Я на небі. Одкровення стюардеси про справжні особливості професії

1.00

Нет

Це чесне й тому анонімне інтерв’ю з людиною, про чию професію ми маємо лише приблизне уявлення. Про посаду бортпровідниці мріють багато дівчат — романтика, подорожі, неймовірні краєвиди, шалені гроші та нескладна й весела робота. Але чи насправді все так?

У аиданні Platfor.ma [2] поговорили зі стюардесою, яка працює на українських авіалініях понад сім років.

Щоб з’ясувати, як потрапити до екіпажу, чому романтики вже давно немає, а борт літака — це велика сцена.

— Чи правда, що правильно говорити «бортпровідниця», а не «стюардеса»?

— Бортпровідниця — це професія, а стюардеса [3] — скоріше спосіб життя, принаймні, ми це так сприймаємо. Тому можна як завгодно.

— Як це — бути стюардесою?

— Непогано, я люблю свою роботу. Але це дійсно важко, тому що ти постійно працюєш з різними людьми, в тому числі з екіпажами — хорошими та не дуже. Деякі навмисно щось роблять не так, підводять, розводять плітки, інші допомагають і якісно виконують свої обов’язки, але кожен раз треба звикати до нового колективу. Також це сотні пасажирів за день, які проходять через тебе, часто зі своїми дурними питаннями та безглуздою поведінкою. Ось коли ти починаєш в це вливатися і спокійно реагувати абсолютно на все, наприклад, коли перед тобою знімають штани, а на твоєму обличчі не смикається жоден м’яз — ось це вже рівень.

На цю тему: Стюардессы рассказали о самых странных происшествиях в своей практике [4]

Також важко буває з найманими працівниками аеропорту, з наземними службами, які повинні нам допомагати. Якось тривалий час ми працювали закордоном у країнах третього світу. Це таке відрядження, коли літак разом з екіпажем віддають в оренду. І одного разу працівник аеропорту мені в літак, де 180 крісел, привозить 190 людей. На всі мої запитання він відповів, що «якось розберешся». На одного пасажира чітко надається крісло, жилет, киснева маска, тому десять зайвих місць я ніяк начаклувати не могла. Коли він загнав в літак цих людей, пасажири вже самі стали здогадуватися, що когось доведеться вигнати, а всі з сім’ями, з дітьми. У результаті когось із дітей посадили на руки, десь по дві людини всілися, і лише чоловік бігав по салону з розумінням, що йому нікуди дітися. Це як в тій грі зі стільцями, коли ти повинен встигнути зайняти місце, тому що одного точно не вистачає. І він стояв посеред салону з сумним обличчям і розумів, що йому зараз доведеться вийти. Це було дуже ніяково.

— Чи складно починати?

— Для того, щоб почати свій шлях до кар’єри стюардеси, досить мати будь-яку вищу освіту. Спершу потрібно пройти співбесіду для подальшого навчання, після — медкомісію. Якщо стан здоров’я дозволяє і всіх все влаштовує, то треба буде пройти навчання, після якого вже можуть допустити до польотів.

Серед тих, хто закінчив навчання, багато хто не хоче продовжувати через те, що це справді складно. Наприклад, мені взагалі всесвіт відразу натякав, що не треба цього робити. Спочатку у нас була наземна підготовка, а потім практика — стажерські рейси. Їх усі я виконувала «на межі сил», бо мене нудило під час злетів та посадок. Але було шкода витраченого часу, сил і нервів, щоб через це просто взяти та кинути цю ідею. Згодом «вліталася» та звикла.

— Як взагалі з’явилося таке бажання?

— Я вчилася в авіаційному, але на технічній спеціальності. Це було щось на кшталт «Дивись, всі йдуть в стюардеси!». Тоді натовпами ломилися в небо, масово йшли на бортпровідників, в тому числі першокурсники без знання англійської — зрозуміло, що багатьох відсіювали. Мене взяли на слабо, сказавши «Так чого ти, йди спробуй! Слабо чи що?»

Але до того ж я дуже любила літаки з дитинства. При тому, що до навчання у мене ніколи душа не лежала, але коли стала вивчати авіацію — аж слина капала. Ось ви замислювалися, як працюють літаки? Це настільки крута система, що тобі просто хочеться це вивчити, розібрати до гвинтика, зрозуміти, як воно літає.

— А як проходить співбесіда на бортпровідника?

— У дусі «А ну пройдися!» А потім давали сумку вагою 15 кг і просили пройтися вже з нею та на підборах. Потім була тисяча смішних і безглуздих запитань. Наприклад: «Покажи Гондурас на карті». Серйозно? Зате їм було весело. Взагалі, це робиться для того, щоб перевірити, як людина себе поведе в якихось нестандартних, а іноді й стресових ситуаціях.

— Чи правда, що для стюардеси важливо бути красивою і підходити під якісь параметри?

— Далеко не завжди. Мало того, далеко не всі красиві та далеко не всі з мізками. Часто важливим фактором є те, що ти чиясь дочка, племінниця, знайома. Загалом залежить від компанії, тому що, наприклад, в Austrian Airlines [5] я ніколи не бачила бортпровідників молодше 30 років, у них принципово стежать за цим. А на бейджі написано не «stewardess», а «security service», тобто у них така позиція — це людина, яка забезпечить вашу безпеку.

— Які у вас взаємовідносини з колегами?

— Є моя «улюблена» категорія серед колег — сучки. Це коли компанія вирішує освіжити колектив, та набирає молодих дівчат від 20 років, у яких найчастіше немає клепки в голові, навичок спілкування та знання мови не тільки англійської, але й елементарно української або російської, а замість якийсь бориспільський суржик. Але вони із гордістю йдуть на роботу, бо «я стюардеса». Це ще категорія дівчат, що приходять у компанію із досвідом, але все ще без клепки.

Майже всі льотчики — дорослі чоловіки. Але після відряджень з’являються чутки, що хтось не зі своїх спалень вранці виходить. А потім та, яка ніби вийшла з чужого номера, приїжджає і розповідає, що, кому і як робити. Що, мовляв, у тебе немає таких зв’язків, як у неї.

Крім цього, такі сучки пишуть керівництву та доповідають про кожен твій крок. А оскільки по роботі до багатьох із «старої гвардії» вони причепитися не можуть, тому що не вистачає сил, знань і приводів, з’являється всяка вигадана нісенітниця. Я ось вже давно вислуховую, з ким, як і з якою періодичністю я сплю.

Наприклад, була ситуація, коли ми випадково зустрілися з екіпажем, з яким кілька років тому працювали, жили, ділили їжу в довгостроковому відрядженні. Зрозуміло, ми вирішили цю зустріч відзначити вечерею — замовили всяких страв з ресторану, купили фруктів. У розпал веселощів до нас приєдналася молоденька дівчинка, яка вже встигла відхопити собі льотчика. Культурно посиділи, поговорили, повеселилися і розійшлися. На наступний день мені дзвонить інший колега і делікатно запитує: «А що у вас там вчора за оргія була?» Виявилося, що плітки кажуть, що у нас була груповуха на чотирьох.

— Чи багато у вас колег-стюардів?

— Зараз багато — я б сказала 50 на 50. Все тому, що в будь-якому випадку для цієї роботи потрібна сила, витривалість і міцне здоров’я. Дівчаткам важко — хоч нас і вчать, як захистити літак від терористів, ми навряд чи фізично зможемо це зробити. Тому спочатку стали брати на роботу сек’юриті, а потім їх же, але під виглядом бортпровідників. Це важка техніка, безсонні ночі, робота в умовах спеки або холоду та сильного стресу.

— Розкажіть про свої умови праці — що входить у ваші обов’язки?

— Важливо в цьому переліку відзначити здоров’я, за яким ти зобов’язана стежити сама. Так, нас контролюють, раз на півроку я проходжу медогляд, раз на рік я проходжу повний медогляд, раз на два роки я проходжу повний-повний медогляд. Також періодично ми здаємо знання літака кожного типу — теоретичні, практичні плюс перевірка в рейсових умовах. Є всілякі інші дисципліни, на зразок основ пожежогасіння, основ приводнення, першої медичної допомоги, перевезення небезпечних вантажів, авіаційної безпеки тощо.

Протягом місяця я можу літати 90 льотних годин, в рік — не більше 900, тобто в нас є обмеження за часом. Ми зазвичай за півтори години прибуваємо в аеропорт, за годину ми вже на літаку, проводимо підготовку до польоту, обговорюємо тонкощі роботи, адже на кожному рейсі різні люди, відповідно, різні час підготовки та сервіс. Ретельно перевіряється працездатність провідників і їхня тверезість для проведення рейсу. З цим суворо, бо, в цілому, кількість бортпровідників залежить від кількості пасажирів — на максимум 50 осіб повинен бути один провідник.

— Скільки заробляє стюардеса?

— Дуже багато факторів, які впливають на остаточну суму. Зарплата складається зі ставки, з нальоту (тобто за кожну годину польоту мені платять) і з добових, оскільки, за законодавством України, при вильоті в іншу країну ми зобов’язані їх отримувати. Все це залежить від компанії — деякі платять великі добові, але маленький наліт. Є ті, у кого більша ставка, але немає прив’язки до нальоту.

Важливо зауважити, що є ситуації, коли ти летиш в іншу країну і не виходиш з літака, відповідно, не витрачаєш добові. Так було в Москві, сума тоді становила $37 на добу. А буває, що прилітаєш в Європу, а там вже потрібно поснідати, пообідати та повечеряти, а ще кудись з’їздити. І ось ті добові йдуть на поточні витрати. За годину у нас в Україні платять в середньому $8.

До речі, кумедно, що зовні все таке оманливе. Є стюардеси, які курсують по перону в формі від Андре Тана, але отримують не так багато. А є компанії, які замість форми видають тільки краватку, але й платять зовсім іншу зарплату. Економлять на одному — вкладають в інше.

— Цікаво, а інструктаж з безпеки, який проводиться перед кожним злетом — це престижно робити чи навпаки?

— У всьому, насправді, є логіка. Якщо ми говоримо про Boeing 737 [6], який відносно невеликий, то попереду знаходиться старший бортпровідник, який читає інформацію, у хвостовій частині ставлять іншого досвідченого провідника — він координатор на кухні. Ну а в салоні залишається той, кому не пощастило. Новенькі молоді дівчата дуже не люблять це, тому що псується зачіска — потрібно надягати маску і вузький жилет через голову. Хоча я б зараз із задоволенням вийшла і все б показала.

— Які думки в голові під час інструктажу?

— Насправді, показати щось перед натовпом людей — ще теж потрібно вміти. У перші рази всі губляться і дивляться в одну точку, намагаються якось себе контролювати. Колись я летіла з учасником анекдот-клубу «Золотий гусак» і він розповідав жарт про стюардесу в той самий момент, коли я проводила інструктаж. Мені, з одного боку, було цікаво послухати, але також я розуміла, що з секунди на секунду почну сміятися, а цього робити не можна.

— Чи траплялися ситуації на борту, коли було складно себе контролювати?

— Був один пасажир, від якого у мене почало око смикатися. Він був досить п’яним і досить агресивним, погрожував екіпажу. За правилами, мені потрібно стояти, посміхатися і дивитися йому в очі. Але коли неадекватна людина без жартів говорить тобі «Я тебе заріжу», це досить складно зробити. А ти на нього дивишся, киваєш, посміхаєшся і говориш «так-так».

— Тобто, за правилами ви завжди повинні посміхатися?

— Ми повинні поводитися природно. Якщо, наприклад, ти перевернула на людину стакан із гарячою кавою, то навряд чи варто посміхатися. А ось, якщо людина боїться повітряних ям або турбулентності, то, зрозуміло, ми зобов’язані з посмішкою заспокоїти її.

— Часто чую, як під час своєї промови льотчики роблять значні та підозрілі паузи...

— Найчастіше вони щось роблять в цей момент. У них чітко розписані чек-листи й вони зобов’язані все перевіряти. Навіть протягом усього польоту — ведення зв’язку, перевірки, записи, вони постійно щось роблять. Так, зрозуміло, вони теж люди, які хочуть спати ночами, але не завжди виходить. Для цього на допомогу приходить бортпровідник і починає розважати пілотів розмовами, аби не дати заснути.

— А в разі надзвичайної ситуації бортпровідник може допомогти в керуванні літаком?

— Ні. Це все казки з кіно. У нас є такий обов’язок у цьому випадку — прийти в кабіну, надати першу медичну допомогу безпосередньо льотчику, який погано себе почуває або втратив свідомість, і усунути його від управління. Ми можемо в такому разі допомагати другому пілотові, читаючи йому інструкції та перевіряючи чек-листи. У нас немає доступу до органів управління, та це й не потрібно.

— Кажуть, що стюардеси, скажімо так, живуть в шоколаді, тому що безкоштовно подорожують, бачать світ. Наскільки це правда?

— У нашій справі ймовірність кудись вийти й піти подивитися світ — мінімальна. Компанія робить все для того, щоб ти вилетів із базового аеропорту і в нього ж повернувся, щоб не витрачати гроші на твоє проживання, харчування, добові. Це не вигідно компанії, щоб ми ще й гуляли в іншій країні, але такi випадки бувають.

— Чи бували якісь абсурдні історії на борту?

— Найстрашніше, що було у мене на борту — це бійка восьми п’яних грузинів. Хтось комусь із них виявився винен грошей, зав’язалася перепалка. Я доповідаю командиру, а сідати немає де. Ми летимо над морем і найближчі варіанти — це або повернутися в Одесу, або долетіти хоча б до Батумі, а ми прямували до Тбілісі. У підсумку вирішили аварійну посадку не робити, тому що це дуже багато роботи з документацією, катавасія з посадкою, зняттям, перереєстрацією.

В тему: Самолет со Скрипкой и ВВ на борту аварийно сел с горящим двигателем в Амстердаме. Видео [7]

Пощастило, що в екіпажі було двоє хлопців. Ми бійців розштовхали по різних кутках салону, пристебнули, а вони починають ще більше заводитись, кричати через весь салон погрози та лаятися. Зрозуміло, на борту паніка, діти, крики. Один із хлопців спробував якось їх втихомирити, але йому прямим текстом сказали: «Не лізь, це сутичка грузинів. Ми прилетимо в Тбілісі й тебе поріжуть». А у нього дружина й діти — навіщо йому ризикувати. А що я можу зробити? Врешті ми та грузини навіть долетіли неушкодженими, а на посадці всю компанію вже радісно зустрічала місцева поліція [8].

Тепер про веселе. Я могла би написати збірник «Дурні питання на борту літака». Посадка — літак вже сів і вирулює. Сидять дівчина з хлопцем, вона захоплено дивиться у віконце. Потім повертається до мене і питає: «А ми вже сіли?» Ще мій улюблений нічний: «Де ми зараз летимо?». Яка різниця? Одна справа, коли ясна погода, ти бачиш гарний берег моря і думаєш, це узбережжі Франції або Італії. А коли непроглядна темрява і нічого не видно — навіщо?

— Чи заставали ви когось під час сексу на борту?

— Це теж з фільмів або порнороликів. По-перше, чи бачили ви розміри туалету? По-друге, весь салон проглядається, і якщо в кабінку заходять двоє людей, всі це бачать — зазвичай цей факт зупиняє. Але колеги розповідали, що на довгих нічних рейсах, коли в салоні темно, вони інколи заставали парочки, які відгородилися подушками та намагалися щось зобразити.

— Чи надходять вам якісь непристойні пропозиції від пасажирів?

— У мене був пасажир, який безпосередньо поставив запитання: «Чи можна оплатити секс [9] зі стюардесою?» Начебто цілком нормальний чоловік, солідний, щиро цікавився, який же прайс. Я кажу: «Давайте рахувати. Який прайс у повії? Ну нехай, $500 на годину. Я не в курсі, просто припустимо. Вам, думаю, вистачить хвилин 15 — це $100. Плюс накинемо за висоту, екстремальні умови, за шум і вібрації... Ну, повернемося до тих же $500. Але я не готова витримати 15 хвилин ганьби за такі гроші». Він все зрозумів і більше з подібними питаннями не приставав.

— Ви бачите цю «кухню» зсередини. Скажіть, все як у фільмах або є щось, про що звичайні «приземлені» люди навіть не здогадуються?

— Є поширена думка, що стюардеса — це романтична професія. Все не так, романтика давно закінчилася. Всі вважають, що це гарна дівчинка, яка легкою ходою йде між рядами та пропонує чай або каву. А насправді ти працюєш і в сніг, і в холоднечу, і в дику спеку, тягаєш на собі все, що рухається, випробовуєш нерви на міцність... Наприклад, я колись працювала на літаку, де був ручний трап, який важить 150 кг — його потрібно опускати та піднімати. Коли пасажири бачили мене, то говорили «Дівчинко, відійди».

Теж саме, коли завантажують на якісь довгі рейси напої або обладнання — тобі самостійно за короткий проміжок часу потрібно встигнути розіпхати це все по літаку, перевірити все, підготувати салон, а потім нафарбувати губи та сказати «Ми готові».

— Чи весь екіпаж відповідально виконує свої обов’язки?

— Якщо ми не говоримо про мою улюблену категорію «сучки» і розглядаємо глобальні речі, то так, всі відповідальні. В авіації дрібниць немає, а будь-яка може коштувати комусь як мінімум крові. Пам’ятаю випадок, коли дівчинка перед вильотом перевіряла вогнегасник. Вона його зняла, оглянула, повісила назад, але оскільки зробила це не надто впевнено, він на зльоті впав їй на голову. Вогнегасник важкий і це було як мінімум дико неприємно.

— При посадці літака часто аплодують. Це тільки в нашій країні? Що про це думають бортпровідники та пілоти?

— На європейських рейсах ніхто навіть руки не піднімає, а аплодує в основному колишній СРСР [10]. Найцікавіше, що пілоти цього навіть не чують, а для екіпажу це виглядає дивно: тобто ви не сподівалися, а ми це все ж зробили — долетіли нормально? Але ми звикли, тому навіть не звертаємо уваги.

— Як би ви діяли, якби літак почав падати? Допомагали б пасажирам або рятували в першу чергу себе?

— Якщо літак прямо падає і зривається в піке, то можна вже нікого не рятувати — він долетить до землі приблизно за півхвилини. Якщо шанси ще є, то перше правило авіаційної безпеки — захистити себе, тобто сісти та пристебнутися. Так, ми подаємо команди: «Сядьте», «Пристебніться», «Візьміть дитину» та інші. Але — і це дуже важливо — в разі, якщо ми успішно приземлилися, тільки екіпаж знає, як далі безпечно евакуювати всіх цих людей з літака.

— Ходять чутки, що на борту панує своєрідна дідівщина. Які відносини у стюардес зі старшими товаришами, пілотами?

— Все відмінно, насправді. Навіть якщо хтось комусь не подобається, то ми обмежуємося суто робочими відносинами. В основному, все доброзичливо і спокійно, адже це дуже вузьке коло людей, вам потрібно якось мирно співіснувати. Так, є хворі люди. Наприклад, мені траплявся один командир, який просто ненавидить жінок і вважає, що будь-яка з них — повія. Він і мені пропонував підзаробити в ескорті, мовляв, друзі з Америки прилітають і їм потрібен супровід. Я делікатно відмовила, заявивши, що у мене трохи інша спеціалізація.

— Чого бояться бортпровідники?

— У кожного своє. Я, наприклад, боюся, що комусь на борту стане погано, а я не зможу допомогти. Серцевий напад, інсульт, передчасні пологи, напад епілепсії — я з цим нічого не зроблю, як би сильно не хотіла.

В тему: В Италии рузовой самолёт Boeing 737-400 при посадке выкатился на автостраду [11]

Моторошно возити «вантаж 200». Це останки людини — вазочка з попелом або труна. Його перевозять як вантаж і приносять документи мені, а я доповідаю про це командиру. Тобто я його не бачу, але знаю, що на борту є «вантаж 200». Це поширена практика в Африці, звідки часто літають в більш розвинені країни на кшталт Саудівської Аравії, де є хоч якась медицина. Ці ж люди, в разі невдалого лікування, повертаються назад вже в труні.

— Куди ви точно не полетите за власним бажанням? Куди б не радили летіти?

— В «чорну» Африку. В Афганістан [12] теж не пораджу — просто нема чого. На цю розруху та антисанітарію, може, і варто подивитися, але тільки щоб зрозуміти, як нам пощастило, як цивілізовано ми живемо.

— Чи правда, що якщо попросити додаткову порцію їжі на професійному жаргоні — «касалетка», то її дають безкоштовно?

— Якщо у мене ввічливо запитати, чи не залишилося у нас екстрапорції, то я не відмовлю, якщо так. Навіть якщо це буде не «касалетка», а просте прохання від людини. А ось на «Гей, принеси ще!» не реагую. Ми ж зайві порції просто утилізуємо — викидаємо, віддаємо прибиральникам, інженерам, тому нам не шкода. Але це у випадку, коли харчування включене у вартість перельоту.

— Опишіть найгірших пасажирів у вашому житті?

— Товстий, немитий, п’яний чоловік в брудних шкарпетках. Додати до цього погані манери та звичку закидати ноги кудись вище голови — буде повний набір.

—

Тетяна Капустинська, опубликовано в издании Platfor.ma [2]

На цю тему: