Коли ще у Володимира Зеленського з’явиться нагода запитати Джо Байдена: «В мене є дуже просте питання: пане президенте, чому ми досі не отримали спеціальний статус основного союзника США?» Хто в Офісі Президента України думає над цим?

На третій день після інавгурації 46-го президента США Володимир Зеленський дав інтерв’ю програмі «Axios» на американському каналі HBO, в якому, зокрема, висловив доволі контроверсійну думку: «В мене є дуже просте питання: пане президенте, чому ми досі не в НАТО?»

Таке звернення до Джо Байдена не може не дивувати. Бо НАТО [2] – це передусім колективний блок з тридцяти країн-учасниць. Тож логічніше звертатися до них, а не лише до США.

На цю тему: Игорь Лосев: Как Украина теряет Украину [3]

Вплив Джорджа Буша на НАТО виявився недостатнім для приєднання України до ПДЧ [4]. Візит американського президента до Києва не допоміг. 2-4 квітня 2008 року на саміті НАТО в Бухаресті Україна та Грузія так і не отримали очікуваний план дій щодо членства (ПДЧ) в Північноатлантичному Альянсі.

НАТО – це не партія, до якої приймають згідно заяв і шляхом голосування. Джо Байден аж ніяк не зарадить і не допоможе. Невже Володимиру Зеленському про це невідомо?

Однак існують й інші проблеми. Як Україна може інтегруватися у структури Альянсу з мізерним фінансуванням ЗСУ (250 тисяч військових) у 4 млрд доларів? Армія Німеччини (200 тисяч солдатів), приміром, має бюджет у 80 млрд євро. А скільки видадків потребуватиме переведення ЗСУ на єдині стандарти НАТО [5]? Адже йдеться не лише про належну зарплатню, але й про сумісне з натівським озброєння й відповідною інфраструктурою. Чи готова Українська держава з її бюджетом до складних інтеграційних процесів, пов’язаних з модернізацією ЗС? А ще Північноатлантичному Альянсу, якщо Володимир Зеленський [6] цього не знає, треба сплачувати внески у размірі 2% від ВВП...

Але ми навіть не про це. Питання в іншому. Чому в своєму інтерв’ю Володимир Зеленський не згадав, що з 2014 року Україна є однією з трьох країн-кандидатів на отримання статусу основного союзника США («Основний союзник поза НАТО» – Major Non-NATO Ally або MNNA), на який також претендують Грузія і Молдова, що свого часу, як і Україна, стали жертвами агресії і так само тимчасово втратили частини своїх територій. Надання такого статусу було б логічним кроком з боку США як держави-гаранта відповідно до Будапештського меморандуму. Нагадаємо, що сьогодні 18 країн, які не є членами НАТО, мають статус основних союзників США. 1 серпня 2019 року Дональд Трамп [7] надав такий статус Бразилії.

Чому Президент України не поцікавився у Джо Байдена, коли Україна отримає спеціальний статус основного союзника США? Це значно посилило б позиції України в її намірі вступити до НАТО, а разом з тим утвердило вагу Української держави на міжнародній арені.

На цю тему: Братве хана. Интрига лишь в том, кого Дядя Сэм сожрет первым [8]

Напередодні Мюнхенського форуму з безпеки 14 лютого 2020 року українські дипломати, науковці й письменники звернулись до Володимира Зеленського з відкритим листом («Безпека України понад усе!»), в якому вимагали порушити питання отримання Україною спеціального статусу основного союзника США.

Це звернення було оприлюднене в багатьох виданнях: «День» [9], «Універсум» [10], «Главком» [11], «Gazeta.ua» [12], «Українська літературна газета» [13], у газеті «Свобода» [14] – найстарішій україномовній газеті США.

На жаль, з боку Президента України жодної реакції не послідувало...

Коли ще у Володимира Зеленського з’явиться нагода запитати Джо Байдена: «В мене є дуже просте питання: пане президенте, чому ми досі не отримали спеціальний статус основного союзника США?»

Хто в Офісі Президента України думає над цим?

—

Олег К. Романчук, PhD; шеф-редактор журналу «Універсум»

На цю тему:

• Бумеранг с рикошетом. Как санкции против Дубинского ударят по Зеленскому [15]
• «Злочинним шляхом» [16]
• Зеленский и коррупция: шесть шагов вперед и десять назад - эксперты [17]
• Российские агенты в украинском политикуме. Почему их обнаруживают только спецслужбы США? [18]
• ВСУ: развал управления и позор “верховного” - и все это на 6-м году войны [19]