Цієї осені Бахмуту виповнилося 447 років.​ Місто, з якого починався Донбас — яке воно сьогодні? Як пережило період окупації? І наскільки відчуває Бахмут себе Україною?​ Журналісти проекту Радіо Свобода «Радіо Донбасс.Реаліі» приїхали в Бахмут, щоб особисто спитати про це у місцевих жителів. Як у місті, де працював більшовик Артем, сприймають війну.

Бахмут. До лінії розмежування — 30 кілометрів. Це одне з найбільших прифронтових міст на підконтрольній Україні частині Донбасу. Під час початку російської агресії 2014 року Бахмут [2], колишній Артемівськ, 4 місяці провів в окупації угруповання «ДНР».

У 2015-му місту повернули його історичну назву. Раніше воно називалося на честь більшовика Федора «Артема» Сергєєва, засновника так званої «Донецько-Криворізької республіки» і кумира донецьких сепаратистів.

Цієї осені Бахмуту виповнилося 447 років.​ Місто, з якого починався Донбас — яке воно сьогодні? Як пережило період окупації? І наскільки відчуває Бахмут себе Україною?​

Журналісти проекту Радіо Свобода «Радіо Донбасс.Реаліі» [3] приїхали в Бахмут, щоб особисто спитати про це у місцевих жителів. Це вже одинадцята відкрита студія ​спецпроекту виїзних ефірів з міст Донбасу. [4] У розмові взяли участь небайдужі до майбутнього свого міста бахмутяни.

На цю тему: Современные границы Украины сформировались в 1917-1918 годах [5]

​— 91 рік місто було Артемівськом — у 2015-му йому повернули історичну назву. Як тут сприйняли це?

Вадим Ардіян, журналіст: Вперше місто намагалися перейменувати в 1991 році. Тоді на референдумі це підтримали лише 25 % жителів. Міська влада до цього поставилася не дуже добре. Деякі люди похилого віку кажуть: «Ми народилися при Артемівську — ми хочемо померти тут». Казали, що потрібно буде міняти всі документи, значить, це зайві гроші.

Але цікаво, що в тому ж 91-му році місто-супутник Бахмута Карло-Лібкнехтовськ перейменували у Соледар абсолютно безболісно.

Андрій Кузнєцов, вчитель: Зараз «Артемівськ» кажуть ті, хто проросійськи налаштований. Бахмут — маркер проукраїнської позиції.

Виїзний ефір Радіо Донбас.Реалії в Бахмуті

Олександр, переселенець: У 1991 році на перейменування не було соціального запиту. Сьогодні у нас є конфлікт, є війна — з’являється прошарок, який вимагає змін. Ці люди привносять нове в суспільство. Ми нарешті стали українцями.

Бахмут, День прапору, 2014 рік. Місцеві активісти біля будівлі колишньої Земської управи, де в 1918 році вперше на Донбасі було піднято український прапор

— Бахмут навесні 2014-го був, як і решта міст Донбасу, окупований угрупованням «ДНР». Що тоді відбувалося в місті?

Анна Бокова, журналістка «Бахмут IN.UA»: Пусті вулиці. Громадські активісти маркували українськими прапорами дерева та стовпи, і за це можна було потрапити «на підвал».

До війни в місті українською розмовляла стабільно лише одна одна людина — Дмитро Денисенко, відомий писанкар. Ми всі бачили, як 9 травня у парку його оточили люди з автоматами за те, що він говорив українською. В нас не було із собою паспортів. Тоді я відчула страх, що з парку ми можемо не вийти. Дзвонила начальнику поліції, він сказав, що не хоче, щоб почалася війна. Підходила до поліцейських, вони проходили повз і відверталися. Тільки за годину очільниця оргвідділу міськради і ще один депутат заступилися за нього і підтвердили, що він усе життя прожив у Бахмуті.

Український прапор весь цей час був лише на військовій частині. Командування там було спражніми патріотами, які готові були виконувати свій обов’язок до останнього. Вони майже не виходили звідти.​

Вадим Ардіян, журналіст: Найстрашніше було, коли з будівлі міськради зривали жовто-блакитні стрічки та скинули герб.

Багато людей дивилися на це і просто плакали. Це робили незрозумілі військові люди. Але чутно було московський акцент.

— Влітку 2014-го батальйон «Артемівськ» звільнив місто. Чи відчули ви це?

Марина Прохорова, активістка: На вулицях знову з’явилися іномарки. Коли було «ДНР» [6], люди боялися, що їх відберуть. Ховали машини по селах. Кав’ярні, коли місто звільнили, наповнилися людьми. З дітьми почали виходити на майданчики.

— Питання від наших глядачів, які дивляться трансляцію: як сприймають війну ваші діти?

Андрій Кузнєцов, вчитель: Як не дивно, у школах немає «політичних війн». Діти із родин з різними поглядами проводять час разом, спілкуються.

Діти моделюють поведінку дорослих, а дорослі припинили сперечатися десь у 2015-му році, бо довести ніхто нічого не може.

На цю тему: Вода на линии огня [7]

Марина Прохорова, активістка: Якось я їхала в маршрутці із компанією дітей десь 10-ти років. Повз проїжджала велика військова техніка. Діти почали обговорювати, що це може бути: «Гвоздика», «Піон» чи «Град». Коли почула, як діти розбираються в таких речах, відчула, що справді — війна.

— Чи стежать у Бахмуті за тим, що відбувається в ОРДЛО [8]?

Ганна Бокова, журналістка: Ми взяли собі за правило — не публікувати новини з тих територій, бо ми не можемо нічого перевірити. Посилаємося лише на українські джерела.

Марина Прохорова, активістка: Я навчалася у Донецьку. Для мене це дуже рідне місто. Коли люди зараз говорять про Донецьк — це сум і біль.

Денис Пушилін [9] став «виконуючим обов’язків»? І що нам з цього? Нас стосується те, що з тієї території усі їдуть до нас за покупками. Тому в Бахмуті високі ціни, це важко для місцевих. Великі черги до банкоматів, коли люди приїжджають знімати гроші тут, черги в пенсійний фонд, інші соціальні установи. Комусь це допомагає розвиватися, але не моєму гаманцю.

— Які виклики стоять зараз перед містом?

Сергій Калашніков, спікер Бахмутської міськради: З початком цих подій місто прийняло 110 тисяч переселенців. Це більше, ніж населення нашого міста. Це був виклик. Бахмутяни почали консолідуватися. У міськраді намагалися зробити так, щоб кожний отримав допомогу: пункти збору речей, юридична допомога...

На цю тему: Оксана Забужко: Українці — це не партія [10]

— Є враження, що Бахмут — порівняно успішне місто на Донбасі. Чи комфортно жити тут?

Андрій Кузнєцов, вчитель: У місто зайшли грантові програми по будівництву. Ці гроші вкладаються в соціальну інфраструктуру, але є і проблеми. Бувало, що підрядник не видавав гроші робітникам, і багато що зі збудованого треба було перероблювати.

Парк у центрі Бахмуту під час святкування Дня міста

​Олександр, переселенець: Місцеві люблять порівнювати себе з Костянтинівкою, але не порівнюють Бахмут зі 100-тисячним містом у Латвії, Польщі. Грантові програми добре виглядають, але дорогу постелили, а потім — перестелили. Хто винен? «Миші з’їли».

Цієї осені бахмутяни святкували 447-річчя з дня заснування Бахмуту. Ми запитали у містян, чим вони пишуються у Бахмуті:

— Чи є у місті громадянське суспільство?

Альона Щекодіна, журналістка: Є моменти, коли активісти досягають того, чого вони хочуть. Були жахливо розбиті дороги. Ми зробили громадські слухання. До нас підходили люди, хтось підтримував, хтось боявся, що «зараз міськрада приїде, насварить». Через 4-5 місяців дороги полагодили.

Бахмутяни під час урочистого розкриття найбільшого українського прапору, 23.08.2014

Андрій Кузнєцов, вчитель: Разом із війною у місті з’явилися перші волонтери [11], які допомагали військовим [12].

Утворилися хаби громадських активістів. Міська влада бачить це і тримає марку, перехоплює ініціативу, починає штовхати своїх співробітників. Навіть між хабами починається добра конкуренція. Це дуже важливо. В Бахмуті з’явилися лідери думок.

—

 

Денис Тимошенко, Тетяна Якубович; опубликовано в издании Донбас.Реалії [13]

---

На цю тему:

• Бахмутские казаки. Кто они? Страница истории одной подзабытой российско-украинской войны [14]
• Боєць батальйону «Донбас», що пройшов російський полон: Відрізали голови, знімали шкіру [15]
• Якщо Україна буде сильною, Донбас говоритиме «Слава Україні» — Олег Кузьміних [16]
• «Україна» — це не «окраїна» [17]
• Донеччина: де шукати українське коріння [18]