... «Миротворець» — частина системи Міністерства внут­рішніх справ. Затягує страшно. Коли довго ходиш зі зброєю, виконуєш одну роботу, психологічно важко це залишити. Починаєш думати, що від тебе нічого не залежить. Керівники ставляться, як до бидла. Годували обіцянками, що відправлять на передову, дадуть сучасну зброю. Ми терпіли, вірили, чекали ...

У коледжі хтось розповів про «Національний альянс»: там справжній патріотизм, не курять, не п’ють. Шукала своє середовище. Так потрапила туди. Почала вивчати ідеологів націоналізму Дмитра Донцова, Миколу Сціборського. В організацію вступила 2009 року.

Час від початку Майдану до сьогодні минув як один день. Пам’ятаю окремі яскраві факти. Усе, що потім, розкидано в пам’яті уривками. Коли мене арештовували, було 23, тепер — 28.

На Майдані пощастило бути, коли валили пам’ятник Леніну [2] у грудні 2013-го. Літній чоловік вибіг на дорогу, кидався під машину, плакав. Із нього сміялися, відтягували. Казав, що Ілліч падає — і він теж хоче загинути.

Основне відчуття з Майдану — тут ідеальне суспільство [3]. Кожен робив те, що може.

18–19 лютого 2014-го з кількома побратимами мала долучитися до 35-ї сотні. Але наша маршрутка в Київ спізнилася на годину. Пам’ятаю момент, коли «беркутівці» вилізли на дах будинку й почали стріляти гумовими кулями, кидати гранати. Туди ж піднялися наші хлопці — з патиками, у кросівках. Наші їх відтіснили. Далі був штурм, ми відступили. Із 35-ї сотні одна людина загинула, потім — ще п’ятеро. 11 поранених.

В тему: Сначала украинцев пыталась сделать слепыми власть. Потом — снайперы [4]

Майя МОСКВИЧ, 28 років, доброволець, член громадської організації «Національний альянс». Народилася 29 грудня 1989-го в селі Нічогівка Маневицького району на Волині. Виховували дід із бабою. Мати — інвалід, за освітою технік-геофізик, працювала в об’єднанні «Краснохолмськгеологія». З батьком одружені не були, зв’язок втратили. Закінчила Волинський державний коледж технологій та бізнесу й Луцький національний технічний університет. Працювала бухгалтером в обласному центрі національно-патріотичного виховання. Стала його директором. Вступила в «Національний альянс». 2013 року очолила організацію, до якої входили кілька сотень людей. У грудні була серед організаторів акції, коли з приміщення облради винесли портрети президента Віктора Януковича. Один перевернули й повісили на ялинку. За «хуліганські дії» посадили під домашній арешт. Майю Москвич називали волинською Жанною д’Арк. 2014 року пішла добровольцем в АТО у складі батальйону Націо­нальної гвардії імені генерала Сергія Кульчицького. Згодом служила в розвідувальному батальйоні «Гарпун». 2015-го підрозділ розформували. Його бійці ввійшли до полку поліції особливого призначення «Миротворець». Звільняється через стан здоров’я. «Далися взнаки нічні чергування й носіння важезного бронежилета. Хочу відпочити, але не збираюся здаватись». Планує повернутися на Волинь. Незаміжня

У ніч на 19 лютого підтримували вогонь на Майдані. Кинула кілька коктейлів Молотова — виходило погано. Вирішила не переводити їх. Прийшли в Будинок профспілок, він уже загорявся. Були такі виснажені, що залишилися. Сиділи, доки всі евакуювалися. Стали біля барикади поруч. Хлопці сказали відійти — їх попередили, що стрілятимуть. Ми відійшли метрів на 20. За 10 хвилин туди в’їхав БТР.

В «Альянсі» ходили в ліс, їздили на табори. Керівники говорили: повстанці боролися за Україну, і ми маємо. Однак ніхто не міг і мріяти, що доведеться це робити.

Ми хотіли революції. Під час помаранчевої були ще малі. І тут Янукович показав свою суть. Коли люди стали підніматися — була ейфорія. Не мали плану, що буде після перемоги.

У Луцьку забрали портрети Януковича [5] з облдержадміністрації. Кілька зі сцени кинула людям під ноги. Один мотузкою прикріпила до ялинки. Далі мали їхати на Київ. Я — останнім рейсом. Сидимо в будинку «Просвіти». Влітає міліція. Усі — врозтіч. Один схопив мене за руку, в голові запаморочилося, викликали «швидку». Думала, затримують за повалення пам’ятника Леніну. А мене звинуватили у «цинічній неповазі до суспільства», бо обернула мотузку навколо шиї на портреті Януковича й повісила на ялинку. Мовляв, це символізує повішення президента. Хоч то вийшло випадково.

З електронним браслетом ходила 10 днів. Мусили зняти, бо заміцно вчепили — нога спухла.

Коли цю справу закрили, відкрили другу, потім — третю, четверту. Одну — через акцію «Бізнес на крові». Ми виливали фарбовану воду перед входом до підприємств «регіоналів». Звинуватили в пошкодженні майна. Була ще справа за погром офісу Партії регіонів у якомусь селі, де я не була.

Думала про кар’єру в політиці. Смерті на Майдані змінили все. Відчуття перемоги не прийшло, навіть коли втік Янукович. Почалася війна [6]. Ніхто не знав, що робити. Ми долучилися до «Правого сектора». Сказала: «Ви в Луцьку тримайтеся» і з першою групою поїхала тренуватися в «Межигір’я». Як керівник організації мала би координувати діяльність в офісі, але серце казало: треба. Звідти — у навчальний центр «Десна».

Повернулася до Луцька. Шукала, як потрапити на фронт. Ніхто не брав дівчат. Подзвонив бард Володимир Пастушок із батальйону імені генерала Кульчицького: «Хочеш воювати? Збирай речі, щоб завтра була в Києві».

Уперше на Донбас поїхала в серпні 2014-го з побратимами з батальйону. Страху не відчувала, хоч казали про можливі обстріли. Проїжджали небезпечну зону, всі принишкли, взяли зброю. Обстріли були по інших позиціях, поруч.

У Дебальцевому служила в штабі. Поселили в бункер на розбомбленій у хлам заправці. Хлопці жили в полі, в окопах. Вітер, холод.

Нічого світлого про тамтешніх жителів не можу пригадати. Може, була в таких місцях. Стояли в селищі на нульовому кілометрі. Всі, хто міг, виїхали. Хто залишився — призвичаїлися. Ми були в селі, де все розбомблено. Люди брехали. Один постійно здавав нас.

В АТО став у пригоді фах бухгалтера. Коли на нейтральній території шукали контрабандистів, була єдиною у групі, хто розумівся на документах.

У батальйоні імені Кульчицького себе не бачила. Шукала ближче за цінностями середовище. Війна притягує не лише чесних і чистих, а й брудних та непевних.

Запросили в новостворений «Гарпун». Відповідав націо­налістичним ідеалам. Там зібралися найкращі люди, яких бачила. Були жорсткі вимоги щодо безпеки. Передала керівництво «Національним альянсом». З березня 2015-го пішла служити. За півроку нас відкликали з АТО і розформували. Не було вказівок, що робити далі. Люди порозходилися.

Останні два роки служила в «Миротворці». Свою роту жартома називала Антимайданом. Там багато колишніх правоохоронців. Серед них чимало — проти Майдану. Сперечалися. Бувало, й сльози текли. Ображали Небесну сотню принизливими словами, які не буду повторювати. Дехто казав, що ми стояли за гроші. Уникала таких дискусій, бо важко говорити на ту тему. Водночас там багато цікавих людей. У кожного своя історія, чому 2014-го пішов добровольцем. У роті був чоловік, який брав участь у революції на граніті. Найбільше товаришувала з колишнім «беркутівцем» із Тернополя Володимиром Намакою.

«Миротворець» — частина системи Міністерства внут­рішніх справ. Затягує страшно. Коли довго ходиш зі зброєю, виконуєш одну роботу, психологічно важко це залишити. Починаєш думати, що від тебе нічого не залежить. Керівники ставляться, як до бидла. Годували обіцянками, що відправлять на передову, дадуть сучасну зброю. Ми терпіли, вірили, чекали.

Торік запустила процес звільнення за станом здоров’я. Організм дає збої, все посипалося. Проблеми почала відчувати після першої ротації в «Гарпуні». Боліла спина. Було соромно й незручно, бо ніколи не хворіла. Останній рік погіршало через нічні чергування. Біоритм збився, не могла спати. Підібрали лікування, тепер краще. Хочу відпочити, відновитися, обдумати все.

Під кінець, замість запитати, як справи зі здоров’ям, на мене почали тиснути. Казали звільнятися швидше, бо на моє місце вже є охочі.

Нормальна людина не може працювати, не бачачи результату, навіть за хорошу зарплату. Йде. На її місце приходять ті, яким так нормально. Підрозділ змінювався, свободу згортали, впроваджували старий ментівський порядок.

Провела експеримент: як бути в системі на рядовій посаді. Висновок: рядовий нічого не може змінити. Не робитимеш, що кажуть, — система тебе виплюне. Робитимеш — сам себе виплюнеш.

Вибила право брати участь у виїздах нарівні з хлопцями. Повноправно працювала в групі. Але жити в такому режимі було важко. Хотілося поблажок. Хоч би які сильні були жінки, у нас слабший організм. Найгірше — нічні наряди. Перебування з хлопцями в одних казармах теж впливає не найкраще. Хочеш поспати, а вони шумлять. Матюки, шкарпетки, які літають.

Я — за те, щоб дівчата були з дівчатами, як в Ізраїлі [7]. Потрохи це запроваджують, але якось ламано. Кожна жінка сама шукає свою роль у підрозділі. Хоче бути бійцем чи при штабі, чи щоб її жаліли.

В тему: Уже не остается города или поселка, где не прошли бы похороны героя Украины [8]

Не бачу себе в жодній державній структурі. І в силових, де націоналіст — більший ворог, ніж хабарник, корупціонер чи сепаратист.

Не засуджую тих, хто відкупився від АТО, поїхав на заробітки. Я пішла воювати, бо по-іншому не могла.

Володимир Пастушок, крім того, що воює, співає, читає лекції дітям у школах про патріотизм. У «Гарпуні» зі мною служив продюсер Іларіон Павлюк. Він — батько шістьох дітей. Але пішов на фронт. Зараз повернувся до мирного життя. Олександр Матяш, з яким познайомилася в «Миротворці», має бізнес. Шиє чоловічі труси, які ніде не натирають.

Боротьба за Україну не має початку й кінця. Триватиме, доки існуватиме нація.

—

Галина Мельник, фото: Тарас Подолян; опубліковано у журналі «Країна» [9]

В тему:

• Микола Джміль: З початку війни не переходимо на російську з іншими [10]
• Андрій Любка: Українські політики! Ви ніякі не «наші»! [11]
• Олег Скрипка і Мрія [12]
• Степан Хмара: «Діяльність Порошенка підпадає під статтю «Державна зрада» [13]
• «Не буває так, щоб країна дісталася комусь на халяву — лише через кров і смерть» [14]