Суди по справах Майдану. Хто відповів за злочини в центрі Києва 18 лютого 2014 року

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Близько тисячі потерпілих, менше тридцяти підсудних і всього три вироки у справах про злочини, вчинені “Беркутом”, тітушками, керівниками силових відомств, слідчими, прокурорами та суддями 18 лютого 2014 року. Це - і розгін Мирної ходи вдень, і штурм Майдану, і незаконна АТО вночі. Це напади тітушок. Це незаконні затримання, підозри, судові рішення.

Частина судових процесів тягнеться ще з 2015 року, зазначає видання LB.UA.

Розгін Мирної Ходи 18 лютого 2014

Владислав Лукаш - екскомандир батальйону харківського “Беркуту”, бійці якого були серед силовиків, що били мирних протестувальників на перехресті вул. Інститутської і вул. Шовковичної та на Кріпосному провулку. 

Владислав Лукаш і його адвокат Наталя Вознюк

Владислав Лукаш і його адвокат Наталя Вознюк. Фото: Алиса Кияниця

На эту тему: Расстрелы на Майдане: с чего начались, кто за это ответил, а кто пошел на повышение

Його обвинувачують у перевищенні влади та службових повноважень, незаконному використанні зброї, а також у побитті та знущанні над активістами 18.02.2014 р. під час протистоянь у центрі міста, що призвело до тяжких наслідків. Зокрема до смерті трьох учасників мирного протесту: Володимир Кіщук загинув внаслідок вогнепального поранення в голову; для Сергія Шаповала летальними стали вогнепальне поранення грудей, живота, передпліччя та наскрізні рани в печінці; Ігорю Сердюку поцілили в голову, в ділянку носа. 107 потерпілих заявлено у цьому епізоді.

Марія Хардікова - фотокореспондентка з Чернігова, вона свідчила в суді по подіях розгону мирної ходи.

18 лютого 2014 року Марія фотографувала протестувальників на Шовковичній. Вони були обурені забороною проходу до Верховної Ради, де в той час депутати мали розглянути питання щодо обмеження прав Президента. Марія фотографувала з однієї з машин, якими правоохоронці перекрили дорогу. Поряд з нею стояв чоловік з іконою. Зі сторони силовиків в нього поцілила куля. Машини, які перекривали дорогу, почали горіти. Повсюду було чути звуки “швидких”, які забирали поранених. Силовики намагались погасити машини, все було в диму.

Близько обіду силовики почали наступати. Протестувальники намагалися втекти.

“Мені було важко. Але я бігла. Невдовзі відчула, що у спину мені нібито кинули щось важке. Я впала. Підбігли 4 правоохоронці. Спочатку мене били по спині, а потім стягнули каску і почали бити по голові - до крові і струсу мозку. Мені розбили техніку.

Поряд інший журналіст кричав “Що ми вам зробили? Ми - преса!”. “Беркутівці” відповідали: “Ну і що?” і продовжували бити. Потім підійшов хтось і сказав “Хватит уже с них”, і вони побігли далі”, - пригадує Хардікова.

Дівчина бачила, як правоохоронці по черзі підбігали до вже лежачих майданівців, наносили декілька ударів і бігли далі.

Потерпіла Марія Хардікова приблизно за пів години до побиття 18 лютого 2014 року

Потерпіла Марія Хардікова приблизно за пів години до побиття 18 лютого 2014 року. Фото: Igor Volosyankin

Суди у цій справі відбуваються фактично щотижня. Проте так було не завжди. Досудове слідство у справі закінчене ще в 2016 році, але після того понад два роки тривали передачі справи між судами, повернення обвинувального акту прокуратурі, розгляд клопотань сторони захисту про відводи суддів та відкладання судових розглядів. Зараз справу слухає Дарницький районний суд Києва, суддя Тетяна Щасна. До вироку тут ще далеко: допитано менше третини потерпілих, попереду ще допит свідків та дослідження доказів. 

Сам Лукаш перебуває на волі. Прокуратура не подавала до суду клопотань щодо обрання йому запобіжного заходу.

Поранені і вбиті на Інститутській 18 лютого 2014 року

Віктор Шаповалов - екскомандир роти харківського “Беркуту”. Підлеглий Лукаша. 18 лютого 2014 року Шаповалов і його рота були серед силовиків, що зачищали Кріпосний провулок та вул. Інститутську.

“Вони бігли, наче стадо носорогів. Мені дуже чітко запам’яталась їхня організованість, - охарактеризовує потерпілий Василь Тарангул “беркутівців”, які наступали зі сторони вул. Інститутської на мирних протестувальників, - Вони нікого не затримували. Відразу заламували та забивали. Я бачив і навіть на собі відчув”.

На цю тему: «Справа Майдана»: «Мене били по черзі 20 людей, потім перестав рахувати»

“Беркутівці” накинулись на Василя і почали бити його дубинками та ногами по голові, обличчу, ребрах і спині. Під час побиття Василь втратив свідомість. Він не пам’ятає ні скільки правоохоронців його били, ні скільки часу це тривало, ні як його евакуювали та транспортували в лікарню. Пригадує, що прийшов до тями вже в палаті Інституту неврології. 

Віктор Шаповалов

Віктор Шаповалов. Фото: Катерина Серко

Лікарі зафіксували у Василя відкриту черепно-мозкову травму, забій головного мозку, зламаний ніс, тріщини в ребрах, численні гематоми на руках, ногах, спині.

Загалом у справі по обвинуваченню Шаповалова фігурує 108 потерпілих.

Подільський районний суд Києва отримав цю справу ще в кінці 2015 року. В жовтні 2016 Шаповалов визнав свою вину та дав свідчення проти командира батальйону харківського “Беркуту” - Владислава Лукаша. Відповідно до наданих свідчень, саме Лукаш видавав бійцям набої зі свинцевою картеччю замість гумової. Зазначив, хто з бійців мав спецзасоби Форт 500, з яких і відстрілювали патрони летальної дії зі свинцевою картеччю.

"Хочу зазначити, що помпові рушниці видавались особовому складу: Бондаренко Сергій, Рак, Міщенко, Войтенко, Білов. Це особовий склад, що був з помповими рушницями. Ще Бацкіх, Білецький, Кобець, Мацюра, Павленко, Робко, Шевченко. Особовим складом з "фортами" керував Лукаш. "Форти вперед!" – це він", – дав показання в суді Віктор Шаповалов.

1 грудня 2020 року Харківський окружний адміністративний суд поновив Віктора Шаповалова на службі у внутрішніх органах, а також зобов’язав Головне управління МВС у Харківській області виплатити йому грошову компенсацію за період вимушеного прогулу в розмірі 11 297 грн. Шаповалова поновили на службі 4 грудня, та вже 7 грудня 2020 року звільнили.

18 лютого. Кривавий розгін Мирної Ходи

Андрій Єфімін - підлеглий Віктора Шаповалова, харківський спецпризначенець. Він перший з “беркутівців”, хто отримав вирок в 2016-му році. Засуджений за перевищення службових повноважень, а саме за рокове побиття Сергія Дідича, сотника Івано-Франківської сотні “Свободи” - неправомірне застосування спецзасобу (кийка). Суд встановив, що “беркутівець” Єфімін завдав нищівного удару по голові кийком Дідичу, який тікав від автомобіля. 

Дідича за кілька секунд перед тим кинули двоє інших харківських “беркутівців”, які тримали його і били біля машини з озвучкою. Кинули прямо під колеса автомобіля ГАЗ, який майже некеровано наближався по зустрічній смузі. Від удару Єфіміна, Сергій Дідич втратив здатність орієнтуватись у просторі і не зміг уникнути наїзду автомобіля. До того ж ще один “беркутівець”, як видно на відео, завадив Сергію Дідичу зійти з траєкторії руху автомобіля. Наїзд був смертельним.

За кермом вантажівки ГАЗ-3309 був інший протестувальник - Леонід Бібік. Від Маріїнського парку Бібік вирішив прорвати стрій внутрішніх військ та “Беркуту” за допомогою кинутого із відчиненими дверима автомобіля “ГАЗ”. Після розвороту, під пострілами “беркутівців”, повертаючись по зустрічній смузі Кріпосного провулку, Бібік переїхав беркутівцю Єфіміну ногу та збив активіста Сергія Дідича. Леонід Бібік обвинувачується в тому, що, перебуваючи за кермом вантажівки, скоїв наїзд на Дідича.

Справу Бібіка з 2015 року розглядав Печерський районний суд Києва. В 2016 році він ухвалив звільнити Бібіка від відповідальності за законом про так звану «амністію». Пізніше Апеляційний суд скасував цю ухвалу та повернув справу в Печерський суд для продовження розгляду. Бібік переховується від суду.

Єфімін в суді теж розповів, що саме командир батальйону Владислав Лукаш віддавав йому накази на застосування спецзасобів під час зачистки Інститутської.

Андрій Єфімін

Андрій Єфімін. Фото: Громадське

В 2016 році Подільський суд засудив Андрія Єфіміна до 5 років позбавлення волі з випробувальним терміном 3 роки. Також на 3 роки Єфіміну заборонено було займати посади в силових структурах. Зараз Андрій Єфімін на волі.

Цим же вироком суддя Олена Павленко задовольнила цивільний позов дружини Сергія Дідича Галини Іванівни і стягнула з МВС компенсацію моральної шкоди в розмірі 200 000 грн. Більшу частину цих грошей Галина Дідич передала на потреби фронту - Фонду “Повернись живим”.

Інший “беркутівець” Віталій Гончаренко, який, за версією слідства, також бив і тримав Сергія Дідича до наїзду автомобіля, в 2017 році втік в Росію, коли апеляційний суд відпустив його з-під варти, змінивши запобіжний захід.

Пізніше, знаходячись в Росії, Віталій Гончаренко та ще троє екс-”беркутівців” - Олександр Костюк, Владислав Мастега, Артем Войлоков - записали відеозвернення, в якому сказали, що під час подій на Майдані виконували свій конституційний обов’язок.

“Заочне провадження по Гончаренко заблоковано. Як і по всім іншим правоохоронцям в бігах, через недосконале законодавство,” - повідомляє Євгенія Закревська, адвокат родини Дідичів.

Віталій Гончаренко обвинувачується також у завершеному замаху на вбивство 3 осіб 18 лютого 2018 року в Кріпосному провулку, а також в нападі на журналістів в 2015 році на блокпості в смт Пісочин.

Слідство встановило, що 18 лютого 2014 року в силовому розгоні на Інститутській та Кріпосному провулку брав участь не лише харківський, а й львівський підрозділи “Беркуту”. Львівський “Беркут” від Кріпосного провулку почав витісняти учасників Мирної Ходи в бік м. Арсенальна.

Ростислав Пацеляк - екскомандир львівського батальйону “Беркуту”. Його, як і інших “беркутівців”, обвинувачують в перевищенні влади та службових повноважень, що призвело до тяжких наслідків. За декілька днів після вбивств на Майдані, Пацеляк разом із іншими бійцями “Беркуту” зі сцени львівського Євромайдану на колінах просили вибачення за участь в розгоні Майдану в Києві. Водночас слідство переконане, що від дій командира львівського “Беркуту” постраждало близько сотні осіб, серед яких народні депутати та журналісти.

Ростислав Пацеляк

Ростислав Пацеляк. Фото: Катерина Серко

Справу Пацеляка розглядає Святошинський районний суд Києва з 2016 року. З-під варти він звільнений ще в період досудового слідства, тож зараз обвинувачений знаходиться під особистим зобов’язанням.

Керівництво: Департамент громадської безпеки МВС

В період Майдану Департамент громадської безпеки МВС був “кураторським” для “Беркуту” та інших спецрозділів міліції.

Генерал Нацгвардії Володимир Гриняк 18 лютого 2014 року був в числі тих, хто, за версією слідства, координував сили правоохоронців. Він займав посаду голови департаменту громадської безпеки МВС. 

Володимир Гриняк (ліворуч), заступник начальника київської міліції Петро Федчук (у центрі) та генерал Внутрішніх військ Микола Миколенко (праворуч)

Володимир Гриняк (ліворуч), заступник начальника київської міліції Петро Федчук (у центрі) та генерал Внутрішніх військ Микола Миколенко (праворуч). Фото: Слідство.Інфо

Згідно обвинувального акту, Гриняк передавав накази від Віталія Захарченка та Віктора Ратушняка відповідним підрозділам та їх командирам, а також керівникам нижчого рівня, зокрема Петру Федчуку. Слідство також вважає генерала причетним до виплат позаслужбових грошових заохочень силовикам, які брали участь у протистояннях із мітингувальниками, мова йде про 30 млн грн. У справі по обвинуваченню Володимира Гриняка заявлено майже чотири сотні потерпілих.

Інфографіка: гроші, що видавались беркутівцям для “стимулювання” виконувати протизаконні накази

Інфографіка: гроші, що видавались беркутівцям для “стимулювання” виконувати протизаконні накази. Фото: facebook/Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel

Справу розглядає Шевченківський районний суд Києва з червня 2018 року. І хоч повідомлення про підозру Гриняк отримав ще в 2016 році, проте суд не відсторонив держслужбовця від займаної посади та передав на поруки депутатам Андрію Левусу та Михайлу Бондару.

Цікаво, що і після Майдану Володимира Гриняка не звільнили, а навпаки - він отримав підвищення та керівну посаду в Нацгвардії. І фактично досі під його командуванням знаходяться силовики, що несуть службу під час охорони правопорядку на мітингах чи акціях.

“По трьох інших колегах Гриняка по Департаменту Громадської безпеки - Ігорю Бабічу, Анатолію Серединському і Сергію Поготову - обвинувальні акти досі не передані до суду. Окрім іншого, їм інкриміновано залучення недозволених в Україну російських спецзасобів. Причина, по якій ці провадження зависли в ОГПУ, потерпілим невідомі,” - зазначає Євгенія Закревська.

Фото: facebook/Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel

Півтора роки не може розпочатись підготовче засідання у справі колишнього заступника начальника відділу забезпечення масових заходів київського главку міліції - Юрія Спаських. Він окрім подій 18-го лютого (розгін Мирної Ходи), обвинувачується у двох епізодах: штурм Майдану в ніч з 10 на 11 грудня; протистояння на Грушевського 22 січня 2014 року.

Юрій Спаських

Юрій Спаських. Фото: twitter.com/pavelsheremet

Оголошення про підозру датується ще 2016 роком, проте вручили його Спаських лише в 2018 - він перебував в російській в’язниці. В квітні 2014 року Юрія Спаських затримало ФСБ за підозрою в організації викрадення Андрія Портнова, який, будучи заступником голови Адміністрації Президента за правління Януковича, втік до Росії після перемоги Майдану. Спаських вийшов в 2017 році та повернувся в Україну, де його затримали українські спецслужби. Зараз Спаських знаходиться під особистим зобов’язанням.

Смерті, за які ніхто не покараний

Під час наступу на Інститутській "беркутівці" до смерті забили двох чоловіків: Анатолія Наконечного та Івана Нечипоренка. 

Анатолій Нечипоренко одразу після побиття (15:51), вул. Інститутська, 16

Анатолій Нечипоренко одразу після побиття (15:51), вул. Інститутська, 16. Фото: стоп-кадр із відео Нового каналу

Іван Наконечний (справа, біля дерева) одразу після побиття (15:52), вул. Інститутська, 16

Іван Наконечний (справа, біля дерева) одразу після побиття (15:52), вул. Інститутська, 16. Фото: стоп-кадр із відео Reuters

За вбивство цих протестувальників не обвинувачується жоден з правоохоронців, а родичі чоловіків не є потерпілими у справах Майдану. Jus Talionis Reconstruction Lab реконструює події по відео:

о 15:46 правоохоронці пішли у наступ вул. Інститутською, закидаючи мітингувальників світло-шумовими гранатами. Тисячі людей почали втікати від переслідувачів у напрямку Майдану Незалежності. Проте тим, хто був у кінці чи відставав (а це переважно люди похилого віку), від правоохоронців діставалися удари кийками, а лежачих добивали ногами. Це стало причиною великої кількості черепно-мозкових травм (як закритих, так і відкритих), у тому числі у жінок, підлітків і літніх людей.

Зокрема травми, отримані на вул. Інститутській, під будинком №16 (ближнє крило до будинку №14), о 15:47-15:49, спричинили кому та подальшу смерть Наконечного І.М. (1931 р.н.) і Нечипоренка А.І. (1941 р.н.).

Тиснява на верхній барикаді метро Хрещатик

Силовики відтісняли протестувальників до Майдану Незалежності. Біля барикад створювалась тиснява. Люди опинялись в пастці, адже не мали куди рухатись. Внаслідок цього, двоє загинули та десятки осіб поранено.

“По епізоду тисняви на верхній барикади біля м.Хрещатик жодну особу не повідомлено про підозру. Зараз, після року бездії,слідство знову шукає потерпілих і свідків, - прокоментувала Євгенія Закревська, - Зокрема волонтери шукають постраждалих з цієї відомої світлини з затиснутими в проході барикади людьми. Якщо ви себе там знайшли - відгукніться, будь ласка.”

Фото: facebook/Майдан 18-20 лютого.

Як усе було.

Посекундне відтворення подій на відео Jus Talionis Reconstruction Lab.

Втікаючи від побиття, величезна кількість людей добігла до перехрестя з вул. Ольгинською – до “верхньої” (з 20-го лютого - “сніжної”) барикади о 15:49-15:50, прохід у ній мав лише кілька метрів. Незначна група збігла вул. Ольгинською чи забігла у ще незачинене метро. Проте переважна більшість опинилась втиснутою у барикаду і зі звіряче налаштованими правоохоронцями позаду. Люди, рятуючись, намагались протиснутись у прохід чи стрибати у котлован справа від них. Тиснява у проході стала настільки щільною, що призвела до загибелі Дворянець А.Г. (1952 р.н.) та Хурції З. (1960 р.н., громадянин Грузії). Відтак менш ніж за 10 хв. кількість смертельно поранених мітингувальників зросла ще на п’ять (Наконечний, Нечипоренко, Дворянець, Хурція, Зайко). Яків Зайко - журналіст та депутат І скликання ВРУ України, помер від інфаркту, який був спричинений атакою беркуту та тиснявою на барикаді по вул.Інститутській.

Загалом станом на 16-у годину 18 лютого 2014 р. уже були вбиті чи отримали смертельні поранення 11 осіб (на додачу до 4-х мітингувальників у січні). Жоден правоохоронець ще не був вбитий.

Зураб Хурція (зліва знизу) в проході барикади та Антоніна Дворянець (зверху справа) на барикаді одразу після тисняви

Зураб Хурція (зліва знизу) в проході барикади та Антоніна Дворянець (зверху справа) на барикаді одразу після тисняви. Фото: Олександр Козаченко

Антитерористична операція. Штурм Майдану

Ще один високопосадовець часів Януковича - Олександр Щеголєв - обвинувачується в організації та здійсненні силового штурму протестувальників на Майдані. А саме в проведенні антитерористичної операції, у тому числі її силової фази у будинку Профспілок.

Сумний Щеголєв та його гелева ручка

Сумний Щеголєв та його гелева ручка. Фото: Катерина Серко

Олександр Щеголєв - колишній начальник СБУ у Києві та Київській області. 18 лютого 2014 року Олександр Щеголєв зі своїм заступником Олександром Куксою ввечері разом прийшли в Головне управління київської міліції на Володимирську, 15. Там в команді з Сергієм Потієвським (голова департаменту “Т” СБУ), Володимиром Тоцьким (заступник голови СБУ), Олегом Присяжним (голова центру спецоперацій “А” СБУ), Віталієм Мазаном (ексначальник столичної міліції), Андрієм Меркуловим (начальник Антитерористичного центру СБУ) та іншими представниками силових структур (МВС, МНС) обговорювали так звану Антитерористичну операцію щодо силового розгону Майдану. Фактично це був штаб АТО. Координаційний центр. Звідти спостерігали за подіями на Майдані і координували дії силовиків. Зокрема, план спецоперації “Бумеранг”.

До слова, Президент Зеленський 16 січня 2021 року призначив Олександра Куксу начальником Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України.

Під час першого етапу операції центр Києва, де зосередився протест, брали у кільце. Для цього мали задіяти 10 тис. бійців Внутрішніх військ та 12 тис. міліціонерів (2 тис. з яких – “Беркут”). В районі Бессарабської та Європейської площ силовики планували організувати “фільтраційні кордони”, на яких нібито мали вихоплювати “екстремістів”. Разом із основним штурмом, який відбувався з боку Європейської площі та вул. Інститутської, міліціонери повинні були провести “обманні маневри” й атакувати барикади з боку, наприклад, вулиць Лютеранської та Прорізної. Паралельно силовики мали перекрити периметр - всі вулиці, якими можна під’їхати до Майдану, блокувати двори й під’їзди прилеглих будинків, аби там не змогли сховатися учасники протестів.

Також у плані були вимкнення електроенергії в центрі Києва, зупинка метро, блокування мобільного зв’язку та сигналу низки телеканалів, які включалися у прямі ефіри з Майдану.

За версією слідства, Олександр Щеголєв 18 лютого 2014 року організував роботу штабу з управління цією Антитерористичною операцією, приймав участь в координації дії силовиків , які в цей час витісняли мітингувальників з Майдану Незалежності, прилеглих вулиць та будинку Профспілок. Також, вважають слідчі, саме Щеголєв запустив проведення силової фази незаконної АТО на Майдані - введення в дію плану “Бумеранг”.

Окрім того, Олександр Щеголєв надіслав лист про заборону роботи метрополітену, нібито через загрозу терористичного акту. 18 лютого 2014 року вперше в історії України зупинилась робота усіх гілок київського метро.

Більше 5 років справу щодо Олександра Щеголєва розглядає Шевченківський районний суд Києва. Ексглава СБУ Києва обвинувачується у смерті 10 осіб та пораненнях різного ступеня тяжкості 124 осіб. Також слідство вбачає його вину в пожежі в будинку Профспілок, внаслідок якої загинули 2 особи: Володимир Топій та Олександр Клітинський.

18 лютого 2014 року Сергій - студент Житомирського військового інституту - приїхав зі своїм одногрупником Олександром на Майдан. Близько 23:00 вони приїхали на Майдан. В Будинку Профспілок взяли білі каски.

“Зі сторони Європейської площі, за барикадою, горів БТР. Біля “Сбербанку Росії” стояли правоохоронці, здається, солдати внутрішніх військ, - згадує Сергій на суді у справі Олександра Щеголєва 11 лютого 2021 року. - На Інститутській стояли силовики в чорній формі. Зверху, по периметру ТЦ “Глобус” теж стояли правоохоронці. Ще бачив два водомети. З них поливали мітингувальників водою. Вибухали гранати. Я бачив як силовики в чорній формі зі сторони Інститутської та “Глобусу” кидали в нас [мітингувальників] гранатами" .

"Я не знаю, що це були за гранати. Але бачив, як одна з них розірвалась біля хлопчини 14 років. Він з дерев’яним щитом стояв. Від вибуху гранати його відкинуло, хлопець пролетів назад і впав.” - ділиться Сергій своїми спогадами в судовому засіданні.

Сергій пригадує, що пізніше пішов до пам’ятника засновникам Києва. Тоді в одного з тих чоловіків, що стояли поряд, влучила куля. Товариші підняли його та понесли в Будинок профспілок на 1 поверх. Там лежали й інші вбиті силовиками майданівці.

Після цієї події Сергій зняв з голови свою каску. “В той момент я відчув загрозу для свого життя. І зняв каску. Бо біла каска - це як мішень,” - продовжує потерпілий.

“На будинку Профспілок я бачив чорні силуети. Що вони там робили і скільки їх було - не знаю. Пізніше Профспілки почали горіти. Було 2 точки підпалу - на останньому поверсі, звідти вогонь рухався вниз, а ще окремо загорівся 1 поверх.” - розповідає Сергій про пожежу в будинку Профспілок.

Останній смертний бій. Фото: Макс Левин

Своє поранення Сергій Криворучек отримав близько 4 ранку 19 лютого 2014 року. Він стояв обличчям в напрямку “Сбербанку”, ближче до вулиці Хрещатик (праворуч - пам'ятник засновникам Києва, ліворуч - сцена). Тоді у нього перед ногами вибухнула світлошумова граната, осколки пошкодили м'яз на нозі.

Напади тітушок на протестувальників. Вбивство В’ячеслава Веремія

Тітушок також задіяли для реалізації плану “Бумеранг”. Вони, вочевидь у зв’язку із нехваткою особового складу ВВшників, блокували район проведення АТО - Майдан Незалежності. Зокрема - з боку Подолу і Львівської площі - контролюючи перехрестя Великої Житомирської і Володимирської. 

dzSTfmcmOivSIdvOovZs0mJrGTFHfngy_rDYFB-NiH_SGwlAorWcJ-ksmPaZNlvYTZbY7bRDDHoNF_SUGd65IjkvWPp0YXEnNeRctadD60nVmu_jJ6eKb3Ol46IYmpI79yjsU7l2

(витяг з плану “Бумеранг”, оприлюдненого Г. Москалем)

Для допомоги силовикам у протидії Майдану Армен Саркісян, який діяв в інтересах тогочасного міністра МВС Віталія Захарченка,доручив Юрію Крисіну знайти людей для нібито охорони громадського порядку - групи тітушок. 

Ввечері 18 лютого 2014 року Крисін разом зі своїми “тітушками” зібрались на Софіївській площі, на розі Володимирської. Вони там мали контролювати один з найважливіших підходів до Майдану: не пускати новоприбулих протестувальників у сторону Майдану та не випускати тих, хто намагається втекти звідти. На самому Майдані в цей час відбувався штурм з боку Європейської площі і вулиці Інститутської силовиками.

Як видно із синхронізованого Jus Talionis відео подій, о 21:20, під час чергової хвилі наступу на Майдані Незалежності, правоохоронці підійшли впритул до барикади, яка перекривала вул. Хрещатик в районі будинку Профспілок, яка до того втримала атаку двох БТРів. З цього моменту контроль перехрестя вулиць Великої Житомирської та Володимирської став критичним для даної “спецоперації”.

О 22:15 до цього перехрестя з боку Софіївської площі підійшла група “тітушок” – понад 200 осіб. За 5 хвилин вони повністю зосередились біля будівлі МНС. Тітушки діяли організовано були озброєні різнотипною зброєю (пістолети, рушниці, автомати, світлошумові гранати), яку принесла із собою. 

О 22:45 з боку вулиці В. Житомирської, під’їхав мікроавтобус Mercedes звідки тітушкам додатково щось видали, вочевидь зброю.

Андрій Наталенко - потерпілий у цьому епізоді - ввечері 18 лютого йшов в сторону Майдану. Того вечора на Софіївській площі він бачив приблизно 10 чоловік, ще велика кількість в касках та зі щитами стояли біля готелю “Інтерконтиненталь”. Близько опівночі Андрій Наталенко дійшов до групи з 10 осіб та зупинився біля пожежної частини, що на Володимирській,15.

“Я побачив, як по дорозі зі сторони пам'ятника Богдану Хмельницькому рухалося три авто. Вони зупинилися, я почув хлопок. Я подумав, що кинули гранату. Всі накинулися на світлий автомобіль, з якого вибігла людина. На нього накинулись з битами двоє людей і почали бити. Він кричав, що журналіст.” - розповідав під час допиту в суді 13 січня 2021 року Андрій Наталенко.

Журналіст, на якого накинулись тітушки, - В’ячеслав Веремій. З авто він фіксував на відео події, що відбуваються. Майже опівночі, коли авто доїхало до перехрестя Володимирської та Великої Житомирської, під нього кинули світлошумову гранату. Авто зупинилось, тітушки з кийками кинулись його бити. 

Павло Бялай - права рука Юрія Крисіна, він стріляв в Веремія ще в машині з травматичної зброї. Бялай обвинувачується у нападах на протестувальників, зокрема і у співучасті у завершеному замаху на вбивство журналіста В’ячеслава Веремія.

Потім Бялай з “колегами” витягнув Веремія з авто і тітушки почали його бити. В сторону Веремія біг Наталенко. В цей момент куля наскрізно пройшла зі спини та вийшла між ребрами, залишивши там осколок. Наталенко втратив свідомість. Веремій спробував втекти, але пролунав постріл і чоловік впав, поранений. Тітушки кинулись його добивати бітами. Юрій Крисін був серед них. 

Журналіст В’ячеслав Веремій помер під час надання йому допомоги лікарями швидкої. 

Вбивство Віталія Васільцова, яке вчинили очевидно також тітушки за годину до того, досі не розкрито. Хоч є відео цього вбивства з різних ракурсів. Віталія Васільцова одразу після влучання у нього відтягнули мітингувальники у бік Михайлівської площі, на якій знаходилась карета швидкої медичної допомоги. Він помер у лікарні від втрати крові, не приходячи до тями.

Це дуже добре видно на реконструкції Jus Talionis Reconstruction Lab, які синхронізували всі наявні відео по цьому епізоду. Момент вбивства - 22:57:22

Сергій Чемес - ще один з команди тітушок Крисіна. Він у вересні 2018 року отримав вирок за смертельний напад на журналіста В'ячеслава Веремія, а також інші злочини під час Майдану. Чемес пішов на угоду зі слідством та дав викривальні свідчення щодо "тітушок" у кількох епізодах - щодо викрадень, нападів та вбивств. За угодою Чемес отримав більше 3 років реального строку та вже вийшов на свободу (більшість цього терміну на момент вироку він уже відбув за гратами під час слідства та суду).

Чемес Сергій

Чемес Сергій. Фото: Катерина Серко

Також вирок у справі про смертельний напад на В’ячеслава Веремія отримав Юрій Крисін. Спочатку у грудні 2017 року Юрія Крисіна суддя Шевченківського суду Олег Линник засудив його до 4 років позбавлення волі умовно. Такий вирок обурив потерпілих, громадськість. Прокуратура і потерпілі оскаржили це рішення в апеляцію. 

У червні 2018 Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції та постановив новий — 5 років реального позбавлення волі. Адвокати Крисіна подали касаційну скаргу. Касаційний суд відмовив у задоволенні скарги. Тож Крисін відбуває свій термін. Наразі Крисіна також обвинувачують у інших епізодах протидії Майдану - того ж 18-го лютого - напади в районі вул. Прорізної та в організації викрадення потерпілого Іваненка 21-го січня 2014 р.

Юрій Крисін

Юрій Крисін. Фото: Сергей Нужненко

Олег Гебан, Сергей Костенко та Генадій Погребний - тітушки з іншої команди, які діяли скоординовано з іншими бандитами і очевидно - силовиками. Їм інкримінують перешкоджання мирним зібранням та замах на умисне вбивство мітингувальників у ніч 18 лютого 2014 року на перехресті вулиць Володимирської та Великої Житомирської. Тітушка Олег Шадров обвинувачується, окрім цього, ще й в побитті журналістів. Справу Гебана, Костенка та Погребного з 2015 року слухає Шевченківський районний суд. Зараз там відбувається допит потерпілих.

Щодо тітушки Олега Шадрова, то обвинувальний акт по його справі передано Шевченківському суду в 2017 році. У ніч 18 лютого на перехресті вулиць Володимирської та Великої Житомирської команда цих тітушок завдала травм щонайменше дев’ятьом потерпілим.

Обвинувачений Олег Шадров

Обвинувачений Олег Шадров. Фото: Катерина Серко

Тітушки відійшли з перехрестя Великої Житомирської і Володимирської о 3:17 19-го лютого. Одночасно закінчилась чергова фаза штурму силовиками на Майдану.

Переслідування учасників протесту

Окрім правоохоронців, до відповідальності намагаються притягнути слідчих та прокурорів, які незаконно переслідували учасників протесту. Зокрема, в об’єднаному кримінальному провадженні щодо колишнього прокурора Анатолія Нагорного, а також колишніх слідчих Віталія Яценка, Олександра Циби, Артема Осовика, Сергія Сідіча, Євгена Гудза, Романа Коцаб’юка, колишнього старшого слідчого Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві Романа Вечірки зачитується обвинувальний акт. Правоохоронці обвинувачуються у незаконному затриманні, приводі, арешті та триманні під вартою учасників Майдану.

В травні 2020 Андрій Портнов заявив, що саме його юридична команда захищає інтереси міліціонера Артема Єльцова. Правоохоронець обвинувачується в перешкоджанні проведенню мирних зібраньта незаконному затриманні учасників протесту.

За прийняття завідомо неправомірних рішень про тримання під вартою учасників протесту саме по подіях 18 лютого 2014 року слухаються дві справи: проти колишнього заступника голови Дніпровського суду Олександра Дзюби та судді цього ж суду Владислави Макарук (Гудим). За інформацією слідства, вони винесли неправомірні вироки щодо семи протестувальників.

По подіях 18-19 лютого 2014 року триває досудове слідство ще по 10 справам, оголошено про підозри 26 особам. 17 лютого 2021 року Верховна Рада України проголосувала за прийняття законопроекту про заочне засудження в першому читанні. Це перший крок, що дозволить розморозити ще частину справ. Адже зараз через недосконалість українського законодавства виникає проблема з заочним засудженням втікачів, які причетні до злочинів проти Майдану.

Фото: EPA/UPG

На цю тему: «Поки слухаються справи Майдану, деякі потерпілі вже встигли померти»

В січні 2021 року Європейський суд з прав людини визнав, що 18 лютого 2014 року, під час затримання біля Жовтневого палацу Україна порушила права заявників, гарантовані Конвенцією, а саме ст. 11 (Свобода зібрань та об'єднання) та п.1 ст. 5 (Право на свободу та особисту недоторканність).

17 лютого 2021 року Верховна Рада України прийняла проєкт постанови про надання юридичної оцінки подіям Майдану. Згідно нею, Революція Гідності — один з ключових моментів українського державотворення та виразник національної ідеї свободи.

Юлія Сливінська,  опубліковано у виданні  LB.UA


На цю тему:

 

 

 

 

 

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  [email protected]