Як держава «карає» за прибутковість культурні інституції: історія Довженко-Центр

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

“Як сказав наш президент: «Мені ніколи займатися стратегічною роботою». Зараз доводиться повсякчас відбиватися від абсурдних, сюрреалістичних закидів, претензій, намагань нас зупинити.” Чому найбільший державний кіноархів України опинився на межі банкрутства - розповідає його директор.

Генеральний директор Національного центру Олександра Довженка Іван Козленко, Київ, 27 квітня 2017 року

Генеральний директор Національного центру Олександра Довженка Іван Козленко, Київ, 27 квітня 2017 року. Фото: Ратинський В'ячеслав/УНІАН

Національний центр Олександра Довженка — найбільший державний кіноархів України, у фонді якого понад 6 тисяч фільмів і тисячі архівних документів, зазначає Громадське. Наприкінці травня він оголосив про стан неплатоспроможності — того ж дня у його бухгалтерію прийшли з обшуками СБУ та поліція. З 2014-го року Центр очолює культуролог і кінознавець Іван Козленко. Ми поговорили з ним про причини фінансової скрути в інституції та про структурні реформи у культурі.

На цю тему: 2017-й - рік ренесансу української культури

Недофінансування та Держкіно

- Ви подали заяву про розірвання контракту від 4 червня. Чому?

- Причина — відсутність фінансування Довженко-Центру і взагалі фінансування кіногалузі, адже ми включені до однієї зі статей бюджету, за якою Держкіно фінансує всю кіногалузь. І наслідки цього, на жаль, невтішні — загроза банкрутства Центру, який уже оголосив себе неплатоспроможним.

- Ця ситуація триває вже 5 місяців — за цей час Довженко-Центр не отримує жодних коштів?

- Так. У нас є інші джерела доходу. Держфінансування у 2019-му році становило лише 25% — 75% ми заробляємо самі — на оренді приміщень і проведенні заходів. Але обидва ці джерела через карантин стали недоступними.

- З чим пов’язана затримка коштів і з якого боку?

- З боку Держкіно. Почати варто ще з призначення його нинішньої голови Марини Кудерчук та способу, у який це призначення відбулося. Аби ця людина посіла своє місце, довелося провести два конкурси. Я вважаю, що це була помилка нової влади, яка призвела не лише до відсутності фінансування, а навіть гіршого наслідку — втрати довіри. Зараз ми вперше за час відносної автономії Держагентства з питань кіно маємо некомпетентного керівника, який не здатен виконувати свої функції.

На цю тему: Кабмін призначив голову Держкіно "кухарку", попередній конкурс сфальсифіковано

- Минули три місяці перебування Кудерчук на цій посаді — тобто, її випробувальний термін. Його можуть не подовжити?

- На час випробувального терміну встановлюють певні показники успішності, яким посадовець має відповідати протягом цього часу. На жаль, нам не відомо, які саме перед нею були поставлені завдання та критерії. 

- Які були її дії під час перегляду держбюджету?

- Жодних. У цьому і проблема. А справжнім рушієм і захисником галузі у цей час виступив комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики на чолі з Олександром Ткаченком і підкомітет у сфері кінематографії та реклами на чолі з Павлом Сушком. Не Мінкульт, не Держкіно, а саме комітет. Його активність, а також позиції стейкхолдерів, які працюють у цій галузі, призвели до того, що бюджет на кіно становить 440 млн, а не 0 грн 0 копійок, як передбачалося у першому проєкті змін до державного бюджету.

- Попри все це Держкіно подає до Мінфіну менший обсяг коштів, ніж був погоджений з усіма. Як так сталося?

- Рада з підтримки кінематографії заклала можливість виділити нам саме ті гроші, яких ми потребуємо. Саме на базі цього протокольного рішення мав бути створений наказ — паспорт бюджетної програми, який надсилають у Мінкульт і Мінфін. І коли Держкіно подало паспорт з меншим кошторисом, Мінкульт змінив суму на погоджену Радою, але Мінфін отримав напряму від Держкіно паспорт із заниженими цифрами. Отже, у Міністерства фінансів були всі підстави не підписувати паспорт, бо там не розуміли, на який документ спиратися.

- Якщо Мінфін виділить гроші, але за проєктом паспорту, який зараз подає Держкіно, цих коштів вистачить, аби зберегти Довженко-Центр?

- Ні. Цифра, про яку ми говоримо, — 8,6 млн грн. Вона розподіляється на дванадцять місяців, це значна частина зарплатного фонду. Ми вже покрили з інших джерел два місяці виплати зарплатні, але все одно у нас два з половиною місяці невиплата. Тобто, щойно гроші від держави прийдуть нам на рахунки, вони вже на 60–70% будуть витрачені.

- Яка зараз заборгованість за зарплатами?

- Понад 2,5 млн.

Гендиректор Національного центру Олександра Довженка Іван Козленко презентує результати роботи, Київ, 27 квітня 2017 року

Гендиректор Національного центру Олександра Довженка Іван Козленко презентує результати роботи, Київ, 27 квітня 2017 року. Фото: Ратинський В'ячеслав/УНІАН

Форми організації та закон про культуру

- Ви писали, що Центр таким чином наче «карають» за прибутковість. У чому проблема?

- У державі досі працює принцип дотаційності культури. Вона нездатна сама для себе заробити, а значить їй треба побільше додати коштів. Це хибний принцип, адже у тих інституцій, які вміють заробити, їхній прибуток забирають, а на наступний рік навіть зменшують фінансування. Ті ж установи, які навпаки мають збитки, на наступний рік отримують їхню суму собі в бюджет. Це абсурдна й сюрреалістична ситуація, яка примушує багато культурних інституцій використовувати нечесні механізми бухгалтерського обліку, аби не показувати свої реальні прибутки.

У нас жахливий закон про культуру — гіршого важко собі уявити. Написаний він наприкінці 1990-х національно стурбованою інтелігенцією, яка взяла реванш проти комуністичної партії. У центрі їхньої уваги була духовність і відродження національних традицій — як наслідок маємо зараз процвітання шароварництва на державному рівні. Потім здійснювалося декілька спроб внести туди зміни: от пан Кириленко, який був міністром культури та гуманітарним віцепрем’єром, вніс поняття «культурний продукт» — з’явився наче економічний вимір у закону. Зараз, задля створення Українського культурного фонду, до закону додали ще різних понять: «ґрант», «стейкхолдер», «агенти». Коли ви читаєте цей палімпсест, що писали упродовж майже 30 років, то бачите на зрізі декілька інтелектуальних епох — термінологію дев’яностих, нульових, десятих. Це не закон — це пам’ятка прагненням різних людей, які були при владі. Там немає ні захисту спадщини, ні креативних індустрій, ні розвитку індивідуальності. У центрі закону захист держави — не зрозуміло якої, бо у кожного автора були свої про неї уявлення.

- У вас з Олесею Островською-Лютою, директоркою Мистецького Арсеналу, є ініціатива щодо пілотного проєкту спеціального типу культурної установи. На якому вона етапі?

- Ми говорили з Володимиром Бородянським, коли він очолював Мінкульт, він розумів цю специфіку. Тож висував до галузі низку вимог, серед яких були критерії ефективності й успішності — так звані KPI. Були дискусії, наскільки їх можна застосовувати до нерозважальної сфери, яка займається створенням смислів. Він прийшов з комерції та був спершу доволі радикально налаштований щодо паразитарних державних інституцій, а під кінець зрозумів цю систему складних балансів і культурних активностей, які потребують і різних механізмів. На одній із зустрічей він навіть попросив прописати такі пропозиції до закону про культуру.

На жаль, Бородянський тоді не мав часу на це, а потім пішов у відставку. Щоправда, є законопроєкт, який упроваджує форму, подібну до запропонованої нами, — державне некомерційне підприємство.

Цей проєкт закону мав бути ухвалений під час упровадження другого етапу медреформи. Усе через те, що у закладів охорони здоров’я та сама проблема: коли ви приходите у лікарню та волею-неволею підходите до віконечка з написом «Каса», бо мусите заплатити туди мзду, вона називається «благодійний внесок». Лікарні часто утворюють такі паралельні структури, благодійні фонди, з яких потім медикам платять надбавки чи беруть кошти для інших потреб. Усе через те, що лікарні також мають прибутковий статус, а, отже, прибуток мають повертати державі. Аби цю проблему розв’язати, розробили форму державної некомерційної установи. Але у тексті проєкту не вказано, що його можна застосовувати тільки у сфері охорони здоров’я — він може бути упроваджений і у сфері культури. Ми з Мистецьким Арсеналом були готові виступити пілотними інституціями.

Тоді ми з цим не встигли, а тепер невідомо, що буде з цим законопроєктом.

Національний центр Олександра Довженка у Києві. Фото: надане hromadske центром Довженка

Оренда та кримінальна справа

- Хто орендує приміщення у Довженко-Центру?

- В основному корпусі лише заклади культури й офіс продажів. Це була моя принципова позиція. Коли я прийшов, близько 30% площі було в оренді у непрофільних бізнесів: офіси, ремонт техніки, продаж насіння, автошкола, склади. Широке лобі, рецепція, книгарня, кафе у нас з’явилися вже після зміни орендарів. Основна наша оренда — це окремі два корпуси, які не стосуються безпосередньо Центру. Ми ними не оперуємо вже дуже давно: один в оренді з 1994-го, а другий з 1998 року. Вони в суцільній оренді в одного власника — і це наш основний дохід.

- Саме через оренду до вас минулого тижня прийшли з обшуками.

- Так, через оренду. Тут, до речі, є окрема цікава історія. У 2016 році ми виявили, що ще у 2007-му орендар прибудував до одного з корпусів окреме приміщення. Він намагався якось оформити його і навіть за документами схоже, що приміщення добудували легально — з дозволу та відома тогочасного директора Центру. У 2014-му цей орендар, як на мене, незаконно зареєстрував це приміщення як власність — дізналися ми про це у 2016-му та повідомили Мінкульту. На той момент вони вже були оформлені на офшор. Тепер Держаудитслужба висуває до нас претензію, що ми не виставляли цій компанії з якихось островів рахунки для сплати податку на землю. Ми намагаємося пояснити, що таким чином визнаємо їхнє право на це приміщення, що не в інтересах держави аж ніяк. Це одне з трьох порушень, через які порушили кримінальне провадження за позовом Державної аудиторської служби України (ДАСУ).

Друге порушення — буцімто заниження орендної плати в орендаря, яких винаймає приміщення з 1994 року. Не ми її визначали, вона продовжується ще відтоді — індексується, хоча і є нижчою за ринкову, але це має визначати Фонд держмайна.

- Вас уже викликали на допити. Знаєте, про що у вас питатимуть?

- Вони вилучили документи — про них, певно, і питатимуть. Мені просто цікава еволюція цієї справи з адміністративного та господарського питання у кримінальне провадження. Цікаво, хто, у який момент і на яких підставах вирішив надати їй таку кваліфікацію. Якщо це злочин, значить є чийсь умисел. Чий це умисел, коли він з’явився, у чому він саме?

- Умисел можна запідозрити у наданні вами собі надбавки. Розкажіть, яка у вас була зарплата та скільки ви собі додали?

- У 2015–2016 роках — 4 800 грн. Зазвичай ми робили 30–50% надбавки. 

- За умовами контракту ви могли нарахувати собі надбавку?

- За умовами вона не передбачена, але не заборонена. Я ж не просто зробив собі надбавку — є колективний договір, а колектив є суб'єктом ухвалення рішення. Рішення поширюється на всіх працівників, а я себе вважаю працівником Центру. Держаудитслужба вважає, що я маю якийсь привілейований статус, і на мене норми Кодексу законів про працю не поширюються.

- Надбавки взагалі нормальна практика?

- Безумовно — як заохочення це важливо. У цьому плані наша форма організації — держпідприємство — справді зручна: якщо ми маємо прибуток, маємо право платити надбавки. Фінансовані на 100% установи надбавки робити не можуть.

Сховище Фільмофонду Національного центру Олександра Довженка у Києві, 27 квітня 2017 року

Сховище Фільмофонду Національного центру Олександра Довженка у Києві, 27 квітня 2017 року. Фото: Ратинський В'ячеслав/УНІАН

Старі корпуси, забудовник, ремонт

- Після новин про неплатоспроможність й обшуки знову згадали про те, що на колишній території Центру будують комплекс Smart Plaza Goloseevo — і пов’язали цю ситуацію з буцімто інтересами забудовника.

- Слід почати з того, що ми не є власником землі, вона перебуває у нас у постійному користуванні. Власником є київська громада в особі КМДА.

У 2007-му році тодішнє керівництво Центру та Міністерство ухвалили рішення про відчуження 10 з 14 корпусів колишньої кінокопіювальної фабрики. Ці приміщення продали на аукціоні. За них отримали доволі непогану суму — понад 40 млн грн. Уряд ухвалив постанову, за якою дохід потрапляв на рахунки Центру, аби Центр купив нове кінокопіювальне обладнання.

Коли я прийшов у 2011 році, обладнання було встановлене, але не прийняте в експлуатацію. Тоді ж стало очевидно, що ця покупка нераціональна, бо в кіно вже сталася революція — на зміну плівці прийшла цифра. Значить, плівкові копії більше не потрібні. Тобто, основної статті доходу у Центру швидко не стало. Треба було якось реструктуризувати доходи — тоді Центр був індустріальною установою. Трохи більш технологічною, ніж фабрика, хоч сутнісно досі нею і був, але з фільмофондом.

Якщо раніше фільмофонд був похідним, то тепер осердям повинен стати саме він, а лабораторія мала його обслуговувати. У 2011-й рік ми прийшли з не запущеною лабораторією та трьома корпусами, які лишилися з 14 фабричних. Є ще четвертий — бомбосховище, але воно під землею, тому залишимо його осторонь.

А от інші 10 корпусів були у приватного власника. Але є нюанс: земля під цими будівлями не була оформлена на нового власника. Ми за неї сплачували податок на землю — і станом на 2017-й він сумарно для всього Центру складав 1,7 млн грн на рік. Левова частка — саме земля під уже давно не нашими будівлями.

Моя концепція реформування Центру 2015 року передбачала поділ території. Ми це зробили. Десь через рік власник тих самих корпусів знайшов на них покупця. Це забудовник і уже зі мною він вступив у переговори. Вони були важкі, але зрештою плідні — ми дійшли компромісної згоди та проклали межу по діагоналі. Тоді ми повернули землю місту, КМДА її забрало та передало власнику.

Для мене це був перший досвід перемовин з великим інвестором. Вдалося домовитися про те, що забудовник власним коштом зробить повне фасадне утеплення, реконструкцію вхідної групи та фільмофонду в нашому бомбосховищі. Ми ніколи б цього не зробили своїм коштом — я вважаю, що це корисна домовленість. Ясна річ, його цікавила лише земля, тому він старі корпуси зруйнував і будує на них свій комплекс.

- Чи є забудовник зацікавленим у тому, аби отримати всі будівлі Довженко-Центру?

- Ні.

Національний центр Олександра Довженка, Київ

Національний центр Олександра Довженка, Київ. Фото надане hromadske Національним центром Довженка

На цю тему: Рада схвалила законопроєкт про компенсацію витрат іноземцям на виробництво кіно в Україні

Плани на майбутнє

- Що у вас зараз із контентною частиною? Плануєте вихід із карантину? Що буде з проєктами, які довелося відкласти?

- Планів, на жаль, немає. Як сказав наш президент: «Мені ніколи займатися стратегічною роботою». Зараз доводиться повсякчас відбиватися від абсурдних, сюрреалістичних закидів, претензій, намагань нас зупинити.

Ця перевірка мене сильно підкосила, бо перед собою я бачив наче таких самих людей, але говоримо ми з ними різними мовами. Враження, наче борешся з вітряками. Ці люди зберігають систему цінностей своїх інституцій, яка наче передається в спадок ще від радянських репресивних служб. Вони не розуміють, що люди помиляються. Коли я прийшов на роботу у держсектор з громадського сектору, я багато помилявся, але я це визнаю. Вони ж щоразу вважають тебе злочинцем, а себе уособленням держави, проти якої ти щось маєш. І так буде, допоки ми не розпочнемо структурні реформи.

- Ви себе бачите їхнім учасником?

- Хотілося б. Але якщо я буду зайнятий порятунками інституції, це неможливо. Це вже другий такий кризовий період — перший був у 2014-му. Зараз у мене дежавю — я вже всім цим займався, але тоді мені було менше років і було більше ентузіазму.

Влад Головко,  опубліковано у виданні Громадське


На цю тему:

 

 

 

 

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Последние новости

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com