Синдром туги Сердешної Оксани: страждання в українській літературі

1.00

Нет

Українська література аж ніяк не вибивалась зі світової тужливої традиції, а навіть навпаки – додавала їй особливих вимірів. Згадайте лише шкільну програму, 75% якої складається з творів про недолю й неволю. Ми вирішили провести короткий зріз мотивів страждання, що мігрували з епохи в епоху.

Radiohead, Франц Кафка, «Реквієм за мрією», Ієронім Босх, «Ромео та Джульєтта», «Справжній детектив», культура ниття у Twitter – людство любить драматично дивитися у вікно, особливо коли там ллє дощ, а вітер зриває листя з дерев. Такі специфічні сльозливі вподобання стають центральними в певні періоди розвитку культури.

За античності всі ходили під фатумом, який не відбувався без страждань; європейське середньовіччя культивувало милосердно-жертовне терпіння Ісуса Христа. А романтики тужили витончено: чим більше горя переживала людина, тим цікавішою і глибшою вона здавалась письменникам на кшталт Віктора Гюго, Ернста Теодора Амадея Гофмана, Джорджа Байрона, Алєксандра Пушкіна тощо.

У цьому контексті українська література [2] аж ніяк не вибивалась зі світової тужливої традиції, а навіть навпаки – додавала їй особливих вимірів. Згадайте лише шкільну програму, 75% якої складається з творів про недолю й неволю. Проте це не означає, що школярів цілеспрямовано мучать творами такого штибу – українська література в принципі не найщасливіше явище у світі не лише через тяглість світової традиції.

Тому ми вирішили провести короткий зріз мотивів страждання, що мігрували з епохи в епоху, а також оцінити ступінь їхньої інтенсивності за допомогою шкали «Сердешної Оксани», названої на честь героїні однойменної сентиментальної повісті Григорія Квітки-Основ’яненка, про яку ми поговоримо нижче. Попри те, що оцінювання туги – справа невдячна й досить суб’єктивна, ми брали до уваги такі аспекти, як причини й тривалість страждання, його фінал, а також його функції у творі.

Апокриф «Ходіння Богородиці по муках»

Можна скільки завгодно називати середньовіччя темним, проте саме тоді українська література була по-справжньому великою. Передовсім цьому сприяла цілісна державність – Київська Русь [3] не була частиною якоїсь імперії, яка би контролювала і гальмувала її культурний розвиток. Тому давній українській літературі нічого не заважало бути повноправною частиною європейського культурного процесу.

«Ходіння Богородиці по муках» – це перекладений з грецької есхатологічний апокриф XII ст. Головною персонажкою, як не важко здогадатись, тут є Божа Матір, якій заманулось побачити муки грішників. Тож архістратиг Михаїл погодився відімкнути пекло і провести Богоматері «ознайомчу екскурсію», яка в деталях описує конкретні гріхи та покарання за них. Наприклад:

Якщо ви, породивши дитя, віддали його свиням або псам на з’їдання – довічно стоятимете у вогні.
Не встаєте рано в неділю на заутреню службу, лінуєтесь і лежите, як мертві? На вас у пеклі чекає персональна розпечена лава.
Якщо ви черниця, що після постригу живе у блуді – каратимуть вас вогонь та черви.

Звісно, цей сюжет не позбавлений дидактизму і є своєрідною пересторогою для неблагочестивих християн. Та здебільшого він працює як критика тогочасного суспільства і насамперед духівництва, що хоч і проповідує Закон Божий [4], але живе зовсім за іншими законами. До речі, пізніше Дантова «Божественна комедія» – ще одна панорама всеможливих страждань зі шкільної програми – також викриватиме конкретних сучасників автора у конкретних гріхах саме завдяки образу пекла.

Але у «Ходінні Богородиці по муках» є яскрава гуманістична деталь – оплакування грішників Богородицею і бажання послабити їхні муки.

Рекомендуємо: Моторошний детектив доби Гетьманщини: злочини банди людожера Павла Мацапури в XVIII ст. [5]

Відтак цей твір отримує 5 сердешних оксан із 10.

Сердешна порада: Не засмучуйте Божу Матір, не викидайте дітей свиням і не йдіть у чернецтво, коли тіло хоче оргій.

Григорій Квітка-Основ’яненко. Сердешна Оксана

Вам може не подобатись сентименталізм, а Євген Гребінка, коли отримав від Григорія Квітки-Основ’яненка «Сердешну Оксану» для друку в альманасі «Ластівка», писав автору із захопленням: «Ваша Оксана хороша, очень хороша, дай бог Вам здоров’я». І для свого часу це був направду незлий твір, який відповідав усім законам сентиментальної літератури, а саме ідеалізації сільського життя, культу почуттів, пошуку природної людини etc. Ба більше, є думка, що саме цей текст надихнув Тараса Шевченка на написання «Катерини», адже обидва твори мають багато схожих сюжетних елементів.

Головна героїня повісті – Оксана. Їй от-от виповниться 16 років, її обожнюють подруги, хлопці нею захоплюються, вона не знає нужди й горя і мріє про безтурботне майбутнє. Її мати, заможна вдова, чекає на зятів і лише після довгих вмовлянь норовлива красуня погоджується прийняти сватів від скромного, але хазяйновитого Петра. Але у селі зупиняються військові й відтак у житті Оксани трапляється капітан, у якого вона звісно ж закохується. Після розмов біля криниці й цілунків під вербою капітан викрадає дівчину та їде далі з військом. Закінчується ця історія доволі оптимістично. Після кількох років «цивільного шлюбу» Оксана повертається додому з капітанським сином, мати її прощає, а Петро стає її законним чоловіком.

Отже, про що цей твір? По-перше, література середин XVIII-XIX – досить патріархальний конструкт.

Цнотливі дівчата у віночках, які все життя вірні своїм єдиним судженим – ось ідеальна жіноча модель з погляду чоловіка-автора. Крок наліво, крок направо – і ти вже покритка.

Тому «Сердешна Оксана» – своєрідна пересторога кожній «поганій дівчинці», яка не слухається батьків, демонструє свій характер і хоче відірватися від свого коріння – у цьому випадку одружитися з паничем або москалем, але тільки не з мужиком.

По-друге, це таки серйозний твір про травму. Звісно, сучасного читача тут може дратувати надмір зменшувально-пестливих слів, очевидна сльозогінність та інфантильність головної героїні. Проте усім цим особливостям є пояснення і жанрово-стильове, і вікове. По суті, Оксана – зовсім юна дівчина, підлітка, у житті якої з’явився чоловік-мрія – статний, красивий, успішний і такий, що може забезпечити їй красиве безтурботне життя.

Для драми також є причини. Історія Оксаниного першого кохання – це історія болю й зради. Капітан обманом вивозить дівчину із села, напоює її, ґвалтує й утримує силою впродовж тривалого часу. Тож драматичне зрізання коси, поривання вбити власну дитину, почорнілий вид і т.д. є цілком виправданими діями. І враховуючи все вищесказане і попри те, що ми оцінюємо смуток іменем головної героїні – даємо «Сердешній Оксані» 7 сердешних оксан із 10.

Сердешна порада: Здавалося б, типовий твір про страждання, а – ні! Це радше текст із оптимістичним фіналом про милосердя й прощення. Українська література не те, чим здається, чи не так?

Олекса Стороженко. Марко Проклятий

У контексті своєї епохи Олекса Стороженко здається недоречним – він був запізнілим романтиком, якому випало творити під час буйного розквіту реалізму. І тоді, коли Марко Вовчок [6] з Іваном Нечуєм-Левицьким за допомогою своїх творів критикували тодішні соціально-політичні явища, Олексу Стороженка цікавила козаччина, легенди, магія і містика.

Повз нього не пройшов і образ вічного блукальця, що водночас і зачаровує, і лякає. Агасфер – класичний герой світової літератури, який прийшов до нас із середньовіччя. Українська культура породила власний образ – Марка Пекельного, який за аналогією до Агасфера не знає супокою ані в раю, ані в пеклі. За образу і приниження Ісуса Христа (вічний жид штовхнув Ісуса, коли той ішов на Голгофу, а в українському варіанті Марко вдарив його залізною рукавицею) обидва герої були прокляті на вічні страждання, яким немає прощення.

Власне, «Марко Проклятий» – незакінчена повість-інтерпретація легенд і літературних творів про Марка Пекельного. Сюжет розгортається за часів Запорізької Січі й охоплює період до Хмельниччини, а саме проміжок 1648 –1654 років. Козак Кобза по дорозі додому зустрічає на своєму шляху дивного, мовчазного чоловіка з торбою, яку неможливо підняти. З настанням глибокої ночі виявляється, що ця торба – артефакт страшного батьківського прокляття. А проклинати було за що.

Марко Стороженка народився і ріс за дивних обставин. Якось його матір пішла з батьком на Січ, щоб воювати. Прикидаючись чоловіком, вона жила у козацькому товаристві й проявляла відчайдушну сміливість у боях, проте її перебування в січовому просторі тривало недовго і закінчилось вагітністю.

Переховуючись у лісі, вона народила Марка, якого вигодовувала кров’ю пташенят, що точно вплинуло на характер хлопчика.

Він виріс агресивним чоловіком, якому не складало проблеми вбити дівчину, яка не дочекалась його із Січі. Згодом Марко пристрасно закохався у рідну сестру, яка відповіла йому взаємністю. Табуйовані приховані стосунки привели до того, що дівчина народила дитину, яку Марко відразу й задушив. А коли сестра розповіла все матері – розгніваний Марко вбив їх обох. Власне, їхні голови він і носить за плечима у важкій від гріхів торбі. А щоб вона ставала легшою, герой має від щирого серця творити добрі справи, а доти його не приймає ані рай, ані пекло і щоночі мучить дух батька.

Якщо абстрагуватися від міфологічних жахів, ми поринаємо у жахи козацько-селянських повстань, що супроводжувалися кривавими вбивствами й невиданими катуваннями. І образ Марка Проклятого, як уособленої жорстокості й страждання, оголює думку про те, що людські муки як такі не мають терміну й триватимуть до другого пришестя, а може, й довше, а тому він заслуговує на 10 сердешних оксан із 10.

Сердешна порада: Світу не вистачає ще одного вестерну з «Марком Проклятим» в основі сюжету. Тут є все: притчевість оповіді, юний, добросердний головний герой, лихий персонаж-вигнанець із трагічною життєвою історією, народне повстання, кров-кишки, млосний погляд красуні. Ідея задарма – забирайте.

Рекомендуємо: Людмила Фоя — агент «Апрельськая», повстанец «Перелісник» [7]

Іван Франко. Для домашнього огнища

Опісля довгої військової служби капітан Ангарович повертається додому до коханої жінки і двох дітей. Щастя ніколи не відчувалось так гостро, світ не був настільки яскравим, але вмить все наповнюється темними барвами. Друзі відсторонюються від героя, а за його спиною чути осудливий і насмішкуватий шепіт. Очевидно, у родині капітана сталась якась таємнича оказія, що кидає тінь на його дружину Анелю. Кажуть, ніби вона та її подруга Юлія причетні до вербування дівчат до публічного дому, а також до торгівлі людьми. Оточення капітана різко засуджує його жінку, яка, не маючи освіти чи якогось практичного уміння, знайшла альтернативне джерело підробітку. Максимальна напруга звісно завершується дуеллю і трагічними наслідками у родині капітана.

Звісно, автор до тонкого загострює соціальну проблематику і критикує злободенні явища, але разом із тим він розмиває межі між плюсом та мінусом. Тепер кожна сторона має свою правду, а психологізм підкреслюється такими кривавими експресивними деталями, наприклад. Герої живуть подвійним життям, а викриття прихованого, таємного його боку викликає у персонажів гострі й несамовиті емоції. Так, Анеля справді заманювала дівчат у публічний дім і продавала їх закордон – на те немає виправдання, але є причини.

Розніжена і вихована у розкошах, вона не бажала жити на скромну військову зарплатню чоловіка.

Але водночас маємо й інший бік цієї історії. Чоловіки, друзі капітана, які так сильно плямували жінку в її злочині, були постійними відвідувачами Анеліного публічного дому, а дехто навіть допомагав переправляти дівчат закордон і шукав там покупців. І в тому найбільша неприємність, що роль суддів виконують ті герої, які скоїли не менші злочини. А герой, який має право судити, страждає найбільше, адже його ідеальний світ руйнується через неідеальну правду.

Проте у «Для домашнього вогнища» страждають всі – і обманутий капітан, і його дружина, яка хотіла як краще, і дід дружини, і друг чоловіка, і їхні діти, і обдурені, продані в Туреччину дівчата, і всі-всі-всі. Дехто гине, когось заарештовують, а твір Франка отримує 9 сердешних оксан із 10.

Сердешна порада: Так, це саме той варіант, де «всі померли». Якщо вам не вистачає в житті соціальної нерівності, сиріт, стресу і мізків, що витікають з рани у голові – ласкаво просимо.

Рекомендуємо: «Банда Гапки»: украинский женский криминал времен Котляревского [8]

Валерій Шевчук. На полі смиренному

Страждай, як Христос [9], страждай з Христом, страждай більше за Христа. Муки героїв релігійної середньовічної літератури – це не лише зречення тлінного тіла та спокус мирських, а й акт причащання, долучення до випробувань сина Господнього. Прикладом такого сакральної причетності є Києво-Печерський Патерик, що є цінним не лише з погляду релігії, а і є важливим історичним і літературним артефактом. Текст укладався в часовому проміжку від XI до XVII ст. – а це, на хвилинку, від середньовіччя до бароко – і вміщує цей текст цілу низку оповідань, серед яких не лише історія заснування Києво-Печерської лаври, а й житія Феодосія печерського та інших послушників монастиря.

Ось одна з промовистих історій. Преподобному Ісакію Печерському під час заточення у печерній келії явились біси у подобі янголів, серед яких святий чоловік впізнав Ісуса. Янголи-біси змушували Ісакія танцювати до знемоги і взагалі вчинили йому велику моральну та фізичну наругу. Після чоловік довго хворів, не вставав з ліжка, але по одужанню почались його діяння в ім’я божої благодаті. Він і взимку примерзав босими ногами до землі, і тісну волосяницю носив, і юродствував, і капості творив як ігумену, так і мирянам.

Про які саме капості йшлося – історія замовчує, але все це було зроблено заради того, щоб не мати слави поміж людей. Проте патерик вміщує і більш лайтові історії з меншою концентрацією страждань. До прикладу, Прохор чорноризець випікав із лободи смачний хліб, а із попелу робив сіль. Власне, це його знання допомогло киянам у голодну пору. Добрий чоловік – дай Бог йому здоров’я! Всім би так.

Ці та інші історії стали основою для роману Валерія Шевчука «На полі смиренному», який, власне, є своєрідним фанфіком на Києво-Печерський патерик.

Рекомендуємо: Монета, Лада, Христя и другие. Украинки — Рыцари орденов УПА [10]

У Шевчука історія Ісакія вже розглядається як своєрідна притча про заздрість. Уявімо, що до Ісакія у печеру справді прийшов Ісус із янголами. Багатьох колег-печерників такий стан справ міг обурити, адже чим цей Ісакій кращий за інших? Тому оповідач Києво-Печерського патерика перекрутив історію і пояснив появу Христа бісівською грою.

Роману «На полі смиренному» не бракує печалі й людської підлості, проте тут страждання є добровільним, і це радше інструмент пізнання й просвітлення, аніж травма. Тому тут ставимо 4 сердешні оксани з 10.

Сердешна порада: Якщо ви шанувальник/шанувальниця тривожних станів – радимо читати і патерик, і Шевчука під добрий український black metal, зокрема під Drudkh. Якщо після цього вам не захочеться вирушити в паломництво – ви зробили щось неправильно, почніть спочатку.

—

Тетяна Калитенко, опубліковано у виданні Читомо [11]

На цю тему: