«Сталін та жиди – це банда злочинців!»

2.00

Нет

Плакатна графіка німецької окупаційної адміністрації на території України.

Напередодні німецько-радянської війни в Міністерстві народної освіти і пропаганди Райху створили спеціальне управління («Східний відділ») для проведення пропагандистських операцій на окупованих територіях СРСР [2]. Його структурним підрозділом була група «Вінета». Крім того за інформаційний вплив відповідали відділ преси й пропаганди Міністерства східних окупованих територій, а також відділ пропаганди Верховного командування Вермахту (ОКВ, нім. Oberkommando der Wehrmacht, OKW).

«Єднайтесь для боротьби проти вашого смертельного ворога – більшовизму!». Плакатна графіка німецької окупаційної адміністрації на території України

Останній було засновано на початку окупації України. Такі спецпідрозділи пропаганди створювались при кожній групі армій на додаток до вже існуючих рот пропаганди («Propaganda-Kаmpanien»), що працювали у зоні бойових дій. У німецьких документах новостворений підрозділ, який функціонував при штабі групи армій «Південь», значиться як відділ пропаганди «Україна» («Propaganda-Abteilung U»). На початковому етапі роботи його штат складався з 250 пропагандистів. Восени 1941 р. управління відділом перебувало у Рівному, але після створення при райхскомісаріаті власного відділу пропаганди, головний штаб передислокувався до Кременчука. Розгортання повномасштабної роботи відділу пропаганди розпочалося лише в лютому 1942 р. У його складі були керівна група та робочі групи преси, активної пропаганди, культури, друкованої пропаганди, кіно, радіомовлення [1].

Штабу підпорядковувались шість відділень («Staffel Propaganda»), які мали літерну нумерацію від U-1 до U-6. Відділенням пропаганди підпорядковувались філії, що впродовж 1942 р. були створені по всій Південно-Східній Україні. Так, відділення пропаганди U-1 спочатку дислокувалось у Запоріжжі, потім у Сталіно, а його філії працювали в Маріуполі та Макіївці.

Відділення U-2 розташовувалось в Бердянську, а згодом у Ворошиловграді. Натомість його філії функціонували в Маріуполі, Мелітополі, Генічеську. Відділення пропаганди U-3 перебувало у Кременчуці, пізніше у Харкові, а філії мало в Петриківці, Куп'янську, Краснограді. У Полтаві та Слов'янську працювало відділення U-4 (філії розміщувались у Сумах, Лисичанську, Костянтинівці). У Ніжині, а потім Конотопі діяла рота пропаганди U-5 з філіями в Борисполі, Хоролі, Гадячі, Шостці, Путивлі, Льгові. Команди служби пропаганди в Яготині й Миргороді було об'єднано у відділення U-6, при цьому головне відділення функціонувало спочатку в Яготині, потім у Лубнах, а його філії – у Миргороді, Пирятині, Переяславі, Золотоноші та Обояні. Відділення пропаганди «Крим» дислокувалося у Сімферополі та мало філії в Євпаторії, Ялті, Джанкої, Феодосії, Керчі [2].

На цю тему: «Немецкими руками уничтожим все большевистское!» Украинцы в абвере: Зондерштаб «Р» [3]

Нацистам вдалося створити й розгорнути на окупованій території України надзвичайно розгалужений пропагандистський апарат, за допомогою якого відбувався інформаційний вплив на мешканців. Одним із головних інструментів окупантів стали графічні зображення. Найбільше зацікавлення плакатами та карикатурами спостерігалось у сільській місцевості, адже селяни переважно не мали можливості читати окупаційну пресу. Пропагандистську продукцію необхідно було доправляти оперативно, часто для цього не вистачало транспорту. Ще однією проблемою була невідповідність плакатного зображення повсякденним реаліям, чимала частина графічної продукції, надісланої з Берліна, містила мовні помилки. Попри певні труднощі, з якими зіткнулася німецька пропаганда, слід визнати, що плакати й карикатури завжди привертали до себе увагу, викликали емоції, обговорювалися [3].

Особливою нішею для графічної пропаганди стали окупаційні періодичні видання. Більшість графічного матеріалу створювалася на території Німеччини підвідомчими структурами пропаганди, а місцеві пропагандисти мали формувати необхідні підтекстовки. Більшість матеріалів випускалися українською мовою. Вважалося, що це вплине на позитивне сприйняття «нового режиму» [4]. Із метою кращого інформування населення «визволених від комуністів територій» нова влада встановлювала спеціальні «плакатні дошки» або вітрини у центрах населених пунктів і стежила за постійним оновленням інформації, що на них розміщувалася [5].

Пропаганда проводилася за кількома основними напрямками і була покликана сформувати та посилити «антибільшовицькі» настрої, тісно пов'язавши євреїв та сталінський режим як головних кривдників українців, здобути лояльність селян, маніпулюючи «земельним питанням», а згодом заохотити населення виїжджати на роботи до Німеччини.

