Сьогодні Велика п’ятниця: поклоніння спасительній Жертві

Версия для печати

Воскресінню Ісуса Христа передували його страждання, розп’яття на Хресті і смерть. Християни візантійського і латинського обрядів літургійно згадують ці події у Велику п’ятницю, яка передує неділі Пасхи. Цього року вона припадає на 18 квітня.

Богослужіння цього дня у візантійському обряді тепер є зміщені у часі. Їх починають звершувати у Великий четвер. Адже Вечірня з Літургією св. Василія Великого, яка в цей день служиться зранку, і Утреня Страстей увечері насправді є богослужіннями Великої п’ятниці.

Для різних тем, пов’язаних зі Страстями Христовими, спомин яких звершується протягом Великого тижня, характерним є плавний перехід від однієї до іншої. Протягом Великого четверга вірні молитовно переживали Тайну Вечерю та те, як після неї Юда довершив зраду Ісуса. Ці теми ще присутні у Вечірні з Літургією св. Василія Великого. Однак на її євангельському читанні вже чуємо продовження цих подій — про схоплення Ісуса, про суд над ним, про відречення Петра.

Вже незабаром почуємо про них знову на наступному богослужінні — Утрені Страстей. Її особливістю є читання дванадцяти Євангелій про події від фрагменту з Євангелія від Йоана (13,31-18,1), де Ісус на Тайній Вечері дає апостолам останні напоумлення, до його зняття з Хреста, покладення до гробу і виставлення сторожі біля нього.

Звичай звершувати таке богослужіння бере свій початок з Єрусалиму, коли вірні під проводом єпископа процесійною ходою ішли через місто, зупиняючись на визначних місцях хресної дороги Спасителя, і слухаючи євангельські читання. Згадки про це маємо у щоденнику паломниці Етерії IV ст., котра сама була учасницею пасхальних богослужінь у Єрусалимі.

Вона також згадує про почитання у Велику п’ятницю Хреста Господнього, який віднайшла цариця Єлена. Цей звичай згодом перейняв Константинополь, а відтак і Рим (VII ст.). Латинська Церква по сьогодні у Велику п’ятницю виставляє для поклоніння Хрест.

Натомість на Сході закріпився відносно недавній звичай покладення у Велику п’ятницю плащаниці на згадку про полотно, в яке Йосиф з Ариматеї і Никодим загорнули Ісуса, кладучи до гробу. У Київській Церкві ця практика входила щойно з XVI ст.

Безпосереднього стосунку до Страстей як основної теми Великої п’ятниці вона не має. Її покладання відбувається зранку цього дня на Вечірні, яка вже є богослужінням Великої суботи — дня пам’яті про перебування Ісуса в гробі.

Зображення мертвого Ісуса на ній бере свій початок від аналогічного зображення на воздусі — найбільшому з покрівців, які кладуть на Святі Дари під час проскомидії. Походить цей звичай з Єрусалиму. Коли відбувається Великий вхід на Літургії, диякон чи священик перед Святими Дарами несуть цей покрівець із зображенням покладеного в гріб Ісуса, а предстоятель молиться тропар “Благообразний Йосиф”.

А ще його урочисто співають на Вечірні й Утрені Великої суботи, творячи доземні поклони. Зміст тропаря “Благообразний Йосиф” і зображення на воздусі суголосні, тому у Велику суботу цей покрівець, а згодом його збільшена версія — плащаниця також виносилися для наочності.

Зранку у Велику п’ятницю моляться Царські Часи (зазвичай усі разом — Перший, Третій, Шостий, Дев’ятий), в яких тема страждань Христа виражена через підбір відповідних псалмів, читань з пророків, Апостола, Євангелія та спів стихир св. Софронія Єрусалимського. Після цього звершують Вечірню з виставленням плащаниці (це вже Вечірня Великої суботи, тема якої — Ісус у гробі та його зішестя до аду). Тож протягом двох днів вірні приходять до храму, щоб вшанувати плащаницю, а через неї прославити померлого за життя світу Спасителя.