Бій під Керчю. Висновки

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Результат інциденту не влаштував ані Путіна, ані Порошенко. Головна жертва — народ України.

Кілька днів тому під Керчю відбулася подія, що вимагає об’єктивної оцінки і осмислення.

Нам можуть не сподобатися деякі факти і висновки. Але замовчування або заперечення помилок призводить тільки до їх повторення в майбутньому. Звичайно позитивні моменти теж треба відзначити. Просто постараємося бути об’єктивними.

Події 25 листопада 2018 року обумовлені окупацією і подальшої анексією Криму Росією навесні 2014 року. І саме РФ є винуватцем усіх наступних околокримскіх подій. Це в цілому.

На цю тему: ЗМІ демонструють фото двох пришвартованих в Керчі кораблів ЗСУ

Напередодні

З весни 2018 року Російська влада вирішила використовувати контроль над Керченською протокою для економічного тиску на Україну. Треба відзначити два моменти:

  • Дивно, що вони не почали робити цього раніше. Всі можливості для цього були починаючи з березня 2014.
  • Експлуатуючи міжнародне законодавство вони все-таки діяли в його рамках. Якби це було не так, то міжнародні суди були б завалені позовами. Виняток становлять дії безпосередньо проти кораблів під українським прапором — тут вони не особливо соромилися.

Тобто ще в травні 2018 року дозріла необхідність посилення Україною своєї позиції в Азовському морі. Але чомусь цього не відбувалося. Варто відзначити, що дії проти Росії до і під час Чемпіонату світу з футболу мали б більший ефект, ніж дії після вказаної події.

Тільки у вересні ВМС ЗСУ перекинули на Азов свої перші надводні сили. Раніше корабельне угруповання було представлене виключно ДПСУ.

«8 вересня 2018 року для посилення військової присутності України в Азовському морі катер було передислоковано в порт Бердянська до Азовської військово-морської бази. Передислокація здійснювалась за допомогою трейлера автомобільними шляхами. Невдовзі було також перекинуто катер „Кременчук“. 11 вересня 2018 року катери заступили на службу в Бердянську».

Два невеликих катери, звичайно не могли переламити ситуацію, але інформаційний резонанс був. Нехай вони не діють безпосередньо проти супротивника, але вони «тримають прапор» і таким чином піднімають бойовий дух нашого війська, та й усієї країни.

Нічого дивного в передислокації цих катерів автомобільним транспортом немає. З самого початку їх побудови можливість такого транспортування вважалася їхньою перевагою.

Дивною і раптовою для противника виявилася інша подія.

«20 вересня, пошуково-рятувальне судно A500 „Донбас“ та морський буксир A830 „Корець“ вирушили з походом з Західної військово-морської бази ВМС України в Одесі до Бердянська.Починаючи від переходу поблизу окупованого Севастополя українські кораблі почав супроводжувати патрульний корабель Берегової охорони ФСБ РФ. Приблизно о 15.50 23 вересня кораблі пройшли Керченський міст у супроводі великої кількості кораблів ФСБ та ВМФ Росії.»

Під «раптовістю» вище мається на увазі стратегічна, а не тактична раптовість. Адже кораблі ще від Севастополя були помічені і супроводжувалися.

Росіяни просто ох*ли від такого нахабства українців, вони не могли повірити, що українці не сс*ть йти під Керченським мостом прямо через лігво їх флоту в окупованій Керчі. Власне саме стратегічна раптовість привела до того, що українським кораблям вдалося пройти протоку.

Звертає на себе увагу поведінка ВМС ЗСУ. Ніякої практичної необхідності в передислокації «Донбасу» і «Корця» не було.

«Донбас» на Азові не ефективний в принципі — він великий, неповороткий і слабоозброєний. Крім того, відомо, що на ньому не так давно була пожежа. Словом і на Чорному морі він не використовувався за призначенням. Експерти вказували, що мабуть єдиною можливістю хоч якогось його використання є можливість бути казармою. «Корець» просто буксир. Тут все ясно.

Очевидно, що основним завданням передислокації кораблів морським шляхом через Керч було інформаційне. Швидше за все, передбачалося, що росіяни просто не дозволять їм пройти під мостом, і це послужить хорошим приводом для залучення міжнародної уваги до проблеми судноплавства в Азовському морі і відповідно до тиску на Росію. Власне, не поганий план. Ми повинні боротися з ворогом будь-якими доступними методами

В такому випадку зрозуміло, чому вибір припав на «Донбас» і «Корець» — ці кораблі мають достатню мореплавність і автономність для такого переходу. Вони слабоозброєні, що позбавляє росіян аргументів для їх не пропуску, що вони нібито несуть загрозу. Крім того вони старі і їх не дуже шкода, якщо припустимо вони постраждають в результаті інцидентів. Можливість їх блокування, напевно, передбачалася. Можливість застосування зброї з нашого боку, звичайно ж виключалася. Застосування зброї з боку росіян, швидше за все, (з абсолютно незрозумілої на тлі подій останніх років причини) теж

Через вже згадану стратегічну раптовість кораблям все-таки вдалося пройти в Азовське море. Що ж, теж не погано для нас — ми показали характер, вміння діяти нестандартно і проявляти ініціативу. Для Кремля ж це все виявилося принизливим ляпасом.

Примітно, що чинний президент України, який любить піаритися абсолютно на всьому, в цьому випадку проявив певну стриманість, що може вказувати на те, що план із самого початку був все-таки іншим.

Листопадові події

За офіційною версією ВМС ЗСУ метою переходу «Бердянська», «Нікополя» і «Яни Капу» з Одеси до Маріуполя було посилення угруповання надводних сил в Азовському морі.

Чи це дійсно так?

Для військових всього світу головним критерієм будь-якої операції є ефективність. Тобто: чи досягнута мета з мінімальними втратами в зазначений проміжок часу і які були отримані додаткові результати. Додатковими результатами може бути що завгодно. Наприклад, мета: знищити взводний опорний пункт противника. Можна його просто підірвати. Все, мета досягнута. Можна його захопити штурмом. Тоді досягнута додаткова мета — захоплення території. Але можуть і трапитися втрати — в залежності від їх величини операція може бути визнана неуспішною. Але ж, може, втрат не було, зате вдалося випадково захопити в полон ворожого полковника — «епік він».

Словом, багато факторів. Сама постановка задачі адже теж може бути іншою: захопити взводний опорний пункт. Тоді вже знищення особового складу противника стає додатковою метою.

Тобто якби метою переходу була саме просто передислокація, то очевидно варто передислокувати МБАКі автомобільним способом — швидко, безпечно, хоча без додаткових бонусів.

Отже, ясно, що основною метою передислокації була якась інша мета.

Думаю для ВМС її озвучили так: «Пройдемо біля Керчі і втремо ніс зал*ою москалям ще раз!».

Можливо, був і план Б. Якщо не пустять через протоку, тоді повернемося до Одеси, але нехай весь світ (в який вже раз) побачить які москалі підлі і як вони кладуть на міжнародне право, а значить не тільки на нас, але і на весь цивілізований світ

Як бачимо, мета не стільки військова, скільки політична, а значить, могла виходити тільки від вищого військово-політичного керівництва країни.

Важливо: план Росії на 25 листопада не розглядаємо — ініціаторами подій були ми.

Що ж сталося 25 листопада 2018 року під Керчю? Факти.

Вранці (7-8 година) корабельне угруповання ВМС ЗСУ у складі малих броньованих артилерійських кораблів «Бердянськ» і «Нікополь», а також рейдового буксира «Яни Капу» підійшло до Керч-Еікальскому каналу з боку Чорного моря.

Основне мiсце подiй.

Чи було це несподіваним для росіян в цей раз? — ні. Ані стратегічної, ані тактичної раптовості досягти, очевидно, не можна було.

Кораблі ФееСБе висунулися на перехоплення. Першим їх завданням, судячи з їхніх дій, було не допустити прохід українських кораблів під мостом. Вони прекрасно розуміли, що якщо українці вдруге пройдуть, то їм усім дуже міцно дістанеться від керівництва.

25 листпада 2018 року, Керченський траверз.

Законність чи незаконність своїх дій по відношенню до українців, звичайно ж, їх зовсім не цікавила.

Вони наказують зупинитися.

Наші не поспішають слухатися.

ПСКР «Дон» йде на таран найлегшої з трьох цілей. Звичайно ж, буксир менш маневрений, ніж бойовий катер. Навалюється на «Яни капу». Судячи з опублікованих переговорів, навіть двічі.

Швидше за все, саме після другого навалу сталося зіткнення зі своїм же «Ізумрудом».

В цей самий час керченські буксири витягають під міст цивільне транспортне судно (чи то суховантаж, чи то танкер — не важливо) і блокують прохід на Азов повністю.

Потім цілий день незрозуміле затишшя. На якийсь час з’являються російські бойові літаки Су-25.

Що весь цей час з ранку, коли були активні спроби протаранити наші кораблі і до вечора, коли сили ВМС стали на зворотній курс — не зрозуміло. Можна припустити, що як наші, так і фсбшники, зв’язувалися зі своїм керівництвом для уточнення завдань. Нагорі посилено думали і консультувалися.

Після обіду в Інтернеті почала з’являтися інформація про те, що відбувається. З’являється злив відео тарана. Зливають самі фсбшники! (напевно з якоюсь метою) РосЗМІ пізніше обрізають і без того коротке відео з метою вирізати момент, де капітан «Дона» активно висловлює свої агресивні наміри. Після обрізки відео вже не таке агресивне, при бажанні можна навіть трактувати навал як випадковий. Саме обрізане відео підхоплюють міжнародні ЗМІ, які як завжди більше використовують російські, а не українські джерела.

Настав вечір. Чи то українське керівництво визначилося, чи (що більш ймовірно) через відсутність зв’язку з базою командир нашої корабельного угруповання взяв відповідальність на себе, але підсумок такий — зворотній курс на Одесу. Здавалося, інцидент вичерпано і кожен може приступити до інформаційної частини кампанії. Але ні.

Мабуть оцінивши, що Україна виграє бій за очками, Кремль перехоплює ініціативу і підвищує ставки: «Вони не повинні піти!»

Фсбшники кинулися в погоню і наздогнали українців вже далеко в морі. Розуміючи, що іншої можливості зупинити наших немає, вони відкривають вогонь на ураження по «Бердянську».

Український флот залишився вірний своїй традиції і вогонь у відповідь по агресору не відкрив.

Всі три корабля були захоплені росіянами.

Тільки тепер, після удару нижче пояса і наступного за ним нокауту, Кремль ставить крапку в подіях під Керчю.

У ЗМІ з’являється чергова порція радіоперехоплення.

Військово-політичне керівництво України, яке весь день відмовчувалося, нарешті позначує себе — призначено засідання РНБО. Турчинов анонсує військовий стан. Аваков підігрує.

Збіг, але на наступний день ні разу не афільованний з МВС и поліцією Національний корпус проводить мітинги на підтримку воєнного стану.

Кремль, усвідомлюючи свою неправоту, як досвідчений урка стоїть на своїй версії: «Це не я перехожому по голові дав і гаманець забрав, це він на мене напав, а я відбився, а гаманець забрав в якості компенсації.»

На цю тему: Военное положение: это похоже на спектакль. С трагическим концом

Підсумок

Україна. 3 українських кораблі захоплені Росією. 23 моряка в полоні, з яких 6 поранено, 2 важко.

Престиж ВМС, як і всіх ЗСУ, сильно постраждав.

Міжнародне співтовариство як завжди стурбоване україно-російськими відносинами.

В Україні в 10 (!) областях вводиться військовий стан без мобілізації (!) строком на 30 (!) днів.

Росія. 2 російські кораблі пошкоджено. Один з яких серйозно.

Є претензії з боку деяких країн західного світу до Росії щодо інциденту, але вони не конкретні.

Не зрозуміло, порушення Росією міжнародного права призведе до посилення тиску на неї, або ж залякані рішучістю Кремля підвищувати ставки цивілізовані країни які не готові до цього просто постараються триматися подалі.

Воєнний стан в Україні для Росії складно назвати мінусом, на горизонті немає ніяких антиросійських кроків пов’язаних з ним.

Хто отримав вигоду?

Напевно ніхто. Хоча начебто втрати Росії менше.

Якби військовий стан в Україні було введено за первісним варіантом, то можна б було записати в вигодонабувачі чинного президента України.

І Кремль, так як можна припустити, що ВС в Україні може призвести до обмеження прав і свобод громадян, завдати шкоди демократії і відстрочити вибори.

Це влаштовує Кремль з двох причин:

  • Демократія і громадянське суспільство — це українські козирі.
  • Чим довше людина з низьким рейтингом знаходиться на посту президента, тим більше її особистий рейтинг знижує авторитет займаної нею посади і України в цілому.

Висновки

  1. 1. Мета переходу «Бердянська», «Нікополя» і «Яни Капу» з Одеси до Маріуполя була політична. Складалася з двох планів:

А) Власне прохід через протоку і використання цього факту для підняття престижу українського флоту з одночасним ударом по престижу Росії.

Б) Якщо Росія не дозволить пройти під мостом, то привернути увагу всього світу на порушення нею міжнародного права в надії на посилення тиску на неї за це. Безпосередні виконавці, як, напевно, і командування ВМС не були в курсі плану Б. Інакше відхід почали б відразу після ранкового загострення.

  1. Взагалі дуже шкода, що наші військові не мають в запасі більше планів. Завжди крім планів А і Б повинен бути як мінімум ще план Х — «все погано щось пішло зовсім не так». Чому не бралася до уваги можливість того, що росіяни атакують кораблі? Що якби їх таран вдався? Буксир втрачає хід, його захоплюють, якщо навіть катери підуть — то все-одно втрата корабля і екіпажу. А що на рахунок відкриття вогню фФСБшниками? Невже після захоплення Криму і війни на Донбасі, така поведінка противника виключалася? Перед виходом в море особовий склад повинен був бути підготовлений до такого повороту подій.

  2. У будь-якому випадку, втрата зброї (військової техніки) неприпустима. Поки ти живий твоя зброя не повинна потрапити до ворога. Вона дається для захисту Батьківщини і звичайно ж самої зброї і військовослужбовця особисто. В крайньому випадку, необхідно було затопити кораблі. Якщо вже здаватися, то без зброї. Є версія, що вогонь у відповідь наші не відкривали просто через відсутність боєприпасів.

  3. Росія після попереднього переходу протокою українських кораблів не могла дозволити цьому повторитися з міркувань престижу. Хоча якби були розумнішими, то очевидно прийшли б до висновку, що заважати проходу не варто. Пропуск зіграв би на поліпшення їх іміджу в світі. Удар по престижу при вмілій подачі інформації можна б було нівелювати. Більш того, концентрація хоч і всього не чисельного українського флоту на Азові дозволила б Росії «замкнути» його там і оголила б позиції України на Чорному морі.

  4. Альтернативний план міг бути і таким. Якщо є переслідування, то затопити буксир (без команди :) і, користуючись перевагою в швидкості і малопомітністю йти не на Одесу, на шляху до якої вже чекають, а на Грузію або Туреччину. Повернутися на Батьківщину пізніше.

  5. Взагалі, навіщо там був буксир? Єдине виправдання, це недостатня автономність катерів і необхідність поповнення паливом і провіантом в дорозі. Але буксир міг проводити до Керчі і чекати розвитку подій на віддаленні. Два швидкісних і маневрених катера швидше за все змогли б проскочити під мостом, до того, як прохід перекрили цивільним судном (танкером?).

  6. Наявність на борту СБУшників можна пояснити по-різному. Наприклад, стара радянська практика комісарства. Або для обслуговування спеціальної розвідувальної апаратури. Або для координації зв’язку з центром.

  7. Катери проекту Гюрза-М виявилися в цілому вдалими по ТТХ — швидкі, маневрені, малопомітні. Є сенс збільшувати флот таких катерів для їх використання в прибережній зоні. Якщо їх озброїти ПТРК «Стугна-П» і екіпажем, готовим застосовувати зброю при необхідності, то такі бойові одиниці будуть становити серйозну силу.

  8. Слабкі розвід-позиції українських спецслужб в Криму. Інформація від місцевих джерел практично була відсутня, мабуть через відсутність таких.

  9. Якби діючий президент діяв не за старою номенклатурної звичкою з затягуванням прийняття рішень, то кораблі б виступили на Одесу раніше, уникнувши драматичної розв’язки. Як мінімум: якби сесія ВР почалася рано вранці, а не о 16:00, то і воєнний стан було б прийнято в первісному варіанті.

  10. З Кремлем можна змагатися, але брати треба не числом, а вмінням. Ініціатива, раптовість і якісне планування можуть бути запорукою успіху операцій

  11. Кацапи слабкі моряки. Капітан «Дона», судячи з акценту, расовий кацап з середньої смуги. Маючи такі переваги над опонентом, як розмір корабля, знання акваторії і чисельну перевагу, він так і не зумів його знерухоміти або заблокувати. Більш того, підбив свого. Капітан же «Ізумруду», імовірно, українець за походженням. Було б непогано встановити їхні персональні дані.

  12. Кацапи слабкі на воді, але вправні в чекістських питаннях. Вже через кілька годин після інциденту полонені українські моряки дають «свідчення» проти себе. СБУ ж змусити полонених москалів не те що обмовити себе, але і просто дати хоч якісь свідчення часто не в змозі.

  13. Екіпаж наших кораблів продемонстрував вишкіл, професіоналізм, злагодженість. Поки діяли в рамках плану (наказу) і росіяни не перейшли до бойових дій, то взагалі були на висоті. На жаль, військові моряки поки мають серйозні труднощі з рішучістю саме воювати — вбивати і вмирати за Батьківщину.

Як треба було діяти

Якщо метою була просто передислокація — то скористатися автомобільним транспортом. Правильно подаючи інформацію, це могло бути черговою маленькою перемогою.

Якщо основна мета була інформаційна — а саме прохід через керченську протоку, або не прохід через блокування противником, то варто було не брати з собою тихохідний буксир.

Протидія переходу з боку росіян мала передбачатися, тому варто було взяти на борт журналістів. Бажано іноземних. На худий кінець можна було взяти власних військових журналістів, основне завдання яких знімати все на відео. Інформацію треба було транслювати в прямому ефірі. Варто також було передбачити можливість глушіння сигналу. Інформацію можна було записувати на флешку, яку в разі небезпеки викинути за борт (спец.пристрій). Він повинен був би автоматично «виплюнути» інформацію в ефір через 12 годин, коли зв’язок налагодиться.

У будь-якому випадку військове планування має забезпечувати підготовку як мінімум трьох варіантів дій в залежності від фактичної обстановки.

У будь-якому випадку командири, які отримали завдання, повинні мати певну свободу дій, а не боятися брати відповідальність на себе і чекати наказу від керівництва по пів дня в разі непередбачених ситуацій, піддаючи себе і підлеглих необґрунтованому ризику.

У будь-якому випадку, військові повинні більше боятися здати зброю ворогові, ніж застосувати її проти ворога. Саме так треба інструктувати особовий склад перед операціями.

Гіпотеза

Використовуючи наявні факти, спробуємо скласти картину бою під Керчю так, щоб якомога більша кількість з них утворювала причинно-наслідкові зв’язки. І щоб вигода, отримана від подій корелювала з планами і метою.

Як це не прикро констатувати, але ймовірну картину подій озвучив відомий х*ло В.Путін.

До речі, навіть якщо він частково вірно змалював картину події, все одно вина лежить саме на ньому, так як першопричиною всього стала окупація і анексія Криму Росією в 2014 році.

Пройдемося по пунктах і спробуємо знайти невідповідності.

  • Мета проходу українських кораблів була не стільки практична/військова скільки політична/інформаційна.

З вище сказаного ясно, що це так.

  • Чинний президент України розраховував на загострення ситуації і хотів її використати для введення воєнного стану, який планував використовувати як інструмент передвиборної боротьби.

Остаточне рішення про прохід кораблів через протоку так чи інакше було за Банковою. Чи могли там передбачити загострення? Звичайно. І так як план Б (непропуск) був більш бажаний, то звідти могли наполягти на включенні в ордер буксира. З його присутністю, шанси на прохід істотно падали. Чи хотіли там людських жертв або хоча б відкриття вогню, хоч би і в цілях самооборони по окупантам? Скоріш за все ні. Можливо на Банковій наполягли на інструктажі екіпажів про неприпустимість використання зброї. Можливо, там наполягли на вилученні боєкомплекту до гармат. Можливо там наполягли на включенні сбушників до складу групи саме з комісарською ціллю (невідкриття вогню, неухильне дотримання наказів з центру.) — це багато що пояснює.

На цю тему: Повний список українських моряків, взятих росіянами в полон

Ймовірним виглядає і наступне:

Наші моряки не змогли пройти під мостом, піддалися тарану. Відступати без наказу не наважилися. Запросили центр. Зв’язку немає. Очікування.

На Банковій втратили зв’язок з кораблями. Через деякий час вирішили зв’язатися з Кремлем для уточнення долі наших моряків.

Путін вирішив зважити варіанти. Тягнув час. Опублікував запис з тараном, для підвищення ставок. Здавалося, що фсбшники таки використають свою чисельну перевагу і дотиснуть українців без крайніх заходів. Коли стало ясно, що наші все-таки прийняли самостійне рішення і йдуть, а значить перемога вислизає з лап Кремля, то був відданий наказ «Вони не повинні піти». Після захоплення моряків в полон, Путін або прямо зажадав або змусив Порошенка до введення воєнного стану, вигідного Кремлю через названі вище причини.

Хоч як не любить і не поважає Путін Порошенко, все ж він вважає його передбачуваним і недалекоглядним, та просто дурнем, з яким зручно змагатися.

Не можна сказати, що для Порошенка військовий стан прям невдача. Але помітно, що підійшов він до цього «без вогника» і не продавлював так активно як міг би.

Цікавий (може і не випадковий) збіг — російські суди арештовують українських моряків саме на 60 діб. Рівно на стільки на скільки з початку планувався воєнний стан в Україні.

  • Українські моряки порушники — вони увійшли в територіальні води РФ.

Тут, звичайно, Путін бреше. Було б просто неймовірно, якби за п’ять хвилин він не збрехав ні разу. Сказав він це з єдиною метою — виправдати себе в очах міжнародної громадськості.

***

В цілому результат керченської битви, як видно, не влаштував Путіна, так само як і Порошенко.

Незрозуміло тільки, що не влаштовує Путіна більше: рукожопість власних виконавців, нездатних виконати задумане якісно, ​​можливе посилення міжнародного тиску або половинчастий військовий стан в Україні, який фактично ставить хрест на зручному кандидаті в президенти України і породжує необхідність придумувати нові креативні рішення українського питання?

Порошенко начебто і має вигідний йому особисто військовий стан, але він настільки компромісний, що вичавити з нього щось конкретне навряд чи вийде. Проблем же виявилося занадто багато.

Треба віддати належне громадянському суспільству України і ВРУ. Вони всі як би відчули (якщо не зрозуміли) ситуацію і змогли вжити заходів спрямовані на мінімізацію втрат. Ухвалення Верховною Радою компромісного воєнного стану, це бажання врятувати репутацію не самого чинного президента, а авторитет його посади.

Епілог

Головний винуватець події — це Кремль і його підлеглі.

Частина провини лежить на Банковій через ризиковану політку, ще частина на командуванні ВМС за слабке планування і підготовку операції.

Головна жертва — ВМС ЗСУ і народ України в цілому.

Щоб уникати подібних проблем в майбутньому, необхідно осмислити зазначені вище висновки.

Nick Yager, спеціально для сайту Аргумент


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com