Бої на Курщині: сумні підсумки головної події війни у ​​2025 році

Версия для печати

Курська битва тривалістю сім місяців завершується поразкою ЗСУ. Як це часто бувало останні два роки війни, українські війська відійшли під загрозою оточення — здається, пізніше, ніж слід. Їм довелося залишити частину техніки, багато військових було вбито або потрапило в полон. Проте основні сили ЗСУ змогли уникнути оточення. З політичного погляду вторгнення в Курську область не принесло Україні жодних плюсів: президент Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що метою окупації частини регіону був її обмін на українську територію. Тепер Києву міняти вже нема чого. З воєнної точки зору оцінити підсумки битви складніше. ЗСУ сім місяців сковували великі російські сили біля свого плацдарму. Але й самі задіяли під Суджею найбоєздатніші бригади. І ці сили можна було використати ефективніше, якби вони залишили плацдарм одразу після початку російського контрнаступу в Курській області восени 2024 року.

Про військову операцію розповіло видання Meduza.

Як Росія провела вирішальний наступ? І що зараз відбувається у Курській області?

8 березня ЗС РФ розпочала черговий етап наступу на український плацдарм.

Цей етап був добре підготовлений: напередодні російські війська зайняли села Свердликове та Лебедівка на сході плацдарму, а також перейшли кордон Сумської області на південь від Свердликового. Так вони впритул підійшли до головної лінії постачання ЗСУ — дороги Суджа—Суми — і фізично перерізали ще одну лінію, що йшла північ через Свердликово. В останній тиждень перед вирішальним російським ударом українські військові скаржилися на майже повну зупинку постачання плацдарму через цілодобові атаки російських дронів на дорозі Суджа—Суми. Ще один шлях постачання на південь від Суджі також був фізично перерізаний ЗС РФ.

У перший день наступу російські підрозділи завдали удару на північ від Суджі, фактично відрізавши від міста всю північ плацдарму. Саме там — між дорогами Суджа—Курськ та Суджа—Льгов — із газової труби вийшли передові підрозділи ЗС РФ. Туди ж були націлені удари по землі.

До вечора 8 березня ЗСУ втратили найважливіші укріпрайони на північ від Суджі — у Малій Локні та Мартинівці. 9 березня - ще один у Козачій Локні. Саме через спонтанний відступ з північної частини плацдарму ЗСУ зазнали тяжких втрат.

Одночасно ЗС РФ розпочали наступ на східні райони Суджі. Організувати їхню оборону ЗСУ не змогли через те, що російська авіація знищила мости через річку Суджа, що розділяє місто на західні та східні частини.

Нарешті, ЗС РФ увійшли до центру Суджі. Стрілецьких боїв там майже не було: українські підрозділи відступили до кордону.

ЗС РФ продовжують просування до контрольно-пропускного пункту «Суджа» на кордоні, а також на південь від Суджі біля села Гуєво Курської області. Ймовірно, залишки плацдарму будуть втрачені ЗСУ найближчими днями, і бої перемістяться на територію Сумської області. У ЗС РФ там уже є плацдарм: на схід від дороги Суджа-Суми вони штурмують село Басівка.

Біля Суджі ще можуть залишатись окремі групи українських військових. Так, не зрозуміла доля Заолешенки – північно-західного передмістя Суджі. Цей район став знаменитим у серпні 2024 року на початку українського вторгнення до Курської області: саме там знаходиться магазин «П'ятірочка», на тлі якого фотографувалися багато військових ЗСУ. Про взяття Заолешенки 13 березня повідомив неофіційний телеграм-канал російського угрупування «Північ» (діє в тому числі в Курській області). Проте відео зі звільненою «П'ятіркою» так і не з'явилося. Відомо лише, що ЗС РФ увійшли до Заолешенки 13 березня. Але в будь-якому разі в районі Суджі немає тисяч оточених українських військових, як це (ймовірно, за словами Владіміра Путіна) намагався уявити президент США Дональд Трамп.

Навіщо ЗСУ взагалі була потрібна Курська операція? Яких її цілей Україні вдалося досягти?

Ще у 2022 році на фронті склалася дивна ситуація: він був чітко розділений на дві майже рівні за довжиною частини:

- активну — від північного сходу Харківської області до гирла Дніпра, де концентрувалася більша частина військ та обидві армії обмінювалися наступами та ударами;

- пасивну — від стику кордонів України, Білорусі та Польщі до Харкова вздовж білорусько-українського та російсько-українського кордонів.

Обидві сторони влаштовували рейди через кордон: ЗС РФ — силами груп спецназу ГРУ, ЗСУ — більшими загонами, які підпорядковуються Головному управлінню розвідки. Останнім навіть вдавалося захоплювати населені пункти біля кордону — але лише для того, щоб швидко відступити на територію України.

Першою ідея про те, що слабко прикриті ділянки «пасивного фронту» можуть бути використані для ударів великими силами на велику глибину, прийшла російському командуванню. На початку травня 2024 року воно організувало операцію на північ від Харкова. Кордон перейшли сили (десятки тисяч військовослужбовців) Північного військового округу, поповнені новоствореними з'єднаннями. Їм вдалося просунутися на кілька кілометрів углиб території України та зайняти частину міста Вовчанська. Наступ було зупинено резервами ЗСУ, що підійшли приблизно на п'ятий день. Російські воїнкори тоді писали, що метою наступу якраз і було відволікання українських резервів від головного напряму удару ЗС РФ у центрі Донбасу.

Ймовірно, вже у травні розробляло свою операцію із ударом через кордон і українське командування. 6 серпня вторгнення почалося і спочатку проходило успішно: ЗСУ змогли зайти на територію Росії на 20-30 кілометрів і зайняти райцентр Суджа. Командування ЗСУ досягло оперативної раптовості, переконливо обґрунтувавши концентрацію військ біля кордону необхідністю посилення оборони на випадок нового наступу ЗС РФ на Суми. Головні ж сили для операції були перекинуті в останній момент перед початком.

Спочатку необхідність вторгнення була обґрунтована Києвом суто військовими міркуваннями.

Версія про операцію заради оборони Сумської області та припинення обстрілів міста Суми (вона ж «створення буферної зони») була швидко забута. Удари по Сумах лише посилились.

Потім основною стала ідея про відволікання російських військ із спрямування головного удару ЗС РФ у літньому наступі на півдні та в центрі Донбасу. Однак російське командування на той час мало великі резерви на різних ділянках. З фронту навколо Донецька в Курську область було перекинуто лише одне з'єднання — 155 бригада морської піхоти Тихоокеанського флоту. До цього вона діяла в районі Вугледару. Щоправда, перекидання бригади почалося ще до вторгнення ЗСУ до Курської області; початкове місце призначення цього маневру невідоме.

Так чи інакше Вугледар був захоплений ЗС РФ і без участі 155-ї бригади. В іншому ж «донорами» для створення Курського угруповання стали спокійніші напрями: основна частина сил була перекинута з-під Харкова та Вовчанська; інша – з рубежу Дніпра у Херсонській області. З півночі від Бахмута з фронту зняли 106 повітряно-десантну дивізію.

ЗСУ для продовження наступу в Курській області також зібрали угруповання загальною чисельністю приблизно 15 бригад, у тому числі з числа найбоєздатніших. Цікаво, що 47 механізовану бригаду, на озброєнні якої були танки Abrams і БМП Bradley, відправили під Суджу з лінії фронту на південь від Покровська в центральній частині Донбасу.

ЗСУ не змогли розвинути наступ углиб Курської області. Після того, як українській армії не вдалося зайняти райцентр Коренево та пробитися до дороги Рильськ—Льгов у російському тилу, їй довелося перейти до оборони.

Тоді Київ дав нові обґрунтування для продовження операції — цього разу суто політичні. Головним стало офіційно озвучене Володимиром Зеленським бажання обміняти території Курської області на частину окупованих Росією українських областей. У цьому сенсі Україна зазнала безумовної поразки. Тепер вона (і те, мабуть, тимчасово) контролює плацдарм удвічі менше, ніж територія, захоплена ЗС РФ під одним лише Вовчанськом.

Чи можна сказати, що Україна за рахунок наступу на Курськ отримала перепочинок? Що було б, якби ЗС РФ відправили резерви на Донбас?

Торішні плани російського командування щодо використання цих резервів невідомі. Можливо, ЗСУ, розпочавши наступ на Курськ, справді зірвали якусь важливу операцію ЗС РФ.

Проте загалом рішення відправити великі сили української армії на пасивну ділянку фронту (і потім залишити їх там після початку контрнаступу ЗС РФ у жовтні 2024 року) вплинуло на ситуацію на фронтах негативно.

У вирішальний момент російського наступу на півдні Донбасу командування ЗСУ не мало резервів. У результаті були втрачені «фортеці» Вугледар, Курахове та Велика Новосілка, а також велика територія між західними околицями Донецька та лінією Покровськ – Велика Новосілка з десятками населених пунктів.

Російські війська просунулися і на допоміжних напрямках: вийшли до західних околиць Покровська та до кордону Дніпропетровської області; форсували річку Оскол у Куп'янська; зайняли частину «фортець» Торецьк та Годинник Яр на північ від Донецька.

Наразі всі ці територіальні втрати не компенсуються придбаннями в Курській області.

За рахунок успішних проривів літа та осені російські війська зберігають ініціативу на півдні Донбасу. Лише до лютого 2025 року ЗСУ вдалося зібрати сили для того, щоб контратаками зупинити наступ ЗС РФ на лінії Покровськ-Торецьк. Але російська армія завершує перегрупування сил з південної частини фронту до Покровська та Торецького і незабаром може відновити цей наступ.

ВСУ буде важко ефективно використовувати підрозділи, що вивільнилися після поразки під Суджею. По-перше, вони зазнали великих втрат — особливо на останньому етапі погано організованого відступу. По-друге, виникла загроза продовження наступу ЗС РФ вже в Сумській області (невідомо, чи скористаються вони нею; Путін публічно закликав російське командування «подумати про створення буферної зони в Сумській області», але це може бути елементом гри для обману супротивника).

Російське командування має резерви, які формально були виведені з фронту для участі в Курській битві, але не прийняли в ній помітної участі. Так, з Херсонської області до кордону було перекинуто 76 повітряно-десантну дивізію, проте її підрозділи не брали участі в наступі на Суджу.

Таким чином, російська армія володіє ініціативою, має резерви і може обирати місце наступного удару. В результаті Курської операції подовжилася лінія активного фронту, що саме по собі працює проти ЗСУ, які страждають від дефіциту особового складу та готових до бою з'єднань; їхній противник подовження фронту переживає легше, оскільки має чисельну перевагу.

Зображення вгорі: сірим кольором у правому верхньому куті - все, що залишилося від українського плацдарму на Курщині. За пафосом Володимира Зеленського прихована правда про втрати ЗСУ під час цієї сумнівної з політичної та військової доцільності операції.

Переклад: «Аргумент»

На цю тему:

• Курська операція виконала своє завдання - Зеленський
• Зеленський каже, що під час «режиму тиші» може бути підготовлений "надійний мирний план". Потужний "План перемоги" вже був
• Генсек НАТО Рютте: питання вступу України до НАТО більше не розглядається