... На вечір першого дня, за даними Державної варти, було 35 вбитих, 68 важко поранених, 392 — легкопоранених. Журналісти називали цифру загиблих у 200 осіб, а більше тисячі вважали пораненими. Зруйновано більше 900 будинків, 12 тисяч киян опинились без житла та майна ...

Зйомка пожежі з аероплану Таубе

Йшов звичайний літній день, 6 червня 1918 року. У гімназіях щойно завершились іспити та випускні вечори. Розпочався період відпусток. Чимало киян уже забронювали собі літні дачі у Пущі-Водиці, Святошино, Боярці.

Черговий пожежної команди на Великій Житомирській задумливо розглядав місто з висоти своєї вишки. Нещодавно керівництво оголосило про скорочення штатів. А це означало, що доведеться працювати більше за ті ж самі гроші. Напередодні пожежники збирались на збори, оголосили свій протест проти реформи, однак це не мало впливу на рішення влади. На 8 липня призначено початок страйку.

Раптом черговий помітив дим над Печерськом — десь між Лаврою та воєнними складами щось горіло. О 9 годині 40 хвилин на пожежу виїхав перший екіпаж. За 20 хвилин викликали підмогу та резерви. Невдовзі після того Київ здригнувся. Над містом пролунав потужний вибух. Вибухова хвиля повалила на землю перехожих, а в будівлях повилітали шибки. Стовп вогню та диму було видно за десятки кілометрів. В різні сторони розлітались ракети. Кияни пригадали події січня, коли місто обстрілювали більшовики [2].

В тему: Атаман Петлюра против атамана Зеленого: карательный поход на Триполье [3]

Вибухи повторювались і повторювались. Хідники на Хрещатику та прилеглих вулицях були вкриті суцільним шаром вибитого з шибок скла. Місто охопила паніка. З Печерська та Хрещатика люди бігли на Михайлівську та Софійську площу. Керівництво міського трамваю ухвалило рішення припинити рух трамваїв по усьому місту — вагони один за одним їхали в депо. Мешканці кинулись з міста в сторону Святошина. На залізничному вокзалі натовп людей намагався знайти бодай якийсь потяг і виїхати на ньому з Києва.

Невдовзі з’ясувалося, що пожежа та вибухи стались на військових складах в районі Звіринця. Це давнє київське передмістя. Архітектурною домінантою Звіринця був Іонинський Свято-Троїцький монастир. У 1918 році ченці завершували будівництво високої дзвіниці для своєї обителі. Поруч були розташовані різноманітні споруди військового відомства — склади, казарми, полігони. А між ними тулились непримітні житлові будиночки.

Реакція військових та медиків була миттєвою. За лічені хвилини до епіцентру вибуху рушили німецькі солдати. Лікарі, медсестри, санітари поспішали на допомогу пораненим. Більшість постраждалих відправляли до Військового шпиталю, а загиблих — в Анатомічний театр. Державні установи та школи припинили роботу.

Між тим, після вибуху серед киян поширились чутки про можливе поширення містом отруйних газів. В деяких установах гарно спрацювала система, яку пізніше назвуть цивільним захистом — почали роздавати протигази та протигазові маски.

Дим від пожежі на Звіринці

Потужні вибухи припинились о пів на першу дня, однак пожежа тривала. Район вибуху оточили німецькі солдати та Державна варта. До міністра військових справ терміново були викликані комендант Києва, голова гарматного відділу. О першій годині дня опубліковано оголошення начальника київської столичної міліції Миколи Кваснікова. В оголошенні міліція пропонувала усім підприємствам організувати чергування працівників. Двірникам наказано весь час перебувати біля воріт будинків та повідомляти про найменші підозри на мародерство. І це спрацювало: впродовж дня у Києві не було зафіксовано жодного випадку вбивства, пограбування чи крадіжки. Мародери зʼявились за кілька днів. Але й з ними міліція цілком успішно справлялась.

Німецьке командування підняло в повітря вартові літаки Таубе. Найімовірніше, що саме з цих літаків зроблено відомі фото пожежі.

