Через росію: як курсанти евакуйованого вишу МВС виїжджали із окупованої території

Версия для печати

Івано-Франківськ ‒ Другий місяць Луганський державний університет внутрішніх справ працює в Івано-Франківську. Це вже четверте переселення університету за час війни Росії проти України з 2014 року. Викладацький склад евакуйовано майже повністю, а частина курсантів залишилась на окупованій території і досі щотижня по 3-4 осіб приїжджають в Івано-Франківськ. Як вдається їм вибратись із окупованих Росією українських міст і сіл? Як облаштували навчальний заклад на новому місці луганчани?

Про це йдеться у публікації Радіо Свобода.

Майбутній поліцейський Ярослав, коли почалась 24 лютого повномасштабна війна Росії проти України, поїхав у Старобільськ. Батьки забрали його з Сєверодонецька, де розташовувався Луганський університету внутрішніх справ, у більш безпечне місце. Втім, невдовзі курсант опинився на окупованій Росією території і почав шукати шлях, як йому виїхати в Україну. Були два варіанти ‒ через численні російські блокпости або ж через Росію. Молодий чоловік обрав другий і виїхав 21 березня з окупованого російською армією міста.

«Найбезпечніший шлях був через Росію, почали шукати транспорт, сховав всі речі, які були пов’язані зі службою у поліції, почистив телефон, бо були випадки коли телефон перевіряли. Їхав із рідними до селища Чертково, переходили там кордон з Росією і нас тримали 7 годин. Перевіряли все: татуювання, знімали відбитки пальців рук, дивились телефон. Вони хотіли дізнатися, з яких причин їду, куди. Все обґрунтував, начебто повірили і відпустили. У мене був білет до Петербурга. Ми з другом туди приїхали і купили квиток на автобус до Естонії. Треба було також перетнути кордон між Росією і Естонією. І те ж саме ‒ відбитки, фотографували, перевіряли документи, допитували, дізнавались ціль поїздки, дані про сім’ю.

У мене в Естонії перебуває наразі батько, то сказав, що їду до нього відпочивати. Приїхав в Таллінн, де був два дні, допоки чекав транспорт, щоб виїхати у Варшаву і звідти в Україну. В Естонії хотіли надати мені тимчасовий прихисток на рік, тобто житло, роботу. Я, звичайно, відмовився, бо за кордон не збираюсь», ‒ розповідає курсант Ярослав.

Його колега з університету, курсантка Ольга, з окупованої Росією української території вибиралась через блокпости. Пройшла через 21, з яких 12 були російськими. Студентка почистила свій телефон, переписки, видалила групи, залишила курсантську форму, але взяла свій жетон і посвідчення.

«Я ж складала з цим жетоном присягу. Боялась, що можуть затримати, що можуть знайти посвідчення, жетон у речах. Але вони були надійно сховані. Я виїжджала з одним наплічником. Перебувала на окупованій території, тому що мене батьки забрали до бабусі 24 лютого, щоб я перебувала у безпеці. Потім мені надійшло повідомлення з університету, що допомагають виїхати . Я 23 березня поїхала до Дніпра, де тимчасово перебували однокурсники і викладачі. Останній російський блокпост був дуже тяжкий, хлопців довго перевіряли. Ми не показали, що знаємо один одного. Нас виїжджало тоді троє курсантів», ‒ говорить Ольга.

Практичні заняття курсантів Луганського університету внутрішніх справ в Івано-Франківську

Навчальний процес тривав

Івано-Франківськ ‒ уже четверте місто, куди евакуювався Луганський університет внутрішніх справ за час війни Росії проти України. У 2014 році довелось із Луганська виїхати в Суми і частково Миколаїв, у 2016 ‒ у Сєверодонецьк. Там почали облаштовувати матеріально-технічну базу. А 25 лютого цього року викладачі і курсанти змушені були покинути і Сєверодонецьк, виїхали тимчасово у Дніпро. Наприкінці травня колектив переселився в Івано-Франківськ.

«Важливо було вивезти людей. 65-67% курсантів виїхали одразу. Професорсько-викладацький склад і проміжний, то переїхала більшість ‒ 93% . Люди давно для себе визначились і життя під окупацією ніхто собі не уявляв. Щотижня 3-4 курсантів приїжджає, вибравшись із окупованої території. Але цей шлях дуже небезпечний, тяжкий і довгий.

Допомагаємо їм фінансово виїхати з окупованої території. На відрахування за цей час подали лише три заяви, першокурсники, мабуть, зрозуміли, що не той фах обрали», ‒ каже Віталій Комарницький, ректор Луганського державного університету внутрішніх справ.

Маючи досвід 2014 року, коли Луганськ окупувала Росія, коли довелось втікати з міста, університет зумів врятувати сервер. Тому у Дніпрі одразу ж відновили навчання.

Не переривали занять в Івано-Франківську. Тут є можливість проводити практичні заняття. Зараз триває набір абітурієнтів, тобто приймаються документи на формування особистої справи.

Серед охочих вчитись в Луганському університеті вже є молодь із Рівненщини, Івано-Франківщини, Закарпаття. Адміністрація університету наголошує, що особисті справи абітурієнтів ретельно перевіряють, щоб не потрапили сторонні особи з так званих «ЛНР» та «ДНР».

Майбутній поліцейський Данило навчається в університеті з 2019 року. Три роки вчився і жив у Сєверодонецьку. Коли почалась повномасштабна війна Росії проти України, не поїхав разом із друзями в Дніпро, а працював у півтори місяці у місцевому відділку поліції.

«Виконував певні завдання. На той момент це було безпечно, бо лінія фронту не була так близько до Сєверодонецька. Щось залітало, артобстріли були, але не так багато, як останнім часом. Я розумів, що це надовго.

На жаль, доводиться покидати свої домівку, бо не можна залишатись під окупаційною владою з сумнівною перспективною. Ніхто не знає, як буде розвиватись, довелось поїхати. До кінця року завершую навчання і треба знайти місце стажування і подальшої служби. Ніхто не знає, куди їхати, але поїду ближче до фронту, там працюється цікавіше. Ризики, але це така справа..», ‒ говорить курсант Данило.

Курсанти, а на курсі 125 осіб, живуть у гуртожитку. У кімнаті проживає і до 20 осіб. Над ліжком у дівчат висить український прапор.

«Коли жили у Дніпрі, там купили прапор і сюди привезли. Змогла взяти лише найнеобхідніше з Сєверодонецька. Тут гарні умови, все є, все вистачає. Я бачу своє майбутнє добрим. У мене є хлопець, який несе службу у Дніпропетровській області. Після навчання поїду до нього», ‒ розповіла про свої плани курсантка Владислава.

Найбільше курсанти сумують за рідними. У багатьох батьки перебувають у безпечному місці, але у декого родичі залишились на окупованій території, бо не мали можливості виїхати, або ж не хочуть залишати власну домівку.

«Аргумент»

На цю тему:

• Шлях до свободи: як українці прориваються з окупованого Бердянська до Запоріжжя
• Російські окупанти масово беруть в заручники цивільних на Херсонщині
• Історія лікаря з Маріуполя, який працював і втратив ногу під обстрілами