… Існувало лише три умови, за яких можна було легально зробити аборт: зґвалтування, смертельна загроза життю жінки та ризик серйозних захворювань плоду. 22 жовтня 2020 року Конституційним судом Польщі остання умова була визнана неконституційною.

У відповідь сотні тисяч жінок по всій країні вийшли на вуличні протести. Боротьба жінок за право вибору триває, пише  Суспільне [2]. Та чи лише про лібералізацію законодавства про аборти йде мова? Якими є інші вимоги та перспективи руху?

Нещодавно Польщу охопила серія масових акцій протесту після прийняття урядом змін, які фактично забороняють аборти. Польща й до того мала одне із найжорсткіших законодавств щодо абортів [3] серед країн Європи. До сьогодні існувало лише три умови, за яких можна було легально зробити аборт [4]: зґвалтування, смертельна загроза життю жінки та ризик серйозних порушень та захворювань плоду. 22 жовтня 2020 року Конституційним судом Польщі остання умова була визнана неконституційною [5]. У відповідь сотні тисяч жінок по всій країні вийшли на вуличні протести та страйки. І хоч уряд і відтермінував [6] вступ у силу поправки до закону, боротьба жінок за право вибору триває. Та чи лише про лібералізацію законодавства про аборти йде мова? Якими є інші вимоги та перспективи руху? Про це ми поговорили із учасницями протестів: Мартою Розмислович, Маґдою Маліновською і Аґнєшкою Рудою — активістками профспілки «Inicjatywa Pracownicza» («Робітнича ініціатива»).

На цю тему: Как поляки гнали «врону» [7]

- Як давно ваша профспілка [8] бере участь у протестах? Яка ваша роль у них?

Маґда Маліновська: Ми беремо участь у демонстраціях та допомагаємо їх організовувати ще з 2016 року. В основному ми діємо в Познані та Варшаві, але іноді і в менших містах. В акціях беруть участь не тільки жінки, а й чоловіки, які відчувають, що це також і їхній протест. На них присутні чимало людей, як-от з нашої профспілки, які розлючені не тільки через політичні рішення Конституційного суду та уряду, але й через економічну й політичну ситуацію. Тож ми пов’язуємо цей величезний гнів зі становищем польських жінок, які страждають через соціальні скорочення щонайменше останні 20 років. Ці урізання впливають більше на жінок, котрі страждають не лише через низькі зарплати, а й через такі обставини, як приватизація соціального житла та висока орендна плата.

Символ протестів — плічка. Вроцлав, жовтень 2020 року. Фото — Лена Іванова

- Які  основні відмінності між чорними протестами у 2016 році [9] та нинішнім рухом? 

Марта Розмислович: Протести цього року є більш радикальними. Головне гасло: «Геть правлячу партію, забирайтеся звідси». Так, обурення урядом — це головне гасло, але це також і своєрідна рамка. Ця мова настільки радикальна, що вона поширюється в інших місцях і закликає інші групи теж протестувати. Наприклад, ми працюємо в нашій профспілковій організації на складах [10] Amazon. Зараз там проводяться акції протесту, які пов’язані не тільки із закликами до вільного та законного аборту, але є наслідком невдоволення політикою уряду та умовами праці. І ще одна відмінність у тому, що відбувся перехід до більш економічного розуміння заборони абортів. Ті, хто вийшли на вулицю, розуміють, що це торкнеться найперше бідних жінок робітничого класу, а не тих, які мають гроші, щоб поїхати за такими послугами за кордон. Беручи участь в акціях протесту, ми критикуємо загалом політику скорочення послуг, серед яких аборти, звертаємо увагу на економічну залежність жінок. Порівняно з 2016 роком люди набагато сприйнятливіші до цього і хочуть це почути.

«Ярек [Качинський]! Ось тобі капці — взувайся і уйобуй звідси!». Варшава, 2020 рік. Заклик до уряду «wypierdalać» (дослівно — «зйобуйте») став популярним під час нинішніх польських протестів

Аґнешка Руда: Я бачу також чітке наступництво, адже рух 2016 року заклав основи для нинішньої мобілізації. Тоді, незважаючи на меншу масовість, ми змогли заблокувати криміналізацію абортів. Ми навчилися завойовувати простір для нашого протесту. 

Важливо, що протестний рух не переривався. У 2016-му його називали «чорними протестами» та страйками жінок. І сьогодні працівниці дитячих садків також носять чорний одяг, виходячи на роботу. Стосовно соціальних вимог існує також свій, часом полярний, розподіл. Наприклад, відома профспілка «Солідарність» [11] закликала своїх членів захищати церкви і підтримати антиабортний закон. Це боляче для нас, як для людей із профспілкового руху.

На цю тему: Після десятків років перемог демократія в світі починає втрачати позиції [12]

У 2016 році було незрозуміло, чого саме ми хочемо. Частина з нас бажали вільного та законного доступу до абортів. Але також було багато людей, які захищали компроміс між церквою та владою, за якого аборти обмежені лише трьома випадками. Сьогодні з’явилась ініціатива групи громадян за новий закон про референдум щодо вільного доступу до абортів. Це досить цікаво, тому що ці організації більш схожі на ліберальні та радикально-ліберальні, аніж на соціальні та професійні жіночі організації.

«ПіС [13], відчепися» — «чорний протест», жовтень 2016 року. Фото — Степан Рудик, polityka.pl

- Чи помітний перехід у настроях громадськості від більш консервативних поглядів до більш прогресивних та емансипативних?

-Аґнешка Руда: Я не погоджуюся зі стереотипом, який за кордоном формують ліберальні ЗМІ, що польське суспільство є правим через наш правий уряд. Усе набагато складніше. Нинішня влада провела багато реформ, наприклад запровадила  допомогу з догляду за дитиною, мінімальну заробітну плату для тих, хто мав нестабільну зайнятість. Ми вважаємо, що такі соціальні заходи були результатом тиску людей робітничого класу. Наш рух захищає тих, хто має прогресивний порядок денний. І саме на цьому ми наголошуємо на демонстраціях.

- Якими є інші сили, що зараз підтримують протест, і як вони впливають на порядок денний протестів?

Маґда Маліновська: У ньому бере участь багато різних груп, включаючи політиків та представників політичних партій, особливо тих, які раніше були при владі. Але вони не грають у протесті вирішальної ролі. Вони хочуть використовувати енергію протестувальників з політичною метою, як це було і в 2016 році. Але в часи, коли можна було підтримати жінок, прийнявши закон про лібералізацію абортів, ті політичні сили цього не робили. Тому зараз люди загалом не довіряють політикам, а акції протесту мають низовий характер. І є також багато різних груп, які захищають права ЛГБТ [14], і феміністичні групи.

- Щодо контрпротестів: які їхні основні дійові особи, окрім «Порядку і справедливості» та релігійних діячів, і які їхні основні аргументи?

Аґнешка Руда: Ярослав Качинський [15] [голова правлячої нині партії «Право і справедливість», один із найвпливовіших політиків Польщі] провів знамениту «бесіду з нацією», в якій закликав захищати католицькі цінності та церкви. Після цієї розмови навіть «Солідарність» приєдналася до цього заклику. Але підтримка на контрпротестах у них була мінімальна. 

Також змінилася стратегія їхнього руху. У перші дні вони проводили акції протесту перед церквами, а іноді навіть усередині, адже церква є важливим фактором проти страйкового руху жінок. Але загалом позитивним є те, що феміністичний рух перестав брати участь у культурній війні та зосередився на соціальних вимогах і просуванні думки про аборти як право людини, як частину загальної системи охорони здоров’я. 

Мене вразила історія [16], яка сталась у Щецинеку — невеличкому місті на півночі Польщі. Там на протест зібрались 50–80 молодих жінок, до яких вийшов священник. У них була дуже емоційна суперечка. Дівчата кричали: «Не виходь на вулицю, бо це наше місце, а твоє місце — в церкві». Але що ще важливіше: вони казали, що священник не буде народжувати і виховувати дитину з інвалідністю. Це доведеться робити їм. Ті дівчата зі Щецинека деякий час були обличчям нашого руху.

«Аборти [17] — це система охорони здоров'я». Протести у Варшаві, жовтень 2020 року. Фото — The Economist

- Якщо влада вирішила усунути дозвіл на аборт за серйозних вад розвитку плода, чи забезпечують вони будь-які гарантії чи підтримку для таких сімей?

Маґда Маліновська: Торік у Польщі була величезна хвиля протестів людей з інвалідністю та їхніх батьків, оскільки «ПіС» зменшила їхній доступ до державної фінансової підтримки. Влада також хотіла заборонити дітям з інвалідністю ходити до школи з іншими дітьми. Звісно, люди розлютились, бо ми всі знаємо, що не отримаємо підтримки від уряду та будь-якої правої організації, які зараз виступають за народження дітей з інвалідністю. Немає нікого, хто підтримає цих людей і на ринку праці. Роботодавцям начхати на ваших дітей та на їхній стан здоров’я. Тому жінки кажуть, що цей закон стосується не лише права на аборт, але й примушування жінок до додаткової роботи.

- Уряд призупинив упровадження цієї поправки внаслідок протестів. Та які перспективи у руху надалі?  

Аґнешка Руда: Реальність така, що більшість жінок продовжуватимуть робити аборти, як це було з 1991 року, після уведення нового законодавства. Кожна четверта жінка в Польщі зробила аборт. І тому виникатимуть усе нові самоорганізовані ініціативи допомоги жінкам робити аборти за кордоном — у Чехії, Словаччині, Австрії, Німеччині. Після 2016 року лише сильний жіночий рух змусив «ПіС» поступитися. Ми вважаємо, що вони не очікували такого масштабу опору, який бачать на вулицях. Тому ця тема буде звучати в суспільстві і надалі, оскільки жінок фактично змушують робити за кордоном небезпечні підпільні аборти.

На цю тему: Украине нужна солидарность. Как нужно давить власть воров и диктаторов [18]

Маґда Маліновська: Є лише кілька дискусій про те, як змусити уряд зробити крок назад і повернутися до норм попереднього закону. Але люди, які вийшли на вулиці, потребують куди глибших змін. Починаються розмови про те, як змусити уряд відмовитись від влади. Ми говоримо, що справа не тільки в абортах, а в тому, що жінки й чоловіки, особливо з робітничого класу, озлоблені через свої умови життя, а аборти — це частина системи охорони здоров’я. Їх заборона зменшує наші права на доступ до державної медичної допомоги. Питання в тому, якої системи охорони здоров’я ми прагнемо і якими мають бути політичні зміни в країні. Можливо, ці демонстрації стануть поштовхом до таких змін.

Головне фото — протести в Ґдині, жовтень 2020 року

—

Анна Куровська,   опубліковано у виданні  Суспільне [2]

На цю тему:

• Почему Ярузельский не стал Пиночетом, а СССР не напал на Польшу [19]
• «Побеждай зло добром!» [20]
• Почему Польше удалось? Старые ошибки, новые идеи и бунт поколений. Часть 1 [21]
• Почему Польше удалось? Люстрация и общая декоммунизация как экономические факторы. Часть 2 [22]
• Почему Польше удалось? Философы во власти и инвестиции в доверие. Часть 3 [23]