«Геть большевиків!»: політична пропаганда

Проведення ідеологічної роботи на окупованій території України регулювалося відповідними циркулярами. Інструкція Міністерства східних окупованих територій від березня 1942 р. зобов'язувала пресу на місцях фокусуватися на антибільшовицькій тематиці. При цьому необхідно було дотримуватися низки вимог: поняття «Україна» застосовувати лише в територіальному, а не політично-державному сенсі; Райх мав поставати захисником, а не союзником України; німецький вермахт - рятівником, а не окупантом; про А. Гітлера належало писати з додаванням словосполучення фюрер-визволитель. Найчастіше у пресі критиці піддавалися міждержавні відносини в антигітлерівській коаліції, а головний удар художників-карикатуристів спрямовувався проти партійної верхівки СРСР і Й. Сталіна. Основними підтекстовками до публікованих творів були заклики до боротьби проти жидо-більшовизму, антисемітські памфлети, супроводжувані сатиричними зображеннями, в'їдливо-викривальними коментарями [6].

У пропаганді німецька окупаційна влада протиставляла українців більшовикам, змушуючи населення повірити, що євреї та сталінський режим – причина всіх кривд і трагедій українського народу. Серед таких плакатів особливе місце займають твори з серії «Жиди – ваші вічні вороги», які масово тиражувалися у східних областях України.

Прикладом може бути плакат із багатьма запитаннями й лише однією відповіддю: «Жиди!». На його тлі розміщено два твердження: згори «Жид – це ваш відвічний ворог», знизу «Сталін та жиди – це банда злочинців!» Багато плакатних аркушів несли у собі єдиний посил: «Жидам не місце серед вас!» [7]

Одним із перших пропагандистських зображень, розповсюджених на окупованій території, був плакат «22 червня 1941 року почалося визволення з-під совєтського терору», де представлено чотири світлини зустрічі населенням військовиків вермахту. На передньому плані автор плаката зобразив німецького солдата з протягненою у вітальному жесті рукою. Жест і сама статура вояка мали викликати увагу, несли у собі закличний, агітуючий характер. Акцент було зроблено на кольоровому вирішенні: німець, рамка фотографій, дата, заклик представлені у зеленому заспокійливому кольорі життя, що мав нести підсвідомий посил миру, на противагу червоному кольору агресії, в якому виконано розколоті серп і молот. Пропагандисти Райху акцентували увагу на початку війни, репрезентуючи її як «визвольну» проти «більшовицького режиму».

На цю тему: Гитлер, Сталин и Украина: безжалостные стратегии [4]

Створюючи плакати і стінгазети, пропагандисти апелювали до сторінок історії, колективізації, Голодомору, намагаючись пробудити в українців національну свідомість, показати, що Україна лише страждала під комуністичною владою. Особлива увага зверталася на козацьке минуле. Так, у квітні 1942 р., після того, як німецьке командування оголосило козаків «рівноправними союзниками» і створило центр формування козацьких частин, почали масово тиражувалися фотоплакати та стінгазети, що зображували козаків на службі в німців.

Апелюючи до історичної пам'яті про масові репресії 1937–1938 рр., німецькі пропагандисти намагалися дискредитувати державну символіку СРСР. Так було створено цикл плакатів «Вінниця», присвячених викриттю злочинів сталінського режиму у цьому місті. На плакатному аркуші «Вінниця. Не забувай того, що було!» у чорний фон серпа й молота автор умістив 18 фотографій із місця трагедії. Червону фарбу використано для зображення кривавого радянського режиму (кров стікає з державного герба).

Антикомуністичні плакати часто використовувалися для протиставлення радянському режимові ідеї «нової Європи». Так, сповнений художньої алегорії диптих «Большевизм/Нова Європа». У лівій частині диптиху завдяки темній червоно-чорній гамі створено напружену апокаліптичну атмосферу, зображено трьох вершників-скелетів із радянською символікою, що мчать над чорними безликими силуетами жінок, дітей, старих, які колоною прямують випаленою землею, рясно всіяною білими хрестами. Зображення вершників нав'язувало асоціації з «Об'явленням» Івана Богослова. Права частина диптиха абсолютно інша – у теплих тонах тут змальоване мирне життя, схід сонця, блакитне безхмарне небо, де летить пасажирський літак, а на землі широким мостом їдуть цивільні автомобілі.

Митці-графіки часто використовували відомі сталінські вирази на тлі діаметрально протилежного зображення. Німецька пропаганда оперативно відстежувала появу нових плакатних аркушів, які випускала радянська сторона. Німці запозичували підтекстовки з плакатів ворога, подаючи при цьому абсолютно протилежне за емоційною складовою зображення. Прикладом такої графічної продукції став плакат «Сталинские соколы - друзья народа», на якому бачимо бомбардування радянською авіацією міста, а саме вулиці Леніна і стадіону «Динамо», що супроводжувалося жертвами серед мирного населення.

Використання сатири в антикомуністичній пропаганді знайшло своє відображення в карикатурі «Вперед до Берліну!», яка локально поширювалася на окупованій території й містила оригінальне зображення волової упряжки, в якій по бездоріжжю їдуть п'яні радянські командири, грають на баяні та викрикують: «Цоб-цобе!». Висміюванню піддавався здебільшого Й. Сталін і партійна верхівка СРСР. Основним же вектором німецької пропаганди було акцентування на розпачі, голоді, руйнації під ярмом радянської влади. До таких плакатів належить серія «Це дав Україні Сталін», лейтмотив котрої – знищені населені пункти та промислова інфраструктура, виснажені голодом жінки з дітьми на руках.

