Ісмаїл Рамазанов: “Якби не Майдан, нас чекало би те, що в Білорусі”

Версия для печатиВерсия для печати
Фото:   Ісмаїл Рамазанов

“Навесні 2019-го, коли затримали 25 кримських татар, я був уже публічною людиною. Говорив, що маємо розповідати правду. Бо, якщо замовкнемо, європейці не дізнаються, що тут відбувається. Після цього мене викликали в прокуратуру Сімферопольського району. Міранець Вікторія Володимирівна сказала: "Нам не подобається ваша діяльність. Ви маєте унікальну можливість поїхати в Україну. Інакше невідомо, що станеться з вами у Криму".”

- Люди втомилися від пафосних зібрань. Хочуть покричати, попалити фаєри. Так намагаються привернути увагу, бо бачать, що влада нічого не робить, – каже Ісмаїл Рамазанов 7 жовтня у столичному парку ім. Тараса Шевченка. Вранці, коли зустрічаємося, тут саме починається профспілкова хода.

- У серпні в Києві відбувся форум "Кримська платформа". У вересні Кабмін затвердив Стратегію деокупації півострова. Це може допомогти його повернути?

- Треба робити все, щоб розгойдати цей човен. "Кримська платформа" не супер­ефективна, але привернула увагу до питання Криму. Навколо неї потрібно запустити дієву інформаційну політику. Недавно зустрічався зі звільненими побратимами. Казав: "Коли ви сиділи в тюрмі, по Києву висіли десятки банерів із портретами політв'язнів. Як тільки більш медійних осіб звільнили, цю тему забули".

Ісмаїл РАМАЗАНОВ, 35 років, колишній політв’язень. Народився 12 липня 1986-го в узбецькому селі Гульбаг Задар’їнського району Наманганської області, куди депортували батьків 1944 року. У Крим родина повернулася 1993-го. ”Покинули в Узбекистані все. Навіть будинок не змогли продати. Новий у Криму зводили п’ять років”. Навчався у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля, на факультеті ”Організація та управління транспортом”. Працював провідником на Придніпровській залізниці. У січні 2018-го затримали за звинуваченням в ”екстремістських висловлюваннях” на адресу окупаційної влади. Пів року провів у Сімферопольському слідчому ізоляторі. У липні випустили під підписку про невиїзд. Кримінальну справу закрили в січні 2019-го. Навчається на юридичному факультеті Таврійського національного університету імені Володимира Вернадського. Улюблена книжка – ”Солодка сіль Босфору” турецького письменника Ельчина Сафарлі. Подобається східна музика. Цікавиться історією Криму. Любить кримськотатарську кухню. Неодружений. Другий рік живе в Києві

На цю тему: Колонізація Криму: історія півостріва в контексті теорії поселенського колоніалізму

- У Криму активно обговорюють проблему з водопостачанням. Відчували брак води, коли жили там?

- Для місцевого населення в центральній і південній частинах півострова проблем із водою немає. Майже кожен має колодязь чи свердловину. А от для величезної кількості росіян, яких завезли у Крим, є. Вони ж думали, що тут манна небесна. Приїдуть і все матимуть. Не сподівалися, що доведеться напружуватись і все налагоджувати.

Раніше наші батьки й діди знаходили воду в горах. Там є багато джерел – чешме, на яких арабською в'яззю написано, на честь кого й коли відриті. Вони зараз у поганому стані. Мрію відновити їх, взяти на облік і нанести на карту півострова.

- Самопроголошений прем'єр російської окупаційної влади у Криму Сергій Аксьонов заявив, що за рік там відпочили сім мільйонів туристів. Який насправді був туристичний сезон?

- Частина ватників продовжують їздити в окупований Росією півострів відпочивати. Їх мало. Натомість маю знайомих із РФ, які після окупації перестали відпочивати у Криму: "Вот полуостров вернется в Украину, тогда и будем приезжать".

Кількість туристів зменшилася в рази. Кримчани жартують: "У нас дві пори року: сезон і довге очікування сезону".

- Якими в пам'яті залишилися події 2014-го? Були передчуття, що Росія піде на захоплення півострова?

- Усе почалося не 26 лютого 2014‑го, а раніше. Російська пропаганда була вже не на екранах, а на вулицях наших міст. Незрозумілі люди займалися агітацією, відверто демонстрували проросійську позицію. Я працював тоді на залізниці провідником. День починався з планірки. На ній пропонували підписувати угоду з неіснуючою Кримською залізницею. Обіцяли, що після приєднання до РФ зарплата зросте до 30 тисяч рублів. Люди частково повірили. Але музика грала недовго. Коли Придніпровська залізниця закрила сполучення з тимчасово окупованим Кримом, усі організатори так званої КЖД зрозуміли, що підвели величезну кількість людей. Але маховик був запущений. 3,5 тисячі провідників залишилися без роботи.

Агітували постійно. Я одразу сказав, що нічого не підписуватиму. На мене тиснули. Була неприємна розмова з начальником. Говорив: "Тобі з такою позицією навіть Меджліс не допоможе". Кажу: "Меджліс якраз мені допоможе. А вам і Москва не допоможе". Мало не дійшло до бійки. Після того випадку вирішив не ходити на роботу. За рік отримав лист, що мене звільнили за прогули з КЖД. Хоч із цією організацією я не підписував жодних угод. Знову пішов до начальника, щоб забрати трудову книжку. В кабінет одразу вбігла самооборона. Намагалися затримати.

Після деокупації зроблю все, щоб люди, які привели росіян у мій Крим, за це відповіли.

- Було бажання виїхати з півострова?

- Після анексії Криму Східноукраїнський університет із Луганська перебрався до Сіверськодонецька. Їздив туди на навчання. Бачив інше життя, на відміну від кримчан, яких оповили російською пропагандою. Вони брали інформацію лише з російських джерел і не бачили, що відбувається в Україні. Я розповідав їм, що діється насправді. Ніколи не приховував своєї позиції.

2015-го, після того як мене звільнили, приїздив до Києва. З друзями намагалися влаштуватися на Київську залізницю. Нам відверто сказали, що такої можливості не буде. Повернулися назад. Розумів, що доведеться виживати в окупації.

Не полишало відчуття тривоги. 2017 року відчував, що за мною стежать. Не намагався себе убезпечити. Розумів: те, що роблю, стало помітним для окупаційної влади. Перед цим отримував погрози – їх чув на вулиці. Думаю, через цих людей ФСБ намагалася донести, що моя діяльність їм не подобається.

Я не переховувався. Крім проукраїнських акцій, ми нічого протизаконного не робили. Але для будь-якої окупаційної влади інша риторика – це небезпека. Я розумів, що мені відведений лише якийсь час.

- Як вас затримали?

- О п'ятій ранку в січні 2018 року в наш будинок увірвалися. Мене одразу почали бити й катувати: "Добалакався". Батьки були вдома. Кримськотатарською казав їм, щоб не підписували ніяких документів і нічого в руки не брали. Після цього мене знову били. Мати болісно згадує той день.

- Що вимагали?

- Намагалися змусити співпрацювати. Хотіли, щоб дав свідчення проти співвітчизників. Били весь час, доки тримали в СІЗО. Погрожували, що посадять брата й батька. Катували так, що після цього невинна людина навіть у вбивстві Кеннеді зізнається. Не знаю, як зумів витримати.

До мене пускали тільки адвоката. Через нього міг передавати листи, якісь малюнки.

- Почали малювати в СІЗО?

- У тих умовах треба було чимось себе зайняти і якось зберегти всю інформацію. Першим на зворотному боці рішення суду намалював кота. Він пролазив у камеру крізь отвір у кількох рядах сітки й залізної решітки. Увечері приходив поїсти ковбаси, яку мені передав батько. Поспавши зі мною, на ранок кудись ішов. Він мене лікував. Не тільки психологічно. Іноді я прокидався серед ночі, а він лежить саме з того боку, де болить. Муркотів і топтався лапами.

Завдяки малюнкам зумів передати адвокату, що мене тримають в умовах гірших, ніж для тварин. Із третього поверху постійно капала вода. На стелі був чорний грибок. А працівники СІЗО сказали, що над нами – туберкульозний диспансер.

Я сидів у кількох камерах. Щоразу переводили туди, де були наші політв'язні. Майже місяць провів з Узеїром Абдуллаєвим. Навіть стояти з цією людиною на свободі поруч було б честю, а Всевишній зробив так, що ми ділилися хлібом. Узеїр тоді почав хворіти. У нього на руках були відкриті рани. Вночі через сепсис підвищувалася температура. Я на судах і зустрічах з адвокатом казав про це. Щоранку вимагав, щоб лікар робив йому перев'язки. Через це мене перевели. Але Узеїра таки забрали в лікарню.

Після цього посадили на першому поверсі в камеру №21, де тримали політв'язнів Рустема Абільтарова й Ернеста Аметова. Приміщення збудоване ще за царської Росії. Мрію після деокупації знищити це місце і збудувати там меморіал жертвам політичних репресій.

- Вірили в те, що вас звільнять?

- Не жив такими думками. Був об'єктивний. Розумів, що можу й не вийти. Коли в суді не підтримали клопотання прокурора про продовження тримання в СІЗО, а вирішили відпустити під підписку про невиїзд, до останнього не вірив. Перед тим слідчий Дмитро Касякін казав: "Якщо на волі ляпатимеш язиком, що тут із тобою відбувалося, повернешся знову. Або взагалі тебе втратимо".

Мали звільнити 16 липня, а випустили 14. Думав, підстава. І як вийду із СІЗО, одразу викрадуть. Навіть речей не взяв. Неподалік ізолятора двоє хлопців розвантажувати машину біля магазину. Я попросив у них телефон, щоб подзвонити батьку. Він прокричав: "Ми от уже поруч". Дивлюся, батько з братом біжать до мене. Я їх так обійняв, що аж підняв обох. Тоді нарешті повірив, що на свободі.

- Як вирішили переїхати до Києва?

- Не хотів залишати Крим. У лютому 2019 року, коли мене викреслили зі списку Росфінмоніторингу – переліку екстремістів-терористів, за правозахисною програмою поїхав на психологічну реабілітацію до столиці. Коли повернувся на півострів, продовжив волонтерити, ходив на протести, був на незаконних судах, обшуках і арештах. У поліцейських вимагав посвідчення і передавав цю інформацію в Київ, щоб правоохоронні органи України вирішували, що далі робити з цими людьми.

Доки Крим окупований, репресії не припиняться. Росіяни все це роблять, щоб виправдатися перед своїм народом. Мовляв, так вони нібито захищають кримчан від терористів. Цю інформацію доносять і європейцям. Коли на Заході чують про ісламський тероризм, їх важко переконати, що в нас його немає.

Навесні 2019-го, коли затримали 25 кримських татар, я був уже публічною людиною. Говорив, що маємо розповідати правду. Бо, якщо замовкнемо, європейці не дізнаються, що тут відбувається. Після цього мене викликали в прокуратуру Сімферопольського району. Міранець Вікторія Володимирівна сказала: "Нам не подобається ваша діяльність. Ви маєте унікальну можливість поїхати в Україну. Інакше невідомо, що станеться з вами у Криму".

Я думав тиждень. Коли вирішив їхати, батько підтримав. Матері не казав. Не хотів залишати півострів, мене змусили.

На цю тему: Рада ухвалила закон про корінні народи України, що вибісив Путіна

- Ви другий рік живете в Києві. Встигли полюбити це місто?

- Тут інші люди, інше життя, інший світ. Намагаюся в ньому себе знайти й інформаційно лишатись у Криму, допомагати там.

Знаю кримчан, які після переїзду займаються лише своїми справами. Не долучаються до акцій, гадки не мають, що відбувається на півострові. Коли починаєш розповідати, сприймають це з подивом. Іноді їм навіть нецікаво.

- Крим сниться?

- Так. Останній сон – я мчу верхи на красивому коні по Білогірську, де народився дід. Наступного дня хтось із друзів скинув відео з арабським скакуном.

- Не пропонували йти в політику?

- Це брудна справа. Але розумію: якщо не піду і не зроблю так, як я це бачу, це по-своєму зробить хтось інший. Потім картатиму себе. Хоча все пов'язане з моїм народом – це політика.

Кримські татари, як і українці, – зріла нація. Ми довели це 2014-го. Якби люди тоді не вийшли на Майдан, нас чекало би те, що відбулося в Білорусі. Ми зламали хребет мирної анексії, до якої вів Янукович. Бо зрозуміли: зараз або ніколи. Ми зіграли на випередження і змінили хід історії.

Матеріал створено у співпраці з проєктом "Цінності через історії"

Світлана Корженко, фото: Тарас Подолян, опубліковано у виданні КРАЇНА


На цю тему:

 

 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Последние новости

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  [email protected]