“Відстрілював би зрадників”. Як воює, тримає рамазан та служить Україні кримський татарин Алім Керімов

1.00

Нет

Сім років він не був удома – у рідному Криму. Іноді на нічних чергуваннях він рахує, скільки кілометрів до батьківської хати і за скільки часу подолав би цю відстань. 27-річний кримський татарин, капітан Алім Керімов – начальник зв’язку 503-го окремого батальйону морської піхоти ВМС ЗСУ [2] – зараз виконує бойові завдання в зоні ООС на Горлівському напрямку.

Алім випустився з військового вишу наступного року після початку АТО. На війні з 2017-го. Україномовний. Мусульманин. Кавалер ордену “За мужність”. За що отримав нагороду, як одногрупники зрадили присязі, а він – ні, як змінити військо та як повернути Крим, де досі під наглядом ФСБ живуть батьки, офіцер-морпіх розповів виданню “Новинарня [3]“.

На цю тему: Людмила Менюк (“Мальва”): "Не відмовляла сина йти на війну. Врішуй сам – так учила дітей" [4]

“У нас в родині не прийнято зраджувати”

Кримський татарин Алім Керімов

Підлітком Алім чи не щодня заходив до військкомату в Кіровському, роздивлявся плакати, інформаційні стенди. Комісаріат був поруч із лікарнею, де працювала мама, тож, зустрічаючи її з роботи, Алім перечікував там. Тоді зрозумів: хоче бути військовим. Хоч батько-будівельник хотів, щоб син продовжив його справу.

Керімов обирав між кількома військовими вишами. Вирішив стати зв’язківцем, адже з таким фахом можна служити і в піхоті, і в ВМС, і в СБУ чи ДержНС. Телекомунікаційні мережі Алім вивчав у Києві, у ВІТІ (тепер – Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут).

Під час Майдану курсантам категорично заборонили брати участь у протестах. Проте Алім іноді приїздив на площу, заходив у кримський намет – поговорити з земляками, випити чаю, приносив їм солодощі.

“Я розумів, що вони приїхали сюди боротися за краще”, – розповідає Керімов.

З однокурсниками (Алім – праворуч у нижньому ряду)

В інституті навчалися шестеро кримчан. Під час Майдану вони захотіли перевестися.

“Я з ними багато говорив – у нас є присяга [5], ви не можете зрадити Україні, це наша держава, – згадує Алім. – Якщо людина відмовляється від своїх слів, її не поважають не тільки друзі, а й вороги [6] теж. Для нас це дуже серйозно, слово людини – як Коран”.

Один одногрупник жалісливо розповідав, що в Криму батьки, він не може їх покинути.

“Кажу: “Ну і що? У мене теж там батьки”. Пам’ятаю, як нас викликав начальник факультету, вони писали рапорти на звільнення з лав ЗСУ. А в мене бакалаврат, якісь додаткові заняття. Кажу: “Я побіг”. А вони: “Стій, слухай, тобі це теж потрібно!” Переконували, що інакше ми взагалі не повернемося в Крим…”

Курсант Керімов

Алім зізнається: коли наступного ранку звільнені курсанти прощалися з усіма перед дорогою, він на кілька хвилин завагався. Сидів у курилці і думав – може, дійсно варто їхати додому? Зателефонував батькові – порадитися.

“Тато сказав, що все добре, щоб я служив і не хвилювався. Що вони рано чи пізно приїдуть до мене”, – згадує кримський татарин.

Розмова з батьком його заспокоїла і додала сил. Тож коли до Аліма підходили прощатися перебіжчики, хлопець сказав, що обрав свій шлях. “Я сприймав їх як зрадників. У нас у родині не прийнято зраджувати”, – наголошує Керімов.

Алім Керімов

До теми зради під час інтерв’ю він повертається кілька разів.

ЯКБИ МІГ, “ВІДСТРІЛЮВАВ БИ ЗРАДНИКІВ”.

“Мені цікаво, як ці люди сплять. У мене була розмова зі знайомим у 2015-му, він кликав повертатися до Криму. Сказав, що працює в поліції, машину за 15 тисяч доларів буквально за рік купив. “А ти взагалі військовий, ще швидше купиш”, – каже мені. І ніби й крити нічим. На тодішню офіцерську зарплату 4 тисячі гривень не розженешся. Але я в нього питаю: “А ти хоча б на секунду інколи припускаєш, що Україна таки поверне Крим? Як тоді будеш? Куди тікатимеш? У Мурманськ? Думаєш про це?” Він каже: “Думаю”. – “А я не думаю. Я встаю зранку, голюся і йду на улюблену службу”. Ось так ми розійшлися і більше не зідзвонювалися”, – пригадує Алім.

Перша техніка – з Криму

Алім Керімов на навчаннях НАТО в Грузії

У 2015-му лейтенант Керімов отримав диплом і поїхав служити в Одесу, в полк зв’язку Військово-Морських сил України – частину, що вийшла з Криму.

У його взводі було восьмеро людей і 12 одиниць техніки. Але тільки дві-три машини – робочі.

“Ця техніка виходила ешелонами з Криму, десь рік пробула в Одесі. За документацією ми з’ясували, що все, що було встановлено на техніці, розікрали росіяни, – всі апаратні зв’язку, блоки управління були відкручені. Прислали “привіти” нам – намальовані прапори Росії на машинах. Усе це ми затирали, ремонтували, приводили до ладу, документально оформлювали і встановлювали нові засоби зв’язку. Готували для штабних навчань, для командування ВМС”, – розповідає молодий офіцер.

Яка техніка була в його підпорядкуванні? Наприклад, командно-штабна машина Р-145 на базі БТР, обладнана новітніми засобами зв’язку. Р-142 – нібито “шишарик” (ГАЗ-66), але це апаратна, обладнана для роботи і відпочинку командира батальйону чи полку.

Згодом у підрозділ Аліма прийшли мобілізовані, додалося техніки, частина з якої належала цивільним підприємствам – її передавали до ЗСУ для підсилення, і ці машини теж потрібно було ремонтувати.

Алім Керімов у 503 обмп

У 2017-му старшого лейтенанта Керімова перевели у тодішній 701-й батальйон 36-ї бригади морської піхоти.

“Було трохи прикро. Адже стільки душі вклав, за матеріальний внесок навіть не кажу, бо кожен у своєму роді волонтер – і ось я кидаю це все і їду в нікуди. Але з 28 одиниць техніки 90% у нас були повністю в робочому стані”, – офіцер пишається результатами свої діяльності на першому місці служби.

Алім прийняв взвод, на цій же посаді був і тоді, коли підрозділ виокремився в 503-й окремий батальйон морської піхоти [7] з ППД вже не в Миколаєві, а в Маріуполі. Потім став на посаду начальника групи зв’язку.

Цьогоріч отримав звання капітана. Із затримкою. Наступного року мав би отримувати майора, але, каже, мета не в званнях.

“Я ХОЧУ ЗАКІНЧИТИ З БОЙОВИМИ ДІЯМИ ТУТ І ПОЧАТИ ДЕОКУПАЦІЮ КРИМУ.

Це така вища мета”, – говорить офіцер.

Алім Керімов

Ще одна його мета – “перезавантажити систему” в армії.

“Не завжди ж на посаді начальника зв’язку сидітиме майор, якому 50 років і в якого совєцьке мислення. Є нові засоби зв’язку. Я всіх своїх контрактників, сержантів підтягую на те, щоб вчилися, на всі планові і позапланові заняття записую, на практичні заняття. Я їх відправляю в інші частини, щоб набралися досвіду, щоб це їм допомогло в подальшій службі у військах”, – розповідає Керімов.

Його підлеглі навчаються ще й програмуванню, адже за цим – майбутнє, переконаний капітан.

“Я йду до того, щоб була взаємозамінність у військах, щоб не було такого: людини нема, і завдання не робиться, бо ніхто не знає, як. Якщо немає мене – є сержант або старший матрос, командир відділення. Якщо завтра прийде наказ про моє переведення, мене замінюватиме хтось із моїх людей”, – підкреслює офіцер.

Алім Керімов із побратимами

Орденоносний “Басмач”

У 503-му батальйоні Керімов дістав свій позивний. Командир взводу розвідки уточнив, чи Алім мусульманин. “Так? Ну, тоді – “Басмач”.

“Басмачі” – партизани-націоналісти в Середній Азії, які боролися проти радянського поневолення. Така асоціація припала Аліму до душі.

Алім Керімов

За словами Аліма, йому було б соромно сидіти в Киві, коли кожен чоловік “повинен перебувати тут (на Донбасі) і виконувати свої обов’язки”.

Торік він отримав орден “За мужність” ІІІ ступеня. Нагороду в День Незалежності вручив сам президент Володимир Зеленський.

Підрозділ Керімова стояв у Водяному і мав перебої зі зв’язком на деяких ділянках, які ворог щільно накривав артилерією.

“Ми постійно щось лагодили, ночувати залишались на позиціях. Я не можу оцінити свою роботу. Я робив те, що мав робити. Отримав команду: “Їдь у Київ”. Думав, на масовку в День Незалежності. “Та ну в мене завдання!” – У нас ще й навчання планувалися. – “Ні, їдь”. Тоді і вручили”, – ніяково розповідає Керімов.

“Тапік” vs “Харріс”

Начзв’язку Алім Керімов за роботою на позиціях

На цю тему: Про чорні берети морської піхоти, традиції і Честь [8]

“Наша група забезпечує зв’язок між бойовими підрозділами і командиром військової частини. Без зв’язку перемоги не буде”, – розповідає Керімов.

На позиціях батальйону я бачила “тапік”, військово-польовий телефонний апарат ТА-57 із середини минулого століття – власне, як і в усіх підрозділах, де доводилося бувати на передовій. Питаю, наскільки це надійно?

За словами офіцера, ТА-57 [9] – резервний зв’язок. Основний – інший. На 80% батальйон переобладнаний на систему “Харріс” [10], американський захищений бездротовий зв’язок, що може передавати не тільки повідомлення.

“Система стоїть на БМП чи БТР, передає дані, дислокацію машини. Командир підрозділу може побачити в онлайн-режимі переміщення тієї чи іншої техніки”, – пояснює Басмач.

“Щоб його не хакнули, є сили і засоби РЕБ – радіоелектронної боротьби. Але сенс “Харріса” в тому, що він розрахований на маленькі дистанції за діапазоном роботи, постійно перелаштовується по частотах. Через це не можна швидко налаштуватися, щоб його прослуховувати. Крім того, маленький діапазон створює свою зону. І ця зона теж перелаштовується. Щоб його прослухати, треба стати в діапазон конкретної машини. Це мінімум тиждень. Окупанти не можуть цього зробити, нема таких засобів, іще не викопали в шахтах”, – посміхається Керімов.

Алім Керімов за роботою

За п’ять років його служби у війську системи зв’язку ЗСУ чи не найбільше еволюціонували.

“Крім того, ми відповідаємо за відеофіксацію. Завдяки їй командири підрозділів бачать обстановку на лінії зіткнення. На всіх командно-штабних навчаннях, крім цих засобів зв’язку, використовуються дельта-чати, система пересування військ вже у 3D-форматі на картах.

GPS-ТРЕКЕРИ Є В КОЖНОГО БІЙЦЯ, УСЕ ЦЕ ПРАЦЮЄ, УСЕ ЦЕ Є, ІДЕМО В НОГУ З ЧАСОМ. ЦЕ ДУЖЕ СПОНУКАЄ СЛУЖИТИ ДАЛІ.

Ти не сидиш, як шлунок, в очікуванні дива, а працюєш над удосконаленням себе, підрозділів, над системами зв’язку”.

“Це груша з Криму”

Окрема тема нашої розмови – Крим. Спокійний Алім стає емоційним, коли пригадує розповіді рідних про депортацію. Їх вивозили із Судака, жінки допомагали рити окопи для радянських військ, частина чоловіків були на фронті – у складі Червоної армії, але солдати кричали, що татари – брехуни і зрадники, бо воюють за фашистів.

Алім Керімов

“Бабуся тільки встигла взяти Коран і шматок хліба. Із маминого боку два брати загинули під час депортації та її баба. Було таке, що зупинили поїзд, відкрили ворота вантажного вагону, вивели людей, розстріляли і мовчки поїхали далі. Або людина померла у вагоні, смердить, у бабусі дитина на руках, а нічого не вдієш. Коли було хоч 5 хвилин зупинки – всі рили могилу, швидко закопували небіжчиків, молилися та їхали далі. Наш народ сповна пізнав, що таке лихо. Коли вдома згадували депортацію, завжди пили заспокійливе, плакали і хапалися за серце”, – пригадує Алім.

Його рідню вивезли в узбецький Каттакурган. Згодом кримські татари почали обживатися, будуватися, шукати роботу.

“Одного разу приїхала бабуся, у неї п’ятеро чи шестеро дітей. Витягає хустку, а в ній груша лежить. Усі дивуються, що баба так якусь просту грушу замотала. А вона каже пошепки: “Це груша з Криму”. Не знаю, де вона її взяла.

ПОРІЗАЛИ НА МАЛЕСЕНЬКІ ШМАТОЧКИ, ЩОБ КОЖНОМУ ДІСТАЛОСЯ, І СМАКУВАЛИ, АДЖЕ ЦЕ СМАК РІДНОЇ ЗЕМЛІ,

– очі Керімова стають мокрими. Він відвертається: – Ну добре, не буду, бо щось я…”

Алім Керімов із племінницею

Із Узбекистану Алімів батько приїхав до смт Кіровське на сході Криму (кримськотатарською Іслям-Терек), побудував дім. Діти народилися вже на батьківщині.

“Коли я заступаю вночі у наряд, іноді відкриваю гуґл-карти і рахую, скільки кілометрів до дому. Виходить, наприклад, 450. І я собі думаю: якби була відкрита дорога, я б підійшов до начальника, відпросився в п’ятницю і вихідні провів би вдома”, – замріяно ділиться Алім.

У 2014-му, коли почалася окупація півострова росіянами, батьки Керімова возили до українських військових частин величезні каструлі з пловом і просили воїнів ЗСУ не зрадити присязі.

АЛІМОВІ МАМА Й ТАТО І ДОСІ В КРИМУ. КОЛИ БАЧАТЬ ЗРАДНИКІВ, ГІРКО ПИТАЮТЬ: “І ЗА ЩО МИ ВАС ГОДУВАЛИ?”

Чому батьки не виїхали з-під окупації? Страшно залишати дім в омріяному Криму і їхати в невідомість.

Хоча до родини не раз приходили співробітники ФСБ Росії. І досі приходять. Як і до багатьох родин кримських татар.

“Накакати є чим, змити нічим”

Алім Керімов

Алім цікавиться подіями в Криму. З його слів, чимало місцевих уже не такі щасливі, як у 2014-му. Півострів так і не став туристично привабливим для росіян. Попри мости і траси, які відкриває Путін, їм невигідно відпочивати в регіоні з московськими цінами.

Молокозаводи закрили, титановий завод, багато інших виробництв теж не витримали лихої долі.

“Що ти робиш перше, коли приїжджаєш у чуже місто? Відкриваєш гугл-карту. А вона не відкривається. Плей-маркет не працює. Апстор айфонівський не працює, бо санкції. Санкції ось працюють. Мабуть, щоб оновити програми, вони виїжджають кудись у Краснодар. Хтозна, – посміхається татарин. – Кажуть: “Ми відремонтували аеропорт у Сімферополі”. То й що? Вони можуть вилетіти максимум у Росію. І вже звідти подорожують. І залізничного сполучення нормального нема”.

Крім проблем із водою, Крим – на порозі серйозних екологічних проблем через видобуток шельфової нафти. Алім покроково розписує, що за чим буде: спершу – підняття сірководневого шару, відтак – вимирання риби, потім – рух літосферних плит.

“А це вже торнадо, землетруси. Це ж географія 7-8-го класу, не треба ходити далі. Як кажуть, Криму накакати на Україну. Накакати є чим, а змити нічим”, – гірко посміхається капітан.

Алім Керімов

Кримські вчителі, які спершу хизувалися зарплатою майже в тисячу доларів, нині отримують значно менше, працюють без відпускних і відрядних. Частина звільнилася. Пенсіонери теж не надто розкошують.

“А ще я 18 років жив у Криму, і жодних терактів не було. Скільки національностей нормально уживались! Щойно півострів окупували, почалося. Молодик розстріляв дітей. Де він узяв той дробовик? Був випадок, коли мужик вирізав усю сім’ю в Бахчисараї. Його приїхали затримувати дві молоді поліцейські. А якогось діда-татарина приїжджають затримувати цілі машини ФСБшників! Люди зникають, потім знаходять їх закопаними”, – переповідає Керімов.

Однак, попри це, чимало кримчан лояльні до окупантів і продовжують працювати на них. Таких, як Алім, його класна керівниця називає “бендеровцамі”.

“Я не пробачу, якщо влада вирішить “закінчити війну”

Керімов переконаний: деокупувати і Донбас, і Крим можна гібридним шляхом. Він би починав із медіа, які мають розвінчувати велич Росії та СРСР і розповідати про те, що відбувається в Україні, у світі, руйнувати інформаційний вакуум. Щоб ЗМІ не глушили, потрібно поставити потужні станції і постійно стежити за силою сигналу.

Алім Керімов

“Думаю, й окупувати Крим вдалося суто за рахунок пропаганди. Дуже мало медіа було з українською точкою зору. Та і на зорі Незалежності не потрібно було робити на півострові автономію, хіба кримськотатарську. Національна автономія завадила б дітям НКВДистів, чиї батьки після депортації татар оселилися в наших будинках, знову кликати на півострів Росію”, – розмірковує Алім.

За його планом, активно мають боротися дипломати. На міжнародній арені потрібно постійно говорити про російські злочини. І рано чи пізно “правда восторжествує”.

“Добре, що в наших військових є прагнення і ціль, щоб перемогти агресора.

АЛЕ ЯКЩО НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ ВИРІШАТЬ “ЗАКІНЧИТИ ВІЙНУ” – ТОДІ ЦЕ БУДЕ БЕЗНАДІЙНО. ТОДІ ЛЮДИ ЗАГИНУЛИ МАРНО. Я ЦЕ НЕ ПРОБАЧУ НІКОЛИ.

Стільки людей загинуло. Я ніколи не розумів, коли в Криму називали росіян братнім народом!, – різко говорить Алім. Підпалює сигарету, робить затяжку, кілька секунд мовчить.

Алім Керімов

У нього на Донбасі загинули одногрупник і двоє викладачів з університету, всі – під час виконання завдань.

“Вони загинули заради чогось, а не щоб завтра просто прийняли все так, як є, мовляв, “ми ж братній народ”. Потрібно, щоб люди не забували, хто став на захист держави”, – наголошує офіцер.

Нинішнє “всеосяжне перемир’я” – тимчасове і не всеосяжне, переконаний Басмач. По факту російські гібридні війська все одно не припиняють провокації. Доповідь про кожну бійці ЗСУ передають командирам і спостерігачам.

“Вірити ворогу не можна. На що здатна країна-окупант? Вбити медика [11] на полі бою, – зітхає офіцер. –

МЕНЕ АЖ ТРУСИТЬ, КОЛИ КАЖУТЬ, ЩО “МИ ЗА МИР”. Я ЗА МИР, АЛЕ З НАШОЮ ПЕРЕМОГОЮ”.

Алім збирається служити, “доки ми не переможемо”.

Алім Керімов у Києві

Якщо буде наказ про переведення на іншу посаду чи в інше місто, Керімов його виконає: “Як істинний морпіх, живу так, що де рюкзак кинув, там і дім. Вдячний державі, що є ці зміни місць. Для офіцера дуже важливо пройти всі етапи служби, побувати в більшій кількості частин, щоб зрозуміти всю систему ЗСУ, набратися якомога більше досвіду”.

На цю тему: Комбриг морпехов Дмитрий Делятицкий про Крым: «Пусть ждут, мы скоро вернемся. Нам есть что возвращать» [12]

“На мою думку, в нас дуже хороша держава, міцна, просто молода. Вона росте на наших очах, укріплюються різні інституції. Приємно спостерігати, як вона змінюється. Розумієш, що все буде добре”, – каже кримський татарин.

Він сповідує знамениту доктрину Джона Кеннеді: “не питай, чим держава тобі зобов’язана – скажи, що ти особисто зробив для держави”.

Алім Керімов

У службі Алім нарікає тільки на одне. Як мусульманин, він в українській армії не може витримати рамазан, місяць посту.

“Цьогоріч три дні не дотримав. Щоразу обіцяю собі взяти відпустку, щоб спокійно його пройти, правильно. А виходить, що на службі жарко, пити хочеться”, – з усмішкою розповідає офіцер.

Увечері, коли виходить, він робить намаз. І мріє колись здійснити паломництво до Мекки. Плюс до повернення Криму.

—

Анастасія Федченко, опубліковано у виданні Новинарня [3]

На цю тему: