Каким был стяг УПА?

2.00

Нет

Земля и кровь. Красно-черная символика в украинской традиции.

Идея этой публикации родилась во время одной из многочисленных дискуссий в фейсбуке. Каким был флаг, под которым в бой шли отряды повстанцев? А каким знамя ОУН? И кто прав, ведь в воспоминаниях ветеранов есть разные интерпретации?

Сочетание красного и черного цветов в мировой и украинской традиции не является редким. Эта статья, однако, касается только тех случаев, которые утвердили в украинской традиции красно-черную символику, прежде всего флаг - как символику борьбы за свободу Украины.

При подготовке использованы также материалы, предоставленные Юрием Юзичем, Владимиром Вятровичем, Тарасом Зенем и Николаем Бигусом.

Украинские Сечевые Стрельцы

После кровопролитных боев УСС на горе Лисоне их перевели на отдых в окрестности Николаева над Днестром (села Розвадов, Песочная и др.). Здесь в ноябре 1916 года возникло Рыцарство Железной Остроги (Лицарство Залізної остроги - укр.) как следствие "минорных настроений" сечевых стрельцов.

Известный поэт Роман Купчинский впоследствии писал, что это было не просто общество, а орден, поставивший целью "воспитания характеров и сохранения товарищеской культуры". Среди рыцарей железной остроги были Иван Цяпка, Владимир Старосельский, Михаил Гайворонский, Антон Лотоцкий, Николай Угрин-Безгрешный, Никифор Гирняк, Лев Лепкий, Иван Иванец и многие другие известные впоследствии общественно-политические деятели, ученые, поэты, художники, врачи.

Члены ордена носили на мундирах отличие (кокарду) - черно-красную стяжку с железной острогой. На собрании зал украшался красным обустройством с изображением черных острог.

Другие носили черные плащи с красными острогами, вышитыми на левой стороне груди ("где источник живой крови для существования и любви и для добродетелей и для идей"). Официальные документы перевязывались черно-красной лентой [i]. [2]

Иван Цяпка с лентой (черно-красной) через плечо. Иллюстрация Эдварда Козака к книге Романа Купчинского "Скоропад", 1965 год

Роман Купчинский написал гимн рыцарей Железной Остроги - известную стрелецкую песню “Не сміє бути в нас страху…” ("Не смеет быть в нас страха..." - русск.). Он также является автором посвященной Ивану Цяпцу поэмы "Скоропад" (написана в 1919-1922 гг.), которая содержит следующие строки:

Є й верхівець один між ними…

Вперед під’їхав… У руці

Щось, ніби прапор… Ради Бога!

Червоно-чорний… Що? "Острога"?!

Невже ж це лицарі, Стрільці!?

Дивіться ви!" Я подивився:

– "Так князю. Ти не помилився,

Червоний вдолі і вгорі.

Я навіть пізнаю здалека,

Що той їздець, то наш Лелека.

"Острога", князю. Лицарі!" [ii]

В іншому місці цієї ж поеми Роман Купчинський наводить і пояснення кольорів ордену (закону):

Окличник "Л. З. О." Ревуха,

Що як гукав – боліли вуха,

Узяв у ліву руку щит,

Залізний, на краях пригнутий,

Стрілецькими майстрами кутий,

Що мав, немов би серця вид.

Довкола мав краски Закону.

Це краску чорну і червону.

Червона: радість, ярий дух,

Готовість жертви і відвага.

А чорна: сталість, ум, повага

І слово сильне, як обух. [iii]

Обложка книги Николая Угрина-Безгрешного "Лицарі Залізної Остроги". Рогатин, 1934 год

Василь Стефаник

Освободительной борьбы касается новелла Василия Стефаника "Сыновья", написанная летом 1922 года и впервые опубликованная в ноябре того же года. Она серьезно повлияла на популяризацию красно-черной символики.

Писатель вкладывает в уста главного героя такие слова:

"Послідній раз прийшов Андрій: він був у мене вчений. "Тату, – каже, – тепер ідемо воювати за Україну". – "За яку Україну?" А він підоймив шаблев груду землі та й каже: "Оце Україна, а тут, – і справив шаблев у груди, – отут її кров; землю нашу ідем від ворога відбирати. Дайте мені, – каже, – білу сорочку, дайте чистої води, аби-м обмивси, та й бувайте здорові". Як та єго шабля блиснула та й мене засліпила. "Сину, – кажу, – та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю у цу нашу землю, аби воріг з цего коріння її не віторгав у свій бік» [iv].

Выдающийся деятель ОУН Петр Дужий вспоминал, что именно словами В. Стефаника объяснял ему значение красно-черной символики один из идеологов украинского национализма Зенон Коссак. Это было в 1934 году во львовской тюрьме

"Бригидки": "Гениальное определения Украины дал гениальный Василий Стефаник. Украина - это земля, наша плодородная, черная, богатейший в мире чернозем, за который проливали кровь лучшие сыны Украины. Украинская земля - черного цвета, а кровь борцов, которая шла "отбирать ее от врага" - красная. А разве сочетание этих цветов - красного и черного - не символическое определение Украине - Украина, которая борется?» [v]

Пласт

После окончания освободительной борьбы ЛЗО не возобновило свою деятельность, но ее эстафету подхватили пластуны.

В 1927 гг. был создан курень старших пластунов "Орден Железной Остроги" (ОЗО), который принял как идеи стрелецкого ЛЗО, так и традиции, в том числе красно-черную символику и гимн "Не сміє бути в нас страху…”

Еще раньше, в 1922 году, возник кружок "Лесные черти", который впоследствии оформился в многочисленный и наиболее действенный старше-пластунский курень. Его красками (цветами символики) были черный, желтый (золотой) и красный.

"Лесные черти" первой среди частей старших пластунов сшили и освятили куренной флаг, изготовленный по проекту Степана Луцика. С одной стороны полотнища (правой) были вышиты название куреня и символика пласта, с другой - на черном фоне танцующие в кругу красные черти с золотыми мечами. В центре круга - переплетенные красная буква "Л" и золота "Ч".

Флаг старше-пластунского куреня "Лісові чорти» (“Лесные черти” - русск.), 1929 год

22 января во Львове состоялось торжественное освящение флага.

Поэт Богдан Кравцив свое выступление завершил словами:

"Коли ж ідеться про нашу велику ідею, про нашу найвищу мету – то ми третій курінь старших пластунів "Лісові Чорти". І посвячуючи сьогодні наш чорно-золото-червоний прапор, що гаптували і шили його білі руки наших пластунок – нам згадується буйна, кривава легенда прапора полків Наполеона, цісарських орлів, що за них його ґренадири і вояки гинули до останнього, й наша українська леґенда, що багром червоної калини цвіла в серцях і на шоломах Січового Стрілецтва…» [vi].

Члены куреня "Лісові чорти", Карпаты, 1920-е годы. Фото - http://www.plastseniorat.org/ [3]

На это событие Андрей Пясецкий написал стихотворение "Прапоре наш”, которое стало гимном "Лісових чортів".

Прапоре наш, замай нам в гордій славі!

І золотом і сріблом заблисти,

Шляхи нові, могутні, величаві

Бурхливим полетом нам вказуй ти!

Прапоре наш, зорій нам у неволі

Вогненним сяєвом воскресних днів,

Не дай зламатись нам в тяжкій недолі

І в грудях розпали завзяття й гнів.

Прапоре наш, веди нас в бій побідний

Крізь блиск мечів, і дим, і смерть, і кров,

Аж як воскресне нарід наш свобідний,

Нехай прийме тебе під свій покров.

Прапоре наш! Багато впаде в бою,

Багато згине в тюрмах, засланнях.

Усім їм перед смертю їх страшною

Явися ти в останніх тихих снах.

Прапоре наш! Колючий звій терновий

Сплетемо ми стражданням цим страшним.

Він зміниться тобі в вінок лавровий

Під сонцем волі світло-осяйним! [vii]

Но больше флаг "Лісових чортів" известен по песне "Гей-гу, гей-га", написанной Тарасом-"Чачею" Крушельницким, вероятно, в том же 1929 году:

Гей-гу, гей-га! Таке то в нас життя...

Наплечники готові, прощай, моє дівча!

Сьогодні помандруєм, не знаємо самі,

Де завтра заночуєм… Чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!

Прапор червоно-чорний – це наше все добро,

Червоне – це кохання, а чорне – пекла дно…

Усі дівчата знають пекельні барви ці,

Забути їх не можуть… Чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!

А як прийдеться стати зі зброєю в руках,

Маршалок поведе нас, замає гордо стяг!

І сипнемо сто тисяч у груди сатані,

Люциперові решту! Чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові! [viii]

Польские власти запретили Пласт 26 сентября 1930 года. Организация ушла в подполье. "Лесные черти" и "Озон" продолжали работу над воспитанием молодежи в других организационных формах, но они не давали возможности использовать символику, в том числе и флаги.

Курень "Лесные черти" возобновил деятельность в эмиграции после Второй мировой войны, где дальше использовал красно-черные цвета в символике. Популярной и в Пласте, и в союзе была и песня "Эй-гу, гей-га".

"Лесной черт", известный экономист Богдан Гаврилишин

В тему: Интервью с оптимистом. Богдан Гаврилишин: «Я гарантирую, что украинцы будут счастливы» [4]

Красную, черную и золотую краски использует основанный в 1946 году курень "Чота крилатих". Оба куреня сейчас существуют и активно действуют как в Украине, так и в диаспоре:

Флаг сеньерького куреня "Чота крилатих"

В 1996 году по Украине восстановлена деятельность куреня старших пластунов "Орден Железной Остроги". Его краски - красная, черная и серебряная (белая). Платок ОЗО с одной стороны красный, с другой - черный. В большинстве случаев он носится черным вверх и только во время торжественных мероприятий - красным вверх.

Освящение знамя старше-пластунского куреня ОЗО 17 ноября 2008 года

оме "Лесных чертей", "Ордена Железной Остроги" и "Четы крылатых", красно-черные цвета самостоятельно или в сочетании с другими цветами сейчас используют еще ряд сеньерских, старше-пластунских и юношеских куреней.

Организация Украинских Националистов

В 1920-1930-х годах ОУН и ее предшественница, Украинская Военная Организация (УВО), использовали в своей деятельности национальный флаг.

Так, в 1928 году по случаю десятой годовщины Ноябрьского Чина националисты вывесили над собором св. Юра во Львове национальный флаг с буквами "УВО". Впоследствии произошло несколько процессов за вывешивание сине-желтых флагов с надписью "ОУН".

В конце концов, в принятом в начале 1930-х гг. Гимне ОУН есть слова: "Під синьо-жовтим прапором свободи з’єднаєм весь великий нарід свій". Одновременно с гимном была утверждена эмблема (отличие-герб) по проекту Роберта Лисовского - стилизованное изображение тризуба с мечом в центре.

Провода, ОУН при этом сообщал: "Принятый герб ОУН можно использовать как знак для членов ОУН, на флаге, печатях, фирменных бланках, на обложке официального органа ОУН и т.д., следовательно, везде там, где речь идет об официальном выступлении ОУН зовне» [ix].Как правило, тризуб был серебряного (белого) цвета.

Появилась и переработка песни "Эй-гу, гей-га", где уже была упомянута ОУН, лесные черти заменены на волков, а красно-черный флаг - на желто-голубой (блакитно- желтый):

Гей-гу, гей-га! Таке то в нас життя

Наплечники готові, прощай, моє дівча!

Сьогодні помандруєм, не знаємо самі,

Де завтра заночуєм… Вовки ми лісові!