В умовах окупації повсякденне життя населення було сповнене тривог і переживань, тож пропагандисти намагалися заповнити інформаційний вакуум. Плакати з іронічними підтекстовками «Подякуйте Сталінові за те...» зображували дії радянської влади під необхідним кутом і для підтвердження правдивості використовували фотоілюстрації з відповідними підписами. В усіх бідах, які випали на долю радянських людей, німецька пропаганда винуватила Й. Сталіна.

«Жидівсько-більшовицькому» режимові протиставлялася Німеччина, яка виступала «захисником і визволителем» східноєвропейських, у тому числі українського, народів.

Співробітники нацистських пропагандистських служб, поширюючи ідеологічну продукцію на окупованій території, аналізували її вплив на українське населення. Вони констатували, що увагу місцевих мешканців привертають насамперед стінгазети, фотоколажі й об'ємні карикатури, які мають динамічне або ж аналітичне зіставлення. До таких творів належав плакат «Ложь большевизма».

На цю тему: Харьков в годы оккупации. ФОТО [5]

Намагаючись мобілізувати населення окупованої України на боротьбу проти комунізму, пропагандисти вдавалися до різних ідеологічних кроків. Так, до Дня солідарності трудящих було випущено плакат «1 травня» із закликом: «Єднайтесь для боротьби проти вашого смертельного ворога – більшовизму!». Плакат «Геть большевиків!» зображував руку, яка розриває більшовицький прапор. Динамічна дія викликала у глядача відчуття, що радянська система руйнується просто у цей момент. На розробленому батальйоном пропаганди U й надрукованому на державній книжковій фабриці в Києві плакаті «Більшовизм знищений!» бачимо руку, що мечем проштрикує радянський танк, перетворюючи його на купу заліза на загальному тлі такої ж понівеченої військової техніки.

Отже, нацистські ідеологічні служби всіма можливими засобами прагнули оволодіти інформаційним простором на окупованих «східних землях». Найбільшу увагу приділяли зрозумілим, загальнодоступним і таким, що можуть викликати бажану реакцію місцевого населення, засобам.

«Німці повертають селянам землю» або аграрна пропаганда

Головним об'єктом пропаганди було обрано селянина. Саме він, за планами нацистів, мав швидко потрапити під відповідний вплив і піти на співпрацю з окупаційною владою [8]. Уже на початковому етапі створення Райхскомісаріату Україна з'явилися плакатні серії «Німці повертають селянам землю», «Селяни на своїй землі» тощо. Майже по всій території розповсюджувався плакат «Кінець колгоспній системі! Кожному роботящому селянинові – своя земля!»

Головні пропагандистські гасла, за допомогою яких Німеччина планувала залучити радянське селянство до співпраці, мали переконати сільських трударів у швидкій ліквідації колгоспної системи та передачі землі у приватну власність. Про це йшлося вже в перших німецьких листівках і плакатах. Багато карикатур містили зображення нещасних, обдертих і напівголодних селян, які під наглядом НКВС зносять урожай з родючої української землі до сховищ «кривавої житниці Сталіна». Одним із перших зразків такої продукції став плакат «Немецкий солдат освободил тебя от колхозной системы. Он поможет тебе и дальше. Тебе дадут справку немецкие военные власти, сельскохозяйственные руководители или твой староста».

Однак, незважаючи на обіцянки змінити господарський устрій на окупованих територіях СРСР, нова влада не поспішала проводити їх у життя, адже негайна ліквідація колгоспної системи могла остаточно дезорганізувати економічне життя села, спричинивши зниження продуктових поставок. Місцевому населенню «нерішучість» Німеччини в аграрному питанні пояснювалася різними причинами, наприклад, браком тяглової сили або великими витратами часу.

Поширення величезної кількості пропагандистських матеріалів усе ж не допомагало нацистам переконати місцевих жителів іти на співпрацю з окупантами. Причина невдалої інформаційної кампанії крилася в тому, що реальна політика суперечила обіцянкам: як і раніше існувала колгоспна система, а приватна власність не запроваджувалася. Німецьким пропагандистам потрібна була можливість використовувати посилання на офіційну заяву. Наказ міністра окупованих східних територій А. Розенберґа «Новий аграрний порядок» від 15 лютого 1942 р. мав розв'язати цю проблему [10].

У розпорядженні шефа відділу пропаганди верховного командування вермахту Г. фон Веделя про проведення пропагандистських заходів «нового аграрного порядку», підписаному 20 лютого 1942 р., наказувалося застосувати нові тактичні прийоми для збільшення ступеня довіри місцевого населення: 1) виведення в аграрній пропаганді на перший план теми ліквідації колгоспів; 2) заборона на використання без особливої необхідності терміна «землеволодіння» через його широке тлумачення (замість нього рекомендувалося «індивідуальне землекористування»); 3) заборона на перевищення обіцянок, наведених у директиві з «нового аграрного порядку»; 4) проведення спільної роботи відділом пропаганди Верховного командування Вермахту, Міністерствами освіти і пропаганди та східних окупованих територій [11].

Для агітаційної кампанії в рамках «нового аграрного порядку» було підготовлено та розповсюджено текст закону про реформу зі вступом і висновком А. Розенберґа; плакати, листівки, брошури, що містили відповідну директиву; численні статті для преси; стінгазети, плакати з зображенням А. Гітлера; тексти повідомлень для спеціальних радіопередач, присвячених аграрним питанням.

Уся пропаганда економічного спрямування навесні 1942 р. на захоплених Німеччиною територіях СРСР проходила під прапорами «аграрної реформи». Її можна умовно розподілити на два напрями: вихваляння німецького «нового порядку» й роз'яснення окремих елементів перетворень. У першому можна виокремити такі найбільш поширені гасла: «Робота набула цінності й сенсу для селянина!», «Ненависний колгосп з його гнітючою підневільною працею відійшов у минуле!», «Будуємо нове щасливе життя!» [12]. У другому напрямі йшлося про організацію сільськогосподарських товариств, громадських дворів та одноосібних господарств, а також про їх переваги порівняно з колгоспною системою.

У багатьох пропагандистських матеріалах обов'язково зазначалося, що селяни, які вступили у сільськогосподарське товариство, беруть на себе зобов'язання «добре обробляти ґрунт і ходити за посівом, а селяни, які запускають свою ділянку, втрачають право на нього на користь інших». Головний акцент робився на самовідданій праці.

Головним економічним наслідком цих заходів мало стати збільшення сільськогосподарських поставок. Саме у цьому контексті, а не у прояві турботи про українського селянина, слід розглядати опубліковану в газеті «Речь» статтю, де цілих два аркуші було відведено під роз'яснення агронома Івана Скворцова про організацію та проведення посівної кампанії 1942 р.

Через три місяці після початку «аграрної реформи» у статті «Новий аграрний порядок – запорука працьовитості» було підбито попередні підсумки: «Велика частина господарств, перетворених на общинні двори, устигла отримати обіцяні пільги, як-от перехід присадибного господарства в особисту власність, право на збільшення цієї ділянки й т. д і т. п.» [13].

Наприкінці весни 1942 р. з'явилася аналітична записка «Роздуми про подальший розвиток аграрної пропаганди», підготовлена, імовірно, у відділі пропаганди Верховного командування Вермахту. У ній констатувалося незадовільне проведення кампанії на підтримку «нового аграрного порядку».

Для підвищення ефективності автор пропонував: 1) використовувати в одноразових акціях всі види пропаганди (наочну, друковану, усну); 2) спланувати застосування у цій акції всіх наявних пересувних кіноустановок і автомашин із гучномовцями; 3) охопити всі селянські господарства матеріалами друкованої пропаганди (листівками, стінгазетами, плакатами, брошурами); 4) провести в містах і селах збори населення з прослуховуванням музичних грамплатівок, записів промов та відозв німецьких керівників про аграрну реформу; 5) організувати показ кінофільмів про життя селян у Німеччині; 6) забезпечити розміщення у пресі окупованих територій коротких оповідань, політико-пропагандистських указівок та агітаційних статей для підвищення загального інтересу місцевого населення до сільськогосподарських робіт; 7) вести спеціальні радіопередачі для селян у вечірній час, в яких головний акцент робити на необхідності посиленої обробки землі, що буде в інтересах самого ж населення; 8) організувати пересувні пропагандистські виставки; 9) особливу увагу звернути на діяльність пропаганди у пресі. [14]

Вочевидь, пропагандистські служби Німеччини на окупованих територіях СРСР взяли документ до уваги, оскільки у пресі й по радіо з'явилося чимало різноманітних повідомлень, присвячених аграрній тематиці. Наприклад, було надруковано фотографії, як А. Розенберґ відвідує українські села, опубліковано чимало нарисів про проведення сільськогосподарсько-пропагандистських виставок у Прибалтиці, Україні, Білорусії. «Єднайтесь для боротьби проти вашого смертельного ворога – більшовизму!». Плакатна графіка німецької окупаційної адміністрації на території України

Для закріплення насаджуваних ідей масовим тиражем вийшов плакат, що мав відобразити головну ідею «нового порядку» в Україні: «Спокійно дивімося в майбутнє», де на передньому плані бачимо щит зі свастикою в руках німецького вояка, а позаду селяни за допомогою техніки та худоби обробляють землю. Також на фоні зображено церкви, працюючі фабрики й заводи.

Для нацистських пропагандистів було очевидним, що затягування реалізації головного пункту «аграрної реформи» робить безглуздою всю їхню роботу. 3 червня 1943 р. було опубліковано підписану А. Розенберґом «Декларацію прав селян на приватну земельну власність», що мала стати основою для нової пропагандистської кампанії на зайнятих вермахтом територіях СРСР. Тому у відомстві А. Розенберґа підготували секретний документ для господарських і військових організацій – «Пропагандистське тлумачення аграрного порядку» [15]. У ньому на основі аналізу помилок, допущених німецькою владою при здійсненні пропаганди аграрної реформи, було виокремлено основні тактичні напрями: наголос на розвитку індивідуального селянського господарства; розпуск колгоспів; підвищення активності селян у здачі сільськогосподарської продукції; акцент на німецькій допомозі сільським районам.

Проте перемоги Червоної армії на фронтах змушували Німеччину змінювати пріоритетні напрями у пропаганді. Одним із таких нововведень стало використання гасел Російської визвольної армії. Тому у згаданій декларації А. Розенберґа було зроблено спеціальну вставку, згідно з якою права на володіння землею отримували не тільки селяни, котрі її обробляли, а й «особи, які працюють у Німеччині, знаходяться у військах, військовополонені, солдати Червоної армії й евакуйовані або заслані радянською владою» [16].

На цю тему: Как Украина встречала освободителей в 1939-м и в 1941-м годах. Фото [6]

Як зазначає В. Римарєв, від того часу змінилася тональність пропаганди. Із наказів та звернень німецької влади до населення окупованих територій зникли такі поняття, як «недолюди» й «тубільці».

Замість цього почали вживати інші вирази, як-от «селянство – передовий прошарок населення». В економічній пропаганді використовувалася й теза про допомогу Німеччини місцевому населенню у «спільній боротьбі» проти СРСР.

Поступово гасла аграрної пропаганди відійшли на другий план. З'явилися заклики до «чесної праці й сумлінного дотримання встановленого порядку». На цьому тлі в окупаційній пресі почастішали публікації про те, що Німеччина нібито постачає на колишні території Радянського Союзу «багато тисяч тон посівного матеріалу, величезні стада племінної худоби, велику кількість товарів». Ця інформація була суцільною вигадкою, яка суттєво знижувала ефективність німецької пропаганди [17].

«Українці! Зголошуйтесь добровільно до праці в Німеччині»: мобілізаційні кампанії окупаційної влади

Особливе місце серед пропагандистсько-агітаційної продукції посідали плакати, спрямовані на заохочення виїзду населення на роботи до Німеччини. Не передбачаючи примусової депортації до початку ведення бойових дій на Східному фронті, нацисти не мали напрацьованих матеріалів для залучення східних працівників у власну промисловість. Потрібно було швидкими темпами розробити відповідну агітаційну базу. «Єднайтесь для боротьби проти вашого смертельного ворога – більшовизму!». Плакатна графіка німецької окупаційної адміністрації на території України

Попри те, що вербування до Райху здійснювалося ще з 1941 р., офіційна кампанія в Україні стартувала взимку 1942 р. Першочергове значення в ній відводилося великим містам (Харків, Київ, Сталіно, Дніпропетровськ). В умовах безробіття та голоду населення промислових центрів було вразливим до нацистської пропаганди [18].

Одним із перших сигналів для запуску агітаційно-пропагандистської кампанії 1942 р. стало звернення генерал-комісара округи Київ Г. Квітцрау, яке з'явилося на шпальтах газети «Нове українське слово»: «Українські чоловіки й жінки! Німеччина дає вам нагоду для корисної й добре оплачуваної роботи. У січні 1942 року перший ешелон вирушає до Німеччини. Під час переїзду ви отримуватимете добре постачання, крім того, у Києві, Здолбунові та Перемишлі гарячу їжу. В Німеччині ви будете добре забезпечені й знайдете хороші житлові умови. Платня також буде доброю: ви одержуватимете гроші за тарифом і за продуктивністю» [19].

Серед перших українців, залучених до примусової праці, були жителі окупованого угорськими військами Закарпаття, вивезені на роботи до Австрії. На цей момент ще не існувало чітко налагоджених пропагандистських схем для добровільного вербування населення. З'являлися поодинокі плакати із закликами приходити на збірні пункти для роботи на користь Третього Райху й «нової Європи». Вони не містили ілюстрацій і ніяким чином не візуалізували з допомогою зображень переваги та можливі преференції, що їх теоретично могли б отримати працівники за свою роботу в Німеччині. Здебільшого це були аркуші, де типографічними літерами було викладено накази, оголошення й заклики ставати до роботи, розповсюджувані батальйонами пропаганди U. Основну їх особливість становила гра кольором у поєднанні з текстом.

На 1942 р. припав масовий випуск агітаційної продукції, спрямованої на заохочення місцевих мешканців до виїзду на роботу в Райх. У цей час пропагандисти намагалися сформувати необхідний продукт, який відповідав би поставленим завданням і був спроможний морально й організаційно змобілізувати населення окупованих територій. У пресі друкувалися матеріали, в яких яскраво описувалися умови праці німецьких робітників, облаштованість робочого місця, розміри винагороди, рівень добробуту. Наводилися приклади з життя військовополонених, які «добровільно» зголосилися працювати на Німеччину. У цей період основним трудовим ресурсом для німецького керівництва стали саме військовополонені, натомість вербування робочої сили серед цивільного населення помітно сповільнилося. Та в результаті нелюдських умов, які панували в таборах для полонених, потреба в людському трудовому ресурсі постійно зростала.

Виникла необхідність створення якісного пропагандистського продукту, який зміг би привернути на бік окупантів місцеве населення й поповнити дефіцит робочих рук [20].

Наймасштабніша агітаційно-пропагандистська кампанія із залучення цивільних працівників до робіт у Німеччині розпочалася взимку 1942 р. Саме у цей час фахівці «ідеологічного фронту» підготували, розтиражували та розповсюдили великий масив агітаційно-пропагандистської графічної продукції. Відділ пропаганди U поширив близько 350 тис. екземплярів плакатів і листівок із закликами виїздити на роботу в Райх. Було організовано мережу вербувальних комісій і до грудня 1942 р. відкрито 110 бюро праці [21].

Основний акцент німецька пропаганда робила на вербуванні робітників із великих урбанізованих центрів України. Намагання залучити до співпраці кваліфіковану робочу силу серед жителів промислових регіонів пояснюється тим, що окупаційна влада чітко усвідомлювала користь від працівників, які мали досвід та опинились у складних умовах війни, залишившись без роботи, матеріальної підтримки, були приречені на голодне існування.

На цю тему: Украина под оккупацией, 1942-1943 годы - дневник немецкого архитектора [7]

Створювалися плакатні аркуші, які ілюстрували роботу представників інших європейських країн, котрі «пліч-о-пліч з українцями» працювали на «нову Європу». Основний наголос робився на тому, що в результаті вони допомагають у розбудові власної Батьківщини, а не є рабами, як за радянської системи. До серії таких плакатів належить «Робітник за машиною», де бачимо 20 фотографій зі змістовним коментарем українською мовою до кожної.

Світлини розміщено на червоному тлі, яке доволі часто використовувалося з метою привернення уваги глядачів. У правому нижньому куті каліграфічним почерком зазначалося: «Трудящі всіх європейських народів працюють у Німеччині для власної батьківщини». У верхній частині розміщено 9 фото, на яких зображено працівників за роботою й під час дозвілля з Франції, Угорщини, Сербії, Бельґії, Данії, Фінляндії, Італії, Нідерландів. Ці світлини відокремлено написом на чорному фоні: «З усіх країн Європейського континенту до Німеччини їдуть робітники й інтелігенція, щоб тут наново творити зруйновані за час війни продукти споживання, машини та знаряддя.

Цією працею в Німеччині вони допомагають також і своїй Батьківщині». У нижній частині плакату вміщено 10 світлин, на яких зображено українських працівників за роботою та на відпочинку. Серед першої п'ятірки – представники таких професій, як лікарі, ткачі, інженери, чоботарі, що, до певної міри, окреслювало коло першочергових, необхідних професій. На останніх фото зображено українців, які працюють на кухні, у сільському господарстві, на виноградниках та промислових об'єктах. Аналогічні плакати виготовлялися і для білорусів та росіян – зазвичай змінювалася лише мова підтекстовок, а світлини залишалися ті самі.

Іншим видом наочних звернень, які розповсюджувалися на окупованій території України, стали плакати серії «Українці в Німеччині». Ці твори, як і статті в періодичних виданнях, мали підтвердити слова агітаторів про прекрасні умови, в яких працювали й жили українці в Райху, їх високу заробітну платню, продовольче забезпечення, культурне дозвілля, набуття корисних кваліфікацій.

На плакатах часто розміщували фото задоволених життям українців і наводили як підтвердження цитати або ж повністю передруковані листи, що їх працівники писали додому. Звісно, такі листи проходили цензуру. Проте здебільшого вони були написані пропагандистами від імені працівника. Задля того, аби взагалі не виникало жодних сумнівів у правдивості інформації, наводилися повне ім'я та прізвище працівника з його домашньою адресою.

Типовим зразком такої серії став плакат «Українці в Німеччині. У листах до своїх рідних вони розповідають про свої враження та переживання», на якому представлено по 13 фотографій і листів додому від українських працівників. Фото й листи вміщено у червону рамку, міститься заклик: «Українці! Зголошуйтесь добровільно до праці в Німеччині!».

Загалом фотографія широко використовувалася як один з основних інструментів мобілізації. Агітатори створювали фотоколажі, що мали відображати умови життя в Німеччині. Було випущено серію плакатів «Я живу в німецькій родині і почуваю себе добре», в яких за допомогою багатьох знімків щодо обставин життя й побуту однієї людини формувалася загальна позитивна картина. Типовим зразком став плакат, де у 13 фотографіях ілюструвалося життя в Німеччині Галини Заславської, яка добровільно виїхала з Володарки (Київщина). Особливість цього плаката – фонове використання жовто-блакитної гами кольорів і «запрошення» від героїні: «Я щаслива в Німеччині, приїжджай і ти сюди!». Експлуатація одного вдалого образу була типовим прийомом для німецької графічної пропаганди. Приміром, для російськомовного населення з'явився плакат, героїнею якого стала та сама Г. Заславська – «Галя Заславская пишет письма из Германии». Тут розміщено фотографії жінки і її лист до рідних.

У плакатній пропаганді помітне місце відводилося жіночим образам, оскільки зображення жінок (а також дітей) були виграшними з погляду впливу на емоційний стан аудиторії. Але у зв'язку з тим, що Німеччина гостро відчувала потребу у чоловічих трудових ресурсах, нацистські лідери продовжували розпочату кампанію з добровільного залучення чоловіків на роботу в Райх. Образ чоловіка на плакатних аркушах використовувався за таким самим алгоритмом, що й образ жінки.

Прикладом може слугувати плакатний аркуш «Из письма Миколы Бондаренко, работающего в Германии». Утім бажаної реакції плакати із зображенням чоловіків усе ж не мали, адже місцеве населення здебільшого ставилося до їх героїв як до зрадників і колабораціоністів. Такі настрої підсилювала радянська контрпропаганда, що звертала увагу на дрібні деталі в окупаційних плакатах. Так, на плакаті «Твоя праця в Німеччині допоможе знищити большевизм» з використанням зеленого фону (на ньому зображено робітника зі снарядом у руках у цеху, за вікном якого майорить стяг зі свастикою), радянські служби акцентували увагу на решітці, що закривала вікно. Такі елементи ставали дієвою зброєю в руках контрпропаганди, що значно тонше змогла передати нелюдські умови життя східних робітників і відтворити за допомогою зображень рабські умови існування в Німеччині. Створивши абсолютно протилежний за змістом продукт наочної пропаганди, радянські художники й публіцисти зуміли викликати очікувані емоції та стимулювати антинацистські настрої.

Експлуатація образу задоволених українців, які радо працюють у Німеччині, виявилася придатним ґрунтом для подальшого формування радянським тоталітарним режимом образу українського колабораціонізму.

Особливою популярністю користувались графічні роботи. Яскравим зразком такої мистецької продукції став плакат, виконаний у високій художній манері. Його автор створив полотно, умовно розділивши його по діагоналі, прописавши образи адресанта та адресата зображенням лише руки, що пише лист на тлі німецького промислового комплексу, і рук отримувача листа на фоні українського села. За допомогою художнього прийому вдалося створити зображення таким чином, що глядач ніби сам виступає адресатом, тримає листа у власних руках та особисто може прочитати повідомлення, що «від 1 січня 1943 р. український робітник зрівняний в Райху з німецьким у прохарчуванні і платні». Лінія, що розділяє зображення на дві частини, привертає увагу завдяки червоному кольору, у такий спосіб виокремлюючи напис: «Праця в німецьких фабриках це ніяка [не] жертва, а воєнний обов'язок і ваш фаховий вишкіл!» У лівому нижньому куті підпис автора – «Грег». Автор відтворив також поштову марку із зображенням А. Гітлера та поштовий штемпель, на якому вписано «[19]43 рік». Плакат було видано у 2-й друкарні Львова.

У цій же друкарні було випущено плакатний аркуш «Виїжджайте на ремісничу працю до німецьких фабрик - повернете досвідченими фахівцями». Композиція і стиль зображення дають підстави припустити, що його автор створив і згаданий вище плакат. Завдяки грі кольору й застосуванню різних шрифтів художникові вдалося виокремити в реченні необхідні слова, що об'єднуються в пари-твердження та відкладаються на рівні підсвідомості: «виїжджайте – повернете», «реміснича праця – досвідчені фахівці». Зображення в лівій верхній частині трьох хлопців у вишиваних сорочках і галицьких кептарях із валізами в руках створювало у глядача враження повернення, а не виїзду завдяки тому, що автор надав динаміки руху постатям зліва направо на тлі німецьких фабрик.

Зображуючи на своїх плакатах українців, художники часто зверталися до етнічних і національних символів та намагалися відтворити одяг, традиційні атрибути побуту місцевого населення. Прикладом є плакатний аркуш «Жінки й чоловіки, йдіть на працю до Німеччини».

Заклики до роботи й відбудови стали наріжними пропагандистськими меседжами для візуальної ідеологічної продукції цього періоду. На одному з плакатів у профіль зображено солдата вермахту, що всміхається до української сім'ї, представленої на задньому плані на фоні села силуетами чоловіка та жінки з немовлям на руках, які вітальними жестами зустрічають німця. Погруддя вояка подане таким чином, що глядач може бачити лише ремінь від зброї, а не її саму – у такий спосіб художник намагався через зображення передати ідею мирного й доброзичливого ставлення німецьких військовиків до українського населення, акцентуючи увагу на підтекстовці з закликом до праці.

Висока професійність авторів уможливлювала створення унікальних у своїй ніші плакатів, на яких за допомогою графічно-схематичних образів композиція вибудовувалася таким чином, що глядач міг на власні очі бачити причинно-наслідкове значення тих чи інших дій. До таких творів можна віднести плакат «Твоя праця в Німеччині скорочує війну!» У первісному варіанті взагалі не передбачалася підтекстовка, оскільки він був універсальним і призначався для розповсюдження на всіх східних окупованих територіях.

На цю тему: СССР - террористическое государство. Как советизация осуществлялась руками фашистов [8]

Плакати, що тиражувалися й поширювалися німецькою адміністрацією, відіграли важливу роль у формуванні ідеологічного простору. Вони були спрямовані на реалізацію (а швидше – рекламу) проекту «нової Європи», за яким насправді приховувалося прагнення встановити гегемонію гітлерівської Німеччини на континенті, а також поєднувалися зі ще двома векторами ідеологічних зусиль відомства Й. Ґеббельса: протидією «юдео-більшовизму» й легітимацією «нового порядку» на східних окупованих землях. Та у зв'язку з тим, що реальні дії розходилися з обіцянками, вони викликали критичне, недовірливе ставлення до німецького агітпропу. Остаточну крапку в довірі до окупаційної агітації поставив 1943-й рік, коли пропаганда змінила свою риторику і праця стала не добровільним волевиявленням, а обов'язком та боргом перед «великою Німеччиною». Якщо в політичному сенсі плакат і карикатура ще знаходили суголосся з настроями місцевих мешканців, то у соціально-економічній сфері їх вплив виявився невисоким – надто вже разючим був контраст зі щоденними реаліями окупаційного повсякдення.

Цей текст є адаптованим варіантом фрагменту книги Олександра Маєвського «Політичні плакат і карикатура як засоби ідеологічної боротьби в Україні 1939–1945 рр.» (Київ: Інституті історії України НАНУ, 2018). Публікується з дозволу Автора. У публікації використано ілюстрації, надані Автором.

Олександр Маєвський

Автор: Олександр Маєвський – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України. Засновник і куратор культурно-освітнього проєкту «PLAKATIST». Автор монографії «Політичні плакат і карикатура як засоби ідеологічної боротьби в Україні 1939-1945 рр.» (Київ, 2018) та низки публікацій, присвячених візуальній комунікації ХХ століття. Сфера наукових інтересів — історія Першої і Другої світових війн, міжнародні конфлікти, пропаганда під час війн і конфліктів, маніпуляція суспільною свідомістю, інформаційні війни, роль спецслужб у формуванні моделей поведінки людини під час конфліктів.

[1] Титаренко Д.М. Звіти батальйону пропаганди U як джерело з питання про вплив нацистської пропаганди на населення окупованої України // Друга світова війна і доля народів України: Матеріали Всеукраїнської наук. конф., Київ, 23–24 червня 2005 р. – К.: Сфера, 2005. – С. 166.

[2] Михайлюк М.В. Агітаційно-пропагандистська діяльність органів німецької окупаційної влади серед населення України (1941–1944 рр.): Дисс. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 2006. – С. 69–70.

[3] Салата О.О. Формування німецького інформаційного простору в Рейхскомісаріаті «Україна» та в зоні військової адміністрації (червень 1941–1944 рр.). – Донецьк: Норд-Прес, 2010. – С. 285.

[4] Добров П.В., Єсіп І.М., Тюльнєв Д.С. Нацистські антирадянські плакати часів Другої світової війни (1939–1945 рр.) // Історичні і політологічні дослідження. – Вип. 3. – К., 2013. – С. 221–229.

[5] Грідіна І.М. Зображальні джерела в дослідженні духовного життя населення України в роки Другої Світової війни // Ґілея. – Вип. 34. – К., 2010. – С. 135–144.

[6] Україна в Другій світовій війні у документах: У 4 т. / Упор. В. Косик. – Т. 2: Збірник німецьких архівних матеріалів (1941–1942). – Л.: Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Львівський державний університет ім. І. Франка; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, 1998. – С. 159.

[7] Ляховицкий Ю.М. Попранная мезуза: Книга Дробицкого Яра: Свидетельства, факты, документы о нацистском геноциде еврейского населения Харькова в период оккупации. – Х.: Основа, 1991. – 192 с.

[8] Агапов А. Дневники Йозефа Геббельса. Прелюдия Барбароссы. – Москва: Палеотип; Логос, 2002. – C. 197.

[9] Перехрест О.Г. Українське село 1941–1945 рр.: економічне та соціальне становище. – Черкаси: ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2011. – 667 c.

[10] Müller R.-D. Die Wirtschaftspolitik in besetzen sowjetischen Ostgebieten, 1941–1943: Abschlusbericht des Wirtschaftsstabes Ost und Aufzeichnungen eines Angehörigen des Wirtschaftskommandos Kiew. – Boppard am Rhein, 1991. – S. 460.

[11] Müller R.-D. Die Wirtschaftspolitik in besetzen sowjetischen Ostgebieten, 1941–1943: Abschlusbericht des Wirtschaftsstabes Ost und Aufzeichnungen eines Angehörigen des Wirtschaftskommandos Kiew. – Boppard am Rhein, 1991. – S. 225.

[12] Горелкин В.А. Нацистская пропаганда «нового аграрного по- рядка» на оккупированных территориях СССР: 1942–1943 годы // Вест- ник Волгоградского государственного университета: Серия 4 «История. Регионоведение. Международные отношения». – Вып. 11. – Волгоград, 2006. – С. 150–154.

[13] Речь. – 1942. – № 38.

[14] Горелкин В.А. Нацистская пропаганда «нового аграрного по- рядка» на оккупированных территориях СССР: 1942–1943 годы. – С. 150–154.

[15] Рымарев В.Е. Аграрная политика фашистской оккупационной власти в западных областях России (1941–1943 гг.): дисс. ... канд. ист. наук: 07.00.02. – Брянск, 2000. – C. 87–89.

[16] Рымарев В.Е. Аграрная политика фашистской оккупационной власти в западных областях России (1941–1943 гг.): дисс. ... канд. ист. наук: 07.00.02. – Брянск, 2000. – C. 89.

[17] Там же. – C. 49.

[18] Пастушенко Т.В. Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (1942–1953). – К: Інститут історії України, 2009. – 284 с.

[19] Там само. – C. 37.

[20] Яшан О.О. Вплив нацистської пропаганди на населення окупованої України. – C. 60.

[21] Ивлев И., Юденков А. Оружием контрпропаганды: советская пропаганда среди населения на оккупированной территории СССР: 1941–1944 / И. Ивлев, А. Юденков. – Москва: Мысль, 1988. – С. 150.

—

Олександр Маєвський, опубліковано у виданні Україна модерна [9]

На цю тему: