Легендарний столичний сквер розстріляних письменників у Кличка хочуть назвати іменем одного актора.

Площу Бастилії в Парижі перейменували іменем Жана-Поля Больмондо.

Трапилося це так.

В кабінет до мера міста зайшов син актора, красунчик Поль.

«Анн, - сказав він (Анн Ідальго – до речі, перша жінка на посаді мера за всю історію  Столиці світу), - я прошу тебе, уваж пам'ять мого покійного батечка, він же зірка світової величини. Та й  назва «площа Бастилії» вже безнадійно застаріла, Бастилія була символом пригноблення усіх трудящих Франції, цій назві пора на смітник історії».

«Домовились, Поль, - сказала Анн Ідальго, яка, між іншим, нещодавно заявила про свої наміри балотуватися на пост президента Франції, а тому , звісно, їй потрібно заручится підтримкою впливових громадян міста.

Рада Парижа (орган представницької влади комуни, - а саме так називається паризька громада, - котрий складається з 163 муніципальних радників, обраних парижанами на 6 років) миттєво проголосувала «за» і – вуаля!

Нема тепер площі Бастилії, є площа Жана-Поля Больмондо.

Маячня?

Звісно!

Але саме так відбувається не в Парижі. У Києві.

До кабінету мера Кличка зайшов син Богдана Ступки Остап і у приватній розмові домовився про перейменування скверу імені Чкалова у сквер імені свого батька… Кишенькова Київрада миттєво проголосувала «за»…

Ми багато років боремося за наш сквер.

Ми усіма правдами і неправдами намагаємося уберегти його від забудови.

Рік тому в Секретаріаті Прем’єр-міністра України був зареєстрований лист за підписами близько сотні видатних киян, серед яких - й чотири Герої України. В листі містилося прохання до Прем’єра захистити сквер імені Чкалова від зазіхань забудовників, а також посприяти в перетворенні скверу у сучасний культурно-мистецький простір, перейменувавши його у Письменницький чи Сквер письменників.

Ось витримка із листа київської інтелігенції до Прем’єр-міністра Шмигаля:

«Сквер ім. Чкалова – епіцентр літературно-культурного життя України протягом багатьох десятиліть. Адже довкола розташовані так звані «письменницькі» будинки, серед яких відомий усій країні РОЛІТ, де мешкали В.Сосюра, П.Тичина, М.Стельмах, О.Гончар, А.Малишко, М.Рильський, М.Бажан, Ю.Збанацький, відомий в усьому світі правозахисник, дисидент, Герой України М.Руденко. Словом, цвіт українського красного письменства. В будинку, що виходить вікнами у сквер, проживає знаменита Ліна Костенко – совість нації. Тому ці лавочки, ці старезні дерева, які – поки що! – ростуть у сквері, пам’ятають класиків, бо під їхніми розлогими кронами у прямому сенсі творилася українська література.

Сквер необхідно зберегти не лише тому, що в 2025 році він святкуватиме своє століття. Офіційно сучасний Чкаловський сквер існує з 1925 року, коли його було прикрашено фонтаном Термена, яких по всьому місту сьогодні лишилося всього п`ять. Хоча насправді сквер з’явився набагато раніше - його було запроектовано як єдиний ансамбль разом із Київськими вищими жіночими курсами, збудованими поряд наприкінці ХІХ століття. Дослідники київської історії стверджують: у сквері не росло навіть двох однакових дерев. Вважаємо, доцільно було би в рамках відзначення ювілею одного із найстаріших скверів столиці подумати про створення тут потужного культурно-мистецького простору, а сквер перейменувати на «Письменницький».

Серед підписантів цього листа такі велети української культури:

Іван Дзюба [2], літературознавець, дисидент радянських часів, Герой України, академік НАН України

Дмитро Павличко, поет, Герой України

Ада Роговцева, акторка театру та кіно, народна артистка УРСР, народна артистка СРСР, Герой України

Микола Жулинський, літературознавець, директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, академік НАН України

Олександра Коваль, організаторка Національного книжкового «Форуму видавців у Львові», директорка Українського інституту книги

Іван Малкович, поет, директор видавництва “А-ба-ба-га-ла-ма-га”, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

Бодан Бенюк, актор театру і кіно, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

Богдан Горинь, політичний та громадський діяч, дисидент радянських часів

Юрій Щербак, письменник, дипломат, професор, лауреат Літературної премії ім. Юрія Яновського

Євген Станкович, композитор, народний артист УРСР, Герой України

І багатьох-багатьох інших виданих наших киян …

Звісно, Богдан Ступка – один із найяяскравіших українських акторів, театральних діячів сучасності. Та жив він на вулиці Марії Заньковецької, навпроти свого рідного театру. І було би цілком логічно, аби його іменем була названа площа напроти Театру ім.Франка.

Наш же сквер варто перейменувати у Письменницький хоча би із поваги до пам’яті тих українських письменників, поетичне слово котрих було обірване енкаведистською кулею.

А таких в сучасній історії України – сотні.

Будинок «Роліт», чиї вікна виходять на сквер, за майже століття свого існування став вмістилищем людських трагедій, зломлених доль і смертей - не лише буквальних, а й творчих.

Обговорюючи проект реновації скверу, виникла ідея перенести пам’ятник Валерію Чкалову в Міжнародний аеропорт «Київ» - повітряні ворота столиці, бо попри все, ця мужня людина багато зробила для розвитку усієї світової авіаційної галузі, а на його місце встановити пам’ятник усім знищеним українським письменникам.

Не тут і не зараз мені розповідати про план знищення української інтелігенції як складової знищення усієї України. Частково цей людожерський, імперський  план кремлівським терористам вдалося здійснити.

Тому дивно, чому досі наша держава належним чином не артикулювала цього страшного факту. Так і не озвучено першими особами держави тієї простої істини, що, знищивши духовну основу нації, було смертельно поранено її, нації, душу і все, що відбувається сьогодні з нами – це прямі насідки тієї катастрофи. Що перші постріли нинішньої російсько-української війни пролунали під час розстрілів Леся Курбаса, Миколи Куліша, Миколи Зерова, Валер'яна Підмогильного та ще сотень українських діячів на Сандармоху чи під час допитів Володимира Сосюри, Максима Рильського, Андрія Малишка, Григорія Косинки в енкаведистских застінках колишнього Інституту благородних дівиць…

Я звертаюся до Марини Зерової, Євгена Перебийноса, Лесі Яворівської, Марини Гримич та Ігоря Осташа, Андрія Осадчука, Олесі Жулинської, Тараса і Лесі Томенків,  Сергія Сингаївського, Тараса Кононенка, ви, діти українських письменників та літераторів, вже маєте власне ім’я і вагу у суспільстві, ви усі - мої сусіди, ми росли усі разом в нашому письменницькому будинку, цей сквер – ваш рідний сквер, і кому як не вам знати страшну історію українського письменства, усієї української інтелігенції, і не тільки знати - а й розповідати про це суспільству. Навіть ось таким чином, навіть посприявши у появі в центрі Києва вимріяного нами мистецько-культурного простору, який буде називатися Сквер письменників.

Попіл розстріляного Відродження стукає у ваші серця, я це знаю.

Словом.

У коментарі нижче я кидаю посилання на громадські обговорення про перейменування скверу. Це наш останній шанс.

Ось що необхідно зробити.

Зайти за посиланням в розділ громадських слухань (якщо не зареєстровані – зареєструйтесь, це займе 30 секунд), знайдіть питання про перейменування саме нашого скверу і натисніть кнопочку Я НЕ ПОГОДЖУЮСЬ З ДАНОЮ РЕДАКЦІЄЮ. Якщо статистика буде на нашому боці (тобто більшість «проти») питання закриється і ми зможемо і далі тихою сапою робити свою справу.

А щодо мого сатиричного вступу...

Я усвідомлюю, що порівнювати Анн Ідальго, голову Парижа, з ВІталієм Кличком – безглуздо. Неспівмірний інтелектуальний, освітній рівень цих людей, неспівмірне чуття відповідальності за свої вчинки, неспівмірне уміння мислити стратегічно, чітко усвідомлювати, яким буде місто, яке ти очолюєш, через 50, 100 років. В тому числі – і в результаті твоїх особистих діянь. ЇХня єдина подібність - і паризький, і київськи мери народилися не у столицях, Кличко - в Казахстані, а Ідальго - в Іспанії.

Аля світоглядна  різниця між цими двома людьми - безмежна, ось чому Париж – вічно буде столицею світу, а в Києва є усі шанси стати однією велетенською Троєщиною без історії, без пам’яті і без майбутнього.

Бо те, що видається дикунством у владних кабінетах Парижа, стає нормою у кабінетах київських.

УКЛІННО ПРОШУ УСІХ ДРУЗІВ ПОШИРИТИ ЦЮ ІНФОРМАЦЮ ТА ПРОГОЛОСУВАТИ ПРОТИ ТОГО, АБИ ГРОМАДА СТОЛИЦІ БУЛА В ЗАРУЧНИКАХ КУЛУАРНИХ ДОМОВЛЕНОСТЕЙ МЕРА.

P.S. Упс… так буває, коли наше недолуге Кличко - мер вкупі з Благодійний Фонд Богдана Ступки, ігноруючи думку громади, нахабно нав`язують людям свої меркантильні інтереси.

І нащо його пхати, як воно не лізе? :)

Галина Плачинда, опубліковано на сторінці автора у Facebook [3]

---

На цю тему:

• Ігор Юхновський: «Зміни будуть. Коли українці перестануть красти один в одного» [4]