«Мадлоба, генацвале, українські брати, які загинули за Грузію й лишилися в її землі»

1.00

Нет

Чому ветерани Грузії бажають відзначати на державному рівні День України.

26 травня грузини відзначали День державної незалежності своєї країни.За вільну Грузію свого часу воювали багато українців. Найбільш відомою є роль добровольчого корпусу УНСО «Арго», який особливо відзначився в боях проти підтримуваних Росією абхазьких сепаратистів 1993 року. Видання «Новинарня [2]» в братній країні вшанувала поховання напівзабутих добровольців з України часів Абхазької війни.

Унсовці гинули за Грузію, але жоден із них не залишився лежати в грузинській землі — побратими забрали тіла загиблих в Україну. Та мало кому відомо, що могили українських бійців у Грузії все ж є. Добровольців, які також воювали в Грузії проти сепаратистів і росіян зі зброєю в руках, але не входили в «Арго» і взагалі не мали відношення до УНСО.

Серед таких українців — Микола Обертинський і брати Геращенки. Сьогодні на їхніх могилах у Тбілісі грузинські ветерани питимуть поминальну чарку і говоритимуть: «Мадлоба, генацвале». Що значить: «Дякую, друже».

«Вони заслужили на більше, ніж упорядковані могили»

...До літака на Київ у мене залишалося буквально кілька годин.

— Ми ще встигнемо заїхати на кладовище, я покажу тобі могилу одного українця, — сказала Додо Гугешашвілі.

Для мене ця жінка — просто друг. Для грузинських ветеранів загону «Мхедріоні» — полковник, бойова подруга, соратниця військового ватажка 90-х років Джаби Іоселіані. Для українців із «Правого сектору» — інструктор і надійний побратим у нашій нинішній війні.

Ідеться про цвинтар у Тбілісі, де поховані бійці, що загинули під час грузино-абхазької війни у 1993 році.

Додо дзвонить своїм хлопцям, щоб теж під’їхали, розповіли про українських побратимів.

— На початку кладовища ми збираємося встановити меморіальну дошку, — каже Додо, — і написати ім’я кожного з похованих тут бійців. Загалом тут покоїться 87 хлопців. Тоді ж був час хаосу, людей ховали, як виходило. Спочатку планували зробити тут братську могилу, потім думали облаштувати військове кладовище. Нічого не вийшло, на цвинтарі стали ховати й цивільних.

— Ми тепер стараємося облаштувати могилу кожного з наших братів — і грузинів, й азербайджанців, і українців, — каже Гугешашвілі.

Ми проходимо вглиб цвинтаря. Могила, обкладена сірим каменем, хрест, за формою дуже звичний для українського ока — саме такі стоять на могилах українських кладовищ.

На кам’яній плиті українською й грузинською мовою викарбувано: «Микола Обертинський. Український воїн. Героїчно загинув в Абхазії 1 червня 1993 року».

Фото Майї Орел

В тему: Предупреждали: Будущая война в Европе — между Россией и Украиной («The Washington Times») [3]

— Спочатку я сама доглядала цю могилу, — розповідає Додо, — а потім ветерани долучилися. Ми хочемо тут ще майданчик зробити, стіл поставити, лавки. Щоб люди могли прийти, пом’янути. Ми на свята завжди сюди приходимо пом’янути наших хлопців і про Миколу згадуємо.

— Ця могила — це найменше, що ми можемо зробити для нашого українського побратима,— долучається до розмови батоно Мамука. Він очолює громадську організацію допомоги збройним силам Грузії. — Цей чоловік воював за Грузію, віддав за неї своє життя. Ми в боргу перед ним, і він заслуговує на більше, ніж просто впорядковану могилу.

Фото Майї Орел

«У його тілі було дуже багато куль»

Про Миколу Обертинського грузини знають не так і багато. Адже він загинув через п’ять днів після того, як приїхав у Грузію.

— Він був кадровим військовим, капітаном іще Радянської армії, — згадує ветеран абхазької війни Генат Шемадіні. — Розповідав мені, що має дружину і дочку, і хоче після війни забрати їх у Грузію. Здається, він говорив, що родом з Івано-Франківська.

— Микола був грамотним військовим, вчив нас, як користуватися зброєю, ми ж зброї до того і в руках не тримали. Пам’ятаю, як перед боєм примусив усіх нас вичистити свої автомати, казав, що в бою найгірше — коли через недбалість відмовляє зброя.

Ми не мали можливості здружитися близько. Миколу вбили в перший же день боїв. Але він недарма загинув, багатьох ворогів поклав. Пам’ятаю, в його тілі було дуже багато куль, — згадує Шемадіні.

Хлопці говорять, що було Миколі років із 25, може, трохи більше. Запам’ятали його високим і струнким. Він сам прилетів у Грузію, коли почалася війна, попросився у грузинську національну гвардію, запропонував свою допомогу. Мало хто знав його прізвище — він попросив називати його «Хохлом».

Микола був два дні на грузинській тренувальній базі, ще три дні — в Абхазії. Воював у батальйоні, заступником командира якого був Давид Цинцадзе.

— У той день було оголошено перемир’я, ніхто не стріляв. Наші позиції були на чайній плантації, — розповідає Давид. — І раптом абхази пішли на нас в атаку. Почала бити артилерія. Ми не очікували цього. Хвилин за 15 бою було вбито вже трьох хлопців із підрозділу. Нас було мало, й патрони у нас закінчилися, абхазів було багато. Микола на себе прийняв їхній вогонь, дав можливість нашим хлопцям відійти. Він відстрілювався, поки міг. Абхази його впритул розстріляли.

В тему: Трагедии чеченского села Самашки — 20 лет. ФОТО [4]

Хто ти, Миколо?

З моменту того бою минуло майже 24 роки. А в Давида, коли він його згадує, на очі навертаються сльози. Тіло Миколи разом із тілами інших загиблих у липні 1993 року перевезли в Тбілісі.

Чому родичі не забрали Миколу в Україну, зараз важко сказати. Хтось згадує, що дружина Обертинського не мала грошей на його перевезення, хтось каже, що мати Миколи була дуже стара і ніхто не насмілився сказати їй тоді про загибель сина. Словом, залишився Микола в грузинській землі.

Сьогодні ніхто точно не знає, звідки насправді був родом капітан Обертинський, чи справді мав в Україні дружину й дочку. Як склалася їхня доля? За словами Додо Гугешашвілі, за ці роки ніхто з українців не шукав слідів Миколи в Грузії...

Про те, які хрести ставлять на могилах українцям і як викарбувати на могильній плиті Миколи напис українською мовою, Додо розповів легендарний УНСОвський сотник Устим — учасник грузино-абхазької війни Валерій Бобрович. Він у 2015 році був у Тбілісі й відвідав могилу Обертинського.

Наші герої їхньої війни

Додо Гугешашвілі дивиться на годинник: часу лишається зовсім обмаль, але вона хоче ще познайомити мене з Ларисою Геращенко — жінкою, чиї двоє синів загинули, воюючи за незалежність Грузії.

— Спочатку в Грузію приїхав один брат. Коли він загинув, другий приїхав забрати його тіло, але залишився воювати, — розповідає Додо. — Той теж загинув. Їх обох поховали в Тбілісі. Мати переїхала сюди назовсім, щоб доглядати їхні могили. Вона зараз для всіх нас старший друг.

Додо з самого ранку намагається додзвонитися до Лариси, її телефон весь час не відповідає, і ми не ризикуємо їхати до неї без попередження. Шкода.

Про Ларису я чула ще в Києві, привезла їй з України в подарунок велику тернову хустку з китицями, думала, посидимо, поговоримо про її синів. Не вийшло. Хустку їй згодом передала Додо. А пані Лариса так розхвилювалася, що не змогла навіть поговорити зі мною по телефону, коли грузинські друзі набрали у її хаті мій номер...

Меморіал загиблих під час Абхазької війни у Грузії. Фото Майї Орел

В тему: Михаил Саакашвили: Вечный хаос и беспорядок в соседних странах — к этому стремится Кремль [5]

Вже дорогою в аеропорт ми заїжджаємо на тбіліську площу Героїв. На мармурових стелах викарбувані імена полеглих за свободу і незалежність Грузії. Українські імена теж: Обух Сергій, Галазика Роман, Крутик Володимир, Ткачук Леонід, Музика Роман, Длвгий Олекса, Білий Володимир...

Плита з іменами загиблих українців. Фото Майї Орел

— Ми знаємо точно про 14 загиблих українців, — каже Додо. — Більшість із них були унсовцями.

За її словами, ветеранські організації Грузії виступили з ініціативою відзначати на державному рівні День України — на знак пошани до українців за допомогу у нашій війні. Можливо, згодом ми будемо мати таке сумне свято.

* * *

Валерій Бобрович, керівник Головного штабу УНСО. У 1992-1993 р. брав участь у бойових діях на Кавказі як командир батальйону «Арго»

...Коли я повернулася до Києва, запитала у сотника Устима, чи є в Грузії унсовські поховання.

— Жодної могили унсовця в Грузії немає, — сказав Валерій Бобрович.

Він уточнив:

— Леонід Ткачук, псевдо «Цвях», був похований у Сухумі в міському парку. Росіяни знищили могилу, коли дізналися, що в ній похований українець, домовину викопали й викинули в море.

Хвилі прибивали її до берега, це дратувало росіян, і вони розстріляли домовину з гранатомета.

Тому фактично із членів УНСО в грузинській землі ніхто не лежить.

Бійці експедиційного корпусу УНСО «Арго»

–

Майя Орел, опубліковано у виданні Новинарня [6]

В тему: