Ніколи не розумів цього в українських панах, поки не стало зрозуміло, що такою є базова властивість їхнього світовиду – обмежувати свою золочену парашу високими сибірськими парканами, аби вдавати, що вони не бачать параші народної, не золоченої, і не мають до того ніякого стосунку.

Пам'ятаю, як все цікаво починалося. Ми з колегою почували себе справжніми пластунами, коли на зламі століть пробралися у заборонену зону посеред чудесних гір і кількох річечок, де будували президентську резиденцію. Уява з непобаченого вибудовувала образи чудесного замку, не гіршому від тих скляних дзиг, в якому жив змій, до якого якось навідалися Довбушеві хлопці. Чудом здавалося вже те, що на протилежній від будови горі розміщався вертолітний аеродром.

Невдовзі  кічова новобудова у закапелках горганської Гути стала офіційною карпатською резиденцію президента (президентів) України. Напевно, найбільше до проекту втручалися не архітектори, а офіцери служби безпеки, бо за своїм розміщенням резиденція нагадує барліг. А зроблені на подвір'ї групові фотографії візитерів відтворюють в пам'яті кліпи естрадних співаків, зняті на карпатських турбазах.

Без сумніву, найкраще там було Кучмі, якому, власне, і побудували цю хазу всім миром. Якось по-хлоп'ячому вважалося серед солідних людей, що вибір місця – велика перемога незнищенного обласного газди Вишиванюка. Маючи такий флеш-рояль – наслідували вони сленг покериста-президента, – можна і не надто перейматися іншими дрібницями. І Кучма дійсно любив Франківщину передовсім за цю свою ничку. Він любив випити у затишнім товаристві, і кращого місця годі було знайти.

Ніяких інших розваг крім цілющого карпатського повітря, яке так потрібне людям з промисловості. Надійним партнером завжди був польський Кваснєвський. Для соціалістичної номенклатури резиденція у закритій зоні, збудована з дорогих матеріалів, але позбавлена вишуканості, була звичним уявленням про перебування у найвищих сферах. Кілька разів Кучма напивався там так, що не міг брати участі у якихось запланованих дурнуватих заходах. Кілька разів він виходив за межі зони у колибу біля сусідньої турбази і частував відвідувачів.

На цю тему: Медведчук обещает отомстить украинцам за поломанный забор [2]

Ющенко також почувався там на місці. Він з родиною пробував тут майже весь різдвяно-йорданський період. Постійно виходив до церкви, його діти гасали горами на квадроциклах. Сюди ж приїжджав тодішній друг Саакашвілі. І тут його рятували від нестерпного болю народні лікарі. Разом з тим саме з Ющенка почався новий виток в історії українських резиденцій. Коли у нього з'явилося власне виплекане обійстя у Татарові, то виявилося, що і перші, і десяті люди у державі воліють і мають можливість створити собі власний двір, а не дідувати на бюджетних об'єктах.

Але офіційність мусить бути. Тому Янукович [3], який ненавидів цей край через багато причин, який не любив зайвих переміщень, який уже тоді почав собі вибудовувати власне ґетто під Києвом [4], все ж санкціонував реконструкцію резиденції. Передовсім, щоби дощенту вигнати дух ненависного попередника. Крім того, за десять років радикально змінилися не так технології використання нових матеріалів, як уявлення про їхню крутизну.

Тоді усе село розтягувало по хатах меблі і причандалля з резиденції, стіни якої віддерли до основи, а тоді все заліпили дорогоцінними породами дерева. Стиль [5] пиття, кажуть, також змінився. Коли Кучма полюбляв напиватися з братанами кількома фляшками найбанальнішого віскі, то Янукович час від часу випивав сотку витриманого щораз із свіжої фляшки.

Порошенко [6], здається, є представником зовсім іншого ґатунку української еліти. Знаючи, маючи, буваючи, йому не може бути цікавою убого-дорога холєрсько нудна карпатська нора. А головне, що зовсім інакшим є його уявлення про паркани. Такі паркани можуть бути навіть прозорими, але обгороджувати значно більшу площу облагородженої території.

На цю тему: Павел Шеремета: В Украине гордыня перемешана с комплексом неполноценности [7]

Тож навіть доїзд до Гути мав би нервувати. Здається, все так добре, а тут стільки подразників. Убогість, кіч, все неоковирно, всюди стирчать якісь фігні, якісь тартаки, сміття, яке ніхто не забирає, підпільні лісовози, більшість чоловіків працює у Росії, руїни колишніх турбаз, божевільні ведмеді у клітці перед в'їздом, потріскані дороги і мости, бадилля, дощі і зимна вода кам'янистих рік…Краще не перетинатися з такою країною, яка сама простує у прірву. Бо цікавого і гарного у світі так багато.

—

Тарас Прохасько, опубліковано у виданні  Збруч [8]

На цю тему:

• Владимир Галантерник: Одессы папа [9]
• Найдорожча вілла Німеччини належить українському олігарху-втікачеві, — DW [10]
• Удивительное рядом, но оно запрещено: «Беркуту» нашли достойную работу - охранять забор Януковича [11]
• Золотые гектары [12]
• Когда они уже нажрутся? [13]