«Вас нет в списках» или Позор Президента

Версия для печати

Как человек, который с 1999 года регулярно, как журналист, должен коммуницировать с охраной высших должностных лиц и не только в Украине, скажу пару слов о тех, кто накануне работал на охране мероприятия по чествованию памяти жертв Голодомора на Печерске в Киеве.

Общее впечатление такое, что все эти люди очень хотели попасть на работу охранниками супермаркета и лазить людям по сумкам и бродить по магазину, важно размахивая рацией. Но туда их не взяли из-за исключительной интеллектуальной отсталости, тупости, проще говоря. Тогда они пришли к Гелетею или Грицаку в ведомство и там им нашли место по призванию.

Теперь конкретнее. Стандартная схема такого мероприятия выглядит точно так же, как она выглядела 5 или десять лет назад. Я хорошо помню, как это происходило в 2009 году, когда этот мемориал открывали, а я как раз работал в пресс-службе КГГА, которая проводила аккредитацию и затем передавала списки в ГУ госохраны.

Так вот, в каждый район приходила разнарядка на  количество массовки, которую район должен привести. Это касалось также областей. Списки делегаций из областей подаются примерно через неделю. Из бюджета области выделяются деньги на автобус и в автобус попадают преданные начальству люди. Они воспринимают это как бесплатную экскурсию в Киев. И это что-то вроде премии. То есть, основная масса людей, располагаются в непосредственной близости от президента и выполняют роль зрителей - это мелкие чиновники из РГА, разные учителя, врачи и другие бюджетники, которым легко скомандовать прийти на массовку и они послушно идут, даже если им не хочется, или они просто ненавидят все украинское и вообще в жизни общаются на языке страны - организатора голодомора.

Так вот, эти люди, даже если не хотят - должны быть на мероприятии  и их присутствие контролирует начальник их отдела или школы, или управления, или что там у них за бюджетная лавочка.

Остальные граждане, которые хотели бы в момент прибытия высокопоставленных быть у памятника, должны позаботиться о себе сами и попасть в какой-то из списков. А главное, потом найти ту рамку, где тот список, в который они попали, есть. Как следствие, значительное количество людей, которые должны попасть на событие, на него не попали.

«Вас нет в Списках», - сказали им мордовороты в камуфляже на подходах к свечи памяти.

«Вас нет в Списках», - что-то такое говорили в 30 годы прошлого века людям, которые бежали от голода в города. И эти слова тогда означали, что человек, прошедший пешком (потому что денег на автобус не было) с полсотни километров, должен был возвращаться обратно в свою деревню, где забрали все съедобное и где его ждет голодная смерть.

«Вас нет в Списках», - говорят на том же языке что и в 30 года мордовороты в камуфляже, но уже не с НКВДешними а с сине-желтыми украинскими символами на форме.

Наталя Дзюбенко-Мейс:

ЯК Я НЕ ЗАПАЛИЛА СВІЧКУ
Ні, мої свічечки на моїх вікнах горять, і біля пам’ятного знака на Михайлівській площі також. А от інформація, яку поширили інформагенства, що на відкритті виставки «Люди правди», в музеї голодомору свічу пам’яті запалювала вдова Джеймса Мейса Наталія Дзюбенко-Мейс – неправда. Мене туди взагалі не запрошували і навіть у сам музей мене сьогодні не пропустила президентська охорона і дивні заклопотані людці із стосами списків, в яких моє ім"я навіть шукати відмовилися. Я принижено тупцяла перед ними добрих півгодини, показувала паспорт, показувала на плакат свого чоловіка і намагалася пояснити, що я його дружина, що, зрештою редактор-упорядник його книг, що редактор книги Лідії Коваленко і Володимира Маняка, що я щойно з відрядження, де проводила вечори пам’яті у школах, бібліотеках, що я мушу там бути, бо мене чекають журналісти і взагалі я маю право…
Наївна. Нічого мене не научив попередній досвід. При Ющенкові мене хоч запрошували, правда також не пропускали, бо губилися папірці. А тепер і не запрошують і не пропускають. Слухала в телевізорі добрі слова П.Порошенка про Джеймса і гадала, а чи пропустили би туди самого Джеймса? Прийшла додому, роботи непочатий край, треба якось підсумувати, узагальнити свої враження від поїздки, від публікацій, телефонують журналісти, питають про мої відчуття.від державної акції по вшануванню жертв Голодомору. Неймовірні, - відповідаю, Правда – неймовірні.

Лариса Івшина:

Це неприпустимо ! Ознаки цього "стилю " сформувалися давно. Пам'ятаєте , коли газету " День" , яка підтримувала конкурс імені Петра Яцика , не пустили на вшанування переможців у театрі Франка ? Причина ? Хтось в службі охорони вирішив , що Президенту може не сподобатися (?!) його фото на першій полосі ... Була зустріч з редакторами , я сказала про це відверто : хто дав такі вказівки , головне -- хто навіяв чиновникам враження , що вони мають право оцінювати зміст газет?! .. Президент сказав : "Ну, вибач ... "
Але , як бачимо , тривожні симптоми тільки наростають . Історія на ювілейних заходах знакового фільму " Тіні забутих предків ..." , ( з першого показу , якого почалися публічні протести і боротьба шестидесятників )---- показала , що висновки не зроблені . Особливо неприємно від вчорашніх інцидентів . Уявляю , як боляче Наталі Дзюбенко - Мейс ...... І всім , кому довелося пережити : " Вас в спісках нєт...." Демонструвалася неповага до людей . Формувався фальшивий офіціоз . І це на фоні всіх інших проблем . Я не знаю , що може вплинути на Адміністрацію Президента , щоб вони зрозуміли , суспільство не змириться з таким до себе ставленням . І схоже , вони наближають час , коли простих вибачень може бути замало ....

Леся Гасиджак:

Друзі, якби ви тільки знали, як прикро читати всі ваші емоції... Розділяю злість і образу кожного речення... Меморіал до списків не має жодного відношення і повірте, я, заступник директора, теж стояла хвилин зо 30 біля рамок, поки мене не визволили, бо поверталася з ефіру на радіо. Тому підписуюсь під кожним вашим словом. Але ще більш образливо, що в Києві сьогодні було два місця поминання. Нас роз`єднали і порушили традицію. А це найгірше, що могло статися.

Volodymyr Viatrovych:

"Уходітє вас нєт в спісках" — люди почули цю фразу не при вході в елітний клуб, а дорогою до Національного Меморіалу Голодомору. Завдяки старанням "доблесної" державної охорони багато людей не зуміли нині вшанувати мільйони своїх земляків, замордованих в 1932-1933 роках.  Це неприпустимо!  Я з розумінням ставлюся до заходів безпеки на урочистостях за участю Президента. Особисто пояснював людям, чому треба проходити через безпекові рамки. Але я не очікував, що мені доведеться відвойовувати звичайним людям право пройти до Меморіалу.  Є місце і час, коли немає влади та всіх інших — коли є лиш українці, незалежно від їх статусу.  Четверта субота листопада і Меморіал жертв Голодомору є саме таким часом і місцем. Тому я робитиму все від мене залежне, щоб ганебні випадки обмеження доступу більше ніколи не повторилися.

Ігор Пилипчук:

ПРО ТЕ, ЩО ТРАПИЛОСЬ 28.11.2015 У КИЄВІ БІЛЯ МЕМОРІАЛУ ПАМ"ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ

О 14-й год. приїхав до Меморіалу запалити свічку та вшанувати загиблих. І... О, Господи!.. Нікого з простих громадян, які прийшли з квітами, колосками та свічками й на 100 метрів не підпускають до місця спомину.

З усіх боків рамки металодетекторів, під кожним деревом розставили нацгвардійців, скрізь шастають удо-шники, сбу-шники, купа поліції. Зухвало заявляють людям, що усі, хто не має запрошень або не входить до якихось списків зможуть потрапити до Меморіалу тільки після 17-ї год., коли завершаться заходи з участю "керівництва держави".

При цьому організовано підводили групи зігнаних адмінресурсом вчительок та представників інших "трудових колективів" з заготовленими однаковими прапорцями. Тут же відкрито проводились переклички по списках. Вони абсолютно демотивовані й відсторонені. Відбувають. Одна з розмов цих каракатиць: "- Іра, дай хоть сценарій подивлюсь. - Нашо він тобі? Стій біля мене й нікуда не ходи, бо як махнуть, зразу й видвигаємось, відстанеш - не пройдеш, тоді всіх підставиш!"...

Звичайні ж люди, які прийшли за покликом серця, - хтось обурювався, хтось чогось чекав, хтось клав квіти й свічки просто на траву і йшов геть...

Чортів ти Потрох, разом зі своїми кириленками від культури та всією бездарною цинічною зграєю, що ти привів до влади на крові патріотів!.. Ви влаштували жахливе блюзнірство в День національної жалоби за мільйонами загиблих. Совка й лайна у вас не менше, ніж в папєрєдніках на жоден грам. А елементарної клепки ще менше. Як зауважив один дядько: "Такого й при Янику не було. Той раненько вінки поклав, пару слів сказав і змився". Слушно зауважив. Ви ж нині організували показуху на кістках і крові тих, до кого не маєте жодного відношення!

Це зухвалий акт зневаги як до загиблих, так і до всіх чесних свідомих громадян України, в першу чергу, киян, які йшли і йшли до Меморіалу, а там отримували відкоша, бо, іншими словами, "мєсто нада свойо знать, барин з помочниками пожалують, тоді й вас пустимо, а зараз не вертіться тут під оглоблями".

Ця наруга не може забутись! Нехай настане завтра... Журналісти, громадські активісти, свідки того, що я описав, пропоную хоча б висміяти цих злиднів і примусити їх публічно вибачатись перед людьми. Віри ж їм все одно нема, тому хоч приниження - вже якась дія.

***

Если бы я не был на мероприятиях с участием польских президентов и премьеров - я бы так и думал дальше, что все эти удивительные создания в камуфляже на мероприятиях с участием президента Украины - это нормально. Все эти режимные мероприятия можно осуществлять без ущерба для репутации главы государства и всей страны. В наших условиях это будет выглядеть фантастикой, но на инаугурацию Президента Польши пару месяцев назад я аккредитовался через интернет!!! И в списках меня искали не более минуты. Меня ждали! Точно так всех участников мероприятия. Еще скажу, что я из-за за собственной ошибки не смог попасть на момент принятия присяги и включался с улицы. Но со мной общались таким образом, что у меня ни секунды не было претензий к их СБ. Я имел все возможности аккредитоваться, но ошибся и поэтому не попал.

Потому что со мной общались вежливо, объясняли понятно. Кстати, трудно представить себе, чтобы охранники польского президента общались бы с соотечественниками на языке другой страны, чем польский. А в Украине, в частности на данном мероприятии, я должен коммуницировать с представителями службы охраны на иностранном языке - на русском.

И в связи с этим возникает вопрос, нельзя было бы во всех этих убогих охранных учреждениях найти  20-30 человек у которых хватило бы интеллекта выучить язык страны, которой они принесли присягу? Можно было бы расставить их на рамках по периметру и только бы они имели право открывать рот для общения с гражданами. Тогда не так бросалось бы в глаза то, что ничего не изменилось!!!

Нет никакого «життя по-новому».

Есть совок на госслужбе, который нагло продолжает говорить на иностранном языке, даже после замечания о том, что ты присягал этой стране. Общение на языке местного населения - часть твоих должностных обязанностей!!! Даже после этого мордоворот в камуфляже отказался перейти на украинский. Более того, он угрожал меня не впустить на том основании, что я отказываюсь понимать его язык организаторов голодомора.

Каждый раз, когда ко мне в гости приезжает кто-то из другого города или из-за границы, я везу людей к свечи памяти и в музей голодомора. Это музей, который переворачивает сознание. У меня иногда ночуют велопутешественники. Однажды ночевал серб Драган, который ехал из Сербии на Москву затем на Краснодар и через Стамбул вернулся в Сербию. Он был поражен. Ничего не знал о Голодоморе. Особенно его поразили книги с фамилиями погибших. Поименные списки замученных голодом украинцев  удалось составить. Зато тем, кто всю эту информацию по крупицам собирал, не удалось попасть на почтение памяти с участием чиновников. Им было отказано на языке организаторов голодомора: «Вас в спісках нєт»

Зато в списках были сотни равнодушных к событию чиновников. Они мило общались на языке организаторов голодомора, смеялись, обсуждали одежду и обувь, хлопали в ладоши там, где им сказали хлопать. И бегом побежали с мероприятия, как только их десятники им это позволили. И только тогда люди, которым действительно дорога память о невинно замученных голодом, смогли поставить зажженную свечу и колоски к свече памяти. Этот момент самый трогательный. Нет  пафосных лицемерных речей, фальшивых ведущих. Есть люди и их память. Сдерживая слезы, они кладут свои свечи к памятнику, вспоминая страшные истории своих семей и молясь за упокой их душ.

Вечная память.

Александр Ивахнюк, опубликовано на сайте Эра Медиа

Перевод: «Аргумент»

Карикатура на заставке: Журавель Юрий