Гей-гу, гей-га! Вовки ми лісові!

Сірі вовки, без горя і страху

Зубами розідремо, що стане нам на прю

Ненависть нас зродила, а пімста каже жить

Любов до України нам каже побідить.

Гей-гу, гей-га! Нам каже побідить.

Прапор блакитно-жовтий – це наше все добро

Блакитне наше небо і хвилі морських вод.

Тризуб Володимира в золоті жаготить

Пламенний меч Архангела – він завше побідить.

Гей-гу, гей-га! Він завше побідить.

Як впадеш у вовчу яму чи зловишся на дріт

На всі питання ката даєш один одвіт:

До ОУН належу, а вождем був Євген

І слава Україні лунає ген-ген-ген!

Гей-гу, гей-га! Лунає ген-ген-ген! [x]

Раскол привел к появлению новой символики, поскольку появились две новые организации с одним названием. Сначала ОУН, руководимая Степаном Бандерой, использовала национальный флаг как желто-синий (желто-голубой), так и сине-желтый (сине-желтый) варианты.

Вскоре бандеровцы под влиянием участников освободительной борьбы 1917-1921 гг. из Приднепровья приняли окончательно сине-желтый вариант. Их замечания, вероятно, вызвали и отказ от изображения тризуба с мечом посередине. Больше об этом можно прочитать в воспоминаниях одного из инициаторов таких изменений Виктора Андриевского [xi].

В тему: Степан Бандера: реальная личность и миф [5]

Для отличия от организации, возглавляемой Андреем Мельником, и подчеркивания своих идейно-политических ориентиров, Революционный Провод ОУН(б) взялся за разработку новой символики. Один из его членов Николай Климишин описал процесс подготовки:

Эдвард Козак. Рисунок Юрка Козака

"В одній з розмов довідався я від мистця Едварда Козака таке: З пропаґандивним відділом ОУН, якого референтом був Ст. Ленкавський, співпрацювали ще крім маляра Едвард Козака малярі: Василь Дядинюк, Роман Сеньків, Михайло Черешньовський і ще кількох, а часом приходив ще театральний мистець Микола Чирський і Лев Лепкий. Звичайно сходилися вони в цукорні о. Дубицького і о. Нарожняка, що навивалася "Полтава".

Одного дня сидів один з малярів із Е. Козаком, чекаючи на інших у "Полтаві", й виявив охоту взяти участь у конкурсі на прапор ОУН, але ще не має ідеї. Е. Козак нашкіцував злегка свій помисл і це подобалося тому маляреві, але сказав, що це не його ідея. Тоді Е. Козак упевнив його, що він не мас претенсій до того, ані не хоче брати участи їв конкурсі й тому, якщо він це гарно оформить, може подавати як свій проект. Він погодився і так зробив.

Той проект принято і він тепер є прапором ОУН з червоно-чорною краскою, які визначають український чорнозем зрошений червоною кров’ю героїв-борців за волю України. Все це робилося в рамах приготувань до Великого Збору, який мав вирішити всі важливі внутрішні й зовнішні справи ОУН, щоб закінчити з тимчасовістю та утвердити правний стан» [xii].

Революционный провод предложение референта пропаганды Степана Ленкавского одобрил этот проект для утверждения на организационном с съезде. ІІБольшой Сбор ОУН состоялся в Кракове в марте-начале апреля 1941 года. Среди участников около двух третей составляли бывшие пластуны, в том числе и несколько "лесных чертей". Эти делегаты хорошо знали традицию употребления черного и красного цветов и их значения (Петр Мирчук в неизданном втором томе "Очерки истории ОУН" подавал его лаконично - "земля и кровь").

Референт пропаганды Революционного Провода ОУН Степан Ленкавский. После смерти Степана Бандеры - Проводник ОУН(б)

Очевидно, что идея использования именно этих цветов возникла и обсуждалась среди членов организации раньше, о чем свидетельствует и приведенное выше утверждение Петра Дужого.

Резолюции ІІ Большого Сбора ОУН были приняты 4 апреля 1941 года. В них был раздел "Отдельные постановления", текст которого был такой:

"Зовнішні форми, вживані в Організації, не були до цього часу узгіднені в однородний і в обов’язуючий спосіб. Вводиться в цьому напрямі деякі точніші устійнення й зміни відносно зовнішних символів та організаційного привіту.

1. Організацію обов’язує тільки загальнонаціональний Тризуб Володимира Великого у формі, введеній Центральною Радою. Касується звичай вживати тризуба з мечем як відзнаки Організації.

2. ОУН уживає свойого окремого організаційного прапору чорної і червоної краски. Уклад й обов’язуючі пропорції будуть ухвалені окремою комісією.

3. Організаційний привіт має форму піднесення випростуваної правої руки в право-скіс вище висоти вершка голови. Обов’язуючі слова повного привіту: "Слава Україні" – відповідь – "Героям слава". Допускається скорочення привіту – "Слава" – "Слава".

4. Обов’язуючі організаційні свята є: Свято Соборности 22-го січня, Свято Героїв Революції дня 23 травня і День Боротьби 31 серпня. Всі інші річниці, обходжені членами Організації, є пам’ятковими днями, що не мають загальнообов’язуючого значення на всіх теренах і для всіх членів." [xiii]

В тему: Непокоренные. Почему украинские повстанцы не стали нацистскими и советскими пособниками [6]

Утвержден был и новый герб, который так же был исполнен в красно-чорных цветах:

Эмблема ОУН, 1940-е годы

Организация во главе с Андреем Мельником и дальше использовала национальный флаг с тризубом-мечем. Позже он видоизменился до золотого (желтого) тризуба з мечем на синем полотнище.

В 1964 году об этом было принято отдельное постановление: "Знаменем Организации Украинских Националистов и его боевых формаций в Украине был голубой флаг с золотым трезубцем с мечом, помещенным в центре полотнища. Под этим флагом ОУН и ее военное формирование - Карпатская Сечь - шли от победы к победе и от жертвы к жертве. В 25-летие возникновения Карпатской Украины Пятый Большой Сбор Украинских Националистов принимает на вечные времена для ОУН, как ее флаг, голубой флаг с националистическим трезубцем в центре» [xiv].

Знамя ОУН Андрея Мельника

Итак, с 1941 года красно-черный флаг и эмблему использовала ОУН под руководством Степана Бандеры, и именно о ней речь пойдет ниже.

В инструкциях для походных групп "Борьба и деятельность ОУН во время войны" (май 1941 года) предусмотрено изготовление национальных флагов и стягов организации, тризубов, сине-желтых повязок, кокард и т. п. Указано, что после провозглашения украинской государственности на всех видных местах, прежде всего зданиях государственных учреждений, нужно вывешивать тризубы, национальные флаги и флаги организации [xv].

Достаточно широко использовался красно-черный флаг (обычно, рядом с национальным) во время празднования независимости Украины в июле 1941 года. Одно из таких торжеств с употреблением символики организации описал будущий военный теоретик УПА и командир офицерской школы "Олени" Степан Фрасуляк - "С. Ф. Хмель» [xvi].

Диссидент Валентин Мороз вспоминал, что его жизненный путь определили увиденные красно-черный и сине-желтые флаги летом 1941 года во время провозглашения независимости в его родном селе Холонев на Гороховщини [xvii].

Летом-осенью 1941 года красно-черный флаг можно было увидеть во время массовой акции восстановления могил борцам за свободу Украины, различных массовых торжеств, например, Праздника государственности в Ровно (27 июля), в честь Маркияна Шашкевича на Белой горе (24 августа), на Лысоне - горе стрелецкой славы (31 августа) и др.

Ярким примером использования красно-черной символики были похороны краевого руководителя Волыни и Полесья Владимира Робитницкого.

28 августа 1941 года на улицах Львова состоялось многотысячное траурное шествие. По сообщению ОУН, которая организовала эту акцию, гроб "по казацкому обычаю покрыт, вместо китайки, флагом организации". Участники процессии несли 86 венков и "23 национальных и националистических флага" [xviii].

Выдающийся член ОУН Николай Климишин, автор воспоминаний "В поході до волі"

Николай Климишин вспоминал:

"Ось іде маленька групка людей, а над ними український націоналістичний прапор. Я його бачив перший раз, але я пізнав, бо був на одному з засідань Проводу, коли на пропозицію Степана Ленкавського той прапор був ухвалений, як проект прапора для вирішення другого Великого Збору ОУН. Коли та група людей зблизилася, я пізнав членів військового відділу. Прапор ніс поручник Олександр Кузьмінський. Це був похорон Робітницького – провідного члена ОУН.

В цьому величавому похороні складало українське громадянство Львова та околиці свої вінки на могилу всіх тих, що полягли як невідомі герої на полях боїв, в тюрмах, концентраційних лагерах і таємних катівнях усіх окупантів України» [xix].

С целью урегулирования использования национальной и организационной символики краевой руководитель (проводник) ОУН принял специальную директиву для членов и сторонников организации:

"Про прапор і герб:

В справах національного і організаційного прапорів і національного гербу та знам’я Організації далі ще багато існує непорозумінь і непотрібних спорів. Тому ще раз подаю до зобов'язуючого відома:

1. Українським національним прапором являється прапор кольорів синьої і жовтої (синя в горі, жовта в долині), кольори і їх порядок устійнені рішенням Української Держави – Української Центральної Ради, яке зобов'язує всіх українців, коли не буде іншого вирішення Української Державної Влади в майбутньому.

2. Організаційним прапором ОУН являється прапор кольорів червоного і чорного (червоний з гори, чорний з долини). Значіння кольорів таке: червоний – кров, чорний – земля.

3. Українським Національним Гербом являється Тризуб в оформленні Української Центральної Ради (Тризуб Володимира Великого).

4. Організаційним знаком є:

Чорний рівнораменний трикутник підставою в гору, на ньому червоний хрестомеч, на хрестомечі – золотий Тризуб.

Над підставою буква "О", по лівій стороні знамени трикутника – буква "У", а по правій – "Н" (разом ОУН). Трикутник вміщений на золотому полі.

5. Порядок вміщування прапорів і гербу:

а) на першому місці завжди український національний прапор і національний Герб – Тризуб.

б) на другому місці організаційний прапор і організаційне знам’я.

в) В кімнатах на сцені і на бальконах: на лівій стороні національний прапор і національний герб, по правій організаційний прапор і знам’я (коли звернутися лицем до декорації або ввійти до кімнати з дверей).

Прапори порядку кольорів: жовтий на горі, синій на долині, герби, тризуби з мечем або хрестом — це партійні (мельниківські або гетьманські – католицькі) прапори і знамена, а не українські національні прапори і герби.

Про гімни і марші:

1) Українським національним гімном є: "Ще не вмерла Україна", "Не пора, не пора..." – це національний марш.

2) Організаційного гімну ОУН ще немає... "Зродились ми великої години" – це організаційний марш. На всіх публічних виступах чи академіях, святах, маніфестаціях співати завжди національний гимн "Ще не вмерла Україна" і не можна його заступати маршем "Не пора, не пора", ні "Зродились ми..."

Про свята:

1) Загальнонаціональні – всеукраїнські свята є ті, що їх устійнено постановами ІІ Великого Збору ОУН, а саме: 22 січня – Свято Соборності і Самостійності, 23 травня – Свято Героїв Революції, 31 серпня – День Української Боротьби.

Ті свята повинні обов’язково бути відзначеними всією Українською Нацією.

2) Інші річниці, що мають льокальний характер, можна відзначувати в залежності від умови і політичної доцільності з огляду на дану ситуацію» [xx].

В другой директиве краевого провода ОУН был пункт, по которому в каждой низовой организации должны быть украинский национальный флаг, флаг самой организации, национальный герб, вышитое знамя организации. Ответственность за их наличие и сохранность была возложена на местных руководителей, а утрата флага и эмблемы организации трактовалась как сдача врагу боевого знамени во время боя

[xxi].

Фрагмент воспоминаний Виктора Андриевского, опубликованных в официозе бандеровской ОУН "Шлях перемоги"

Каждый член был обязан знать пояснение национального и организационного флагов.

Вот как оно подавалось в подпольных изданиях "Народ в боротьбі. Революційний довідник" (1947 г.), "Початковий вишкіл українського революціонера" (Львов, 1949 г.) и "Український юнак-революціонер іде" (1949 г.):

"Прапор українського народу є синьо-жовтого кольору. Синій колір відображає голубе українське небо, а жовтий колір – золоте гаряче українське сонце. Ці кольори віддають ясний, життєрадісний, волелюбний зміст духовости українського народу.

Прапор української національно-визвольної революції є червоно-чорний. Червоний колір означає героїзм, посвяту і бойовість, це символ гарячої червоної української крови, а чорний колір – працьовитість і наполегливість, це символ труду і землі нашого народу.

Червоно-чорний революційний прапор – це символ безупинної героїчної боротьби за українську землю» [xxii].

В тему: Диверсии, пытки, убийства, террор. Война советской власти со своим народом - урок истории [7]

С некоторыми отличиями подавалось описание символики в сборнике учебных материалов І ступени, изданном краевой организацией пропаганды ОУН Карпатского края (1950 г.):

"Українським національним прапором є синьо-жовтий прапор. Розуміється його як синє голубе небо і українські лани золотої пшениці, наповнені гарячим сонцем. Синьо-жовтий прапор – символ живучости краси і природної сили українського народу.

Другий Великий Збір ОУН, згідно постанови Центральної Ради, визнав синьо-жовтий прапор, а не жовто-синій, як це деякі організації думали, національним державним українським прапором. Ширина прапору до його довжини відноситься так, як 1 до 3 м.

Крім національного прапору, існує ще революційний прапор, ухвалений ІІ Великим Збором ОУН. Революційний прапор є червоно-чорний. Червона краска – це символ боротьби і крови, чорна – символ української землі. Отже, революційний прапор символізує безнастанну, криваву боротьбу за українську землю.

Эмблема ОУН, современный вид

На ІІ Великому Зборі ОУН затверджено знам’я: на крузі, оточеному колом, вміщений рівносторонній трикутник. Підстава цього трикутника іде поземо, а дві інші сторони перетинаються внизу, опираючись вершком на коло. На трикутнику вміщений хресто-меч, звернений вістрям вдолину, на середині хресто-меча на перехрестю вміщений золотий Тризуб.

На крузі видніють золоті букви "ОУН", розміщені так: "О" стоїть під горішньою дугою і над поземою стороною трикутника, "У" стоїть між лівою дугою і лівою стороною трикутника, "Н" – між правою дугою і правою стороною трикутника. Всі три букви симетрично положені відносно кола, хресто-меч – відносно трикутника, Тризуб – відносно хресто-меча» [xxiii].

В тему: Украинцы почтили память Степана Бандеры [8]

Подобные разъяснения обоих флагов приведены и в учебном материале "Україна – ім’я – народ – земля" (автор "Василий Трубач») [xxiv].

Использование флагов после перехода ОУН в подполье было ограниченным. Кроме торжеств (празднования, присяги и др.), их изображали на повстанческих листовках, журналах, брошюрах, листовках [xxv].

Среди них следует отметить те, автором которых был известный график Нил Хасевич. На изображениях красно-черный флаг легко отличить, поскольку у него черная полоса внизу и серая - вверху (у сине-желтого - серая вверху и светло-серая - внизу).

В тему: Монета, Лада, Христя и другие. Украинки - Рыцари орденов УПА [9]

Листовка ОУН

Листовка ОУН, 1949 г.

Обложка брошуры ОУН, 1942 г.

Бофон на 25 карбованцев. Дереворит Нила Хасевича, 1949 г.

20 лет борьбы ОУН за Украинскую Самостийную Соборную Державу 1929-1949 гг.. Дереворит Нила Хасевича, 1950 г. Красно-черные флаги -слева иі справа от цифры "20"

Стоит отметить, что некоторые упоминавшиеся постановления ІІ Большого Сбора через несколько лет были изменены. В частности, 21 февраля 1943 года решением ІІІ конференции ОУН (в то время с приставкой "самостийников-державников») поднимание правой руки перестало считаться обязательным организационным приветствием. Об этом извещается все членство путем публикации в журнале "Ідея і чин» [xxvi].

Праздник борьбы 31 августа был вытеснен Праздником Покровы (14 октября), который в 1947 году решением Украинской Главной Освободительной Рады (УГВР) был определен как день создания УПА. Членов организации в эмиграции о смене главного праздника украинской армии известили публикацией в печатном органе иностранных ячеек ОУН - журнале "Горн» [xxvii].

В тему: Военная присяга УПА: «Буду революционно-бдительным воином...» [10]

Орган ЗЧ ОУН (заграничных частей ОУН - А.) "Сурма". Фото - Сумський історичний портал [11]

Кстати, в 1947 году, во время первого празднования 14 октября в качестве Праздника УПА по указанию Главного центра пропаганды ОУН подпольщики были обязаны развесить по селам сине-желтые и красно-черные флаги [xxviii].

В тему: 14 октября - День защитника Украины, - указ президента [12]

Украинская Повстанческая Армия

УПА не имела каких-либо собственных отдельных флагов. Никаких документов об этом не обнаружено. В деятельности использовалась национальная (государственная) символика - сине-желтый флаг и тризуб [xxix].

Соответственно, и популярная в УПА песня "Эй-гу, гей-га ..." пелась в том варианте, где фигурируют ОУН, волки и национальный флаг. В частности, такой текст помещен в изданном УПА-Север в 1946 году песеннике "Грими могутня пісне". Соответствующая строфа в несколько исправленном виде звучала так:

Прапор блакитно-жовтий – це наше все добро –

Блакитне ясне небо і хвилі морських вод.

Тризуб Володимира золотом миготить…

Любов до України нам каже побідить!

Гей-гу, гей-га! Нам каже побідить! [xxx]

Проте був популярний і варіант, де згадуються ОУН, Степан Бандера, лісові чорти та червоно-чорний прапор:

Гей-гу, гей-га – таке то в нас життя:

Наплечники готові – прощай, моє дівча.

Сьогодні помандруєм – не знаємо самі

Де завтра заночуєм: чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га – чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га.

А як прийдеться стати зі зброєю в руках,

Бандера поведе нас – замає гордо стяг:

І сипнемо сто тисяч у зуби сатані,

А решту люциперу – чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га – чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га.

Як впадеш, стрільче, в пастку чи зловишся на дріт

На всі питання ката даєш один одвіт:

Що до ОУН належав – а вождем був Євген

Щоб слава залунала далеко ген-ген-ген…

Гей-гу, гей-га – далеко ген-ген-ген…

Гей-гу, гей-га.

Прапор червоно-чорний – це наше знамено

Червоне – це кохання, а чорне – пекла дно.

Усі дівчата знають пекельні барви ці –

Забути їх не можуть, чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га – чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га. [xxxi]

Название "Лісові чорти» ("Лесные черти» - русск.) вернулось в песню, очевидно, из-за популярности пластового варианта песни. Также под именем "Лесные черти" существовали старшинская школа в УПА-Север (Волынь, 1943 г.) и подстаршинская школа в Военной округе "Буг" (Львовщина, в 1944 гг.).

Еще одна песня, где фигурирует и разъясняется красно-черный флаг - "Повстанський стяг наш лопотить". Она помещена в сборнике "Повстанський стяг" (1947 г., составитель "Саник"):

Повстанський стяг наш лопотить,

Червоно-чорний в бій скликає, –

В крові купається земля,

Це Україна воскресає.

Повстанський стягу бойовий

Це кров тебе почервонила,

А рідная свята земля,

Тебе це чорним позначила.

Червоно-чорний стягу наш

Ідем в червоне без вагання,

Щоб нашу Чорну і Святу

Звільнить від ката у повстанні.

Повстанський стяг наш лопотить,

Червоно-чорний в бій скликає, –

В крові купається земля,

Це Україна воскресає. [xxxii]

Красно-черный флаг в УПА использовался не только в песнях, но и в реальной жизни. Прежде всего, это касается различных торжественных мероприятий.

Курсант подстаршинской школы им. полковника "Коныка" Дмитрий Грицько-"Цяпка" описал Праздник героев в 1946 году возле с. Воля-Володзька на Лемковщине:

"24 травня поляну освітили смолоскипи і почали сходитись сотні за сотнями і уставлятись в чотирикутник. Вийшла і наша сотня і стала на переді підвищення. На щоглах майоріли прапори - синьо-жовті і революційні УПА червоно-чорні, а на середині був портрет провідника ОУН Є. Коновальця. Капелан Кадило править молебень, співає хор упівський під дерегентурою командира Залізного.

Відтак свято відкриває політвиховник Євген, відчитуючи молитву революціонера: "Україно, свята Мати героїв, зійди до серця мого бурею вітрів кавказьких та шумом карпатських ручаїв, боїв главного завойовника, батька Хмеля, тріумфом і гуком гармат революції, радісним гомоном Софійських дзвонів – нехай душа моя в Тобі відродиться..." – лунали слова молитви» [xxxiii].

В тему: УГВР: подпольное правительство и парламент, который руководил УПА [13]

Описание присяги сотни "Днестр" (Коломийщина), оставленное политвоспитателем Василем Блясецким-"Теодором", привел писатель Михайло Андрусяк:

"Присягу після вишколу молоді стрільці приймали в Нижньому Березові. Засніжений ліс і недалекі скуті морозами гори були свідками того врочистого дійства. Стрій підтягнутих стрільців утворив чотирикутник. Над головами легенько лопотіли на січневому вітерці блакитно-жовтий і червоно-чорний прапори.

Текст присяги проговорював курінний Книш, а стрільці двох сотень дзвінкими молодечими голосами повторювали. Гори відлунювали.

Такі моменти не забуваються ніколи — присяга на вірність Україні і народові українському. Вона палахкотить в серці кожного українського повстанця до самого загину. Коротке слово, як політвиховник, до стрільців мав я, з командирським напуттям звернувся командир сотні» [xxxiv].

Сотник УПА Роман Загоруйко-"Лапайдух" в мемуарах несколько раз упоминал использование красно-черного флага (наряду с сине-желтым) во время торжеств в УПА, в частности, и во время своей учебы в старшинской школе "Олени» [xxxv].

Сохранилось несколько фотографий с торжествами по случаю присяги, где рядом с сине-желтым флагом видно красно-черный (на черно-белых фото он - темнее, с черной полосой внизу).

Присягу дает Дмитрий Билинчук-"Хмара", принимает Юлиан Матвеев-"Недобитый". Гуцульщина, 1944 г.

Присяга УПА. Гуцульщина, 1944 г.

Присяга старшинской школы "Олени". Околица с. Верхняя Рожанка Сколевского р-на Львовской области, 21 сентября 1944 г.

В тему: УПА и нормы международного гуманитарного права. Часть 1 - Сколько было повстанцев? [14]

Использовалась в УПА и эмблема (знамя) ОУН. Известный теоретик повстанческой борьбы Степан Фрасуляк - "С. Ф. Хмель" в работе "Українська партизанка» ("Украинская партизанщина» - русск.) писал: "Посередині в таборі є алярмова площа, на якій відбуваються збірки відділу. Тому, що на тій площі є все рух і вона найбільше заболочується, повстанці її дилюють або шутрують. Площа вправ у деяких таборах знаходиться ближче або дальше, це зумовлене тереном. Часто недалеко алярмової площі можна стрінути квітники і клюмби у виді тризубів та організаційних знамен". Саме так у 1944 р. виглядала таборова площа куреня "Промінь" (Долинщина) [xxxvi].

Все предложенные Нилом Хасевичем проекты Крестов боевой заслуги УПА и Крестов заслуги УПА предусматривали красно-черные колодки. Правда, их утвержденные варианты в эмиграции были изготовлены в темно-красном цветах вместо красного [xxxvii].

В тему: Осип «Боксер» Хома: моряк и чемпион по боксу, ставший командиром УПА [15]

Проекты крестов УПА

Кресты УПА

Красно-черный флаг можно увидеть и на повстанческих листовках.

Повстанцы в наступлении. Дереворит Нила Хасевича

Листовка УПА, 1940-е гг.

Пояснение красно-черного знамени подано в обзоре деятельности УПА-Запад за 1944-1945 гг.:

"Коли народ в своїй масі, як воно звичайно буває, поки підійметься його до загального повстання, занимає більш пасивну поставу самооборони супроти окупанта, то національно-визвольний, революційний його авангард і рух взагалі несе свій прапор високо серед бурі і туч, розвиненим. Він лопотить на вітрі і як той дороговказ сяє всіми барвами веселки, манить і кличе за собою, вперід.

Задивлені в нього революційні кадри ступають твердою ходою по бездоріжжях революції, від осягу до поразки, від упадку до висот, коби ближче до ідеалу. Наш прапор – це прапор Української Національної Революції.

Багато буйних голів скотилося на тернистому шляху й цей прапор чорний мов чорнозем, перетканий червоним, немов рікою крови. Та він ще міцніше лопотить і чим більші грози, тим більше його чути» [xxxviii].

Бофон на 20 карбованцев. Дереворит Нила Хасевича, 1943 г.

Использование красно-черного флага не означает, что он был знаменем УПА. Никаких документальных подтверждений этому нет. В известных случаях использования красно-черного флага он не фигурирует самостоятельно, а только рядом с сине-желтым. Зато самостоятельно национальный флаг повстанцы употребляли значительно чаще и, соответственно, упоминаний об этом в источниках (документах, воспоминаниях, песнях и др.) в десятки, а может - и сотни раз больше.

Это четко свидетельствует о том, что красно-черный флаг был дополнительным, второстепенным. Но его использование в УПА - не случайность или прихоть отдельных членов ОУН. За несколько лет с даты утверждения в 1941 году он стал символом националистического движения и вообще освободительной борьбы ("революционной борьбы" или "украинской революции", как это подавалось в националистических изданиях).

В тему: «Сколько успел — столько убил.» Сотник УПА Мирослав Симчич о войне за Украину [16]

Заголовок журнала "Молодий Революціонер". Дереворит, по проекту Нила Хасевича выполнил "Мирон", 25 июль 1949 г.

Заголовок журнала "За волю нації". Дереворит Нила Хасевича, 1949 г.

Хотя ОУН и УПА - две разные структуры, но они тесно связаны между собой как на идейно-политическом, так и на организационном уровнях. Об основных аспектах роли ОУН в деятельности УПА писал ведущий идеолог освободительной борьбы Осип Дякив-"Горновой" в опубликованной в 1948 году статье "Вклад ОУН у справу утворення і розбудови УПА» ("Вклад ОУН в дело образования и развития УПА» - русск.) [xxxix].

Исходя из этого, можно считать, что красно-черный флаг использовался в УПА не столько как флаг родственной организации (ОУН), а значительно шире - как флаг украинского националистического движения и флаг освободительной революционной борьбы.

Есть еще один важный фактор, который влияет на современное понимание красно-черного флага. Сейчас очень распространено отождествление всех участников вооруженной борьбы ОУН и УПА 1940-1950-х гг. с собственно воинами Украинской Повстанческой Армии. Соответственно, к таковым относят и всех тех, кто был в подполье ОУН. А их было не меньше, чем воинов УПА.

Листовка ОУН. 1950 г.

Воины “самооборонных кустовых отделов” (СКО), “охранных отделов”, работники “референтур” - хозяйственной, пропаганды, Службы Безопасности, Украинского Красного Креста (УКК) и др. - все они были членами или сторонниками ОУН. Красно-черный флаг - флаг их организации. В конце концов, отделы УПА на протяжении 1946-1949 гг. были демобилизованы, и их воины продолжили борьбу, опять же, в подполье ОУН.

Именно поэтому сегодняшняя трактовка красно-черного флага как флага вооруженной борьбы ОУН и УПА 1940-1950-х годов является логичной и оправданной. Но при этом не надо забывать, что он не был флагом Украинской Повстанческой Армии, а являлся флагом Организации Украинских Националистов.

Генерал Роман Шухевич - "Тарас Чупринка". Дереворит Нила Хасевича, 1950 г.

Изучение источников наследия национально-освободительной борьбы продолжается, а потому есть надежда, что в будущем удастся обнаружить документы, которые регламентировали употребление сине-желтого и красно-черного флагов в УПА.

В заключение стоит привести последние слова тяжело раненного проводника (коменданта) тыла военной округи УПА "Богун" Сильвестра Затовканюка-"Пташки" (он погиб в феврале 1944 года), кКоторые пересказывает "Степан Блакитный" в посвященном седьмой годовщине УПА очерке "На рассвете" (1949 г.):

"Гордо і непохитно несіть чорно-червоний прапор Організації, освячений благородною кров’ю світлих постатей наших революціонерів. З ним або до перемоги дойдіть, або, коли потребує боротьба, чесно зложіть свої буйні голови» [xl].

[i] Вільшенко А. Життя й пригоди Цяпки Скоропада. – Львів: Червона калина, 1926. – С. 146, 149; З корпораційного життя // Чорноморе. – 1928. – 15 грудня. – Ч. 2 (5). – С. 13-14; Купчинський Р. Вчора і нині // Чорноморе. – 1929. – . Ч. 2(5). – С. 6-8; Угрин-Безгрішний М. Лицарі "Залізної Остроги". – Рогатин: Журавлі, 1934. – С. 34, 43, 49, 52, 54; Купчинський Р. Скоропад. – Нью-Йорк: Червона калина, 1965. – С. 111-112.

[ii] Купчинський Р. Скоропад… – С. 59.

[iii] Купчинський Р. Скоропад…. – С. 110.

[iv] Стефаник В. Камінний хрест. – Харків: Фоліо, 2010. – С. 177.

[v] Дужий П. Українська справа. – Т. 1. – Львів: Афіша, 2002. – С. 149-150.

[vi] Лісові чорти. Їх життя і буття. 1922–1945. – Вашінґтон–Нью-Йорк–Торонто, 1983. – С. 161.

[vii] Лісові чорти. Їх життя і буття…. – С. 162.

[viii] Лісові чорти. Їх життя і буття…. – С. 199-200.

[ix] Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки. Видання третє, доповнене. – Київ: Українська видавнича спілка, 2007. –С. 394-395.

[x] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 398. – Т. 15. – Арк. 469.

[xi] Андрієвський В. Краківські образки // Шлях перемоги. – 1955. –Ч. 44. – 30 жовтня. – С. 2; Ч. 46. – 13 листопада. – С. 2.

[xii] Климишин М. В поході до волі. Спомини. – Торонто, 1975. – Т. І. – С. 300-301.

[xiii] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 4. – Арк. 39-40; ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929–1955 р. – 1955. – С. 44.

[xiv] Непогасний огонь віри. – Париж, 1974. – С. 730.

[xv] Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. Збірник документів і матеріалів. – Львів–Київ: Піраміда, 2001 – С. 45, 47, 50.

[xvi] Ремесло повстанця. Збірник праць підполковника УПА Степана Фрасуляка-"Хмеля" / ред. і упор. Р. Забілий. – Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2007. – С. 29.

[xvii] Полтава Л. Під синьо-жовтим і червоно-чорним прапорами… // Визвольний шлях. – 1979. – Кн. 7-8. – С. 827.

[xviii] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 24. – Арк. 31.

[xix] Климишин М. В поході до волі… – С. 398.

[xx] Відновлення української держави в 1941 році. Нові документи і матеріали / упор. В. Сергійчук. – Київ: Українська видавнича спілка, 2001. – С. 45-46.

[xxi] Українське державотворення. Акт 30 червня 1941… – С. 411; Відновлення української держави в 1941 році… – С. 44.

[xxii] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 15. – Арк. 742; Т. 16. – Арк. 104-105; Спр. 398. – Т. 16. – Арк. 188-189.

[xxiii] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 17. – Арк. 110-111.

[xxiv] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 12. – Арк. 715.

[xxv] Іщук О., Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича / вступна стаття Д. Даревич. – Торонто–Львів: Літопис УПА, 2011. – С. 272-273, 279, 313, 348, 366; Бофони: грошові документи ОУН і УПА / Упор. О. Клименко, ред. В. Даниленко. – Київ: Університет банківської справи Національного банку України, 2008. – С. 149, 167; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 41. – Арк. 350, 357; Т. 42. – Арк. 240; Т. 45. – Арк. 142; Т. 46. – Арк. 7 та ін.

[xxvi] Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 24: Ідея і чин. Орган Проводу ОУН, 1942–1945. – Торонто, 1995. – С. 170.

[xxvii] Перенесення свята зброї // Сурма. – 1949. – Ч. 11-12. – 1 жовтня. – С. 4.

[xxviii] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 61. – Арк. 136.

[xxix] Кук В. УПА в запитаннях і відповідях Головного Командира. – Львів: Галицька видавнича спілка, 2007. – С. 22.

[xxx] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 398. – Т. 15. – Арк. 228-229.

[xxxi] Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 25: Пісні УПА / ред. і упор. З. Лавришин. – Торонто, 1996; Львів, 1997. – С. 329.

[xxxii] Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 25: Пісні УПА… – С. 51; Т. 12: Третя Подільська воєнна округа УПА "Лисоня". Документи й матеріяли. – Торонто, 1989. – С. 89.

[xxxiii] Грицько-Цяпка Д. Ліс – наш батько. – Львів, 1996. – С. 159.

[xxxiv] Андрусяк М. Брати грому. – Коломия: Вік, 2005. – С. 254.

[xxxv] Загоруйко Р. Повернення зі справжнього пекла. – Новий Розділ, 2004. – С. 104, 215, 233.

[xxxvi] Ремесло повстанця. Збірник праць підполковника УПА Степана Фрасуляка-"Хмеля" / ред. і упор. Р. Забілий. – Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2007. – С. 55, 213.

[xxxvii] Іщук О., Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича / вступна стаття Д. Даревич. – Торонто–Львів: Літопис УПА, 2011. – С. 41-44, 371-373.

[xxxviii] Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 33: Тaктичний вiдтинoк УПА 26-ий "Лeмкo": Лeмкiвщинa i Пeрeмищинa. – Торонто–Львів, 2001. – С. 52-53.

[xxxix] Літопис УПА. Нова серія. – Т. 17: Осип Дяків-"Горновий". Документи і матеріали. – Київ–Торонто, 2011. – С. 437-446.

[xl] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 61. – Арк. 178.

—

Владимир Мороз, историк; опубликовано в издании Історична правда [17]

Перевод: Аргумент [18]

В тему: