"2 мільярди доларів на місяць - це закрити весь фронт", - Білецький розповів про сучасну війну

Ти оголосив про створення Третього армійського корпусу 14 березня на День добровольця. Я згадав, що рівно 11 років тому на вулиці Римарській у Харкові якраз ти, наче з невеликою групою бійців, дав бій російській диверсійній групі Арсена Павлова, відомого російського бойовика. І тоді, коли ти відбивав напад, то було пару десятків людей і кілька рушниць. Зараз ти командир армійського корпусу, де за штатом, мабуть, за 40 тисяч військовослужбовців. Скажи, будь ласка, як вдалося пройти такий шлях за 11 років до командира корпусу, практично не роблячи військової кар'єри і без жодної військової академії за плечима?

- Ну так я ж, мабуть, на війні, хоч вона тоді так і не називалася, якщо це можна назвати кар'єрою, то робив її на війні. Так, я не кадровий військовий, це факт, але в мене було бажання. Було бажання у мене, було бажання у тих хлопців, якими мені тоді пощастило командувати в Харкові. І коли насправді на ту хвилину, ще українські силовики не хотіли стріляти, не хотіли хоч якось протистояти, що в Донецьку, що в Харкові, багато в чому в Одесі, протистояти. Була вже втрата Криму і всі вважали, що на Сході України буде йти за таким же сценарієм, точно як і в Криму. Ми хотіли цієї бійки, ми хотіли залишити своє місто своїм, ми хотіли, щоб Харків залишався нашим, українським.

І так, тоді був перший бій, трохи несподівано для нас всіх, мабуть, і справді два десятки людей, шість мисливських рушниць, пістолет Макарова, але з набоями 9 на 17 Kurz, якими можна було стріляти, але не в напівавтоматичному режимі. І пару травматів. То і була фактично вся зброя на той момент. І, власне кажучи, там відбулася перша ця перестрілка. Вони почали стріляти, їм відповіли.

- Але яким чином тоді ти мотивуєш людей, як тобі вдалося так зробити, що з тобою з'явилась така сила, десятки людей, які готові йти на штурм. Що їх мотивувало? 

- Люди, по-перше, повинні вірити в те, що ти це зробиш. І це таке відчуття, люди дуже інтуїтивні такі істоти, які все дуже добре знають про тебе, особливо в бойових ситуаціях. Я не знаю, може запах, може ще щось. Люди дуже добре відчувають, коли їх в таких моментах пробують обманути або самі себе хтось обманює в такому контексті. Це перше.

Друге, люди повинні бачити, що ти пройшов свій шлях. Я командир, у мене більшість командирів роти стріляла виключно, коли вони були командирами відділення, штурмовиками, рідко коли були взводними. Як ротні, це НП серйозне, якщо вони стріляли. Але всі знають, що ці командири рот пройшли цей шлях. Всі знають, що я пройшов цей шлях, починаючи від вулиці, тюрми, протистояння весною в Харкові, коли ніхто би не хотів брати на себе відповідальність, ніхто не хотів стріляти і всі розуміли, що нас би спалили як собак на цій Римарській і так далі. Що я пройшов на війні і що я не командував з далекого-далекого приміщення, з машини по радіостанції і так далі. Що я був з ними. Це для людей грає свою роль.

Люди повинні відчувати, що ти побував в їхній шкурі. Безумовно, наприклад, я це теж даю собі чітке усвідомлення, що неможливо порівнювати війну, інтенсив і так далі 2014-го з війною 2022 року. Але треба не забувати, що тоді це був настільки, взагалі, фантастичний варіант для більшості людей, що вони навіть в тому не хотіли брати участь ніяк. І що цих добровольців було навіть і близько не стільки, скільки, наприклад, в 2022 році. Це був шок для всіх. Тоді це були одиниці найперші, хто пішов в цьому випадку, в цих питаннях. Люди повинні розуміти, що треба буде – підеш в окоп. Треба було на Бахмуті – я був. Треба було бути на Мощуні – я був. Це раз. Але, скажу чесно, я думаю, що це навіть, можливо, і не ключова історія. Люди повинні вірити, що ти розумніший, компетентніший, що ти відчуваєш і їх робиш командою. Не боженька, який спускає якісь найрозумніші команди. Ми команда, от тисячу відсотків, що можна сказати про Трійку, що ми команда, в першу чергу. Це відчувають всі, це всі знають. Про це говорять навіть рядові бійці. Я приходжу, я відчуваю, що я в сім'ї, в команді і так далі. Вони повинні відчувати, що ти частина колективу, що ти створюєш колектив і команду весь час. І що ти все-таки розумніший, компетентніший і фартовіший. Як мінімум за свого опонента з тієї сторони. Бо це грає. В тому числі і віра у твій фарт як командира. 

Я вважаю, що люди повинні знати, що ти був в їхній шкурі. Я вважаю, що люди повинні відчувати, що ти зробиш те, що змушуєш їх зробити, якщо прийде необхідність.

На Андріївці, Кліщіївці ми наступали, давили, ми втримали, ми не втратили жодної позиції, незважаючи на те, що це один з напрямків удару противника Лиманський. Втрати противника абсолютно фантастичні, зашкалюючі. Був Мощун, була Бахмутська кампанія, була оборонна кампанія, коли ми витримали, вистояли Вагнер і його перемололи там. І була наступальна кампанія, коли ми наступали. Але як командир бригади я найбільше пишаюся, моя найбільша гордість насправді, як не дивно, це Авдіївська кампанія.

- Дуже цікаво, чому?

- Я пояснюю чому. Тому що, по-перше, жодного разу не було настільки великої об'єктивної переваги в силах і засобах противника, фактично можна було говорити про перевагу, - я дуже не люблю оці - перевагу в 15, 12, 10 разів противника. Може я, хоча, здається, ми побували в різних топових кампаніях, я не бачив переваг таких, там питання в іншому. Що сьогодні перевага у противника в 4-5 разів по всьому, і завтра у нього в 4-5 разів. Тільки у противника це кожен день різні люди, а у тебе одні і ті самі. І за 10 діб люди не тільки фізично, а психологічно вигорають настільки, настільки бере своє абсолютна втома, постійне переживання, страху смерті і так далі. Тому що люди дуже сильно вигорають. Кампанії по організованому відступу взагалі-то у всій світовій військовій історії вважаються найскладнішими. Хай це звучить так, але тільки дураки, мені здається, можуть хвалитися котлами, а героїзмом в котлах мають право хвалитися виключно солдати, які в цих котлах через тупість старшого начальника і своїх командирів повинні його проявляти.

А далі були переведені на напрямок Лиманський, там бригада виконує функцію, по-перше, вона тримає більш ніж 50 кілометрів фронту, доходили до 60, але завдяки наступальним діям, відновленню села Надії, тобто захопленню його назад, в принципі вдалося скоротити лінію. Там був виступ неприємний для нас, ми його скоротили, і лінія сама по собі стала коротша. Понад 50 кілометрів плюс бригада виконує повністю функцію пожежної команди для ОТУ.

- Ну і зараз 50-60 кілометрів, це, я думаю, 60 - це точно абсолютний рекорд в Збройних Силах серед усіх бригад.

- Плюс це ж не кордон і не спокійна ділянка, як буває. Це безкінечно атакована ділянка фронту.

- Дві армії у тебе в полосі бригади?

- Зараз так. Зараз 1-ша танкова і 20-та загальновійськова армія. Плюс бригаду постійно використовують, ну і це об'єктивна реальність, по-іншому, на превеликий жаль, мабуть, і не вийшло б, як пожежну команду ОТУ. Тобто бригада декілька разів виходила на Терни, на Невське, як от зараз, на Дворічну.

- За межі своєї смуги, на інші підрозділи.

- Так точно. На Макіївку і так далі. Плюс приймають, коли щось десь підвалюється, нам дорізають ще трохи кілометражу. Але справляється достойно, справляється на хорошому рівні. Наші втрати з противником там уже давно навіть не 3 або 5 до 1. Буває, що коли противник активно діє, то 10 до 1, то 12 до 1. Чому так? У нас краща піхота. У нас краще управління. У нас зараз серед бригад піхотних найкраща артилерія в країні. Це об'єктивна статистика, це не моє відчуття. Але найголовніше, ми ж на іншому технологічному укладі. Тобто безпілотні системи повітряного базування, НРК, наземні роботизовані комплекси, система контролю, розвідки технічної, радіоелектронної боротьби і так далі, вони у нас на порядок кращі за противника. У ХХІ столітті це дає величезну диспропорцію. Тобто противник може бути і заряджений, і налаштований на перемогу, і навіть не повні ідіоти командири… але він перебуває на іншому технологічному укладі.

І друге - це ХХІ століття. Якщо ти розповідаєш про добровольчий або український бойовий дух, про козацький дух і так далі, він у тебе повинен у щось втілюватися. Якщо ти в щось віриш, ти починаєш якось це втілювати. Ми втілюємо: це підготовка, вивчення нових технологій, тактик, або винахід їх, якщо немає прикладів хороших. І, власне кажучи, розвиток технологій. В нас він викладається в те, що ми розвиваємося в техніці. Не було б її – при такій смузі… нас би все одно розмазали.

- Ти розповідаєш про те, що Третя штурмова перебуває на іншому технологічному укладі порівняно з ворогом. Ну, в принципі, зараз про це мало хто не говорить. Всі говорять: дрони, РЕБ.

- Це прив'язка в єдину велику систему. Це величезна система. Вони не працюють окремо. Як оркестр, найпростіший приклад, або підприємство. Не працює тут конструкторський відділ окремо, оця лінія окремо, оця окремо і так далі. Ні, все це єдиний цикл. Те саме беремо історію з безпілотними системами. Його треба повністю синхронізувати з радіоелектронною боротьбою. Тому що в іншому разі твої окопні РЕБи поховають в першу чергу твої FPV. Ти ж летиш до противника, отут твій пульт, отут РЕБ, отут противник. Вони опиняться між твоїм пультом і твоєю FPV в цілому. Тобто противник до переднього краю летить. Те саме зв'яжи з РЕБом, з радіотехнічною розвідкою. Ув'яжи все це повністю з ППО, яке грає зараз величезну роль. Знову-таки для чого? Для знищення артилерійських крил коригувальників, Ланцетів, тому подібних речей, але також і для знищення розвідувальних мавіків. Для знищення FPV, оптоволокна противника. Цим зараз займається ППО. З їхніми радарами і тому подібними речами. Ув'яжи. Для того, щоб ти якісно уражав, в першу чергу подавити треба кого? Пілотів і засоби. Артилерію, міномети, "сапогі", АГС. Тобто як їх визначити? Знову-таки прив'язка радіолокаційних станцій, які повинні дати розуміння, що тут вилітають, орієнтовно тут вилітає птиця. Технічна розвідка, яка пеленгує, звідки йде сигнал. Локалізувати, провести авіаційну розвідку, знайти, де місце взльотки і роздавити цю взльотку. От коли ти подавив взльотки, ти можеш працювати по піхоті. Бо в неї вже нема даху у вигляді власних безпілотників і т.д. Все це треба зав’язати у цей великий оркестр.

Не вірте, що засіб працює і за людей, і за колектив. Не працює. Кожен військовий мене зрозуміє, коли з’явилися в значній кількості перші окопні РЕБи. Це була катастрофа для FPVшників. Абсолютна. Це розсинхрон. Один засіб, який допомагав зберігати піхоту, повністю ховав інший засіб, який допомагав знищувати піхоту противника. Потім це так-сяк синхронізували. У нас на дуже високому рівні. У багатьох бригадах на дуже високому рівні. В деяких на жахливому рівні, ми це знаємо. Канальність FPV. Це теж знає той, хто літає. Каналів не безкінечна кількість. Щоб запустити 100-200 FPV на добу, треба не тільки мати 200 FPV, треба так організувати, диспетчеризувати вильоти, в прямому сенсі слова повинні бути диспетчери, які повинні так синхронізувати вильоти, щоб у тебе - вжух і всі 100 улетіли. Жоден не подавив інший. Уразили ті цілі по напрямках, які треба, а не ті, які побачив пілот. Це складна математика. Системи, про це сильно не поговориш, але ми тут постійно називаємо РЕБ, безпілотні системи, НРК.

Є ще, про яку сильно не говорять і не будемо про неї говорити, вони є у противника і у нас. Це електронні системи управління боєм, системи адміністрування. Наскільки вони розвинуті, наскільки оператори вміють цим користуватися - це теж відіграє велику роль в ефективності чи неефективності. У к#цапів зараз велика кількість FPV, але моє враження, що не тільки на ділянці Третьої штурмової, але і загалом ефективність їх поки що нижча, ніж у нас. Ну крім того, що ми трохи проспали оптоволоконну цю революцію і зараз наздоганяємо, ну так буває, на війні завжди. Вони проспали декілька революцій. Вони проспали революцію важких бомберів, вони проспали революцію FPV свого часу, тобто пішли все одно за нами, а не ми за ними в цьому плані. Ми ж проспали, наприклад, Орлана і проспали оптоволокно. Винних тут не знайдеш, їх просто немає. Хтось вигадав і це була крута ідея, і вони її швидко масштабували. Думаю, що ми це питання закриємо.

- Ось така, друзі, доктрина сучасної високотехнологічної війни від командира Третього армійського корпусу. Скажи, будь ласка, Андрію, як ти вважаєш, скільки грошей коштує така високотехнологічна війна на фронті твоєї бригади? Що приблизно у тебе, який бюджет на місяць? Або скільки тобі треба на місяць для того, щоб так вести ефективну війну, як ти розповів?

- Я думаю, що мільярди три. У мене і близько їх немає за рік, але я думаю, що мільярдів трьох вистачило би, щоб от прям з головою, так, як хочеться перекривати саме по технологіях. І по РЛС, і по розвідці, і так далі. Таку ділянку. Що це значить на глобальному рівні? Давай порахуємо, в принципі ж не складно, 50 кілометрів це 5% фронту зараз. Значить, це ділянка зараз активна, не найгарячіша, але активна дуже. Є ділянки значно спокійніші. Але от беремо таку ділянку. Значить, виходить, що загалом треба буде 60 мільярдів. Ну може трохи більше. Навіть хай 80, щоб всі забаганки виконати в повному обсязі. 80 мільярдів - це 2 мільярди доларів. Це щоб нормально закрити весь фронт. Багато це чи мало? Давайте по-іншому. Це неприємна математика, але вона існує. Теоретично держава Україна не виплачує, бо вони розтягнуті, повинна виплатити загиблому майже 15 мільйонів гривень. 100 загиблих бійців це півтора мільярда. Ми ж розуміємо, що подібна лінія змогла б зберегти не те, що сотні, а багато тисяч. Результат дуже простий. Ми би були в плюсі, але це в плюсі по грошах. А головний плюс, що були б живі ці люди. Тому, як на мене, 2 мільярди доларів для адекватної війни, ну не така велика сума на тисячокілометровий фронт.

- Друзі, ось так, бачите, тисяча кілометрів арифметика командира бригади і зараз командира корпусу. Порівняймо ці цифри з діючими військовими бюджетами України. У нас бюджет Міністерства оборони по озброєннях на 2025 рік, згідно з бюджетом, це близько 750 мільярдів гривень.

- Не рахуючи, що ми отримаємо величезне МТД, матеріально-технічну допомогу.

- Це якраз щодо того, що ти кажеш, економія може бути за рахунок збереження життів людей. Бо зараз все обліковується в грошах. Війна, будь-яка дія або бездіяльність на війні – це гроші. Ти або їх витрачаєш на знищення ворога, або в посмертні виплати на своїх бійців. Гроші витрачаються або туди, або туди. І пріоритети виставляє держава. Так от те, що ти сказав, якщо піхотні бригади отримують 80 мільярдів, але цільових витрат на високотехнологічне озброєння, це приблизно 10 % взагалі бюджету на озброєння, яке витрачається зараз силами оборони на рік. Тобто, в принципі, це питання визначення пріоритетів, я правильно розумію, а не відсутності коштів.

- Як мінімум, ми з тобою бачимо, що скоріш за все це вирішуване питання. Отак це скажемо. Я, наприклад, великий противник, бо зараз є така профанна думка, що навіщо закупають снаряди, коли дрони знищують 70% піхотної цілі противника. Друзі, а навіщо солдату автомат, якщо взагалі-то москалі порахували, що у них 4% людей загинуло від кулі. Причому кулі не тільки від автомата, а також від кулемета і великокаліберного кулемета, і снайпінгу. Відповідно, я думаю, що відсоток людей з автоматом буде 2,5%. А навіщо тоді солдату автомат? Ну, тобто, є військові машини, і вони нічого не можуть проти танка, наприклад, бо вони просто машини, у них своя функція. Відповідно зрозуміло, що треба закуповувати артилерію, достатньо серйозну. Я скажу так, я переконаний, що оптимізувати бюджет і знайти необхідні кошти на таку кількість засобів, можливо. Я в цьому переконаний. Може, їх зараз оптимізують, тому нам нічого не давали три місяці, ми ж не знаємо. Оптимізують і зараз все дадуть. Насправді очевидно, що… Мало того, зараз така левова частка, ми говорили технології. Ще дуже смішна історія, що це майже все українське. Майже все українське. Нам присилають радар, і він в деяких параметрах кращий, а в деяких гірший за український. Тільки дорожчий в шість разів. А так, ну, прекрасний. Країна така, з великим бойовим досвідом, але між тим. FPV-хи. Хто колись бачив FPV-ху? Я особисто ні. Французьку, німецьку, ізраїльську, навіть турецьку. FPV-хі, ну, вони збираються тут. Так, всі збирати будуть з китайських зараз запчастин. Альтернативи нуль у світі. Існують якісні західні РЕБи. Тут сперечатися не буду. Знов-таки, ціна і так далі. Українські плюс-мінус аналоги. Ну, левова частка РЕБів, траншейні всі, от 100%, малі РЕБи всі - є там, так, серйозні контори. Радіоелектронна розвідка і так далі. Ну, зрозуміло, що буде Rohde & Schwarz завжди в світі. Це Мерседес у світі цих технологій. Але між тим, роблять в Україні, роблять валом, в ціні в десяток разів поступається. І водночас там за якістю може частково поступається. От все це, РЕБ, РЕР, РТР, все, що літає, крім МАВІКа. Крила. Ну, колись ми літали на польських FlyEye. Це було єдине… Зараз і якість FlyEye погіршилася, і поляки його не продають, тому що готуються до війни серйозно. Ну, не те, що не продають, продають в якихось там мізерних кількостях. Зараз літає все майже в Україні. А коли ти вкладаєш в ці речі, ти вкладаєш у власний військово-промисловий комплекс. Ти вкладаєш у власні робочі місця, вкладаєш у власну економіку. Тому, я думаю, що варто пошукати ці ресурси для українського виробника і для українського солдата в першу чергу.

- Ну, тепер ми точно маємо комплексну військову доктрину. Доктрину, де є логіка застосування сил та засобів, визначені пріоритети, і ти навіть вперше визначив орієнтовний бюджет, який, в принципі, нам дає розуміння про порядок цифр. Взагалі, як забезпечити виживання піхоти, знищення ворога, утримання рубежів в десятки кілометрів, і скільки це коштує.

Скажи, звідки у тебе в бригаді ці дрони, РЕБ? Чи справді ти їх отримуєш від влади в тій кількості значно більше, ніж інші бригади? 

- Хочу подякувати Міністерству оборони. За три місяці Третя штурмова бригада не отримувала жодного FPV-дрона. Нам не вистачає. Без ФПВ, які поставляла держава, ми нормально просохли за ці три місяці. Тому що знову-таки величезна смуга. 

- На який відсоток постачання оцих дронів, РЕБ, отримує загалом Третя штурмова від Міноборони?

- Десь 30-40% отримувала. І це вагомо. В деякі моменти, як зараз, - нуль. І це ненормально, безумовно. Значить, субвенції, волонтерка, ну тобто субвенції, там допомагають громади. І толкова достатньо ініціатива, у різних там по-різному, це ця система, як вони там називаються, ну щось типу кураторів бригад. Що офіс там, здається, це в 2023 році ще визначили. Нам довгий час не визначали, але ця система працює. Це теж хороша історія.

- Куратори є у бригади, які допомагають матеріально.

- Ну так, так.

- Можеш назвати хто це?

- Не буду. Я просто не знаю, скажу чесно, це відкрита інформація чи закрита, відповідно, буде некоректно.

- Це якась приватна кампанія?

- Ну, Офіс президента у 23-му, здається, великим підприємствам, міністерствам, конкретним депутатам своїм і так далі, нарізав бригади для того, щоб вони шукали. В деяких бригадах це не працює абсолютно. У нас довгий час не працювало. В деяких бригадах це працює дуже добре. По-різному. Тут немає системності. Але в принципі, краще так. Це хороший плюс, відверто кажучи, до того, що є. Скільки дає волонтерка, умовні оці помічники бригад і субвенції? Мені здається, десь від загальної цієї суми, ну там, по третині приблизно було.

- Тобто волонтерська допомога бригади – це 30%?

- Це значний, це дуже значний ресурс. Був просад, зрозуміло, що країна, мені там кажуть, втомилася. Вона не втомилася, вона просто збідніла. Це різні речі. Ті, хто допомагав і допомагають. Їхні спроможності інколи стали менше за цей час. Але все одно тримаються, я от сам. Здавалося, в якийсь момент всі там казали, що пішло на спад, на спад, на спад. І здавалося, що прям от що дійде там до якогось… Але ні, воно десь зупинилося на якомусь рівні, нижче якого, ну, по моїх відчуттях, не падає. І люди тягнуть, там, стиснувши зуби, все одно тягнуть, тягнуть і допомагають армії. 

- Оскільки останнім часом з’явилися вже рейтинги, які робить держава: рейтинг ураження ударними дронами, який веде Міністерство оборони спільно з Міністерством цифровізації, і рейтинги ураження артилерії, тобто застосування високотехнологічних засобів. 400 підрозділів на даний момент обліковується в рейтингах. І от цікаво, яке місце Третьої штурмової після всього цього, що ти розповів, у цих рейтингах?

- Дивись, я за березень навіть не подивився, відверто кажучи. Але до березня Трійка весь час була першою серед всіх неспеціалізованих підрозділів.

Що стосується артилерії. В артилерії абсолютно те саме. Тобто, Третя штурмова не тільки перша за кількістю підтверджених уражених цілей, але Третя штурмова також і в один з місяців обігнала всі артилерійські бригади країни. Знову-таки, складно чи не складно? Ну, складнувато. Тому що у Третій штурмовій бригаді не повні два артилерійські дивізіони. Тобто, як відбувається система створення цих рейтингів? Вся повністю історія за допомогою штучного, в тому числі, інтелекту, аналітиків і так далі. Всі ураження безпілотні, а також ураження під камеру артилерійські, фіксуються, заливаються в базу даних. Ця база даних прив'язує їх до точки місцевості, до дати, і розставляє рейтинги. Там бали, піхотинець стільки, танк стільки, ну і так далі. І отак це об'єктивний контроль. Тобто, не можеш показати, як ти уразив FPVхою або мавіком ціль якусь? А як так відбулося? Камера відпала? Запису не було? Ти бував вже неодноразово на командних пунктах різних рівнів. Тому, якщо Третя Штурмова говорить, що ми найкращі в ураженні, так цьому є підтвердження. І не кимось там дано, не мною, якимось генералом, сусідом або ще кимось. Воно дано машиною. І відео. От і весь розклад.

Коли ми говоримо, що ми знищили 149 людей за одну добу, так ми можемо показати відео з ураженням 100, 20 з чимось. Де чітко видно інші перехоплення, і так далі. Але де чітко видно ураження майже всіх 140. За одну добу, наприклад. 149. Але це абсолютний рекорд за три з хвостом роки війни. Щоб за день...

- Де це сталося? Це рекорд коли був?

- Це був дивовижний день. Він був десь тижня півтора, я думаю, тому. Вони наступали в смузі відразу чотирьох батальйонів.

- Які були втрати у бригади під час того, як вона відбивала наступ по всьому фронту в цей день?

- В цей день, якщо пам'ять не зраджує, в бригаді було п’ятеро загиблих і десь під 2 десятки поранених.

- Я згадую в 20 23 році таку безпрецедентну подію, яка один раз відбувалась в історії Збройних Сил України, наскільки мені відомо, і мала великий резонанс у вузьких колах. Ти як командир 3-ї штурмової бригади після завершення успішної наступальної операції на Андріївку, звільнення Андріївки, розгрому військ противника, подав рапорт, де висловив критику і зауваження щодо дій твого командира, командира оперативно-тактичного угруповання генерала Богомолова. Розкажи, будь ласка, чому ти тоді вирішив все ж таки відкрито піти на конфлікт і добивався розбору цієї операції, які результати цих подій?

- По-перше, не відкрито, а закрито. І через це я поясню свою позицію і зараз говорити не можу. Так, у мене були неодноразові і в 2014-му було те ж саме, скажімо так, висловлення особистої думки щодо начальства. Була і ситуація, коли я вважав, що вона завжди стосувалася виключно ставлення до особового складу, задачі. І завжди стосувалася, ну це мої люди, я відчуваю, я вірю, сподіваюся, що я не жалію солдатів, але бережу, коли є така можливість. І я сподіваюся, що солдати Трійки це знають. І не тільки я, але і загалом так виховую офіцерів, що у нас так. Ми виконуємо всі задачі, тільки ми хочемо виконати раціонально і розумно, так, щоб людей загинуло якомога менше. І я не зі всім був згоден.

І до мене, до речі, прислухалися в результаті. Був момент, який я вважаю, що частково я погарячкував. Насправді Богомолов далеко не найгірший генерал, і це компетентна людина, зі своєю специфікою. Ті, хто знають, ті знають. Але достатньо компетентна професійна людина.

У мене неодноразово були подібні історії. Я на них реагував, ніколи не мовчав. В принципі, в 90% випадків я доводив свою правоту і виконували задачі, і втрати ми цим зменшували або не допускали.

- Ну тут важливо зазначити, що ти подав рапорт і були тоді розбірки, було службове розслідування, яке призначив Сирський, але це сталося після завершення операції, коли ти взяв Андріївку і 40 квадратних кілометрів бригада взяла.

- Ми виконали в повному обсязі задачу, але я вважав, що є моменти, які вимагають… І справді тоді Сирський був командувачем "Хортиці" і він швидко на це прореагував. Але я можу сказати, що і Богомолов повівся і достойно, і чесно, і щодо солдатів, яких це стосувалося особисто.

Тому, знову-таки, одна з великих проблем армії, у мене в бригаді, взагалі не проблема, вже замисел фактично поданий, може підійти офіцер і сказати, типу, командире, ну, це нереальна історія, ми от то-то-то-то і ще й досягнемо такого-то зворотного ефекту. Він не думає, що я подумаю, ах ти ж гнида, ти ж порушуєш мій принцип, що я ж видатний полководець, я ж тут все уже вигадав і підписав, а ти цей. Ми, бувало, перероблювали плани в останню хвилину, відтерміновували і так далі. І так на всіх рівнях. Величезна кількість людей бере участь в плануванні, величезна, тому що штаб викликав командирів батальйонів і підрозділів, які беруть участь. Вони уходять, свою роботу зробили. Повернулися, сказали, все, що ви тут напланували на штабі бригади фігня. Ми прислухалися. Я сказав, оце беремо, оце не беремо, тому що ви не врахували, що у нас є така-то історія. Ці командири батальйонів теж йдуть до своїх ротних, а ті ротні сідають зі взводними, а взводні говорять з командирами відділення, які підуть на штурм. І так абсолютно у всьому. Це і є норма поведінки. У нас випрацьована оця радянська, старший начальник висловив свою думку. Якщо ти сперечаєшся, якщо у тебе інша думка, значить ти старшого начальника виставляєш дураком. Значить ти повинен бути що? Наказаний, тому що ти виставляєш дураком старшого. У мене з точністю до навпаки, тому що поки ти не послухав максимально широке коло, ти можеш потім виглядати дураком.

- Проте важливе питання, до якої межі і як командир бригади має на війні відстоювати свою позицію. Чи правда, що у тебе був випадок на війні, про який говорять, коли ти подав рапорт про те, що просиш звільнити тебе з посади командира Третьої штурмової бригади?

- Так, і написав причину, що не маю морального права давати такі задачі піхоті бригади, бо вважаю, що це призведе до фактичного знищення роти і при цьому всьому до нульового результату, власне кажучи, підрозділу. Знову-таки, я ніколи не просто критикую, я завжди пропоную. Я пропонував інші заходи. Була така ситуація, так.

- І як вона вирішилась після того, як ти подав рапорт і не згодився з діями старшого начальника?

- Нормально, відмовили, але зняли задачу. Сказали - недоцільно переводити на іншу посаду з пониженням.

От ми говорили про задачі лідерів. В тому числі ніхто не скаже, що Третя штурмова жаліє людей чи якось петляє від боїв. Але воювати треба розумно. Якщо щось, наприклад, попливло, стабілізуючи просто безкінечним закидуванням підрозділів, тим більше різних і невеликих в дірку, ти наводиш більше хаосу. Катастрофа відбувається зі зв’язком, в першу чергу це управління, з управлінням, з вогнем, з системою вогню, мало того, оці розрізнені підрозділи – демотивують один одного, бо жоден з них не розуміє ситуації, абсолютно дезорієнтований, значною мірою деморалізований, і вони один одного демотивують радикально. Відповідно, не можна, наприклад, кидати, кидати, кидати, сподіваючись, що воно… А там драка за кущ безкінечною кількістю підрозділів. Воно призводить до того, що і кущ втрачений, і підрозділи зазнали втрат. А найстрашніше, вони деморалізувалися. Коли підрозділ поплив, як і людина, це вже все, він поплив, його зупинити, провести до ладу дуже складно.

- Тобто я зрозумів, проблема, оцей конфлікт, через який ти написав рапорт, що хочеш звільнитись з посади, це було, що у тебе хотіли забрати роту?

- Мені здається, що ти мене доведеш до того, що в мене знову зі всіма буде конфлікт. Ну була ситуація, я вважав, що це знищить реально роту моєї піхоти. І так би і було. Я в цьому на тисячу відсотків переконаний. Я попросив цього не робити, запропонував інший варіант. Не вийшло. Написав заяву. Клопотання. Клопотання, прошу то-то, то-то, там. Ну все, мені відмовили. Задачу цю зняли. Нарізали іншу задачу. Мабуть, складнішу по факту. Але бригада залишилася цілою, не розірваною. Задачу виконала. Втрат однозначно зазнала менших, ніж мала б в такому випадку. Та і все.

- Чи не вважаєш ти, що основна проблема на війні у спілкуванні підлеглих і начальників – це брехня?

- Так я в м'якій формі це і пробував казати, що у нас, наприклад, величезна… Я ж кажу ще раз, є офіцери в прямому сенсі слова. Вони пишуть, у нас критична ситуація, нам дали безумні задачі і так далі. Пишуть вам, журналістам, тобі в першу чергу, мабуть. Але ж цей же самий офіцер доповів годину тому старшому начальнику абсолютно інше. Набрехав про існування позиції, яких вже три дні чи п'ять немає. Не повідомив про те, що він фактично втратив керування в такій-то роті, а така-то рота нуль піхотинців залишилась. Не тому, що їх всіх убили. Хтось хворий, хтось СЗЧ, ну всяке буває. І так далі. І воно йде в дві сторони. Зверху йде ця історія.

- Умовно кажучи. А як воно зверху йде?

- Це і комбати, і комбриги, і мабуть, старші начальники і так далі. Ну дивись, зверху це може йти декількома сценаріями. Наприклад, один з таких найбанальніших. Тобі свідомо занижують оцінку противника. Кажуть, тут треба зайти, тут то-то то-то, так-то і так-то. Нікого немає. Або противник вивів той полк туди, то явно тут готується перейти до оборонних дій і так далі.

- Брехливі доповіді дають можливість робити кар’єру.

- І ця система пронизує все і діє в дві сторони. Звідки беруться брехливі доповіді старшого начальника? Тому що він тобі нарізав – отут ЛБЗ, а вона отут, він на підставі чого це зробив? На підставі комбрига, який тут був. А той на підставі донесення комбата. Так же воно працює? Воно в дві сторони працює. Всі бояться доповідати погані новини.

Чи подобається мені знімати військовий зв'язок, слухавку і говорити якісь неприємні речі? Не подобається. У мене є відчуття, що я командир Третьої штурмової. У мене є власне розуміння. Не подобається. Ну, а сенс? Ну, який сенс? Зняв, доповів, пояснив, дав пропозиції. Більшість ситуацій можна вирішити.

- Розкажи про ситуацію, яку не вдалося вирішити. От є відомий у бригаді випадок, коли тільки була створена бригада і вас кинули на Бахмут закривати прорив. Бригаду сходу направили в бій і один з батальйонів бригади в той же день, як зайшов на позицію, був вибитий з кількох позицій одночасно. Була втрата керованості і вся бригада розповідає, як того ж дня цього командира батальйону, начальника штаба, було звільнено, знято з посади і плюс до того їх дуже сильно побили табуреткою. Так що потім їх тільки ВСП вже діставало там з якихось місць, де вони були. І їх навіть на позицію відправляли на передову, щоб вони самі з автоматами її тримали. Розкажи, будь ласка, про цю жорстку ситуацію, коли це все сталося в один день і були такі екстраординарні застосовані заходи. Чому це відбулося?

- Я можу сказати, що знову відверто, мені найпростіше було сказати, я не командував бригадою, це буде чиста правда. Мені навіть заборонили тоді їхати в Бахмут.

- Формально не командував.

- Так, на першому Бахмуті я був, а на цьому бригадою формально не командував. Коли я приїхав, попросив дати мені, коли справді сипалися, набрав Валерія Федоровича, сказав: "Валерію Федоровичу, я дуже не хочу зараз приймати цю бригаду, бо ситуація справді критична". А тоді настільки була складна ситуація, що планували навіть виведення бригади. Я подзвонив, кажу, не виводьте бригаду. Кажу, не виводьте бригаду, дайте мені повноваження, я вам виправлю ситуацію. Вночі, він о другій ночі подзвонив, каже, ти призначений командиром Тгр з цієї бригади і батальйону ТРО. Ну і все. Ми почали виправляти ситуацію. Я ж кажу, в тому числі ти, що ти був частково, це бачив. Що стосується самої ситуації, була паніка частково в деяких підрозділах. Я не соромлюся це казати через просту причину. Я вважаю, що ті, хто, умовно кажучи, піднялися як боксери з нокдауну і виграли бій, вони на порядок достойніші, проявивши характер, ніж, наприклад, ті, у кого просто все гладко йшло, і вони весь час були краще за своїх опонентів. Відповідно, була паніка в деяких підрозділах. А також в одному підрозділі фактично, в двох батальйонах була втрата керованості. В одному батальйоні, причиною був недостатній. А причина була відверта в скотському ставленні командира батальйону, який кадровий військовий насправді був, трохи не з нашого кола.

- У тебе всі комбати з солдатів?

- Так, солдати. Це був єдиний кадровий офіцер. І це ніяк не говорить про кадрову армію... А там було просто безсовісне ставлення до людей. Тобто, коли ти спочатку поставився до людей як до скотів, а потім не захотів, щоб залізти в їхню шкуру. 

У людей навіть не було їжі на позиціях, тобто гарячої. Там нема про що говорити. Відповідно, прийшлося прийняти... Були поставлені нові офіцери, їм були дані вказівки. І вони приймали деякі жорсткі рішення. Про одне з цих жорстких рішень говориш, власне кажучи, ти. Та там була ситуація, і офіцери себе вели так, як вели. Начальника штабу там вина була невелика. Але між тим, на відміну від комбата, хоча він в роках вже людина, умовно кажучи, він сказав, я все зрозумів, я згоден, я офіцер, я відповідав за людей, дайте автомат, бо у нього забирали, я піду на позиції. Ну, чесно. І ця людина зараз в корпусі займає серйозну позицію, не в піхотному підрозділі, той напрямок, який є - це один з найкращих напрямків у нас у країні. Він себе достойно проявив, показав, що зрозумів, власне кажучи, що до солдатів треба ставитися трохи краще, ніж до себе. Комбат повівся не так. Комбатом перестав бути. Те, що там відбулася чоловіча розмова, я скажу відверто, я противник рукоприкладства і подібних речей, але інколи вважаю, що це допустимо у чоловічих колективах в критичний момент у справах, умовно кажучи, честі. І все. Це не був єдиний епізод. Наприклад, другий комбат батальйону, якому, як на мене, просто не вистачило особистого досвіду і так далі, який знову-таки зараз є людиною, яка надзвичайно важлива для бригади. Він мовчки взяв автомат, пішов на позиції, які тримав, скільки було визначено на цих позиціях, крім нього фактично всі загинули. Це питання компетенції людини. Тобто чудовий взводний, ротний. Трохи на той момент не доріс, а зараз доріс до інших абсолютно справ. Але він був чесний солдат.

У нас прийнято все трохи по-іншому. Якщо треба - треба. Якщо на Авдіївці ми боялися, що переріжуть трасу, а у нас резервів не залишилося, начальник штабу бригади формував списки штабників, які підуть відбивати дорогу. Я планував іти з начальником штабу відбивати дорогу. Якщо на Авдосі не могли завести на деякі позиції людей, відкатувались люди, ніяк не могли завести під обстрілами, то тодішній замкомандира бригади взяв машину, каску, бронежилет, взяв людей і сам їх особисто завів на позиції під обстрілами. Просто проскочили чисто на характері.

Так заведено, я ще раз кажу. У тебе інша відповідальність. Ти не стрілок, не кулеметник, не гранатометник, ти офіцер. Але якщо ти не можеш виконувати свої задачі, або закінчилися люди і так далі, ти повинен бути готовий. Ти не можеш - я вершу, я командую. Ти повинен розуміти, що в разі чого це будеш ти. І ти повинен ставитись до цього не те, що як до норми, а як до беззаперечного обов'язку. Тоді ті дії, декілька контратак на характері, вони виправили ситуацію. Люди повірили, що... Бо люди знову, чому попливли? Тому що вони відчували... Чому ті самі люди? Це взагалі перший механізований батальйон. Багато хто, як мінімум вони, і по багатьох показниках, їх вважають найкращим батальйоном бригади. З цим не погодяться всі три інші батальйони 100% і правильно роблять. Але багато хто вважає найкращим батальйоном бригади. Ті самі люди потім проявляли себе тиграми. Цей батальйон почав перші дії контрнаступальні. Тобто перші кроки контрнаступу почав перший механізований батальйон. Тільки тоді у них вже був новий командир батальйону, новий начальник штабу. Люди, яких вони не знали фактично, але які за короткий час доказали їм, що вони частина колективу, бійці, розумні люди, компетентні, які постійно дбають про особовий склад, і батальйон поміняли.

- Я знаю, що є шеврон з табуреткою, був випущений бригадою..

- Такий шеврон був, він був у першому механізованому батальйоні. Також він мені подарований.

- Так, ідеологічне питання, а чи дадуть тобі повноваження змінювати командирів бригад батальйонів в усьому Третьому армійському корпусі?

- По-перше, я не збираюся там когось, умовно кажучи, огульно пробувати знімати. Треба подивитися безумовно на підрозділи, на людей. Я переконаний, що є величезна кількість компетентних людей. Десь люди некомпетентні, десь просто система не вибудована. І люди непогані, але вони не оркестр, не система. Це раз.

Друге, тих, кого я буду вважати некомпетентними, некомандними, непорядними, в першу чергу, людьми, я буду безумовно пояснювати, аргументувати причину цих людей зняття з посад і переміщення. Тисячу відсотків. Але я хочу спиратися в першу чергу на тих офіцерів, тих сержантів, які є. Інша річ, що ми постараємося в максимально стислі строки дати їм розуміння системи, дати їм моментів з підготовкою, освітою, підготовкою, яких їм не вистачає. Коротко так. Буду аргументувати, тому що це постійний процес. І в Третій штурмовій, вже навіть після того, як вона була така знакова достатньо бригада, відбувалося, наприклад, зняття деяких ротних, умовно кажучи, деяких людей з їхніх посад, замів командира в батальйонів, начальників штабів. Тому що хтось перегорів, хтось не повністю відповідав компетенції, хтось з молодих хлопців доріс, умовно кажучи, для того, щоб краще виконувати задачі. Це постійний процес. Він нормальний. Я, наприклад, дуже люблю розуміти, що люди на штабі по напрямках продвинутіші за мене. Я вважаю, що це для мене комплімент.

- Які для тебе пріоритети в організації корпусу? Які конкретні програми ти збираєшся масштабувати в масштабі всіх бригад?

- Питання дуже об'ємне і складне, але спробую пройтися по основних тезах. Перше питання – це питання управління, це впровадження управління, всі ті найпростіші процедури впровадження їх на якісному рівні в усіх бригадах, батальйонах і так далі. Ми всі повинні розмовляти однією мовою.

- Тобто статути й оперативні процедури на армії НАТО.

- Так точно. Управління до рівня батальйонів в тому числі. Навчити людей не оці от давати, - на точку к такому-то врємєні, безжалостним огньом і т.д. Навчити якісно планувати будь-які взагалі дії. 

Друге, корпус ділиться на піхотні бригади, лінійні бригади, ті, які стануть в лінію, які будуть, власне кажучи, займати оборону по ділянці. Це п'ять бригад. З них одна важка механізована і п'ять різних. Це може бути штурмова, механізована. 5 бригад і плюс так званий корпусний комплект. Це створення полку безпілотних систем, щоб дуже швидко масштабувати систему Трійки в цьому плані і дати бригадам відразу оцю парасольку і в обороні, і в ураженні, і в наступі, яка їх прикриє з неба. В більшості бригад вони безумовно є, але хочемо масштабувати. Тобто оцей полк ми створюємо так волюнтаристськи в максимально стислі терміни, зараз всі ресурси кинуть на полк.

Тепер переходимо про бригади. Перше, що я хочу, я хочу вибудувати там командний дух. Командний дух вибудовується чим? Загальною навченістю, тобто ми будемо створювати навчальний підрозділ великий корпусного рівня, через який будемо завжди, навіть у найгіршій ситуації завжди можна видьорнути сержантів, офіцерів, солдатів і так далі, через який ми будемо пропускати абсолютно всі бригади.

- Солдатів і сержантів всіх?

- Солдатів і сержантів всіх. Можливо це будуть такі собі ІМЗ, 3-5 діб, потім відпочинок, боячка, знову 3-5 діб. Але в більшості будемо старатися через нормальні курси пропускати. Але я хочу перенавчити фактично всіх солдатів. Насправді зараз Головком, начальник Генерального штабу, Генеральний штаб, командувач сухопутки вони добре допомагають просуванню корпусів. Я хочу, щоб солдат розумів, як тут виживати і виконувати задачу. Щоб він не був просто чоловіком з ружйом, щоб він був відносно професійним бійцем української армії. Для мене критично важливо це виховання сержантів. Всі ми знаємо, що ми за попередній рік виховали, провели через курси повноцінні пів тисячі сержантів у Третій штурмовій. 

В першу чергу, це командир відділення і сержант взводу рот. Це критично важливі. Ми поставили, я поставив найкращого сержанта, який, у нас краще просто немає, на сержанта зараз корпусу. Це людина, яка почала з "Азову", пройшла всі азовські курси ВШК, яка була розвідником в "Азові", яка була розвідником весь час в Третій штурмовій, легендарна абсолютно людина.

- Як позивний?

- Друг Боб. Тому я певен, що сержантська гілка буде йти складно, але вона точно буде йти добре.

- До тебе в бригаду часто приїжджають військові НАТО у високих званнях, генерали, старші офіцери з різних країн. Яке в них основне враження і що вони найчастіше питають?

- Їм цікава сама філософія застосування, що, як, чому, які системи зв'язку треба розвивати надалі. Середовище вивчають. Вони хочуть зрозуміти, як це впливає на поле бою, як це впливає на рішення командира. Оці от мільярд екранів, зараз не зайдеш - пункт батальйону, все в екранах. І у нас так вважається, що чим більше екранів, як в Голівуді, то вважається, що це командир дуже перспективний і дуже професійний, якщо у нього багато екранів. Насправді на рівні бригади, тим більше корпусу, екран – спірна історія. В Центрі бойового управління для оперативників ОК, для командира бригади – це вже… Командир бригади повинен планувати. А коли командир бригади заворожено з сигаретою, кавою, просто третю добу дивиться на добивання ще чергових двох дегенератів мавіками, так він же ж не виконав свою роботу. Ті, хто там це виконував, і зв'язківці, які організували зв'язок, теж виконували, а він не виконує, бо він не планує. А замість того так, цьому того, а етому того і так далі. То їх цікавить, наприклад, дуже сильно, як це впливає на рішення.

- Це і в нас треба багато кого вчити, те, що ти зараз сказав.

- Це і в нас треба. Відганяти від телеекранів командний склад. Я вважаю, що командир корпусу, командир бригади 50% часу повинен бути в кімнаті планування. Якщо він сидить на ЦБУ, взяти ту ж саму бригаду "Хартія", ну справді вони молодці і дуже передові за управлінськими досвідами. По бойових практиках я нас вважаю першими, але, наприклад, не соромлюся того, що "Хартія" на нас повпливала. Я після поїздки в "Хартію" викликав начальника штабу, зробив комісію, відправив, перейняли деякий досвід, десь щось вдосконалили, і ми так постійно обмінюємось досвідом.

Ну от "Хартія", так? Командир бригади каже, що я зайшов на центр бойового управління, це, типу, вже якась надзвичайна подія. Ну, типу, що мені там робити? Там є Battle Captain. Ти знаєш, ти буваєш на командних пунктах і так далі, скажи мені, більшість командирів бригад який час проводить на безпосередньо ЦБУ, біля екрана?

- Деякі там живуть.

- Деякі там живуть.

Американці в цьому плані вчаться, і їм цікаво. Тобто, вони розуміють, що раніше у них там у комбрига було два ріпера, комдива, або три, так, там, чи якісь там фотознімки і так далі, не так багато інформації. Вони розуміють, що зараз сенсорів дуже багато. Не хочуть зрозуміти, де треба, де грань, де воно вже зайве. От, що треба операторам, а що треба виводити на командира. Ну, і тому подібні речі.

- Так, важливо. І останнє питання, принципово важливе. Зараз Росія наступає, Путін оголосив так зване перемир’я, потім скасував, і зараз основне питання у людей: коли закінчиться війна і чи може Україна зупинити російський наступ? Це питання глобальне, але без такої стратегічної відповіді на нього, мабуть, неможливо планувати і подальші оперативні тактичні рішення. Твоє бачення, чи є у нас прямо зараз сили і можливості зупинити Путіна?

- Війна взагалі може закінчитися будь-коли. Питання виключно в тому, чим вона закінчиться і наскільки вона закінчиться. Тобто, чи може бути перемир'я завтра, через 5 хвилин воно може бути. На яких умовах і на який час це перемир'я буде? В яке я вірю, наприклад, тверде перемир'я, не прямо далеко, але тверде перемир'я або мир на відносно значний час без загрози повторного вторгнення. Це постановка Росії в абсолютно патову ситуацію, коли просуватися вони не зможуть, втрати будуть занадто високі для того, щоб цю ціну платити. Я не думаю, що вони дуже далеко від цієї червоної лінії. В лютому 2024 року росіяни почали наступ на Авдіївку. Я бачив якість особового складу прекрасну, яку вони тоді підготували. Величезну кількість боєприпасів, 100 КАБів на добу, коли вони по Авдіївці випускали 60 КАБів, отак от, без проблем. Бачив величезну перевагу в силах і засобах. Цей каток котився весь майже 2024 рік. От зараз вони чи то почали, ми навіть зрозуміти не можемо, кампанію 2025 року, чи не почали. Якщо не почали, в кінці вже, вибачте, квітня, це вже про щось говорить, тому що вони зараз пропускають хороші з точки зору погоди, світлового дня і так далі, дні для наступальних дій. Якщо почали, то це якісь, ну вибачте, ковиляння інваліда в прямому сенсі слова. Десь якось вони косо-криво. Нині фантастичні втрати. Замість техніки мотоцикли з китайськими квадроциклами, так? І так далі. Де уже техніка? Ну вона безумовно є, тільки в яких кількостях і якостях. Так от, я до чого це веду? До того, що Росія нормально так підвидохлася. Якщо Україна хоче тверде перемир'я, то ми повинні зупинити. І це буде уже той момент, коли нам ні Захід, ні Схід не зможуть нав'язувати відверто кабально-принизливі умови. Буде зрозуміло, що з нами прийдеться домовлятися. Я не буду, не збираюся і ніколи цього не робив, кричати тут і зараз про кордони 1991 року і так далі. Я в них вірю. Прийде історичний момент. Думаю, що він буде там не за горами, коли в Росії почнуться її власні проблеми і ми повернемо. Але не сьогодні. Сьогодні наша задача не допустити втрати населених пунктів, територій, повністю зупинити противника, перейти до стратегічної оборони, в цілому. Це я так собі бачу. Чи є для цього в України сили? В України для цього сил предостатньо. Підвищте ефективність, підвищте коефіцієнт корисних дій підрозділів. Поміняйте деякі підходи до підготовки особового складу, командирів, планування. Американці люблять розповідати про команду команд і всякі "мішн команд". Який "мішн команд", коли у нас офіцери реально один одному говорять неправду і бояться висловити щиро свою думку на всіх рівнях. Поміняйте цю культуру і так далі. Чи це можна зробити? Та можна це зробити. І все. І скоро втрати наші будуть відносно мінімальні, противника максимальні і він видохнеться. Відповідно, в України є всі шанси і всі можливості. Для цього треба просто зібратися і підійти. І ресурсів предостатньо. От ми там прорахували в голові, не на 100% точно, але ми прорахували там деякі цифри. І трохи підвищити ефективність ми їх зупинимо. Зупинимо, зможемо сісти за стіл перемовин з достойною позицією. Достойна позиція дасть нормальний мир, який теж треба буде берегти. Сильна армія, правильна армія. Це для нас тепер умова виживання і наша реальність на найближчі 100 років.

«Аргумент»

На цю тему:

• Росія накопичує сили для нового наступу, - CNN
• Андрій Баранов: Кінця війни - не буде!
• Марія Берлінська: росія - абсолютне, диявольське зло
• Кирило Данильченко: рф готується до наступу, нас чекає гаряче літо