Дмитро Різниченко: Підтримайте «Новий Вогонь»!

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 Поки ми воювали, влада завела собі не лише пригодованих «волонтерів» і «ветеранів», але й власних «опозиціонерів». Останній пункт виявився найстрашнішим. Вималювалась ситуація, яка пуля в пулю повторює біду Майдану-2013 – на чолі Майдану опиняться персонажі, зрощені прямими ворогами Майдану. Що маємо робити?

Спеціально цього дня чекав. Тепер як іменинник скажу, а вам судити.

(Спойлер: подарунок проситиму)

Як виявилося, коли хочеш заварити нормальну кашу, спершу потрібен кухар і казанок – така проста організаційна істина відкрилася за минулий мій рік. Іншими словами, якщо займаєшся громадською роботою, на практиці переконуєшся, що люди не здатні об’єднуватись самі по собі, яка б загроза або світла мета перед ними не стояла. Завжди потрібен той, ХТО об’єднує, і не менш важливо – ДЕ об’єднуватись. Тобто, потрібна суверенна територія.

Нагадую, якщо хто не в курсі – рік тому ми з побратимами, надивившись за два роки війни зсередини на українську армію, гвардію і міліцію, втратили будь-які надії, що збройні сили стануть рушієм змін в країні. Одночасно втратили сподівання, що цю державну систему взагалі можна змінити послідовною роботою зсередини. Отже, нами було прийнято рішення демобілізуватись і вломитись в систему ззовні, тим більше, тоді ми багато чули фразу: «от повернуться хлопці з фронту – наведуть лад!» - це надихало. Та й один біс на війні вже було нічого робити, бої практично завершились, і несила було стирчати без діла на Донбасі, поки в тилу йде активний московський реванш.

В тему: Егор Соболев: О необходимости изгнания Петра Порошенко с президентского поста

До повернення ми віднеслися вдумливо – спочатку проаналізували, які сили можна назвати позасистемними і непродажними. З’ясували, що на перші ролі знову сплили організації, які або мусили б після Майдану саморозчинитися від ганьби, або ті, хто відверто працює на ворогів, на міліцію та інші владні спецслужби, або просто шахраї, які нікуди не зникали з часів Кучми. Ті ж сили, які можна назвати щирими, були настільки дрібними і маргіналізованими, що вступати в них не було сенсу, простіше створити щось власне. Так ми й зробили: за останні місяці служби написали програмну книгу, в якій докладно пояснили нашу суспільну позицію і плани на майбутнє, розробили символіку та накреслили структуру. А потім демобілізувались і вляпались у тилову реальність по вуха.

Отже, літо пішло на формування основи – ми орендували погодинно зал, організували публічні зустрічі і лекції, заманювали людей всіма способами, сподіваючись, що знайдемо серед них наших.

За цей період ми з’ясували, що:

1. Те, за що на Донбасі давали медалі, тут карається кримінальними статтями.

2. Вороги, які в Бахмуті чи Сіверодонецьку ведуть себе тихо, тут вільно збираються на вулицях, щось вимагають, виступають по телевізору і тримають владу.

3. Побратими з війні не стають автоматично побратимами в тилу. Тут у всіх свої справи.

4. Ті, на кого ми найбільше сподівались, хто найбільше підтримував наші плани та мрії, на ділі виявився здатним лише на несвоєчасні поради.

5. Суспільство після війни швидше воліє не підтримувати ветеранів, а лікувати їх.

6. Справжні герої війни в тилу губляться. В тилу найкраще тим, хто вміє добувати не перемоги, а медалі, вміє говорити, а не воювати.

7. Гроші – основа основ, питання питань. Не важливо, скільки ти вбив ворогів, скільки поранень переніс, які випробування пройшов. В тилу ти важиш стільки, скільки платиш.

8. Той, хто платить, першим вимагає поступитись головними принципами.

Тим не менш, за літо ми зробили і запустили сайт (правда, на біса він потрібен з’ясовуємо оце лише зараз). Видали друком і в електронному вигляді програмну книжку «Новий Вогонь» (наразі через інтернет продано кількасот друкованих примірників та невідому кількість е-книжок, їх продаж став вагомою фінансовою підтримкою). Провели акцію проти «хресного ходу», організованого росіянами в Києві. Вчепили на Володимировій гірці український прапор, який російська агентура зірвала. Під час цієї акції з’ясували що «…Майдан скінчився, все забудьте, тепер знову наша влада» (слова офіцера СБУ). З’ясували, що борців, готових йти до кінця – жменька, а більшість записних патріотів та непримиримих правдорубів зникають з обрію за першим натяком влади і спецслужб.

Тим не менш, за літо ми зібрали громадську основу нашого руху, з десяток чоловік всього, але це вже була яка-не-яка структура. Отже, осінь мусила бути присвячена конкретним справам.

Восени ми (після важких сумнівів, бо багато разів хотілося закинути все це к бісовій матері) офіційно зареєстрували ГО «громадський рух «Новий Вогонь». Знайшли (слава небесам!) власного «олігарха» – доброго програміста зі Львову, який виділив нам невеличке, але регулярне фінансування. Взялися відвідувати щотижня судові засідання у справі Небесної Сотні, бо з жахом з’ясували, що цікавість до процесу впала, і тепер там відбуваються речі, які навесні 2014-го уявити не можна було. Змогли протидіяти «закону про мирні зібрання», який влада намагалася протягти, щоб обмежити права українців на збори. Стали співорганізаторами мітингу проти «презумпції правоти поліції», і з болем дізналися, наскільки мало лишилося людей, здатних взагалі подати голос проти свавілля міліції.

За цей період ми з’ясували:

1. Громадська організація – не армія, тут не можна просто поставити задачу і контролювати виконання.

2. Хороший хлопець – не професія. Від хороших хлопців мало толку, коли доходить до діла. Хай краще буде в чомусь поганий, але щоб задачі на себе брав і слово тримав.

3. Ветерани війни здебільше не збираються продовжувати боротьбу, бо впевнені, що вже все всім довели, і тепер не вони суспільству, а суспільство їм винне.

4. Честь, винесена з фронту ціною поранень і небезпек, тут вроздріб коштує 6000 гривень на місяць. Якщо ти герой, авторитет і визнаний бойовий командир – дорожче, зарплату обіцяють вже в доларах. Якщо ти при цьому активіст з підвішеним язиком і впізнаваним обличчям, можна виторгувати особливі умови.

5. Поки ми воювали, влада завела собі не лише пригодованих «волонтерів» і «ветеранів», але й власних «опозиціонерів».

В тему: Украина не для людей

Останній пункт виявився найстрашнішим. В перспективі вималювалась ситуація, яка пуля в пулю повторює біду Майдану-2013 – народна чаша терпіння переповнюється, народ вивалює на площу, а на чолі його ніби самі собою опиняються люди, на яких у влади залізний компромат, які зав’язані у схемах, і тому слухняно бігатимуть на Банкову вести перемовини від імені Майдану. Або ще гірше – на чолі Майдану опиняться персонажі, зрощені прямими ворогами Майдану.

Єдиний спосіб протидіяти цьому знайшовся такий – самим організувати святкування третьої річниці Майдану, і прослідкувати, щоб жодна мутна тварюка не опинилася на сцені.

Треба було, щоб низові майданівські організації здобули власний голос на цій площі, і в майбутньому, коли ситуація піде в рознос, не загубилися в натовпі під сценою, на якій царюватимуть юльки-сьомки-ляшки. Треба було здобути важіль впливу на Майдан, а єдиний для цього спосіб – організація, голос, і публічні обличчя.

На щастя, по результату жодна мутна падлюка і не рвалася в той вечір на сцену, бо влада напередодні істерично нагнітала страх, торочила про план «Шатун», обвинувачувала всіх в роботі на Путіна, і заборонила своїм шісткам наближатись до центру подій. Отже, святкування річниці вийшло перфектним, зі спецефектами, і побічним наслідком у вигляді погрому «Сбербанку Росії».

По результату 21-го ми з’ясували:

1. Влада боїться просто до срачки.

2. Нас вона чомусь боїться більше, ніж росіян і сепаратистів.

3. Міліція не захищає владу, коли відчуває, що перед нею – справжній народ, а не проплачені тітушки.

4. Якщо ти щирий, ти здатен протистояти всій державній пропаганді, і всій її силовій машині.

5. Маючи лише півтора десятки людей, можна багато чого зробити, якщо є розуміння мети і чіткий план.

6. Народ – живий, Майдан все ще живий, він жевріє під попелом, його так і не змогли загасити.

7. Від того, що хтось поб’є вікна у будинку Медведчука, Україна не розвалиться і Путін не нападе ще більше.

Отже, за минулий рік я пройшов шлях від веселого мордатого дембеля до худорлявого пацієнта з нервовим зривом, але справу, задуману рік тому, не кинув.

Тепер я прошу вас про подарунок.

Згідно нашого плану на наступний сезон, нам до зарізу потрібен штаб. Офіс, база, точка збору. Не сраний коворкінг, не посиденьки в кафе, а свій власний штаб – з прапором на стіні, з купами агітаційної макулатури по куткам, з чаєм, кавою, з міськими божевільними, які заходять і виносять мозок – нормальний такий громадський штаб. Як було сказано на початку: щоб заварити хорошу кашу, потрібен казанок.

Існує дуже багато дрібних і щирих організацій, яким просто нема куди піти, і вони розсипаються. Є багато хороших людей, яким ніде перетнутись з іншими хорошими людьми. Безліч потрібних і корисних зустрічей не відбулося, бо було далеко їхати, незручно, не в той час. Отже, потрібна постійно діюча точка збору, щоб не треба було за тиждень забиватись про розмову, а просто у вільну хвилину робочого дня зазирнути у зручне тепле місце, перетерти і домовитись.

Ми подали заявку у фонд держмайна на оренду кімнати в одному НДІ на Подолі. Фонд держмайна мусить провести оцінювання цієї кімнати, і виставити за неї ціну – невелику, ми (завдяки доброму програмісту зі Львову) мусимо потягнути. Але оцінка від фонду держмайна триває кілька місяців, і без хабарів цей процес не пришвидшити ніяк. А штаб потрібен вже вчора, тому (поки ФДМ тягне резину) ми хочемо винайняти тимчасове приміщення.

Знаю, багато хто мріє, щоб патріотичні сили об’єднувались. То допоможіть. Такий я прошу подарунок на день народження.

Ось наша картка: 5168 7556 0076 8929

Фото Дмитро Різниченко.

Фото Дмитро Різниченко.

Дмитро Різниченко, сторінка автора в Facebook


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важно

Памятка потребителям при посещении оккупированных территорий Крыма

Предлагаем внимательно изучить советы и рекомендации перед принятием решения о совершении любых сделок в самом Крыму и с участием юридических лиц, осуществляющих деятельность на полуострове.

Памятка потребителям при посещении оккупированных территорий Крыма

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допуска