгострокових кредитів.

Ще одним протиріччям сучасної Росії є те, що її імперські амбіції геть не обумовлені економічною потужністю. Великі імперії розширюються не виключно з політичних, а у першу чергу з господарчих причин. Ще Маркс довів все про захоплення нових ринків для метрополій та дешеву сировину з колоній. Але сьогоднішня Росія — це сировинний додаток, «бананова республіка з нафтою та ракетами». По суті — колонія цивілізованого світу та Китаю, куди на «нафотодоляри» звозяться «ширпотреб» не першого гатунку та люксусні авто з Німеччини.

Але ця колонія плекає імперські амбіції. І це є метаморфозою, фактично сторичним парадоксом.

Безглуздям, на мій погляд, виглядає розгойдування Кремлем сепаратистського «підводного човна» в степах України, тому що гіпотетичний розкол нашої держави безумовно викличе ланцюгову реакцію у сусідів. І тоді, мабуть, настане третій етап розпаду колись великої Російської імперії. Адже з усіх сусідів України найбільш федеративним є сама РФ (83 суб’єктів), в деяких регіонах якої вже не перший рік йде партизанська громадянська війна. Зокрема на Кавказі.

І вже зовсім кумедним та тлі лаштунків вистави північної імперії-колонії щодо України виглядають «рятівнички» населення українського сходу — ті самі, російські виряджені православні «казачки-титушки», котрих з первісними дикунськими криками нещадно гвалтують в дупу несамовиті дагестанські бандюки, аборигени величних гір Кавказу...

Фото: NATALIA KOLESNIKOVA / AFP

—

Д. Палагнюк, спеціально для видання «Аргумент» [3]

В тему: