"Нації вмирають не від інфаркту – спочатку їм відбирає мову" (с). Уже 400 років Україні намагаються спровокувати цей інфаркт. Не виходить. Україні – українська мова!

XVII СТ.: ПЕРША ЦЕНЗУРА Й АНАФЕМИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ КНИГ

1626 – Київський митрополит Йосиф Краківський склав акафіст до св. Варвари. Москва дозволила друк, але за умови перекладу російською мовою. Синод наказав митрополитові позбирати з усіх церков книги старого українського друку, а замість них завезти московські видання.

1627 – Наказ царя Михайла Романова з подання Московського патріарха Філарета спалити всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангелія" проповідника Кирила Ставровецького. Тоді ж окружним посланням царя було заборонено під страхом кари купувати будь-які українські й білоруські книги. А наявні в церквах і монастирях примірники вилучалися й вивозилися до Москви.

1667 – В Андрусівській угоді з поляками московський цар Олексій вимагав щодо українських книг, їх авторів і видавців: "Всі ті, в чиїй місцевості книги надруковані, і їх складачі, також друкарі смертю покарані і книги зібрані спалені, і надалі щоб надійна заборона була безчесних злодійських книг, нікому ніде не друкувати під страхом смерті".

1672 – Заборона мешканцям міст на території Польщі мати вдома книги українського друку. А наявні необхідно було здати місцевому воєводі.

На цю тему: Можливості української мови [2]

1677 – Патріарх московський Іоаким наказав вилучити з українських книг аркуші, зміст яких відрізняється від книг московських.

1689 – Києво-Печерській лаврі заборонили друкувати книги без дозволу московського патріарха: "...до нас спершу не приславши, віднині вам не починати книг нових друкувати...".

Шокуючі дані: "Перша цензура в Росії була запроваджена спеціально для видань малоросійського друку", – було сказано в указі Миколи ІІ у 1905 р. "Про скасування обмежень малоросійського друкованого слова".

1690 – Анафема Собору РПЦ на "Кіевскія Новыя Книги" П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших. Того ж року московських патріарх Іоаким наказав спалити І том книги "Четьї-Мінеї" Данила Заточника.

1696 – Польський сейм запровадив використання польської мови в судах і установах Правобережної України.

XVIII СТ.: "НАУКИ ВВОДИТИ ВЛАСНЕ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ..."

1709 – Петро І заборонив друк книг українською мовою. Також цар наказав скоротити кількість студентів Києво-Могилянської академії з 2000 до 161, а кращим науковцям – переїхати з Києва до Москви. Депортація зачепила І. Гізеля, І. Галятовського, Л. Барановича, Д. Ростовського (Туптала), С. Яворського, Ф. Прокоповича, С. Полоцького та ін. Вони значно вплинули на розвиток культури Московського царства. Також Петро І видав указ про обов'язкове цензурування українських книг Москвою – до того, як ті підуть у друк.

1720 – Петро І заборонив книгодрукування українською мовою. А зі старих книг вилучалися будь-які тексти, відмінні від текстів російського друку: "В Києво-Печерській і Чернігівській типографіях наново книг ніяких не друкувати... старі книги виправляти перед друком, щоб особливого наріччя в них не було". 20 грудня цар наказав князю Голіцину "...у всіх монастирях... оглянути й вилучили давні жалувані грамоти й інші куртиозні листи оригінальні, а також книги історичні, рукописні і друковані".

1724 – Москва на 1000 рублів оштрафувала архімандрита Києво-Печерської лаври за друк книги "Тріодь" "не зовсім до великоросійського подібну". Чернігівську друкарню Синод привласнив, наказавши перенести її в Москву.

1729 – наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.

1731 – Імператриця Анна наказала вилучити книги старого українського друку, а "науки вводити власне російською мовою".

1734 – Анна наказала князю О. Шаховському перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, "а спонукати їх майстерним способом сполучатися з великоросами".

1748 – Наказ Синоду до Київського митрополита Самуїла Милославського викладати в Києво-Могилянській академії та українських школах російською мовою. Так на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.

1759 – Синод РПЦ вилучив зі шкіл українські букварі.

1763 – Катерина II заборонила викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1764 – Катерина ІІ інструктує князя О. В'яземського про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії і Смоленщини, що "розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли". Вона скасувала гетьманство, усунула від влади українськомовних чиновників, ліквідовувала українські навчально-культурні заклади.

1765 – Синод наказав Києво-Печерській лаврі друкувати книги лише такі, які схвалює Синод і друкує московська друкарня.

1769 – Синод РПЦ заборонив друк і використання українських букварів. Українські книги у церквах замінено на московські.

1775 – Зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1777 – у 31-річному віці помер від переслідувань і злиднів український композитор, академік Болонської музичної академії Максим Березовський. Царська влада забороняє твори Березовського і знищує багато його рукописів. Нині РФ спокійно приписує собі його славу.

1780 – Спалено бібліотеку Києво-Могилянської академії. Книги до однієї з найбагатших книгозбірень України збиралися протягом 150 років.

1784 – Синод наказав митрополиту Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів і звільняти вчителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови. Також в усіх церквах служби звеліли проводити "голосом, властивим російському наріччю".

1786 – Синод бере під контроль Лаврську друкарню, щоб уникнути будь-яких відмінностей її книг із московськими виданнями.

1789 – З ініціативи Катерини ІІ в Петербурзі видано "Порівняльний словник усіх мов". Українська мова значилася як російська, спотворена польською. Тимчасом у Польщі Едукаційна комісія сейму видає розпорядження закрити всі українські школи. 

Шокуючі дані:у ІІ пол. XVIII ст. і І пол. ХІХ ст. видавнича справа в Україні була паралізована. Наслідок: 1847 р. в Україні була видана лише одна книжка, у 1848 – три, 1849 – дві, 1850 – одна, 1851 – дві, 1856 – п'ять.

XІХ СТ.: "НІЯКОЇ ОКРЕМОЇ МОВИ... А ХТО ЦЬОГО НЕ РОЗУМІЄ – ВОРОГ РОСІЇ"

1804 – Царським указом заборонено шкільне навчання українською мовою.

1808 – Закрито українське відділення Львівського університету.

1811 – Закрито Києво-Могилянську академію.

1817 – Запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.

1832 – Освіта на Правобережжі переведена на російську мову.

1833 – Росія конфіскувала з усіх мечетей Криму документи, книги, манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, зокрема матеріали про стосунки України з південними народами.

1839 – На Правобережжі ліквідовано УГКЦ. Страчено сотні священників і вірян, майже 600 людей заслано в Сибір. Натомість Петербург прислав в Україну московських "батюшок".

1847 – Розгром Кирило-Мефодіївського товариства, заборонено низку творів Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова та інших. Цензори почали стеження за письменниками, "не даючи любові до батьківщини переважити над любов'ю до держави".

1859 – Міністерство віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині і Буковині спробувало замінити українську кириличну азбуку латинкою.

1862 – Закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих у підросійській Україні.

1863 – Валуєвським циркуляром заборонено друк україномовної духовної і освітньої літератури: "Ніякої окремої мови. Малоросійської мови не було і бути не може, а хто цього не розуміє – ворог Росії".

1869 – Запровадження польської в якості мови освіти й діловодства Східної Галичини. Тимчасом в окупованій Росією Україні чиновникам усіх відомств призначено доплату за русифікацію.

1870 – Міністр освіти Росії Д. Толстой сказав, що "кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути зросійщення".

1874 – Прийнято Статут про початкову школу, згідно з яким навчання має відбуватися лише російською.

1876 – Емський указ Олександра ІІ: заборонено друк та ввезення з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також заборонено українські вистави і друк українських народних пісень. Указ належало "прийняти як загальне правило", щоб в Україні призначалися вчителі-росіяни, а українців спроваджувати на роботу в Петербурзький, Казанський і Оренбурзький округи.

1876-1880 – Українських науковців, зокрема М. Драгоманова, звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П. Лободоцького – за одне речення, перекладене з Євангелія українською. "Негайно вислати з краю Драгоманова і Чубинського як невиправних і шкідливих у краї агітаторів... із забороною в'їзду в Південні губернії і столиці, під таємне стеження".

1881 – Заборонено викладати в народних школах та виголошувати церковні проповіді українською мовою. Друк українських словників дозволили – але лише за російським правописом.

1884 – Олександр III заборонив українські театральні вистави в усіх "малоросійських губерніях".

1888 – Олександр III заборонив використання української мови в офіційних установах, табу і на хрещення дітей українськими іменами.

1894 – Заборонено ввозити українські книги з-за кордону.

1895 – Заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

Шокуючі дані: за переписом населення 1897 р., на території України, що входила до складу Російської імперії, зі 100 осіб письменними були лише 13.

XX СТ.: "СПРАВЖНЯ" ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД МИКОЛИ ІІ І КАЗКА ПРО "АДІН НАРОД"

1903 – на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві заборонено промови українською мовою. Заборону порушила Олена Пчілка [3], мати Лесі Українки.

1905 – Кабмін Росії відхилив прохання Київського та Харківського університетів про скасування заборони на українську мову. 1400 студентам Київського університету відмовили у відкритті чотирьох кафедр українознавства з українською мовою викладання.

1905-1912 – Міносвіти Російської імперії закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів і 972 учителів, 822 педагогів "перевели" до інших шкіл – за намагання запровадити у викладанні українознавчу тематику.

1906, 1907, 1910, 1911, 1914, 1916 – Закриття "Просвіти" в Одесі, Миколаєві, Києві, Чернігові, Катеринославі, Кам'янці-Подільському.

1908 – В Росії україномовну культурну й освітню діяльність оголошено шкідливою й небезпечною для імперії.

1910 – Міністр Столипін наказав закрити всі українські культурні товариства, видавництва, заборонив читати лекції українською мовою, створювати будь-які неросійські клуби. Українців було зараховано до розряду інородців.

1914 – Микола ІІ заборонив видання української преси. Заборонено відзначати 100-річчя Т. Шевченка. З'являється доповідна записка полтавського губернатора фон Багговута міністрові внутрішніх справ, яка чітко ілюструє ставлення росіян до України (мовою оригіналу):

"...На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно великороссов. Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять°C... Составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснить, что "Украина" – это "окраина" государства в былые времена.°C...Обязательные экскурсии учащихся в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев°C... Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством°C... Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других°C... За семинарии нужно взяться и искоренить нездящейся в них дух украинства. Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, полтаве, Екатеринославе и т. д. с целью борьбы против украинцев. В газетах доказывать тоджество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка. Разъяснить, что "Украина" – означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было. Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного, и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности".

Почитати документ повністю можна тут:

СЕКРЕТНИЙ ДОНОС ФОН БАГГОВУТА [4]. Фото: escriptorium.univer.kharkov.ua

На цю тему: Григорій Омельченко: Україна починається там, де звучить українська мова [5]

1919 – Більшість білогвардійських газет на півдні Росії "заборонили існування" України. Тимчасом Польща ліквідувала ЗУНР.

1922 – Проголошення ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У "теорії" боротьби в Україні двох культур – міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша. Того ж року ліквідовано "Просвіту" на Кубані, в Зеленому Клину та інших місцях проживання українців в СРСР поза межами України. На Західну Україну з Польщі починається переселення осадників – колишніх офіцерів і підофіцерів польської армії, з метою полонізації краю.

1922–1934 – Українські національні музичні інструменти – кобзу, бандуру, ліру – оголошують націоналістичними. Кобзарів переслідують. "Багато кобзарів тоді пропало. Кого ловили на базарі, кого – в помешканні. Де б вони не з'явилися, їх забирали", – свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко. Комуністи створюють капели бандуристів, які діють під контролем НКВС. Наприклад, Київську капелу в різний час очолювали штатні агенти НКВС Аронський і Берман.

1924 – Польща обмежує вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях. За два роки було закрило близько 300 українських шкіл.

1926 – лист Сталіна "Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У" з санкцією на боротьбу проти "національного ухилу", початок переслідування діячів українізації.

1928-1932 – Польща ліквідувала осередки "Просвіти" у Рівному, Острозі, Ковелі, Володимирі, Крем'янці.

1929-1930 – Арешти діячів української культури, науки, освіти, церкви в радянській Україні. Виносяться вироки за сфабрикованими справами (процес "Спілки визволення України" [6]). На допиті арештованого В. Дурдуківського слідчий Соломон Брук сказав: "Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наша задача. Кого не поставимо – розстріляємо". За цей час в УСРР арештовано майже 120 тис. осіб, більшість із них розстріляно або відправлено в концтабори.

1930-1937 – Знищено українські середні й вищі навчальні заклади і факультети, газети й видавництва поза межами України – на Кубані, на Далекому Сході та інших землях, заселених українцями. Із постанови ЦК ВКП (б) и СНК Союзу ССР від 14.12.1932 р. (мовою оригіналу):

"7... а) выселить в кратчайший срок в северные области СССР из станицы Полтавской (Сев. Кавказ), как наиболее контрреволюционной, всех жителей°C... и заселить эту станицу добросовесными колхозниками-красноармейцами, работающими в условиях малозеелья на неудобных землях в других краях, передав им все земли и озимые посевы, стоения, инвентарь и скот выселяемых... д) немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативных органов "украинизированных" районов, а также все издающееся газеты и журналы с украинского языка на русский как наиболее понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в шолах на русский язык...,срочно проверить и улучшить состав работников школ в "украинизированных" районах".

1933 – У Румунії скасовано міністерське розпорядження від 31 грудня 1929 p., яке дозволяло кілька годин української мови на тиждень у школах із більшістю учнів-українців. А в УРСР почалося згортання українізації. З українського правопису вилучено літеру "Ґ".

1933-1941 – Сталінські репресії проти інтелігенції. Якщо до 1938 р. друкувалося 259 українських письменників, після 1938 – лише 36. Із 223 зниклих письменників лише 7 померли своєю смертю. Решту розстріляно, заслано до таборів.

1934 – Розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи "за вороже ставлення до держави і румунського народу" всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.

1939 – Перепис населення показав, що за 13 років частка українського населення Кубані з 61,5% стала 4%. Після приходу на Західну Україну червона влада продовжила закриття українських і почала відкриття російських шкіл. А на території Волині під владою Польщі замість 443 українських шкіл (як було у 1922-23 рр.) діяло лише 8, та й ті приватні, а польських – 1459.

1941-1945 – окупаційна німецька влада запроваджує навчання у вищих навчальних закладах німецькою мовою. Українською мовою відбувалося навчання у Львівському музичному інституті ім. Лисенка.

1946 – Вийшла постанова Ради Міністрів СРСР про затвердження українського правопису, який став наближеним до російського. А постанова ЦК ВКП (б) про "український буржуазний націоналізм" прирекла кілька тисяч представників української інтелігенції на заслання до концтаборів. Почалися репресії проти журналів "Україна", "Радянський Львів", Дніпро", "Барвінок", "Перець".

1947 – Операція "Вісла": частину українців з етнічних українських земель розселили у Західній Польщі і на підрадянську Україну. Тимчасом новий секретар КЦ КП(б)У Л. Каганович звинувачує діячів української культури в націоналізмі.

1949 – ХХVI з'їзд КП(б)У засуджує український "буржуазний націоналізм", вимагаючи від діячів культури таврувати "гнилу культуру буржуазного Заходу" і прославляти "передову культуру" СРСР.

1958 – Змінами до ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту передбачено вільний вибір мови навчання. Вивчення усіх мов, крім російської, відбувалося за бажанням батьків учнів. Російська була обов'язковою.

1960-1980 – масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.

1961 – ХХІІ з'їзд ЦК КПРС проголосив політику "злиття націй", тобто інтенсивне зросійщення народів на території СРСР. Мовилося про те, що "слід із усією більшовицькою непримиренністю викорінювати навіть найменші прояви націоналістичних пережитків", тобто звичаї, мову, культуру інших народів.

1964 – Пересипано фосфором і спалено частину приміщення Центральної наукової бібліотеки у Києві. На прилеглій території відключили воду, а пожежники приїхали лише через 4 години. Вогонь знищив понад 600 тисяч томів архівних документів.

1965 – Почалися політичні процеси проти українських "інакодумців" О. Захивахи, В. Мороза, М. Осадчого, А. Шевчука та інших. У Харкові за протести проти закриття українських шкіл арештовано А. Здорового.

1969-1979 – Низка пожеж у відділах україністики бібліотек Академії наук і музею "Софія Київська", у книгосховищі Видубицького монастиря в Києві, медінституту в Тернополі, Успенської церкви та Музею українського мистецтва у Львові. Такі ж пожежі сталися у національних бібліотеках інших республік СРСР, зокрема в містах Тарту (Естонія), Самарканд (Узбекистан), Ашхабад (Туркменістан). В РСФРР, що цікаво, не сталося жодної.

1970 – Суд над авторами "Листа творчої молоді Дніпропетровська" з протестом проти зросійщення української культури. Також вийшов наказ Міносвіти СРСР про написання і захист наукових дисертацій виключно російською мовою – із обов'язковим затвердженням у Москві. Доходило до абсурду: російською змушували писати й захищати роботи про українську мову і літературу.

1972 – Заборонено святкувати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві. Також "за недостатню боротьбу з націоналістичними проявами" усунули від керівництва партією першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста (через його книгу "Україна наша радянська", де прославлялося запорізьке козацтво). Звільнено близько 25% секретарів з ідеологічних питань на всіх партійних рівнях, ідеологічних "чисток" зазнали Київський і Львівський університети. У Харкові знесено хату, в якій жив Г. Сковорода.

1973 – Заборонено відзначати ювілей твору І. Котляревського "Енеїда".

1972-1974 – Репресії проти українських дисидентів: за два роки заарештовано кілька тисяч осіб. Ті, кого не ув'язнили, були звільнені з роботи або понижені в посадах. У ці роки засуджені Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, В. Стус, Ігор і Ірина Калинці, Н. Світлична, В. Чорновіл, І. Кандиба, Л. Лук'яненко, В Романюк, повторно Ю. Шухевич та інші.

1974 – Виходить постанова ЦК КПРС "Про підготовку до 50-річчя створення СРСР", де вперше проголошується створення "нової історичної спільноти – радянського народу", триває курс на денаціоналізацію.

1979 – На ташкентській конференції "Російська мова – мова дружби і співпраці народів СРСР" "рекомендувалося" ширше впроваджувати російську мову в дошкільні заклади (через це україномовні дитсадки фактично зникли); "сприяти" тому, щоб студенти писали російською наукові роботи і звіти. В регіонах, де більше використовувалася національна мова, наприклад, у Західній Україні, належало з 2-3-го курсів читати студентам суспільні, загальноосвітні й спеціальні дисципліни російською мовою. Міносвіти УРСР запровадило форму звітності, за якою ректори мали подавати "перелік спеціальних дисциплін, які викладаються російською мовою" на кожному з факультетів. Того ж року під Львовом було вбито композитора-співака В. Івасюка: злочин досі не розкрито, а задушення і повішання тіла міліція кваліфікувала як самогубство.

1983 – Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік" ("Андроповський указ") передбачає 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури порівняно з учителями української.

1984 – Наказ Мінкультури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях на російську мову.

1989 – Постанова ЦК КПРС про "законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної".

1990 – У книзі О. Солженіцина "Як нам облаштувати Росію" твердження про давні корені українців і самостійність української мови названо "вигаданим фальшем".

1993-1995 – Вбито кількадесят активістів українських партій та організацій, зокрема голову секретаріату "Руху" Михайла Бойчишина. Спалено хату-музей Тараса Шевченка. Жодного злочинця по цих справах не було арештовано і засуджено.

На цю тему: Казначея РУХа Михаила Бойчишина похитила «банда оборотней» Игоря Гончарова? [7]

1994 – Намагання надати російській мові статус офіційної в Україні. Л. Кучма заявляв про намір внести відповідні поправки до чинного тоді законодавства. Це загальмувало відновлення українських шкіл, а частина українських класів та шкіл перейшла на російську мову навчання.

1995 – Влада Харкова відкрила пам'ятник маршалові Г. Жукову, який у кінці німецько-радянської війни наказав виселити з України українців. Того ж року почато видачу паспортів українською та російською мовами. У Києві під час похорону Патріарха Київського Володимира (Романюка) сталося неспровоковане побиття громадян, омонівці топтали і шматували українські прапори – до відповідальності нікого не було притягнуто. Російські газети в Україні продавалися масово й задешево, а радіо і телебачення були переважно російськомовними.

1998 – Співвідношення кількості українсько- і російськомовної преси в Україні – 1:10. Але Україна мала один із найвищих рівнів оподаткування власної книги – 28%.

На цю тему: За что и как убили Вячеслава Черновола [8]

ХХІ СТ.: МОВНИЙ "ЗАКОН КІВАЛОВА – КОЛЕСНІЧЕНКА"

2010 – Очільник Міносвіти Д. Табачник відмовився фінансувати Міжнародний конкурс знавців української мови ім. П. Яцика.

2012 – Верховна Рада VI скликання ухвалила мовний "закон Колесніченка – Ківалова [9]", який фактично призвів до витіснення української мови з ужитку на офіційному рівні на сході і півдні України. Закон підписали спікер парламенту В. Литвин і тодішній президент В. Янукович.

На цю тему: Російська мова не може бути другою державною в Україні - секретар РНБО [10]

2015 – У Бібліотеці української літератури в Москві відбулися обшуки.

2017 – У Москві засуджено ексдиректорку Бібліотеки української літератури Н. Шаріну до 4 років ув'язнення за "розповсюдження української літератури".

—

За інформаційними матеріалами Галереї мистецтв "Велика Волинь" [11]

Джерело: www.5.ua [12]

---

На цю тему:

• Заборона української мови: документи XVII – XX століть [13]
• Мы и Москва. Украинско-российские отношения во времени и пространстве [14]
• Мы и Москва. Украинско-российские отношения во времени и пространстве. Часть 2 [15]
• Как сожгли историю Украины [16]
• Как уничтожали украинский язык: хроника запретов за 400 лет [17]
• Юрий Шевелев: как изживали и как выжил украинский язык. Начало ХХ века [18]
• Юрий Шевелев: как изживали и как выжил украинский язык. Часть 2: накануне революции [19]
• Юрий Шевелев: как изживали и как выжил украинский язык. Часть 3: КП(б)У не была украинской [20]
• Юрий Шевелев: как изживали и как выжил украинский язык. Часть 4: украинизация 1925-1932гг. [21]
• Юрий Шевелев: как изживали и как выжил украинский язык. Часть 5: от Постышева до Хрущева [22]
• Доля школьников, обучающихся на украинском, за год выросла на 9% [23]
• Почему нерусский «русский» язык [24]