Неподалік від Звіринця були ще військові склади на Лисій горі. Утім, завдяки умілим діям обслуги цих складів вони були врятовані від катастрофи.

Від вибухів постраждав Свято-Троїцький Іонинський монастир. Він був повністю зруйнований. За деякими даними, загинуло 12 ченців.

Листівка з зображенням Свято-Троїцького Іонинського монастиря. Вибух зруйнував недобудовану дзвіницю

На місце вибухів приїхав Гетьман Павло Скоропадський [4] та премʼєр-міністр Федір Лизогуб. Київська судова палата розпочала слідство.

В тему: Гетьманомика [5]

Слідство висувало декілька версій розвитку подій. За однією із них охоронець взявся ремонтувати ящик з сигнальними ракетами. Через необережність ракети вибухнули. Відтак розпочалась пожежа. Звідти вогонь перекинувся на склади гарматних набоїв на роз’їзді двох залізничних гілок — до Іонинського монастиря та до станції Київ-ІІІ (зараз це район залізничної зупинки Видубичі). Ці набої були складені фактично під відкритим небом. Сюди їх підвозили наприкінці 1917-го, рятуючи від більшовиків та евакуюючи з фронту. Оскільки приміщень не вистачало, то набої складали просто поруч із колією. По сусідству із гарматними набоями були порохові льохи та склад піроксиліну.

Інші свідки стверджували слідчим, що спочатку загорівся майновий склад та архів 14 артилерійської батареї. А тоді — ракети, гарматні набої, порох — так і поширювався смертоносний вибух. Чутки також приписували вибухи більшовикам, російським есерам та агентам Антанти.

Фрагмент німецької мапи Києва 1918 р. По обидва боки залізниці видно місце розташування відстійників на Звіринці

Під час вибуху з німецьких військових частин втекло багато коней. Військовикам навіть довелось оголосити про необхідність повертати таких збіглих коней.

На вечір першого дня, за даними Державної варти, було 35 вбитих, 68 важко поранених, 392 — легкопоранених. Журналісти називали цифру загиблих у 200 осіб, а більше тисячі вважали пораненими. Зруйновано більше 900 будинків, 12 тисяч киян опинились без житла та майна. Статистичне бюро Київської міської управи 22 червня опублікувало повідомлення про свої підрахунки. За їхніми даними, загинула 81 особа, 139 отримали поранення, 119 контужених та 108 — психічно хворих.

Серед загиблих знайшли тіло 18-літнього Петра Лопуховича. Він щойно, 2 червня, отримав свій атестат і готувався до вступу в університет. Лопухович був з того нещасливого 8 класу Кирило-Мефодіївської української гімназії, з якого двоє загинули під Крутами.

Некролог Петра Лопуховича, випускника Другої української київської гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства. Петро загинув 6 червня від вибуху на Звіринці

Серйозне поранення ока отримав уповноважений німецького верховного командування полковник Фрідріх Штольценберг. Він близько місяця провів у госпіталі, а потім поїхав до Німеччини.

На другий день Звіринець виглядав апокаліптично: зруйновані будинки, обгорілі дерева, уламки снарядів, час від часу чуються нові вибухи. Між пожарищ блукають мешканці Звіринця у пошуках свого майна або рідних. Журналісти писали про це доволі промовисто: «Диявол влаштував свій шабаш».

Звіринець був всіяний рештками снарядів. Знайти тут рештки свого майна було практично неможливо

Рятівникам вдалось віднайти тіла 23 загиблих. Постраждало і Звіринецьке кладовище. Повністю зруйновано могили жертв більшовицького терору.

Натомість решта міста поверталась до нормального життя. Ринки та уцілілі магазини відчинились. Транспорт курсував, світло було, телефон працював.

Виникли різноманітні громадські ініціативи допомоги постраждалим. Популярні тоді акторки Клара Юнг та Вікторія Кавецька провели благодійний вечір. Група артистів зібрала понад 5,5 тисяч рублів. Підприємства виділяли кошти на відбудову будинків. «Центродом» (спілка домових комітетів) вирішив збудувати кілька бараків. На висоті виявилась і влада: 100 тисяч рублів виділила міська дума, було організовано пункти харчування. Щодня впродовж кількох днів працювало декілька польових кухонь в різних частинах міста. Уряд створив спеціальну комісію за участі міністрів і також виділив кошти.

В тему: Атаман Петлюра против атамана Зеленого: карательный поход на Триполье. Окончание [6]

Один із пунктів харчування

Червоний Хрест, Українбанк, кооперативи «Життя» та «Міський споживач», єврейська та польська громада — це далеко не повний перелік установ та громадських організацій, що надавали фінансову допомогу постраждалим. Та що там, практично усі кияни віддали свій одноденний заробіток на користь жертв катастрофи.

Загалом, планувалось звести 55-60 тимчасових бараків. Виникла ідея на місці зруйнованого Звіринця збудувати комплекс урядових будівель української столиці. Та плани не збулись.

Про київські вибухи було знято три фільми: «Катастрофа у Києві», «Катастрофа на Звіринці (місце катастрофи на Звіринці у Києві)» та «Київська катастрофа». Згодом вони демонструвались у кінотеатрах, а зароблені на цьому гроші йшли на допомогу постраждалим.

11 червня 1918-го відбулись похорони загиблих. Перші 32 загиблих були поховані на Звіринецькому цвинтарі. Петра Лопуховича батьки воліли поховати на Байковому кладовищі.

В церкві Олександрійської лікарні єпископ Никодим відслужив панахиду. На похорон приїхало усе вище керівництво держави: сам гетьман, премʼєр-міністр, посли та німецьке військове командування, київський міський голова. Похорони не були велелюдними: міліція допускала тільки офіційних осіб та близьких родичів, адже територія ще не була повністю очищена і існувала небезпека випадкових вибухів.

Процесія у супроводі військового оркестру пройшла від Олександрівської лікарні через Бесарабку, Хрещатик, по Олександрівській та Московській вулицях на Звіринецьке кладовище.

Руїни Звіринця після вибухів та пожежі

Пізніше звіринецький вибух ще неодноразово нагадував про себе. За 10 днів після трагедії кілька хлопчаків викрали з місця катастрофи снаряд. Занесли в Голосіївський ліс [7]. Через деякий час снаряд вибухнув, один із хлопців загинув. Подібні випадки ставались і надалі. В деяких регіонах запровадили запобіжні заходи — почали обстежувати склади зброї на предмет безпеки, закликали здавати боєприпаси. А київська міська влада вирішила не скорочувати штати пожежників.

Чи не найекстравагантіший наслідок вибухів на Звіринці — це руйнація частини міської каналізації. На Звіринці був розташований один із каналізаційних фільтрів, через який забруднена вода потрапляла в Либідь [8], а потім — у Дніпро. 6 червня фільтр був зруйнований і нечистоти потрапили у річку без очистки.

Про завершення слідства історикам не відомо. Архівні документи наразі не віднайдені. Правдоподібно, що завершенню розслідування завадило антигетьманське повстання у листопаді 1918-го, а згодом і вступ до Києва більшовиків.

Немає також і остаточних підрахунків кількості жертв та збитків. Достеменно відомо про 32 жертви, що були поховані на Звіринецькому цвинтарі, 1 загиблого, якого похоронили на Байковому кладовищі та, ймовірно, 12 ченців Іонинського монастиря. А зруйнований Звіринець так і не відродився. Зараз більшість цієї території зайнята Ботанічним садом імені М. Гришка НАН України.

—

Віталій Скальськый, історик, кандидат історичних наук, співробітник Інституту історії НАНУ; опубліковано у виданні DSnews [9]

В тему:

• Иллюзии на крови. Революция 1917-го: уроки и предостережения [10]
• Первая оккупация Киева большевиками: три недели грабежей и убийств местных жителей [11]
• Преступление без наказания. Часть 2: убийца Ленин, убийцы большевики [12]
• Неудачный Октябрь: попытка большевистского восстания в Киеве в 1917-м [13]
• 7 ноября: у врагов народа — праздник. Как коммунисты уничтожали Украину [14]