І я не пригадую випадків, щоб у часи великої війни держави в житті людей стало менше, а не більше.
Коли підводники Рейху блокували Британію і там залишилося продовольства на шість тижнів, то не волонтери кинулися оснащувати протичовнові літаки, охорону конвоїв і розробляти тактику протидії, а уряд.
П’ятсоттонні кораблі (колишні рибальські траулери) озброювала зенітками й глибинними бомбами корона.
Навчала екіпажі протичовнових літаків бити по субмаринах на перископній глибині держава.
Розумієте, про що я?
У обох світових війнах найдемократичніші держави цієї планети вводили раціонування, щоб знати, скільки вони мають їжі і скільки можна вилучити рук зі сільського господарства; вводили державне регулювання, облігації та внутрішні позики, масово використовували примусову працю.
Жіноча земельна армія [2], «армія татусів» і 16 територіальних дивізій Британії — не будемо повторюватися.
Один убитий кріт — це два кілограми врятованих овочів: убий крота — нагодуй фронт. Це плакати для дівчат, вихованих у пансіонатах.
Усе це для того, щоб вивільнити найактивніших для фронту й знизити навантаження на бойові частини.
Центральний корпус статистики в Лондоні враховував кожен фунт борошна, десяток яєць і консерву не для того, щоб мучити людей і роздути чорний ринок.
А щоб знати: для швейної фабрики є норма пайків. Отже, люди будуть ситі, зможуть працювати, ми зможемо забронювати кількох фахівців, нам необхідно подати запит союзникам на кілька мільйонів ґудзиків і взуття, а значить, витягнути фахівців із цих фабрик на підприємства ОПК.
А ще треба запас на випадок обвалу імпорту: блокада, неврожай, втрати конвоїв (польська, угорська блокада, блокада Причорномор'я, так).
Так воювали в індустріальному суспільстві.
У постіндустріальному, де лате і барбершопи, а також рейди по спортивних залах, виявляється, воюють так само.
Звідти мобілізація в РФ, мільйон утікачів до Сербії та Туреччини, хлібозаводи, що випускають дрони, і заводи з виробництва «шахедів» у Татарстані.
І звідси ж, що JDAM передали ніби нам, а 150 польотів на добу півтонних крилатих бомб приходить по наших позиціях.
Тому що деякі уроки херсонської та ізюмської кампаній у РФ засвоїли.
І нехай у вигляді кадаврів зі зберігання з мангалами й комплектів для переробки бомб у планувальні, залізо на фронт іде.
І студенти на заводах точать хвостовики, і зеки працюють, і багато чого ще.
Мобілізація жінок, молодшого віку, призов на підприємства ВПК, кампанії «Ти потрібен країні в Укроборонпромі» на кожній зупинці (ви десь бачили вакансії?) необхідні Україні для єдиного.
Окрім того, що ми ведемо війну на виживання.
Усі ж пам'ятають тортури в Херсоні, інтерв'ю Тайри, нашийники в Ізюмі [3], братські могили в Бучі, убитих дітей у Маріуполі?
То ж не пропаганда, це було і є. Якщо вам цього недостатньо, я не знаю, чим тоді можна допомогти? Якщо зґвалтовані жінки й убиті діти недостатня мотивація для когось.
Нам потрібна максимальна концентрація.
Це єдина причина для мобілізації.
Якнайшвидше завдати поразки армії РФ, вибити їм техніку на роки вперед і вкласти в землю тих, хто отримав бойовий досвід.
Те, що зробили поляки під час Дива на Віслі [4] – розмазати й викинути з країни.
Потрібен удар кулаком, не ляпаси і не дряпання розчепіреними пальцями.
Ізраїль мобілізував 400 тисяч людей з 9,3 млн населення не просто тому, що любить маринувати людей у формі й витрачати мільярди з резервів.
Їм потрібна завіса від Сирії, завіса від Лівану, ротації військ у глибокій забудові біля Старого міста. Плюс блокада Гази з моря, гарнізони численних опорників, які збудовані крізь Газу з обвалованих екскаваторами капонірів для техніки.
Тобто тривале й сильне зусилля на одному фронті і стабільність інших.
Нам в Україні потрібні частини на протидесантні й протидиверсійні заходи, потрібна завіса проти Білорусі, сотні екіпажів мисливців на «шахедів», частини на ротацію, підрозділи на річкові катери, баржі, усілякі посади ПСОЗ, аеродромна охорона.
Це ми говоримо про те, де ризик загинути, може, лише трохи вищий, ніж сидіти в будинках, над якими збивають дрони-камікадзе, що несуть вибухівки вагою з ванну.
Крім того, нам потрібні дорожні підрозділи: підсипати щебінь, ремонтувати полотно, розмите в бездоріжжя, зводити рокади й мости.
Будівельні частини: міняти розбиті ракетами плити на аеродромах і будувати казарми.
Зв'язківці, оператори РЛС, різноманітні діловоди й фініки.
Назвіть мені хоч одну реальну причину, чому там не можуть служити жінки й молодша вікова категорія за мобілізацією?
Наразі бригада ТрО розтягнута на половину області, наприклад, Сумської.
У цю територіальну бригаду волонтери й ОККО збирають на мінометну батарею — 120 і 82 мм.
Опорний пункт — 30–40 осіб, а ресурси старшого начальника, наприклад Д-30, спрацюють хвилин через 15, і міномети, які ще тільки купують волонтери.
Проти вас може діяти рота спецпризначенців — нехай зведена, частково укомплектована курсантами, частково постійної готовності, з нічниками і важким піхотним, викликом артилерії по позиціях Сил оборони. Вона затягне все навколо опорника мінами.
Чи може цей пункт допомогти прикордонникам? Чи сидітиме й оборонятиме сам себе? Риторичне запитання.
Ви всі бачили бій відділення Сенцова [5]. Або численні штурми посадок іншими штурмовими підрозділами. Наприклад, умовне насадження під Урожайним.
Ви бачили там 30–40 мм підствольний гранатомет українського виробництва, револьверний гранатомет, одноразові тандемні постріли, одноразові вогнемети, легкий ПТРК типу «Корсара» (нагадую: «Джавелін» у США — рівень відділення, «Дракон» — батальйонний рівень)?
Чи західне важке піхотне або РПГ-7 з болгарськими пострілами.
І навіть кумедний старий танк Т-62 за цих умов міг би наробити втрат, і дрони, а наробили міномети, якщо мені не зраджує пам'ять.
А тепер уявіть собі, що ви сидите на цьому самому опорнику на Сумщині.
Ліс, каша з болота й снігу, час на реакцію засобів старшого начальника — хвилин двадцять.
Є волонтерський тепловізор, і є РПГ-7. І до вас у гості заскочили добре підготовлені спецпризначенці.
Чому ви віддали б перевагу?
Поганій копії румунського міномета «Коммандо» 60 мм і мінам, наточеним Укроборонпромом, хай навіть із саморобного амоналу й напівкустарних порохів?
Можливості з кількох точок вразити танк, хоч і одноразовим гранатометом? Влаштувати дощ із 15–20 ВОГ і поставити на відході протипіхотну міну, щоб зв'язати руки нападникам пораненими?
Чи прохолодній історії, що студентів і жінок мобілізувати не можна, на завод їх не можна, у гуртожиток не можна й нікуди не можна, краще покличмо 55-річного, щоб він у буксировану гаубицю тягав снаряди по 40 кг?
Чи все ж таки жінки й молодь можуть служити в завісі проти Білорусі, у групах проти «шахедів», на полігонах і в навчальних центрах?
А вивільнених чоловіків звідти — у протидиверсійну роту й маневрову групу, прилетіти на допомогу, коли вас убиватимуть спеціальні частини росіян у лісі?
Ну і щоб позаду опорників діяла ще й рота саперів й інженерів зі студентів і молодшого віку, жінок й обмежено придатних — робити бліндажі, запасні позиції та мінні поля. Якщо вас зіб'ють із першої, коли заскочить не рота, а батальйон, а резервам знадобиться трохи часу на висування.
А вже за цією завісою, яка регулярно б'є камери, вежі, позиції ворога на тому боці, не дає робити випади через кордон, мінуючи все і вражаючи цілі дощем з ВОГів, 60 мм і 82 мм мінами, ПТУР, мають працювати цивільні будівельники.
Робити доти, перекриття для окопів, щілини й пристінкові виїмки.
Усе те, що дасть можливість пережити транскордонний обстріл, поки піде відповідь нашої арти. Тому не гинуть у засідках лісники, не потрапляють у них машини і не потрібно більше поповнень від ТЦК.
Що вам необхідно від промисловості для цього? Усе, що можна.
Термобаричні гранати й заряди підривати бліндажі — так.
Револьверний гранатомет 40 мм причесати посадку — так.
Копія ПЗРК «Ігла» із саморобними акумуляторами, технологію якого освоїв ХАМАС, — так.
Міни, просто протитанкові й керовані «клеймори». Уже не будемо про розумні, технології Першої світової цілком працюють і зараз.
ВОГи й одноразові постріли — так, ще й як.
Промислові вибухові пристрої, щоб скидати з дронів, і голови для дронів-камікадзе — ви ж знаєте, що саморобні спричиняють підриви й загибель людей у РУБАК (рота ударних безпілотних авіаційних комплексів. — LB.ua)?
Міни — 60 мм, 82 мм і 120 мм, що ми купуємо від Сербії та Болгарії до Африки.
Технології атлантів – два кулемети на гантраку під назвою «Віктор» з оптикою умовного Фотоприладу.
До цього всього — порохи, вибухівку, підривники, корпуси, хвостовики.
Усе це на договірній оплаті праці, за призовом. Або насадження, або завод. А волонтери зможуть зайнятися не тільки китайськими машинними комплектами до дронів, а й закуповувати верстати з ЧПК, навчати слюсарів, організовувати своє виробництво. Яке, до речі, не залежатиме від настрою китайських постачальників дронів.
Оце все навіть без шести «богдан» на місяць і нових «нептунів».
Дими, міни, освітлювальне, піхотне важке. Усе це в дефіциті, на все ліміти. Усе це дуже впливає ситуацію на лінії зіткнення.
Ще раз — у противника далеко не клондайк.
На штурм вони йдуть на неозброєних МТЛБ, на «копійках» з гарматами, які заклинює, використовують Т-62 все частіше й частіше.
Але їм вистачає нарядів арти, вони підвищують ситуаційну поінформованість дронами, за ними повітря й півтонні, а іноді й тонні бомби.
Це вже дуже багато. Проти них буде відповідь, коли прийдуть F-16 і нові системи ППО.
Але.
Нам потрібна мобілізація — замінити тих, хто воює два роки, нові частини на ротацію старих бригад, інженерні й саперні частини.
Цього можна досягнути лише максимальною мобілізацією промисловості й суспільства.
РФ потягли в армію людей — отримали мільйон біженців через Верхній Ларс. І тепер досягли консенсусу суспільства.
200 тисяч рублів і пів мільйона піднімних достатньо, щоб убивати українців.
Фото: EPA/UPG
Як вдасться нам — чи це будуть лише грубі гроші навіть мобілізованим, чи посилення законів про ухилення й прив'язка багато чого до постановки на облік, я не в курсі, мені не доповідають.
Але цілком імовірно, що батога побільшає.
Проте нам доведеться це робити.
Або ми сточимо старших мобілізованих — списують людей не лише після смерті й поранення, а й через хвороби, сімейні (дружина-інвалід), настання верхньої планки за віком.
І все одно доведеться брати молодших і жінок.
Ніхто не каже поки що про бойові частини, але дивитися, як у Серебрянському лісі люди ходять під себе в окопах на відро, як сплять по три години ловці на «шахедів», а самим надсилати їм донати й привіти, — ну, це досить дивно.
Або зібратися в кулак, наситити частини важким піхотним, мінами й снарядами, бронемашинами власного виробництва й вибити ворога одним зусиллям, дочекавшись авіації та парасольки з ППО, яку явно нам робить Захід.
Розмазати росіян на одному напрямку снарядами, мінами, високоточним, перемолоти і розгромити.
У тому числі зусиллями жінок з молоддю в промисловості, допоміжних частинах, прикордонних частинах на заході країни, у ППО.
Або борсатися місяцями в крові під черговою Авдіївкою, перетираючи міста на щебінь. Сподіваючись, що в РФ заваляться нафта, газ, нестача яєць і станеться черговий Пригожин. Сподіваючись, що на Заході таки погодять черговий транш допомоги.
Кирило Данильченко ака Ронін, LB.ua [6]
Фото вгорі: Радіо Свобода/Сергій Нужненко