Цей текст зняли з одного з популярних профільних порталів — як занадто контраверсійний. А дарма. Можна сперечатися, але не можна затикати рота. Тож виправляємо їхню помилку розміщенням у нас. Художник, літератор та лідер гурту «Пирятин» Іван Семесюк – про те, що його найбільше дратує у вітчизняних артистах.
7 августа у на Karabas Live вышла колонка художника и музыканта Ивана Семесюка «Український шоубіз. Що з ним не так?» Этот текст не был заказан редакцией. Иван сам решил поделиться с редакцией материалом. Тема колонки – отношение Семесюка к выступлениям украинских артистов в РФ. В конце текста было указано, что это мнение внештатного автора, а не редакционное.
Колонка была опубликована с целью вернуть в поле обсуждения острую и социально значимую тему.
Через час после публикации материала несколько менеджеров артистов, упоминавшихся в статье, прибегли к ультиматуму. Они связывались с владельцем компании Karabas.com (спонсора нашего издания) Максимом Плахтием, грозились, что отзовут билеты на свои ивенты, которые продавали у этого билетного оператора, и вообще прекратят сотрудничество. Причина – колонка Семесюка. Поскольку в тексте упоминалось около 10 имен и названий, масштабы атаки были непредсказуемыми.
Я понял, что моя попытка построить дискуссию провалилась, колонка не выполняет свою функцию, а ультиматумы – угроза будущему издания как такового (финансовые проблемы спонсора отражаются на нас). Через полтора часа после выхода материала я принял решение снять его (на следующий день он вышел на сайте Петр и Мазепа [2]). Это мое право главного редактора – защищать издание от внешних угроз так, как я считаю нужным.
Главный редактор Karabas Live Игорь Панасов – о болевых точках отечественной музыкальной индустрии https://karabas.live/ukr-showbiz-up/ [3]
***
Є сфера людської діяльності, до котрої в Україні традиційно ставляться по-ідіотськи легковажно. Хотів було назвати її «культурною сферою», але краще означу як розважальну, аби не брати багатостраждальне слово «культура» в лапки. Коротше кажучи — шоубіз [4].
На цю тему: Недостойны народа. «Народные артисты» Украины на службе у врага (СПИСОК) [5]
Розвага в Україні й досі критично змосковщена [6], і якщо у мовному плані ситуація зі скрипом, але поступово вирівнюється (вочевидь з переляку), то у світоглядному аж ніяк. Радіоведучі FM-станцій, які уперто говорять не просто російською, а саме московським її акцентом, і тягнуть на світло древні пострадянські мумії типу Кіркорова. Цілі музичні лейбли та окремі виконавці, які не вилазять із російських гастролей під час війни. Фестивалі, котрі тишком-нишком проштовхують на сцени відвертих проросійських слимаків і брехунів на кшталт Дорна.
Менеджмент святої Онуки, яка не гастролює в Росії, відчайдушно захищає тих артистів, які це роблять [7]. Сама виконавиця абсолютно невимушено й залюбки відвідує «таємний» київський концерт [8] гонімого звідусіль, а відтак майже «протестного» вище згаданого пісмейкера. Або ж, наприклад, тихо продає трек до стрічки ледь не офіційного кремлівського режисера Федора Бондарчука «Притяжение», не втрачаючи при тому патріотичного сяйва в очах публіки. Прикладів подібного маневрування безліч.
Трапляються взагалі феноменальні явища. Відомі та з якоїсь причини модні у нас групи, які виглядають так, наче створені в Пітєрі-Новосібірську, несподівано виявляються українськими проектами з конкретних Харкова-Києва — Пошлая Молли [9], Грибы [10] etc. Ніщо, жодна молекула їхньої творчості не свідчить про хоч якусь українськість цього продукту. Все в них тотально русскоє, все зроблено саме для русскіх і під них заточене. Це й не дивно, бо в Росію легко продати будь-що з українським штампом на вестернізованому кокошніку. Це відбувається з багатьох причин, але основною є ця — ми для Росії idée fixe, смертельний невроз, манія і фобія водночас, які вона не в силі побороти.
І тому Московія, коли не здатна захопити фізично, просто купує. Русскіє купують дружбу за дурні гроші. Русскіє купують джазменів і фестивалі. Русскіє купують печерну естраду. Купують модний біток і групи для підлітків. Купують радіоефіри, купують московський діалект та його трансляторів. Вони купують усе оптом: свіже, старе, гниле, якісне, кепське, таке собі; скуповують тупо все. Купують цілу країну, просто аби вбити її баблом, якщо не виходить вбити суто воєнними методами. І це єдина мета їхньої співпраці з нашими сценічними ренегатами — використання їх у політичних та військових спецопераціях як яскравої цивільної завіси.
Саме тому Москва й досі є найлегшим шляхом до швидких грошей і тимчасової слави артиста. Це не Європа чи США, де ніхто нічого не візьме за просто так, де ви змушені проявляти чудеса еквілібристики та обдарованості, щоби ваш творчий інді-піск взагалі пробився крізь товщу справжньої конкуренції. Саме тому туди потрапляють одиниці, дійсно кращі з найкращих. Це вийшло поки лише у ДахаБраха, Dakh Daughters і десятка електронних продюсерів, й пробилися вони туди не через Москву, а кожен своїм шляхом і талантом. До речі, у того ж Дорна, котрий (можливо, знову ж таки через Москву) хотів просочитися на американський ринок, як бачимо, нічого путнього не вийшло. Нині ж йому доводиться з густим мастилом заново пролазити на українську сцену під псевдонімом «секретний гість нашого фестивалю».
Отже, Росія — це просто. Достатньо надіслати туди чіткий сигнал — рібята, ми теж ваші, в принципі, русскіє! І вони куплять вас з усіма нутрощами й калом, щоби використати на свій розсуд. Необов’язково навіть при цьому бути унікальним проектом, достатньо бути посередньою групою типу YUKO [11] чи Счастливые люди [12], і ви знайдете в Росії вдячного слухача й станете одним із пазлів міцної міжнародної дружби. Бо русскіє люблять любити оплачену ними Україну.
Європа ж і Штати — це складно, але можливо, якщо ти дійсно крутий та унікальний. А от Україна — це тяжко і відповідально. Ринок уже існує, але поки не такий великий, щоби прогодувати не superstar-проекти. І з цим також можна працювати, ростити аудиторію, будувати якісні концертні майданчики, навчати спеціалістів, створювати новий простір. Тільки для цього бажано бути реальним, а не підсадним громадянином країни.
Дивно, але при тому завжди знаходяться ментально розслаблені особи, які ставлять саркастичне запитання — та невже це найбільша проблема нашого суспільства? Пісеньки? Так, це — найбільша проблема! Суть її полягає в тому, що весь цей співучий тераріум [13] прямо і дуже ефективно легітимізує побутову присутність Московії в Україні, робить її не окупантом, а ніби здоровим природним явищем. Нормою, котра повністю перекреслює наявну війну, робить абсолютно позбавленим смислу спротив, штовхає до співпраці з реальним озброєним ворогом, бо в цій конструкції ворога тупо немає.
Спочатку ви ганяєте в плеєрі русскій біток, а потім у ваш будинок прилітає міна з цілком конкретною метою — врятувати ваш плеєр від Метабандери. Це завжди іде в комплексі, з огляду на підвищену експансивність російської культури, як високої, так й низової, а тим паче розважальної. Однак найогиднішу з конструкцій — «музика поза політикою» — нам дійсно складно осягнути, хоч вона є цілком природною для русскіх взагалі. У них фактично все поза політикою, а у першу чергу війна і власне сама політика, а особливо зовнішня. Тому насправді кожен виступ «українського» сценічного проекту в Росії — це буквальний постріл у нашого солдата, в майбутнє країни, пряма державна зрада, пов’язана або з ідіотизмом, або зі свідомою культур-агентурною роботою на ворога.
Крім того, що український шоубіз насправді значною мірою є русскім, він часто-густо ще й до всрачки жлобячий. Крутійство, прямий обман публіки, цілком осмислена відсутність зворотного зв’язку, відверте бикування. Реальне ж громадянське суспільство, те саме, котре здатне влаштувати обструкцію ватному концерту, трактується представниками шоубізу як дивні рецидиви вишиватництва й дикунства. Воно не сприймається як фактор взагалі, як і Україна в цілому, котрої вони в упор не бачать.
Між тим, одне з головних завдань громадянського суспільства в контексті шоубізу саме в цьому і полягає — створювати токсичні, скандальні умови для ворожої культур-агентури. Саме це і є ознакою цивілізованості та зрілості суспільства — його небезпечність для ідіотів. На щастя, у нас це працює, хоча й завдяки зусиллям невеликої жменьки активістів.
Що ж робити питомо українській сцені й узагалі музичному шоубізу? Чи усе так жахливо? Адже він й досі не має навіть агенції, яка займалася б промоцією вітчизняних артистів у світі. При тому, що зараз просуванням найбільш якісних наших у світ, тих же ДахаБраха, Dakh Daughters, Panivalkova займається агенція More Zvukov Agency [14] родом з російського міста Санкт-Петербург. Цілком притомна не ватна агенція, але тут постає питання до нашого музичного істеблішменту — а чому ми й досі не створили свою власну, профільну? Іноземним букерам, організаторам фестивалів, арт-директорам клубів, лейблам набагато зручніше комунікувати з однією агенцією, яка має репутацію і бекграунд, ніж із тисячами невідомих груп та виконавців із досі екзотичної України.
На цю тему: Олег К. Романчук: Культурний неоколоніалізм у дії [15]
Характерно, що на тогорічному воркшопі від Британської Ради, що був присвячений музичній індустрії, наші люди дуже дивувалися, чому це в Британії закони так добре сприяють розвитку цієї сфери, і цікавилися — як зробити, щоби й в Україні сформувалося подібне ставлення? Британці відповідали просто — створюйте профспілки, просувайте у парламенті своє лобі, доведіть політикам, що й держава зможе заробляти на музиці, тоді вони почнуть приймати потрібні вам закони. Але щоби сформувати таку пропозицію, треба спочатку напрацювати власні схеми, які діють, а без об’єднань громадян-музикантів-менеджерів-продюсерів це неможливо.
Дійсно, існують перевірені часом та практикою механізми впливу на ситуацію, що склалася, саме тому я дивлюся на український шоубіз досить оптимістично. Позитивні зміни уже є, і немало, але тим контрастніше на їхньому тлі виглядають архаїчні силуети молодих артистів, які борсаються по суті в минулому, підживлюють собою франкенштейна російської сцени, не бажають змінюватися, якось осмислювати й взагалі бачити нову реальність.
У цьому смислі серед паспортних українських артистів тупих людей не менше, ніж серед паспортних спортсменів. А разом вони становлять серйозну загрозу національній безпеці, цілком співмірну із загрозами мілітарного характеру.
—
Іван Семесюк
На цю тему:
Ссылки:
[1] https://argumentua.com/stati/obshchestvo/kultura
[2] https://petrimazepa.com/ukrainskii_soubiz_so_z_nim_ne_tak
[3] https://karabas.live/ukr-showbiz-up/
[4] http://argumentua.com/stati/desant-russkogo-mira-posle-dvukh-let-voiny-v-ukrainu-snova-khlynuli-artisty-iz-moskvy
[5] http://argumentua.com/stati/nedostoiny-naroda-narodnye-artisty-ukrainy-na-sluzhbe-u-vraga-spisok
[6] http://argumentua.com/novosti/v-p-dtantsovts-u-voroga-u-lvov-skasuvali-kontsert-shche-odnogo-artista-kolaboranta
[7] https://www.facebook.com/sergey.cane/videos/2319835478032224/
[8] https://karabas.live/hillsong-dorn/
[9] https://karabas.live/poshlaya-molly-report/
[10] https://karabas.live/kak-vstavlyayut-griby/
[11] https://karabas.live/yuko_diplo_mo_stay_open/
[12] https://karabas.live/happy-people-interview/
[13] http://argumentua.com/novosti/vo-lvove-patrioty-sorvali-kontsert-rossiiskogo-pevtsa-sergeya-babkina-video
[14] http://www.morezvukov.nl/artist-roster/
[15] http://argumentua.com/stati/oleg-k-romanchuk-kulturnii-neokolon-al-zm-u-d
[16] http://argumentua.com/stati/ant-n-mukharskii-sv-dome-zusillya
[17] http://argumentua.com/stati/yur-i-vinnichuk-pro-v-dchuttya-ukra-nskost-chomu-nats-onalna-deya-spratsyuvala-same-teper
[18] http://argumentua.com/stati/rma-v-tovska-aktrisa-ya-nos-i-ukra-nsko-movi-m-i-personazh-nav-t-movchit-ukra-nskoyu
[19] http://argumentua.com/stati/2017-i-r-k-renesansu-ukra-nsko-kulturi
[20] http://argumentua.com/stati/epokha-glupaka