The Economist: Путін слабший, ніж здається

|
Версия для печатиВерсия для печати

Авторитарний лідер керує поліційною державою. Його ключовий критик ув’язнений і близький до смерті. Кожен третій росіянин вважає несправедливим вирок опозиціонеру Олексію Навальному. Тим не менше, російський президент Володимир Путін все ще побоюється «свого в'язня».

Насправді Путін слабший, ніж здається, пише журнал The Economist.

Опозиціонер Олексій Навальний може бути фізично слабким, адже його здоров’я погіршується у в’язниці, однак він все ще є головним російським опозиційним лідером. Його викривальні відео викликають резонанс у виборців. Одне з них - екскурсію «палацом Путіна», переглянули понад 116 мільйонів разів.

Навальний створив рух, висміюючи брехню Кремля і кидаючи виклик партії Путіна. Не дивно, що минулого року його отруїли, а потім ув'язнили. Тепер його організацію називають «екстремістською» і намагаються зруйнувати. Це може пояснити, чому Путін активно намагається змінити головну тему дискусій і розпалити патріотично налаштованих російських громадян, знову погрожуючи суверенним сусіднім країнам.

За останні тижні він зібрав понад 100 тисяч військовослужбовців на кордоні з Україною, яку він уже намагався дестабілізувати раніше, анексуючи Крим та підтримуючи війну в Донбасі. Крім того, російський флот погрожував заблокувати Керченську протоку, відрізавши частину України від Чорного моря.

Однак 22 квітня російський міністр оборони оголосив, що війська будуть відведені від українського кордону, адже вони вже завершили свої «навчання». Важко сказати, скільки насправді російських військ буде відведено, адже за подібних обставин у минулому Москва часто залишала за собою значні сили.

Аналітики намагалися спрогнозувати, чого саме хотів досягнути Путін за допомогою демонстрації військової сили. Думки розходилися, частина аналітиків вважала метою російського президента -  залякування лідерів України, щоб змусити їх піти на поступки, зокрема, домогтися офіційного визнання автономії Донбасу. Інша частина прогнозувала, що Путін реально готувався до війни та чергового вторгнення в Україну.

Його «звернення до нації» 21 квітня запропонувало лише туманні натяки. Путін дав багато обіцянок для росіян і погрожував ворогам Кремля. Під час своєї промови російський президент згадав і теорію змови про те, що Захід намагається вбити самопроголошеного білоруського президента Олександра Лукашенка. Він пообіцяв, що всі, хто загрожує безпеці Росії, «пошкодують як ніколи». Навіть під час промови Путіна кремлівські сили «полювали на дисидентів».

Однак насправді Путін слабший, ніж здається, але це робить його небезпечним. Попереднє вторгнення в Україну відбулося саме тоді, коли російська економіка опинилася в глибокій рецесії, а рейтинги Путіна падали.

Сьогодні опитування також показують падіння популярності Путіна. Протести проти арешту Навального в січні були найбільшими в Росії за останні десять років. Тим часом Путіна неабияк тривожать події в сусідній Білорусі: Лукашенко був настільки ослаблений протестами, що тепер він фактично залежить від підтримки Росії для збереження влади. Якби щось подібне сталося із самим Путіним, йому не було б до кого звернутися «за допомогою». Зіштовхнувшись із акціями протесту вдома, він може «перекинути свою увагу» за кордон, до України, Білорусі чи деінде.

Все це кидає виклик для президента США Джо Байдена та його союзників. Намагаючись знайти спосіб стримати Путіна, Захід повинен бути реалістом. Ніхто не хоче війни з ядерною державою, але і санкції часто неефективні.

Санкції рідко працюють, якщо вони односторонні або їх мета надто амбітна. Навіть найсуворіші ембарго не змогли витіснити «дрібніших» тиранів на Кубі та Венесуелі. Росія створила «ізольовану» економіку, яка перебуває у рецесії, але стороннім країнам її важко «задушити». Тим часом розмови про ембарго на російський експорт нафти та газу є занадто наївними. Світ повинен знайти альтернативи викопному паливу, але раптове «відключення» великого постачальника спричинить глобальне економічне потрясіння - тому цього, швидше за все, не станеться.

Мета санкцій повинна бути відносно скромною: не зміна режиму, а «збільшення втрат» для Путіна унаслідок його агресії за кордоном та утисків удома. Байден вдало розпочав рух, запровадивши низку фінансових санкцій за хакерські атаки та втручання у вибори. Санкції можуть бути посилені, якщо Путін буде і надалі дотримуватися агресивної стратегії. Більш жорсткі обмеження з боку західних фінансових установ, що працюють з компаніями, які пов'язані з Кремлем, можуть завдати болю.

Байден також намагається спонукати союзників створити єдиний фронт. Німеччина повинна «вбити» газопровід «Північний потік-2», який має транспортувати російський газ в обхід України. Велика Британія повинна посилити боротьбу проти відмивання грошей. Особам, причетним до зловживань, слід заморозити активи та заборонити в'їзд на Захід.

НАТО також має активізуватися. Альянс повинен знайти рівновагу і спробувати заспокоїти сусідів Росії. Деякі росіяни вважають, що НАТО може вторгнутися, аби допомогти Україні повернути втрачене. НАТО має посилити свою присутність у Чорному морі, а країни-члени повинні і надалі постачати Україні оборонну зброю.

Росія менш важлива, ніж Китай, як для світової економіки, так і для кліматичних переговорів. Але водночас, Кремль -  це один із найбільших факторів нестабільності на європейських кордонах і, ймовірно, найактивніше джерело проблем у багатих демократіях, адже Москва часто фінансує екстремістські партії, поширюючи дезінформацію та розбрат. Те, як Захід буде боротися з агресією Росії, створює прецедент. Лідери Китаю, безумовно, спостерігають. Якщо Байден дозволить Росії агресивну політику проти України, Пекін вирішить, що має право тероризувати Тайвань.

На відміну від свого попередника, Байден здогадується про «справжню природу» Путіна. Замість того, щоб товаришувати з російським президентом, як це робив Трамп, Байден назвав Путіна вбивцею. Але при цьому лідер США тримає комунікацію з Кремлем відкритою.

Байден запропонував провести зустріч із Путіним. Це було б помилкою, якби просто підвищило «престиж російського президента», але не в тому випадку, якщо такі прямі переговори допоможуть зменшити напругу в регіоні. Вирішальне значення матиме дипломатична робота напередодні потенційної зустрічі. На щастя, Байден найняв багато експертів із питань відносин з Москвою і дослухається до них.

Зрештою, майбутнє Росії вирішуватимуть не сторонні особи. Пошук альтернативи агресивному режиму Путіна повинні здійснювати лише самі росіяни. Байден повинен наполягати на тому, щоб Навального випустили на свободу. Світу потрібні дисиденти, які можуть допомогти притягнути Путіна до відповідальності. Без викриття правди Росія залишиться під авторитарним режимом, а сусідні країни і надалі не будуть у безпеці, резюмує видання.


На цю тему:

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  [email protected]