За останніми даними, реабілітаційною програмою СБУ «На тебе чекають вдома» загалом скористався вже 331 екс-бойовик. Із них по 230 особах є судові рішення. Як люди, які довели, що на їхніх руках немає крові, повертаються до мирного життя в Україні.
Доглянуте обійстя в селищі на Донеччині, зовсім недалеко від лінії розмежування. Стіл біля будинку з червоної цегли, заплетеного диким виноградом. Господиня Олена наливає мені чебрецево-м’ятного чаю і пригощає щойно спеченим пухким бісквітом.
Поруч за столом — 56-річний голова сім’ї Микола, бойовик «ДНР». Колишній, звільнений від кримінальної відповідальності за програмою СБУ «На тебе чекають вдома [2]».
Припрошуючи частуватися ще, Олена й Микола розповідають історію, яка з ними трапилася, коли в селище прийшла так звана «ДНР [3]», а Микола (каже, що мимохіть) став поплічником бойовиків. Історію про наступне поневіряння в Росії та повернення в Україну — до дочки, до рідного обійстя, де город, кури, півні, кози. Де птахи миру голуби й улюблені звірі нутрії з людськими іменами.
На цю тему: Десятки прихильників «ДНР/ЛНР» відмовляються повертатися на окупований Донбас, — Лутковська [4]
На чай до Олени
Миколі було 17, коли він почав зустрічатися з 14-річною дівчиною Оленою, яка згодом стала його дружиною. Побралися за три роки.
«Велике місто поруч, залізниця — також, клімат тут помірний, хороший, тихо і спокійно. У 1984 році ми придбали тут невеличку глиняну хату. У 22 роки я почав будуватися на цьому подвір’ї — це триває й досі», — посміхається чоловік.
Назву населеного пункту просять не розкривати з міркувань безпеки.
Тепер на обійсті — цегляний будинок, літня кухня, гараж, сарай, господарські споруди. Все будували, розповідає Микола, своїми руками.
Голуби на даху
А на подвір’ї багато голубів: білих, сизих, рудих, строкатих. Пернаті символи миру в «сірій зоні», зовсім недалеко від лінії розмежування, обсіли дахи і стиха туркочуть.
Майже все своє життя Микола працював на шахті — що й не дивно, зважаючи на те, що мешкав поруч із типовим шахтарським містечком. Був слюсарем шахтного транспорту, ремонтував вагонетки. Народили з Оленою дочку.
Вугілля на зиму
У 1994 році чоловік закинув гірничу справу, поїхав на заробітки на будівництво в Москву та Новоросійськ. Пропрацював так десяток років, до 2005-го.
«Місяць працював — на тиждень приїздив додому. У 2005-му знову повернувся на шахту. Заробітку того в Росії вже не було, а 300 доларів можна було і на шахті заробити».
На Донеччині Микола працював на шахті до 2012 року, доки вийшов на пенсію.
Микола на городі
Навесні 2014 року Донбас сколихнуло: проросійські мітинги, збір «ополчення», проголошення фейкових «республік», підготовка до так званих «референдумів». На початку травня і в Миколиному населеному пункті мав пройти «референдум за ДНР».
«Ми зібралися із мужиками та міркували, що робити. Думали: приїдуть автомайданівці, закриють у клубі людей та спалять. Так ми, дурні, тоді це уявляли, — розповідає чоловік про враження від паралельних подій в Одесі. — Вирішили поставити по блокпосту на двох мостах, що ведуть до селища. Із 4 по 11 травня ми простояли: без зброї, пили пиво...»
Блокпост сепаратистів «ДНР», 2014 рік
«Хто пиво, а хто — горілку», — додає дружина, кокетливо регочучи, але в очах — докір.
«Ми пропускали всіх, хто їхали — переважно це були односельчани. Кажу хлопцям: стоїмо до референдуму — і досить, бо вони ще голови одне одному попроламують. Тут діти по 15-16 років приходять, а нам потім перед батьками ще відповідати. 12 травня ми все прибрали „під віник“: шини вивезли за ферму, все замели, як ніби там нічого і не було. Потім ще й далі були блокпости, трохи вище по дорозі, але там стояли люди зі зброєю — я в ті ігри не грав».
Літо 2014-го Микола прожив спокійно. Наприкінці липня Збройні сили України звільнили їхній населений пункт від проросійських бойовиків. А вже у вересні 2014-го чоловіка вперше викликали на допит щодо весняних подій.
«23 жовтня, коли я готував бджіл до зими, прийшли за сусідом, із яким я стояв тоді на блокпосту. Зрозумів, що можу бути наступним, хоча і не відчував за собою криміналу: я нікого не бив. Тому вирішили спільно із дружиною: їду в Москву на заробітки».
Микола думав, що поїде лише на осінь — до нового року. Олена залишилася на Донбасі, їхня дочка — також (вона живе зі своєю сім’єю неподалік, на тій самій вулиці).
«До мене часто приходили якісь люди у формі й масках, не представлялися та запитували, де мій чоловік», — пригадує жінка.
Тоді подружжя зрозуміло, що пожити порізно доведеться довше.
Життя як пиріг — розрізане навпіл
Олена час від часу навідувала чоловіка.
«Коли перший раз приїхала, то не впізнала: дуже схуд. Було 85 кілограм, коли їхав, а там — стало 65».
Микола працював із відбійним молотком. Будував мости, шосе, транспортні розв’язки. Працював 12 годин на добу: із 19-ї до 7-ї ранку. Практично без вихідних сім місяців. Отримував 25 тисяч рублів — «це трохи більше 10 тисяч гривень».
«Там, де спав, ще й клопи були, на ліжку в гуртожитку. Дружина порадила у телефонній розмові, які таблетки пити від алергії — врятували. Я прожив 50 років і не знав, що таке клопи — а в Росії дізнався. Там жили доти таджики — то й завезли ту заразу».
У травні 2015-го Микола хотів поїхати у Ростов, але все перегралося, бо зустрів друга, який порадив дім, де можна було перекантуватись деякий час — майже на кордоні із Україною, під Бєлгородом.
«Він мене попередив, що в тому домі ніхто десять років не жив. Я купив автомобіль, зробив страховку, їду — не знаю, куди, але їду».
«Жив-був пес, ага», — коментує дружина, грайливо дивлячись в очі чоловікові.
«Приїхав — чагарі, хати не видно, одне вікно розбите, одне — ціле. Ну, подумав, добре, що хоча б одне вціліло», — з посмішкою згадує Микола.
Місцеві сприйняли його агресивно, хоча пояснив, чому не може тимчасово поїхати додому у зв’язку із ... наявними проблемами. Шукав роботу — пішов у тамтешню сільраду. Спитали, що вміє робити. Їм потрібен був зварювальник, а потім виявилося, що й тесля.
«Мої знання та вміння пригодилися — вони оцінили „біженця із Донбасу“. Платили — вистачало. Я там трохи аж заспокоївся», — розповідає донбасівець.
«Увечері подвір’ям бігало багато їжаків — я їх годував. Кіт прибився. Я ж на вогнищі надворі їсти готував, от він і на запах йшов. Приручив його, почали товаришувати. Так у мене і друг з’явився в Росії — я так його і звав: Друг. Сам холодильника відкривав, лапою. Він був благородної крові: їв лише із миски».
Дружина, що якось приїхала в село, була котом Другом «розкритикована».
«Я йому якось кинула просто так, на землю. А він узяв ту їжу, поклав у миску, подивився презирливо на мене — і почав їсти з миски, натякаючи ніби: о, село приїхало», — доповнює історію Олена.
Територію довкола тимчасового дому українець на Бєлгородщині впорядкував: хащі вирубав, фруктових дерев насадив, квітів...
«У мене навіть таких квітів немає, — каже трохи ображено Олена, але водночас — пишаючись. — У нього і петунія розцвіла, і чорнобривці, і тюльпани...»
Півтора року чоловік прожив у цьому селі, з дружиною говорив по телефону щовечора. Один із таких жовтневих вечорів він запам’ятає назавжди.
Донька прочитала в газеті, що для батька є можливість повернутися додому: там була надрукована замітка про програму Служби безпеки України «На тебе чекають вдома».
«Я довго радилася із родичами: вони казали, щоб я навіть не вздумала таке робити, бо то, мовляв, брехня та лише спроба заманити людей і посадити у тюрму. Але потім я все-таки переговорила із чоловіком», — розповідає Олена.
Олена
«Я загорівся цією ідеєю, але сумніви були. Де гарантії? Ким вона підписана, та програма? Президентом? СБУ? Ні, не хочу», — пригадує Микола.
Втім, минав час, а дружина все ходила та радилася чи не з усім селищем.
«Потім на мене вийшли хлопці зі Служби безпеки України та вже самі запропонували свою допомогу. Але ми все одно довго не могли наважитися на це», — ділиться переживаннями минулого Олена.
Микола ж переживав на чужині: «Ландшафт, де я жив у Бєлгороді, схожий на тутешній. Коли ввечері підіймаєшся на пагорб, то видно село, річку. Все, як удома... Але не вдома. В хату приходиш після роботи, поговориш по телефону з Оленкою — і все, порожнеча. Хочеться кричати».
Поки чоловік ховався в Росії — на малій батьківщині померла мати.
«Психологічно було важко далеко від дому, тож через деякий час я був готовий повертатися. Місцеві хлопці мене вмовляли не йти на це: мовляв, є ризик, не варто цього робити. А я їм кажу: „Хлопці, а що я втрачаю?“. Вони радили перевозити родину в Росію й жити там. А я відповів, що іншого життя в мене не буде, а в Україні — житло й батьки», — ділиться спогадами Микола.
Так і погодився повернутись до рідних териконів на підконтрольну Україні територію. Та вже не ховався від кримінального провадження СБУ.
Листопад 2016-го. Державний кордон із Російською Федерацією. Пункт пропуску. Миколу чекають співробітники СБУ [5]. Прикордонників попередили: буде такий-то клієнт прямувати — не чіпайте його.
«На митниці взяли мій паспорт і відклали. І хлопці йдуть навпроти якісь із автоматами. Думаю: ну, все, кінець, за мною. Але пройшли мимо. Видихнув. Коли дійшла черга до мене, то навіть сумки не перевіряли — пустили. Я пішов далі, а коли побачив свою Оленку — то зрозумів: все добре».
«Я його зустрічаю на пункті пропуску, він торбами нав’ючений, а з них дерева стирчать», — розповідає, сміючись, дружина.
«Ну, я кота залишив сусіду, хоча теж хотів забрати. А прищепи із собою взяв: викопав. Ну, грушки ж класні, і яблуні, сорти хороші, шкода залишати. Посадив уже тут, вдома, ростуть», — розповідає Микола про те, як перетинав кордон із саджанцями.
Дім Миколи та Олени
Потім розпочалися слідчі дії за відкритою кримінальною справою.
«Наші поліцейські із міськвідділу мене сприйняли в штики, ходили та бурчали, що я сепаратист. Мене не покидали СБУшники І контролювали кожен крок поліцейських, бо ті хотіли приписати мені те, чого я не вчиняв», — бідкається повертанець.
Був суд. Миколу виправдали.
Усе тривало протягом місяця: 15 листопада 2016 року він перетнув кордон на в’їзд в Україну. А через місяць, на Святого Миколая, вже відбулося судове засідання.
«Такий собі подарунок-миколайчик — як символ нового життя», — тішиться родина.
Так Микола повернувся до сім’ї в рідне село на підконтрольній території України.
«Намагаюся наздогнати все упущене. Хочеться все й одразу, а здоров’я немає вже такого, як хотілося б. Але намагаємося рухатися вперед. Хочу теплицю поставити та розширятися, басейн треба відреставрувати. Догляд за нутріями теж потребує коштів, часу, здоров’я», — заклопотано каже чоловік.
Нутрія Петрович і всі-всі
У сараї — кількадесят нутрій. Хутро — на продаж, «м’ясо на столі є — то й добре».
У багатьох із цих звірів є імена. Білу самочку звати Панда, вуса в неї — довжелезні.
Нутрія Панда
Панда вже «погуляна». Тобто — вагітна, скоро має привести нове потомство.
«А тут у нас підростаюче покоління», — проводить екскурсію Микола по оселі хутряних гризунів, збудованій із цегли. Потім хвацько ловить одного великого білого самця за хвоста та витягає з клітки.
Микола і Петрович
Це — Петрович, головний парубок на приватній звірофермі. Приплоду від нього тут — не в одній клітці. Господар розповідає, що із Петровича — гарний батько та вірний чоловік.
«Він свій гарем добре оберігає. Якщо інший самець залізе до його дівчат, то може погризти до смерті».
На цю тему: Председатель участковой комиссии на референдуме «ДНР» получил пять лет условно [6]
За кілька метрів від повітки на ділянці — басейн.
Щоправда, без води.
Басейн
«До війни працював, а потім один рік не залили в нього води, порушилася гідроізоляція, і він вийшов із ладу. З’явилася тріщина десь — і вода почала витікати. Треба прокласти додатковий шар цегли та залити бетоном. Треба десь тисяч 10 гривень приблизно. Будемо відновлювати», — хазяйновито анонсує пан Микола.
Їхні кілька соток землі — охайні та доглянуті. Городиною торгують на ринку, мають трохи доходу з цього.
«Пенсія невелика, а вугілля на зиму треба, і зерно нутріям», — констатує господиня.
Кози Білка і Стрілка
Є в подружжя і дві кози — Білка і Стрілка. Тож на столі — козине молоко й сир.
«Та це я чоловік молочний, а дружина не дуже. Сир, бринзу робимо. То заради мене і маємо цей додатковий клопіт із вим’ям і копитами», — жартома киває Микола на кіз, які впокорено поскубують траву.
Він визнає свої «політичні» помилки. А про дружину каже: якби не вона — то його б і не було.
На городі
На цю тему: Отновороссили и бросили: что стало с ДНР и ЛНР. Репортаж [8]
Лавсторі Миколи й Олени — зі щасливим продовженням.
А ось обійстя через межу стоїть пусткою. Там мешкав сусід, який у 2014-му чергував на блокпосту разом із Миколою. Втім, йому дороги назад в Україну немає: за плечима в чоловіка судимість. Тому спочатку він сам виїхав у Москву, а потім забрав і родину. А український дім його — порожній.
Адже шанс повернутися додому має не кожен. І не кожен може наважитися ним скористатися.
Микола — зумів.
Любов до голубів і рідного дому
За останніми даними, реабілітаційною програмою СБУ [9] «На тебе чекають вдома» загалом скористався вже 331 екс-бойовик. Із них по 230 особах є судові рішення.
Люди, які довели, що на їхніх руках немає крові, повертаються до мирного життя в Україні.
—
Людмила Кліщук, фото автора; опубліковано у виданні Новинарня [10]
На цю тему:
Ссылки:
[1] https://argumentua.com/stati/politika/personazhi
[2] https://novynarnia.com/2017/12/04/pratsevlashtovuyutsya-odruzhuyutsya-viroshhuyut-nutriy-chim-zhivut-u-prifrontovih-mistah-donechchini-amnistovani-boyoviki/
[3] http://argumentua.com/novosti/ros-yanin-shcho-pri-khav-v-dnr-zarobiti-na-v-otrimav-4-roki
[4] http://argumentua.com/novosti/desyatki-prikhilnik-v-dnrlnr-v-dmovlyayutsya-povertatisya-na-okupovanii-donbas-lutkovska
[5] http://argumentua.com/novosti/sbu-poperedila-teroristichnii-akt-u-kharkov-b-lya-pam-yatnika-vo-nam-upa
[6] http://argumentua.com/novosti/predsedatel-uchastkovoi-komissii-na-referendume-dnr-poluchil-pyat-let-uslovno
[7] https://novynarnia.com/2018/07/16/na-tebe-chekayut-zhinka-i-nutriyi-istoriya-boyovika-dnr-yakiy-povernuvsya-do-ukrayini/#
[8] http://argumentua.com/stati/otnovorossili-i-brosili-chto-stalo-s-dnr-i-lnr-reportazh
[9] http://argumentua.com/novosti/prokuratura-zak-nchila-rozsl-duvannya-spravi-pro-vbivstvo-polkovnika-kharaberyusha
[10] https://novynarnia.com/2018/07/16/na-tebe-chekayut-zhinka-i-nutriyi-istoriya-boyovika-dnr-yakiy-povernuvsya-do-ukrayini/
[11] http://argumentua.com/stati/pobukhat-za-ideyu
[12] http://argumentua.com/video/kak-kreml-verbuet-serbskikh-boevikov-dlya-voiny-protiv-ukrainy
[13] http://argumentua.com/tsitaty/donetskaya-narodnaya-respublika-tsarstvo-zlobnogo-obizhennogo-na-ves-mir-deklassirovannogo-e
[14] http://argumentua.com/stati/arkadii-babchenko-kto-s-kem-voyuet
[15] http://argumentua.com/stati/donbass-khoronit-sam-sebya-kak-gibnet-koksokhimicheskoe-proizvodstvo-pod-okkupatsiei
