Юрій Винничук: «Русский мир» лізе дрібницями, але на кожному кроці»

1.00

Нет

«— Які наслідки матиме для України перемога Юлії Тимошенко?

— Повна катастрофа. Ця людина ніколи не висловлювалася жорстко про Путіна. Не підтримувала АТО й ніколи там не була. Ні копійки не дала на армію. Якщо вона переможе, одразу станеться відкат. Дехто каже, що можна швидко закінчити війну. Якщо прийде Тимошенко, то — так. Вона подарує Крим ...»

— 29 травня Служба безпеки й Нацполіція провели операцію з інсценування вбивства журналіста Аркадія Бабченка. Реакція на це українців про що свідчить?

— Всі, хто волав про погану Україну й про те, що правоохоронні органи ні на що не здатні, встигли весь негатив випустити. А потім викручувалися хто як міг. Це показало, хто чим дихає.

Тривають дурні розмови, що багато вбивств не розкривають. По всьому світу так. По сьогодні невідомо, хто замовив Джона Кеннеді (35-й президент США загинув після замаху 22 листопада 1963 року. — Країна). В Англії понад 30 політичних і не тільки вбивств, пов\’язаних із Росією, не розкриті. Інсценування роблять у всьому світі. І в Україні були вже десятки.

Тішуся, що вдалося це розкрутити. Днями був у СБУ. Там ми дізналися про 47 людей, які були в розстрільних списках Росії (завдяки імітації вбивства Бабченка слідство отримало список 47 українських і колишніх російських діячів, яких планували вбити. Юрій Винничук фігурує в цьому переліку. — Країна).

В тему: Юрій Винничук: Не нам, бл@дям? [2]

— Це удар для російських спецслужб. Якої чекати відповіді?

— Напевно перелаштуються і придумають щось нове. Нам не можна розслаблятися, бо до виборів (2019-го відбудуться президентські й парламентські. — Країна) точно будуть провокації.

Юрій ВИННИЧУК, 66 років, письменник. Народився 18 березня 1952-го в Івано-Франківську. Батько був лікарем, мати — інженером-економістом. Освіту здобув на філологічному факультеті Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. 1974 року переїхав до Львова. Працював вантажником, художником-оформлювачем. 1987-го організував естрадний театр «Не журись!». Був його режисером, писав сценарії, пісні, виступав як комедійний актор. У 1990-х — редактор відділу містики та сенсацій газети «Post-Поступ», головний редактор газети «Гульвіса». Автор збірки поезій «Відображення», повістей «Ласкаво просимо в Щуроград», «Діви ночі», «Житіє гаремноє», романів «Мальва Ланда», «Груші в тісті», «Танґо смерті», «Цензор снів», «Аптекар», «Лютеція». Також написав краєзнавчі книжки: «Легенди Львова», «Кнайпи Львова», «Таємниці львівської кави», міфологічну енциклопедію «Книга бестій». Твори перекладалися в Англії, Аргентині, Білорусі, Німеччині, Польщі, Канаді, Сербії, США, Франції, Хорватії, Чехії. За його казками зняли мультфільми «Історія одного Поросятка», «Як метелик вивчав життя», «Лежень». «Флобер колись казав: „Мадам Боварі — це я“. Так от Лежень — це я. Він наділений тими самими рисами і тією ж любов’ю до вареників». Автор перекладів із німецької, англійської, чеської, польської, хорватської мов. Живе в місті Винники поблизу Львова. Переможець конкурсу Бі-Бі-Сі на найкращу українську книжку-2005 за роман «Весняні ігри в осінніх садах». Дружина Мирослава, 42 роки, син Олесь-Лук’ян, 14 років

— Інсценування вбивства Бабченка підриває авторитет Путіна, каже російський політолог Дмитро Орєшкін. Мовляв, за «справжнього царя» такого не могло статися.

— У них усі царі — з підірваним авторитетом. Заднім числом їх роблять святими. З Миколи ІІ, в якого руки в крові, зробили мученика. Хоча проти Леніна і Сталіна він — пацан. Навіть проти Путіна, царювання якого почалося з вибухів у будинках (у терактах у російських Буйнакську, Москві та Волгодонську у вересні 1999-го загинули 307 людей. — Країна). Навіщо чеченцям було підривати ті будинки? Це безглуздя. А рейтинги Путіна — підскочили.

— Які настрої в суспільстві вважаєте нині найнебезпечнішими?

— Зрадофілію, яка ґрунтується на неправдивій інформації. Люди вірять брехні, яку закидають в інтернет і поширюють. Наприклад, що в Україні більше генералів, ніж у будь-якій армії НАТО. Будь-хто може в Google перевірити, що це — неправда.

Також з\’являються божевільні ідеї: перевернути прапор, замінити гімн. Повна шизофренія. Люди не розуміють, що це — святі речі. Немає такого гімну, який був би високою поезією. Всі до одного — примітивні, прості й дохідливі. Ще й застарілі. У польському співають: «Марш, марш, Домбровський». Коли той Ян Домбровський був (1836–1871 роки; генерал, головнокомандувач війська. — Країна)? Про нього вже всі забули.

— Ця зрадофілія — наша ментальна проблема чи загальнолюдська?

— Таке характерне для людей із низьким рівнем інтелекту. Як правило, вони ні в чому себе не проявили. Або розлучені, незадоволені життям. Екстраполюють це на все. Жінка покинула — держава винна. Кількох таких знаю особисто. Сидять без роботи й нічого не хочуть. Кажу такому: «У мене сусід-пенсіонер влаштувався в музей сторожем. Добу працює, три — вдома. Має 4 тисячі гривень. Чого не підеш?» «Дружина не бачить мене сторожем», — відповідає. Це і є портрет зрадофіла.

Такі люди не бачать змін. А я бачу. За ці чотири роки зроблено більше, ніж за попередні 20.

— Що саме відзначаєте?

— Багато. Я живу біля Львова, у Винниках. Дороги почали робити. Бо місцеві громади отримують половину прибутку, який раніше йшов у центральний бюджет. Відбулася декомунізація, запровадили квоти на українську мову на радіо й телебаченні. Є безвізовий режим з Євросоюзом. Здебільшого наші громадяни вважають Росію ворогом. Раніше ж переважно думали, що ми — брати.

— Як можна боротися зі зрадофілією?

— Коли людина вигадує і розповсюджує фейк, за це треба карати. Це підхоплюють тисячі, розганяють по сайтах. Потім розкручує, ясна річ, Росія.

Ми у Львові створили громадський рух інформаційного спротиву й вимагаємо прийняти закон проти неправдивої інформації. Колишній народний депутат Олесь Доній [3] заявив, що Порошенко й Путін мають домовленість про поділ України. Має відповісти за це.

— Це можуть назвати тиском на свободу слова.

— Це не має нічого спільного зі свободою слова. Ти можеш назвати негідником якогось політика, але не злодієм. А в нас кажуть: «Порошенко — злодій». Добре, але що він украв, де і як? Скрізь у світі є відповідальність за таке.

В тему: Юрій Винничук: Під сусідськими обцасами [4]

— В Україні ще ніколи не було такої глибокої кризи політикуму, говорить соціолог Ірина Бекешкіна [5]. Розрив між головними кандидатами у президенти — кілька відсотків. Лідери рейтингів балансують на межі 10 процентів голосів.

— Рано визначати відсотки, бо багато людей не вирішили, за кого голосуватимуть.

Крім того, в нас не впорядковані виборчі правила. Верховну Раду треба обирати за пропорційною, а не мажоритарною системою. Однак ті, хто там зараз сидить, не проголосують за це. І знову поналазить купа всього. Теперішній парламент недосконалий, але він — найкращий із тих, що були. І це завдяки агресії Путіна. Відсутні представники Донбасу й Криму. Якби вони були, половина прийнятих законів не пройшла б.

Наступний парламент, думаю, буде ще кращий.

— А другий термін Порошенка буде ліпший?

— Думаю, так. Він зараз змушений стримувати себе в багатьох моментах. Під час другого терміну може, наприклад, заборонити Московський патріархат [6]. Або ввести різкі закони на захист української мови [7]. Запровадити такий інститут, як мовні інспектори. Усі публічні написи мають бути грамотною українською. Якщо ні — людина платить штраф. Написав на біґборді «краща ціна» — плати. Бо українською мовою — «найкраща ціна». У Німеччині турка оштрафували за неграмотний напис турецькою на його магазині. У Франції є мовні інспектори, у країнах Балтії. У себе вдома можеш писати що завгодно. Але меню в ресторанах й усе публічне має бути відредаговане.

— Які наслідки матиме для України перемога Юлії Тимошенко?

— Повна катастрофа [8]. Ця людина ніколи не висловлювалася жорстко про Путіна. Не підтримувала АТО й ніколи там не була. Ні копійки не дала на армію.

Якщо вона переможе, одразу станеться відкат. Дехто каже, що можна швидко закінчити війну. Якщо прийде Тимошенко [9], то — так. Вона подарує Крим, а Путін піде з Донбасу, бо він йому не потрібен. Іншого способу швидко припинити бойові дії нема.

— 70 відсотків українців хочуть нових облич у політиці. Хто міг би ними стати?

— На Вацлава Гавела сподіватися немає чого. Будь-яка людина, яку можна вважати совістю нації, набере 2 проценти.

Наше суспільство ще років 20 обиратиме мільйонерів. Бо вони мають вплив і свої команди. Володимир Зеленський чи Святослав Вакарчук кого приведуть? «Вечірній квартал»? Президент — це менеджер.

Але зараз повилазять деякі «піаніно в кущах». Валентин Наливайченко збирає свою команду (колишній голова СБУ. — Країна) — креатура Медведчука.

— За рахунок чого можемо перемогти у війні?

— Завдяки тиску Європи й Америки. Думаю, санкції зроблять свою справу. У ЄС є діячі, які хотіли б згорнути їх. Але Сполучені Штати не поступаються. Європейці не захочуть сваритися з ними аж так.

Санкції нищать російську економіку. У багатьох регіонах там уже безробіття. Закриваються заводи й фабрики. Тиск — ефективний.

Іти в наступ не можемо — стикнемося з великою силою. Щодня втрачатимемо сотні й тисячі людей.

— Чи стає української мови більше в побуті?

— У нас у Львові — як було, так і є. Я себе чую цілком комфортно. Так само й у Франківську. У Києві чув, як у крамниці батьки з дитиною шукали якусь книжку. Вони російською балакали, а вона — українською. Українських шкіл все більше. Цей процес повинен визріти.

— Масовий перехід на українську має відбутися сам собою?

— Ні, держава повинна зайняти позицію у багатьох випадках. Уже маємо зрушення. Наприклад, дублювання фільмів українською. Спочатку волали: «Хто ж на них ходитиме?» А нічого страшного не сталося. Так само — з квотами.

Але мусять бути закони, як у країнах Балтії. Служби сервісу, державні чиновники мають розмовляти українською. В магазині, чи потрібен мені пакет, повинні спершу питати нашою мовою. Якщо відповідаю російською, то вже тоді й до мене можуть звертатися так само.

Ніде в світі немає такої двомовності, як на наших телеканалах. Хай будуть чисто російські й чисто українські.

— На концерті до 9 травня на телеканалі «Інтер» ведучий казав, що українці не можуть «дозволити, аби вулиці наших міст називали іменами фашистських злочинців».

— Це неприпустимо. «Інтер» треба оштрафувати кілька разів. Як не допоможе, позбавити ліцензії. У Нацраді з телебачення й радіомовлення наче не помічають, що відбувається. «Мінстець» (Міністерство інформаційної політики очолює Юрій Стець — колишній нардеп від Блоку Петра Порошенка. — Країна) теж не діє. Інформаційна війна програна. На більшості каналів панує зрадофілія. Брехуни й провокатори — різні мураєви, рабіновичі — ходять туди — навіть на «5-й канал» (його контролюють бізнес-структури, які пов\’язують із Петром Порошенком. — Країна).

— Ви писали, що «ми ще довго будемо вихаркувати «русский мир». У чому він проявляється найбільше?

— Наприклад, торгові бренди відсотків на 80 російські — зокрема дитячі: «Тьома», «Антошка», «Агуша», «Растішка», «Карапуз», «Малиш», «Малютка», «Дракоша», «Простоквашино», горілки «Клинков», «Мягков», «Калганов», «Столетов», «Медофф», «Благов». Або з\’явилася якась: «лавка», «книжная, мясная». Має бути «ятка» або «крамниця».

«Русский мир» лізе дрібницями, але на кожному кроці. Дивишся книжку — ніби автор англійський, а перекладено з російської мови. І часто це книжки, які давно вже переклали українською з оригіналу.

І в український фільм «Сторожова застава» пробився «русский мир». Простолюдини вдягнені по-кацапськи, носять бороди, лапті й тесемки на голові. Стрічку знято для росіян, очевидно. А потім перекладено для нас.

Зараз пам\’ятник Іллі Муромцю (богатир народився під Черніговом, за переказами. Служив князю Володимиру, похований у Києво-Печерській лаврі. — Країна) в Києві роблять — і знову з бородою.

— Наше уявлення про Київську Русь — від «анексованої» росіянами і переписаної під їхні потреби історії?

— Так. Вони багато нам у голови вбили такого, що досі є в українських підручниках. В історії за сьомий клас пишуть про якихось «русичів». Це слово фігурує лише у «Слові о полку Ігоревім» (героїчна поема ХІІ ст., знайдена 1791 року. Оригінальний рукопис згорів у Москві 1812-го. — Країна), більше ніде. Ми були русинами. Митрополит Іларіон у ХІ столітті підписувався: Іларіон русин. Але «па-рускі» це не звучить. А штучно вигадане «русич» навіть не має жіночої форми.

— Як припинити зазіхання Москви на нашу історію?

— Не думаю, що це колись припиниться. Вони нас тому й не відпускають, бо їхні корені, як вони вважають, тут. Якщо від цього відмовитись — уся їхня історія коту під хвіст. Як навчати нові покоління? Тому й хапаються.

Але ця імперська манія мине. У них демографічна катастрофа: кількість росіян маліє, а кавказців — зростає. Вони самі себе погублять.

— Торік в Україні зняли 27 фільмів. Які вам сподобалися, а які, можливо, дратували?

— «Кіборги», «Червоний» — сподобалися. «Сторожова застава» — ні, «Dzidzio Контрабас» — взагалі треш страшний. Більше не дивився.

В тему: Юрій Винничук: Знов Петлюри голос чути в л ісі [10]

— «Dzidzio Контрабас» був комерційно найуспішнішим.

— Що тут дивуватися? За кордоном теж знімають безліч тупих фільмів, що мають успіх.

— Якого кіно нам бракує?

— Історичних фільмів про козаків, героїчних історій. Про Січових стрільців, бої на Маківці (точилися за стратегічну висоту в Карпатах 29 квітня — 4 травня 1915 року між австро-угорською армією, до якої входили Українські січові стрільці, та російською. Остання не змогла продовжити наступ унаслідок великих втрат і мусила відступити. — Країна). Про битви Богдана Хмельницького. Про бій під Оршею (8 вересня 1514 року військо князя Костянтина Острозького, гетьмана Великого князівства Литовського, Руського, Королівства Польського, розбило московське біля міста Орша — нині територія Білорусі. — Країна). Про взяття українцями Москви (1618 року українсько-польське військо під проводом гетьмана Петра Сагайдачного взяло столицю Московського царства в облогу, захопивши по дорозі Путивль, Рильськ, Курськ, Єлець, Лебедин, Скопин, Ряжськ. — Країна).

У нас багато історій, які варто висвітлити. В новому романі пишу про те, як козаки підняли на турецькій галері повстання, перемогли турків і відібрали її собі. Такі собі українські пірати.

Фіни зняли вже чотири фільми про одну битву 1941 року із совєцькими військами.

— Чого не вистачає у шкільній програмі?

— Дитячі віршики там — переважно про тяжке життя селян, про косарів, комбайни. Але зараз більшість дітей живуть у містах. Вони ніколи того комбайна не бачили. Або поезійки про білочок, зайчиків. У такому віці діти вже про космос мають свою думку, в інтернеті сидять.

— Що читали останнім часом?

— Більше іноземну літературу і те, що мені потрібно для написання романів. Наприклад, коли працював над «Аптекарем», треба було вивчити стан медицини ХVII століття, катівське ремесло — як правильно мечем відрубувати шию. Зараз працюю над продовженням.

— Що здивувало на «Книжковому Арсеналі»?

— Він із кожним роком — усе популярніший. На початках черги тут були в неділю, потім — у суботу й неділю, а тепер уже — всі дні.

Постійно з\’являються нові видавництва. Дуже багато перекладної літератури. Зрушилася нарешті ця проблема — раніше перекладали дуже мало.

— Черги по книжки більшають. Українці стають заможніші чи змінюються їхні цінності, читання стає модним?

— Одне й друге. Не бачу зубожіння, про яке волає Юля.

— Стиль життя українців змінився останнім часом?

— Звичайно. Є можливість поїхати за кордон. Багато людей і їдуть. Знаю родину, яка постійно відпочиває у Болгарії. Везуть велику торбу горіхів — ними розплачуються за помешкання. Беруть із собою сало, ковбасу. А є такі, що скажи йому: «Безвіз» — «О, так у нас грошей нема».

— Але зростає і потік трудової міграції за кордон.

— Багато країн перейшли через це. Італійці після Другої світової війни масово їздили у Швейцарію, Німеччину, Скандинавію на заробітки. А тепер ми до них їздимо. З часом це зміниться.

Люди, які їдуть у ближню Європу, повертаються, відкривають власну справу. Вкладають зароблене тут. У Львові — купа магазинів італійських продуктів. Ресторани ростуть, як гриби.

— У вас колись виникало бажання виїхати до Європи?

— Я їжджу. Весь час презентації якісь. Але щоб лишитися — то ні. Мені пишеться тільки вдома, в хаті. Якось мав стипендію, у Відні місяць жив — не йшла робота.

От Андрій Курков, мій товариш, у літаку, в потязі може писати. Я не можу.

— Курков — це українська література чи російська?

— Він заявив, що вважає себе українським письменником. Який може бути сумнів?

— У Фінляндії є письменники, які пишуть шведською. Але вони — фінські автори. Так само в нас. Думаю, скоро виробиться своя російська мова — дещо відмінна від тамтої. Як є англійська мова — американська, ямайська. Як є іспанська мова — чилійська, аргентинська.

—

Лілія Дворецька, Сергій Демчук, фото: Сергій Старостенко; опубліковано в журналі КРАЇНА [11]

В тему: