Про що говорять в суді родичі жертв MH17: "Нехай Росія скаже правду"

1.00

Нет

Це схоже на конвеєр скорботи. Один за іншим до зали заходять сиві чоловіки й жінки в чорному. Вони стримано розповідають про те, про що їм уже сім років хочеться кричати. Адвокат передає письмові свідчення суду, суддя-голова ввічливо дякує, вони виходять.

Співробітники дезінфікують трибуну - дотримання правил гігієни під час пандемії коронавірусу. Наступний.

Так в Окружному суді Гааги проходять відновлені 6 вересня 2021 року слухання у справі про збитий у 2014 році над Донбасом Boeing "Малайзійських авіаліній", що виконував рейс MH17. Близько 90 родичів 298 загиблих хочуть розповісти, як вони пережили трагедію. Їхні виступи триватимуть три тижні. Це - емоційно найважчий момент з початку процесу в березні 2020 року.

"Це було - немов удар у живіт"

Першими у вівторок, 7 вересня, виступали троє братів з Австралії, що втратили в катастрофі батьків - Ховарда і Сьюзен Хордер. Один, Меттью, говорив за допомогою відеозв'язку, двоє інших, Адам і Девід, записали відеозвернення. Меттью говорив на тлі фотографії батьків і вази з соняшниками, що стали символом трагедії, - уламки літака і тіла впали в соняшникові поля в частині Донецької області, підконтрольної сепаратистам.

Брати розповідали, який це був шок, коли вони дізналися про катастрофу. "Це було - немов удар в живіт", - описав свої відчуття Девід, який тоді жив у Лондоні. Всі троє розповіли про те, як лікарі визначили їм діагноз - посттравматичний стресовий розлад, як антидепресанти допомогли їм жити далі, як виникли проблеми на роботі та в особистому житті. І лише коли тіла батьків були доставлені додому і сини розвіяли їхній прах над узбережжям Квінсленда, їм вдалося вийти зі стану трансу. Але біль не минув.

Прізвища підсудних - трьох росіян Олега Пулатова, Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), Сергія Дубинського і громадянина України Леоніда Харченка - ніхто з братів не згадав. Слідство у Нідерландах вважає, що Boeing був збитий завезеним із Росії комплексом ППО "Бук", і що підсудні зіграли в цьому важливу роль. Всі четверо на суд не з'явилися і заперечують свою провину, як і Москва заперечує свою причетність до цієї трагедії.

Сплющена обручка

Меттью сказав, що ніколи не пробачить "Росії й тим, хто несе відповідальність". Адам обрав нейтральні слова, поклавши провину на "дії деяких людей" і висловив обурення через "дезінформацію деяких урядів". Звинувачення в дезінформації лунали майже у всіх виступах родичів. Найемоційнішим моментом у цей день було, коли Девід показав обручки батьків - материнська добре збереглася, а обручка батька - була сплющена. "На це важко дивитися, це як візуальний показник того, що сталося, і того стану, в якому був батько", - сказав Девід. Він звинуватив Росію "в кампанії дезінформації": "Це саме по собі злочин".

"Клята недбалість"

Після австралійців у залі суду виступали родичі загиблих з Нідерландів, їх більшість. Літня пара ван Дорн втратила у катастрофі чотирьох - доньку Ейпріл, її чоловіка Беррі Койджманса і двох онучок - 12-річну Міру і 10-річну Ісу.

Поки її чоловік сидів і ледве стримував сльози, мати Ейпріл поділилася з судом особистими спогадами - про доньку: як вона була талановитою юристкою, а в дівоцтві займала призові місця на змаганнях з кінного спорту; про внучку Міру, яка "хотіла бути як мама" і подарувала бабусі браслет, який сама зробила. Про причини катастрофи мати Ейпріл сказала коротко: "Клята недбалість".

Так само сприймає те, що сталося і Ханс де Борст, що втратив у катастрофі 17-річну доньку Ельсемік. Він приніс її портрет і під час його виступу співробітник суду тримав його у нього за спиною. Ельсемік летіла в Куала-Лумпур відпочивати з колишньою дружиною Ханса і її новою сім'єю. "Я впевнений, що вони були убиті помилково", - сказав де Борст суду. Він додав, що не тримає зла на Росію, але його дратує "кампанія дезінформації", і він хотів би, щоб нарешті "пролунала правда" і "можна було рухатися далі". Судячи з виступів, це - головне бажання багатьох родичів. Де Борст також додав, що волів би подальшого розслідування.

Колишній банкір розповів, як важко пережив перший час трагедії, коли останки тіл збирали кілька місяців. Його слова про загиблу доньку допомагають зрозуміти, як почувалися й інші родичі: "Її тіло було цілим, але я був розбитий вщент". Де Борст розповів, що часто думає, якою б Ельсемік була зараз, був би у неї друг чи подруга. Іноді, зустрівши молоду дівчину на вулиці, йому здається, що він бачить доньку. Але потім швидко розуміє - це не вона.

Роман Гончаренко, опубліковано у виданні Deutsche Welle [2]

В тему: