Нічого "сов.секретного", що б не стало явним

1.00

Нет

Перед 75-ми роковинами Львівського псевдособору Архів Служби безпеки України разом із Центром досліджень визвольного руху опублікували колекцію розсекречених документів про ліквідацію Української греко-католицької церкви.

У вільний доступ виклали 33 документи, серед яких – телеграма народного комісара державної безпеки СРСР про початок спецоперації, повідомлення про вербування духовенства, і звіти про польовий етап "возз'єднання", зокрема, на ім'я Микити Хрущова. Матеріали свідчать, що три чверті учасників псевдособору були аґентами НКҐБ [2], а для проведення заходу влада виділила 400 тисяч рублів, зазначає видання zbruc.eu [3]. Частина цих документів була відома фахівцям і раніше – але тепер їх оприлюднено для загального ознайомлення у високій якості (див. за лінком [4]).

Фотохроніка псевдособору

Директор Інституту історії Церкви УКУ Олег Турій каже: "Це є приклад того, як інституція (мається на увазі Галузевий державний архів СБУ, – Z), яка має на собі оце тавро, оті стигмати колишнього КДБ, – як вона може позитивною працею і відкритістю відкинути цей імідж, стати цілком новою структурою". Турій зазначає: оприлюднення архівів є елементом роботи над історичними травмами. "Нам не треба боротися з фантомами минулого, щось вигадуючи – нам треба їх називати на ім'я. І творити своє майбутнє власними руками. Для того ми повинні пізнавати правду. Правда буде нас визволяти", – каже пан Олег, організатор тематичної виставки.

На цю тему: П’ять фактів про Українську церкву, які руйнують російські міфи [5]

Окрім того, перед 75-ми роковинами низку документів оприлюднив Державний архів Львівської області. Зокрема, оцифрував фотобуклет із офіційними ілюстраціями псевдособору, котрі містилися у виданні "Альбом иллюстраций общегалицкого собора священников греко-католической церкви" [6].

"Птіцину" – пів мільйона

Документи підтверджують, що псевдособор, покликаний укласти формальне рішення про розрив Української греко-католицької церкви із Ватиканом та її "возз'єднання" з Москвою, був цілковито спланований і втілювався радянськими спецслужбами від самого задуму й до фінальних зачисток.

Більшість архівних документів позначені грифом "совершенно секретно". На частині з аркушів чітко видно дати розсекречення. Кілька разів трапляється дата: 15.03.2013. Це лише вісім років тому.

У документах згадуються прізвиська аґентів – "Криницкий", "Романова", "Нестеренко", "Автор", "Григорьев", "Лен", "Касьян", "Перемышль", "Лихой", "Клец", "Нестер", "Дон", "Петро", "Метеор", "Корчак", "Маяк", Сокол", "Литератор", інформатори "Крестьянин", "Береза", "Муха", "Новосельский"...

Серед важливих базових документів є телеграма №82 [7] народного комісара держбезпеки СРСР Всеволода Меркулова до наркома УРСР [8] Сергія Савченка, надіслана за півтора місяця до "собору", 25 січня 1946 року: "Сообщаем, что разрешение на проведение собора греко-католической церкви в г. Львове получено. В связи с этим в распоряжение Совнаркома УССР наркомом финансов Союза будет переведено 400 тыс. рублей для передачи их через агента «Птицына» инициативной группе. Деньги передавайте отдельными суммами по мере необходимости в них, однако не ограничивайте инициативную группу в расходах в пределах общей суммы. Продумайте вопрос порядка, срока, формы отчетности об использовании этих денег".

Телеграма наркома безпеки СРСР (Примітка Z: Усі документи надаються для завантаження)

Відібрані совітами делеґати забезпечувалися житлом та харчуванням. На їхній побут грошей не шкодували:

"С целью успешного проведения собора введите в состав делегатов не менее 60-70% агентуры. Обеспечьте также достаточный процент агентуры в составе приглашенных на собор представителей мирян из интеллигенции. Заблаговременно проверьте всех остальных делегатов и гостей с тем, чтобы не пропустить вражеский и неблагонадежный элемент".

Із телеграми випливало, що ця "невдала імпреза" (як говорив про псевдособор Йосиф Сліпий [9]) була продумана до дрібниць. Обумовлювалася дата – його треба було провести у перший тиждень посту і приурочити "к так называемой неделе православия, т.е., 10 марта". План з'їзду теж узгоджувався на рівні МҐБ: "Представленный Вами план созыва собора в целом утверждаю". Всі подальші принципові питання належало узгодити із першим секретарем компартії УРСР Микитою Хрущовим.

Перед псевдособором радянські спецслужби активно займалися вербуванням духовенства. Згідно з телеграмою, незгідних мали заарештувати. При тім емґебісти обговорювали навіть час здійснення репресій – було бажано ув'язнити "активних уніатів" задовго до зборів. А за 10-15 днів до собору надати розголосу цим справам у пресі – повідомити й імена арештантів, і склад злочинів.

Фотохроніка псевдособору

МҐБ дуже сильно переймалася виконавцями спецоперації. У телеграмі йдеться про те, щоб "з відомих вам міркувань" повністю відсторонити від аґентурної роботи "товаришів Каріна і Богданова".

Окрім того, у документі фіґурує двоє змовників із Греко-католицької церкви, котрим іще перед псевдособором дозволили висвятитися в цілі єпископи "Русской православной церкви". Їх не називають на прізвище – лише через аґентурні клички: "Против посвящения в епископы «Иванова» и «Шевчука» возражений нет".

Вкінці телеграми зазначено: "Особенно обращаем ваше внимание на необходимость придерживаться условий строжайшей конспирации относительно нашего участия в подготовке и проведении собора".

Прізвища цих двох ієрархів відомі – 24-25 лютого 1946 року у Володимирському соборі в Києва відбулася хіротонія двох учасників "ініціативної групи" з проведення собору – Михаїла Мельника та Антонія Пельвецького [10].

Служба безпеки України опублікувала документ [11], котрий свідчить, що перед псевдособором отця Мельника взяли під охорону згідно зі "спецзавданням".

Мельник помер за загадкових обставин 1955 року в київському готелі.

"Їхати на собор я боюся"

Перед 75-ми роковинами архівні документи зібрали на виставці "Нічого таємного, що б не стало явним" разом із предметами, пов’язаними із псевдособором. Виставка діє в Музеї історії Другої світової війни в Києві. А вулична стендова експозиція демонструється, зокрема, на Контрактовій площі в Києві та на Ринковій площі у Львові.

Олег Турій розповідає: коли готували виставку, вирішили використати лексикон зі сценічних мистецтв. Тому різні розділи називаються – "Прелюдія", "Режисери", "Сценарій", "Кульмінація" тощо. "Це була інсценізація. Це було зібрання, розписане наперед і розігране, як спектакль. І тому назви передають оту штучність, маріонетковість", – пояснює Турій.

Олег Турій із експозицією на львівському Ринку

..."Режисери" й "сценаристи" справді тримали все під пильним наглядом. Ближче до "собору" Львів перетворився на осідок довколацерковної агентури. Із галицьких сіл і містечок надсилалися депеші до Львова, зі Львова – до Києва і до Москви.

7 березня заступник народного комісара безпеки УРСР Павло Дроздецький писав [12] наркому СРСР Всеволоду Меркулову про прибуття делегатів.

"Из намеченных на собор 225 деканов и священников было приглашено, после агентурной проверки, 217 человек… Все прибывшие делегаты и гости размещены в гостинницах в хороших условиях. Общее настроение прибывших делегатов вполне благоприятное", – звітував Дроздецький, керівник плану з ліквідації УГКЦ.

У документі зазначалося, що частина священників була застрашена упівцями. Приводилися слова священника Слободяна з Тернопільщини, котрий заявив: "Їхати на собор я боюся тому, що у мене велика сім'я. Якщо я поїду, бандити все знищать".

Фотохроніка псевдособору

В іншій записці [13] Дроздецький описував проведення передсоборної наради. Згадував, що "одним із характерних" був виступ представника Львівської єпархії Івана Палія, "который говорил об угрозах бандеровцев духовенству". Голова ініціативної групи Гавриїл Костельник нібито закликав Палія не зважати на погрози: "Бандеровцы урожают сорвать и выборы в Верховный Совет, однако им это не удалось, поэтому всякие угрозы с их стороны не следует принимать во внимание". У записці згадується інформація, нібито Палій отримав попередження через "нелегалку-оуновку" Катерину Остапчук. Жінка передала священнику пакет, "содержавший в себе угрозы".

У перший день проведення собору, 8 березня, заступник наркома безпеки УРСР Павло Дроздецький переслав підсумкову записку [14] вже самому Микиті Хрущову. Виконавець звітувався про розміщення делегатів, а також їхні настрої. Згадав про декілька відмов. Однак додав, що "приведенные случаи на общее настроение делегатов не оказали влияния".

Доповідна записка Микиті Хрущову про початок псевдособору

Дроздецький доповів, що прокуратура, як і наказувалося, опублікувала в пресі повідомлення про "злочини" ієрархів, вкупі з Йосифом Сліпим [15]. "Большинство униатских церковников в своих высказываниях не проявляет сочувствия к арестованным и считает, что они заслуживают наказания", – стверджував заступник наркома.

"Хто уб'є цього гада"

У доповідних записках, котрі надсилалися до центру напередодні "собору", простежуються елементи драматизації. З одного боку, виконавці звітували, що підготовка до "імпрези" перебуває під цілковитим їхнім контролем. З іншого ж боку, постійно згадували про тінь загрози – приміром, отих самих "бандитів".

Також співробітники спецслужб наводили фрази священників та інтелігенції, котрі протестували проти радянської ідеї з поглинання Церкви. Анонсувалися навіть певні акції протесту.

Гавриїл Костельник [16] (ліворуч) біля стерна псевдособору

На цю тему: Собор агентов НКГБ: «Для ликвидации путем воссоединения» [17]

Зокрема, Дроздецький 8 березня доповідав Меркулову про розмірковування докторки філософських наук Марії Деркач: "Этот звон у нас всех, греко-католиков, вызывает содрогание и глубокое сожаление. Нам наплевали в душу. О, если бы вы знали, как мы презираем Костельника – этого антихриста, христопродавца. Нет более ненавистного имени в Галиции, как имя Костельника. Но ничего, Бог его накажет, а возможно, что найдется кто-либо их храбрых, кто убьет этого гада".

При тім Дроздецький додав, що пані Деркач не висловлювала претензій власне радянській владі – натомість лаялася в бік Костельника. Вважала, що він на руку радянцям, бо ті є "безбожниками", але Костельник зрадить і їх.

Натомість знаного історика Івана Крип’якевича заскочили за критикою радянської влади:

"Большевики издеваются над церковью и вообще над всеми галичанами. Мы все чувствуем себя в оккупированной стране. Я уже задыхаюсь, потерал равновесие и не в состоянии обьективно судить о мероприятиях советской власти. Придеться либо бежать из Львова, либо повеситься", – нібито говорив Крип'якевич.

Крип'якевич і Деркач у доповідях ґебістів

Дроздецький писав, що у Львові велася підготовка до протестів. "Мы принимаем меры к предотвращению этой попытки", – зазначав він.

Можливо, саме для того виконавці й драматизували події, аби на тлі уявних загроз їхня спецоперація видавалася подвигом? Уже після псевдособору вони писали в центр: усе минуло, як по маслу, жодних проблем не допустили.

Учасників собору шокувала російська мова

Після тривалої підготовки агентури 8-10 березня 1946 року у Львові таки реалізували план псевдособору. Унію з Римо-католицькою церквою постановили скасувати; відтак УГКЦ вийшла з підпорядкування Ватикану та перейшла під владу Москви – "возз'єдналася".

Заступник наркома УРСР Дроздецький рапортував [18] про успішне завершення собору: "Во время богослужения Костельником была произнесена яркая религиозно-патриотическая речь, посвященная воссоединению греко-католической церкви с православной, вызвавшая слезы умиления у верующих. Каких бы то ни было эксцессов или проявлений во время богослужения не отмечено. После богослужения экзарх вместе с епископами вышли на балкон митрополичьей палаты – традиционное место, откуда, будучи парализован, 12 лет благословлял верующих умерший митрополит Андрей Шептицкий, и благословляли верующих".

Рапорт за 11 березня

Згадки про особу Шептицького вмисне використовувалися для того, щоб леґітимізувати псевдособор. Вважалося, що такі покликання привернуть симпатії до "імпрези".

"После церковно-канонического воссоединения участников собора с православием, перед заключительной частью богослужения, многие священники, исходя из того, что в соборе Святого Юра лежит тело умершего митрополита Шептицкого, в целях дальнейшего воздействия на оппозиционную часть греко-католического духовенства, а также на верующих, подняли перед Костельником вопрос о том, чтобы помянуть его по панахидному уставу. Согласовав этот вопрос с православными епископами, принимавшими участие в богослужении, Костельник помянул Шептицкого, а затем в своем выступлении сказал, что если бы Шептицкий был жив, о он сам бы осуществил акцию; церковно-религиозного воссоединения украинского народа, ибо таково знамение времени", – ішлося в іншому рапорті [19].

Рапорт 9 березня

У документах подаються реакції [20] свідків: "Головне, що викликало особливе обурення у всіх українців, що були присутні на богослужіння в св. Юра, було те, що екзарх України Іоан говорив по-російськи. Адже це ж екзарх України".

Олег Турій коментує: документи ґебістів свідчать, що вони вважали Шептицького "найбільшим авторитетом серед усіх духовних лідерів Радянського Союзу".

Пан Турій відгукується про керівників дійства: "Псевдособор був зрежисований цими людьми – Сергій Савченко і Павло Дроздецький. Вони були направлені спеціально до Львова, щоб уже на місці керувати всім процесом, який був буквально по пунктах розписаний. Всі тексти були готові, затверджені наперед. Церковна ієрархія майже ніякої ролі не грала", – пояснює пан Турій.

Ґебісти настільки переймалися деталями, що Дроздецький сам складав повідомлення [21] про собор для аґенції РАТАУ.

На цю тему: Расстрел на Краковской улице. За что был убит богослов Гавриил Костельник [22]

"Я жити почав лише при радянській владі"

Після "собору" починався новий виток репресій.

У червні Микиті Хрущову підготували доповідну записку [23]. В ній ішлося, що Міністерство державної безпеки УРСР зосередило свою увагу на вгамуванні осередків спротиву – "на выявление нелегальной деятельности униатской оппозиции, пытающейся препятствовать воссоединению с русской православной церковью, а также на популяризацию через наши источники решений Собора".

Емґебісти не уточнювали методів переконань. Однак запевняли Хрущова, що всі рішення псевдособору "были восприняты положительно". Декотрі священники саме після подій у Соборі Святого Юра втямили, що совітська церква нестиме добро.

У доповідній записці подаються зізнання священника з Великих Мостів на Львівщині: "Незадолго до Собора я в душе ненавидел православие и готов был умереть, но не итти в православную церковь. Теперь, когда я побывал на Соборе и богослужениях, по православному обряду, увидел отношение высшего православного духовенства к нашему духовенству, когда ощущал в их рукопожатиях и целованиях любовь, у меня и мне подобных опустилась завеса, открылсь глаза, я увидел и уразумел то, чего раньше не видел и не понимал. Я теперь подлинно чувствую себя правоверующим, т.е. православным, отныне для меня уния чужда", – отак ґебісти переказували слова отця.

Доповідна записка Микиті Хрущову з підсумками псевдособору

Хвацька доповідь до Микита Хрущова була вінцем старань спецслужби. А їй передувала жорстка робота по селах і на парафіях.

7 травня 1946 року начальник управління МҐБ УРСР по Дрогобицькій області полковник Майструк звітувався [24] міністрові державної безпеки Савченку, що станом на 1 травня 1946 року на території Дрогобицької області мешкало триста греко-католицьких священників, із котрих 280 приєдналися до ініціативної групи. З-поміж них 60 уже були оформили "церковно-каноническое воссоединеие с русской православной церковью".

Зокрема, полковник Майструк згадував кількох отців, котрі "убрали из обслуживаемых ими церквей портреты пап и "мученика" за унию Иосафата, прекратили упоминание в молитвах папы Римского и начали проводить богослужения по канонам православной церкви".

Майструк перелічував свідчення низки греко-католицьких священників, котрі нібито розкаювалися за свою давню сліпоту.

Цілковито цинічним виглядає фраґмент, у котрому літній дяк із Турки зізнається в лояльності совітській владі. 71-річний чоловік свідчить, що "жити почав я тільки тепер, при радянській владі".

Фрагмент із травневої доповіді з Дрогобицької області

Таких свідчень у документах, оприлюднених СБУ, – десятки. Декотрі з них настільки фантасмагоричні, що нема сумнівів: за ними стоять примус і насильство.

Ієрархи сучасної УГКЦ закликають сприймати матеріали радянських архівів обережно, зокрема, у стосунку до персоналій священників, котрі згадуються поіменно. Глава Церкви Блаженніший Святослав [5] під час презентації виставки в Києві звернув увагу: система продукувала багато наклепів – і не все є правдою. "Тим матеріалам не завжди можна вірити, тому що це є матеріали брехливої системи. Треба мати особливий дар, володіти справді глибокою науковою компетенцією і справжньою методологією, щоб належним чином ці матеріали опрацьовувати і вивчати", – застеріг кир Святослав.

Зв'язки із УПА і перехід у підпілля

Утім навіть у роки репресій та повсюдної аґентури знаходилися священники, котрі наважувалися протестувати. У червневій доповіді на ім'я Хрущова згадувався декан Болехова Володимир Сухий. Під час промови у церкві отець Володимир сказав: "Радянський уряд ліквідовує греко-католицьку віру, примушуючи нас возз'єднатися з православ'ям".

Автори записки зазначали, що під час проповіді Сухий почав плакати, а за ним і решта вірян.

"Оппозиционная часть греко-католического духовенства активизировала свою деятельность против православия и в этом направлении обрабатывает верующих", – ішлося в записці.

У спецповідомленні [20] офіцерів МҐБ радянської Львівщини згадувався відомий греко-католицький священник Степан Цибран і його розмова з аґентом "Григор'євим" і донощиком із прізвиськом "Християнин".

Опір отця Степана. Спецповідомлення керівництву Львівського МҐБ

Отець Цибран, який тоді мешкав у селі Якимів недалеко від Буська, казав після псевдособору: "Як же я можу прийняти православну віру? При жодних обставинах не зраджу своїй церкві. Багато священників-католиків перейшли на православ'я, але вони це роблять лише через те, що їм погрожують арештами і засланнями у Сибір, а я цього не боюсь і не зміню свою віру, хоч би мене заарештували і вислати у Сибір".

У спецповідомленні згадується, що Степан Цибран публічно закликав парафіян: не піддаватися велінням псевдособору.

Ілюстрації з книжки "Зерна віри отця Степана Цибрана"

Священник зі сусідського села Володимир Ковальський таки взяв участь у псевдособорі. Однак парафіянам казав, що робив це з примусу: "Я вимушено возз'єднався, лише тому, що боявся арешту. Народ усе це мусить зрозуміти, а в душі я як був, так і залишуся греко-католиком".

Спецслужби доносили своєму начальству, що бунтівні священники "беруться на учет и в активную разработку".

Емґебісти вважали, що частина священників усе ще перебувала під впливом українських повстанців: "Ряд греко-католических священников, ранее неприсоединившихся к Инициативной Группе, особенно из числа немецких пособников и связанных с подпольем ОУН-УПА [25], остались на прежних враждебных православию позициях", – ішлося в записці на ім'я Хрущова.

На цю тему: Інтронізація Андрея Шептицького на главу УГКЦ відбулася 120 років тому [26]

У цій же записці зафіксовані перші випадки переходу Української греко-католицької церкви у підпілля: "В некоторых районах Тернопольской и Станиславской областей установлено наличие нелегальных греко-католических молитвенных домов".

Для УГКЦ починався складний період – катакомб. До відновлення історичної справедливості ще було 43 роки, до падіння радянського монстра – 45 років. А до розсекречення окремих документів – аж 70...

Олександр Лисенко, завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України:

– Всередині 90-х років я писав докторську дисертацію і опрацьовував документи Центрального державного архіву вищих органів влади. І от ці стоси документів мене просто вразили! Я ніколи не бачив такої системності в роботі держави з недержавними інституціями. Цей тоталітарний радянський режим для мене постав у новій іпостасі – це режим, який охоплював усе загалом і сягав кожного.

Іван Патриляк, декан історичного факультету Шевченкового університету:

– Десь у ці дні 75 років тому співробітники совєцьких спецслужб пакували речі і готувалися виїздити до Львова. Вони готувалися до того, що їхньою мовою називалося "спецоперацією". Кожен документ говорить про злочин, про торжество – тодішнє – неправди. Десятками тисяч агентів, сотнями тисяч офіцерів, сержантів, рядових, військовиків і спеціальних служб...

Кремлю не потрібна була структура, яка служить Богові, і яка служить рідному народові. Йому потрібна була структура, яка погодилася служити режиму. Найактивніша людина, найсильніша людина, очевидно, не може довго простояти державній машині самотужки. Але структура спроможна робити це десятиліттями. Греко-католицька Церква [27] продемонструвала, що вона може жити, працювати і розвиватися навіть у ворожому державному середовищі. І навіть стати опорою нещасного, упослідженого народу.

Думаю, що 10 березня 1046 року люди, які дивляться на нас із цих фотографій, сіли ввечері в ресторані і пили чарку. Думаючи, що вони вже поховали Греко-католицьку Церкву назавжди. Правду неможливо вбити. Насилля може торжествувати – але лише на короткий час. Правда повертається.

—

Володимир Семків, опубліковано у виданні Збруч [3]

На цю тему: