ЦАХАЛ викликав майже весь свій резерв для наземної операції у Секторі Гази. Кореспондентка Цензор.НЕТ [1] Ірина Сампан побувала у південних кібуцах на кордоні із Сектором та поговорила з резервістом ізраїльської армії, First Sergeant парашутної дивізії Армії оборони Ізраїлю з позивним Бівер, який брав участь у зачистці країни від ХАМАС.

- Розкажіть про свій ранок 7 жовтня. Де ви були і як дізналися про вторгнення ХАМАС до Ізраїлю?

- Це був ранок суботи. Субота – єдиний день, коли можна виспатися. Але він перервався приблизно о 6.30 масованим ракетним обстрілом усієї країни. У бік мого міста теж летіли ракети, просто одна за одною, такої кількості ракет раніше ніколи не було; вже навіть Залізний Купол (система протиракетної оборони, - ред.) не справлявся з таким потоком. Всі ми читали телеграм-канали і розуміли, що ці атаки йдуть абсолютно по всьому півдню від поселень, що оточують Сектор Гази, до центру країни. Десь за хвилин десять стало зрозуміло, що це частина якоїсь великої війни, але ніхто не міг припустити, якої саме. Атака розпочалася вранці в суботу та ще і в таку дату, яка повторює дату початку Війни Судного дня, тому було зрозуміло, що це початок чогось символічного.

З'являються перші повідомлення про те, що у прикордонних із Газою селищах є терористи. Вони прорвали кордон, так звану "огорожу безпеки", і по кібуцах ходять і вбивають усіх, кого бачать – дітей, жінок, навіть собак – їх це абсолютно не зупиняло. Мій дуже близький друг, з яким я навчався у школі, написав повідомлення нам у групу шкільних друзів, що він із чотирма дітьми замкнулися у будинку та сидять у кімнаті безпеки. Він надіслав фотографії, як вони закупорилися там. Він мав пістолет, вони сиділи весь цей час і просто чекали, вони чули, як стріляють, і молилися, щоб до них у хату не прийшла така біда. Приблизно 7 годин вони сиділи там у божевільному стресі та в очікуванні смерті. Зараз уже можна сказати, що з ним та його родиною все нормально, терористи не зайшли до них.

- Розкажіть про вашу участь в операціях зі знищення терористів. У яких кібуцах ви були?

Коли ми оцінили масштаб того, що відбувається, всі хлопці, резервісти, зрозуміли, що вони мають прибути на свої бази. Звичайно ж, усі групи пожвавішали, почалися якісь листування, дзвінки. Такі повідомлення з'явилися у групі резерву мого підрозділу. Хтось сказав, що він уже виїжджає на базу і чекає там на вказівки. Я поговорив із командирами і сказав, що я, як і всі, готовий з'явитися на базу. Але оскільки відбувався великий хаос, я не хотів просто приїхати і заважати іншим підрозділам, плутатися під ногами, тому я сказав, що чекатиму на виклик. Проте буквально через годину після моєї розмови з командирами нам усім повідомили, що треба негайно з'явитися, і що це вже точно війна. Тому десь о 12.30 я був на базі.

Маневри були як на півдні країни, так і на півночі. З перших годин вторгнення було велике побоювання, що терористичне угруповання Хезболла в Лівані приєднається до ХАМАС. Тому в Ізраїлі активно призивали всіх резервістів, щоб у разі потреби дати відсіч на північних кордонах. Після приїзду на базу ми швидко все підготували. І вже надвечір, коли зрозуміли, що Хезболла не приєднається на даному етапі, ми виїхали у бік південних поселень до Сектору Гази. На той момент там уже точилися запеклі бої майже в кожному населеному пункті, що прилягає до Сектору.

Наш підрозділ резерву, так звана глибинна парашутно-десантна дивізія, вона повинна виконувати масштабні дії у разі великих воєн Ізраїлю. Але на практиці вийшло інакше. На місці вже були Сили швидкого реагування, багато спецпідрозділів уже вели запеклі бої. Коли вони туди їхали, то навіть не розуміли масштаби катастрофи та масштаби війни з ХАМАС. Ми звикли, що це може бути з десяток, нехай кілька десятків терористів. Ми думали, що їх швидко нейтралізують і всі розійдуться додому. Але таких масштабних набігів не було. Вони були на великих пікапах з кулеметами, мали дуже багато озброєння. ХАМАС планував щонайменше 3-4 дні вести бойові дії, захопити бази, населені пункти. Ось тому ми з дуже високим командуванням приєдналися до зачистки селищ Саад, Алумім, Бейрі, Кфар-Аза, Нахаль-Оз, Кфар-Маймон, Нір-Іцхак, Нір-Ам, Реім, там, де була велика вечірка. Усі ці населені пункти ми зачищали від терористів.

- Які військові злочини з боку ХАМАС щодо цивільного населення ви побачили на власні очі?

Все, що ви бачили і чули в телеграм-каналах або в новинах, це абсолютна правда. Все це я бачив на власні очі. Сотні солдатів, як я, були в тотальному шоці. Бо жоден бойовий солдат, жоден правоохоронець, силовик, поліцейський Ізраїлю не бачив такої катастрофи цивільного населення. Я не розповідатиму страшні подробиці, тому що це все є, і це дуже неприємно. Але якщо коротко, це багато спалених тіл у будинках. Людей, до яких не вдалося прорватися ХАМАС, просто спалили живцем. Люди, які сиділи, обійнявшись зі своїми дітьми, так само, обійнявшись, і згоріли. Для терористів різниці між статтю людини або її віком абсолютно не було. Дуже багато людей, дітей були застрелені пострілом у голову, і не одним. Люди тікали, терористи стріляли їм у спини, батьки закривали дітей своїми тілами, тих, хто не хотів виходити, закидали гранатами. Терористи мали дуже багато гранат із собою. Стріляли з РПГ, стріляли прямо в машини з дуже близької відстані, захоплювали перехрестя, в'їзди в населені пункти, і там чекали на приїзд чи виїзд цивільних машин, а потім з великою ненавистю вбивали, не замислюючись і не сумніваючись. Були різні пастки, залишені в будинках, були гранати під тілами вбитих людей.

Були картини зі знущаннями, не хочу вдаватися в подробиці. ХАМАС розумів, що ізраїльська армія поки що не прибула, і вони вільно робили всі ці найстрашніші злочини. Це люди з надзвичайною ненавистю до тих, кого вони прийшли вбивати. Цей рівень фанатизму та ненависті просто божевільний. Це неможливо вилікувати, його потрібно викорінювати максимально жорстоко та жорстко, так само, як вони це роблять.

- Чому, на вашу думку, Армія оборони Ізраїлю не була готова до вторгнення такого масштабу?

- Одна з головних причин, на мій погляд, це велика впевненість ізраїльської армії, суспільства та політиків у тому, що ми сильно перевершуємо противника у військовому розумінні, у технологіях, у кількості тощо. Ця впевненість згодом притуплює почуття небезпеки.

По-друге, таких масштабних наступів на нашу територію із Сектору Гази ніколи не було в історії. Тому, на превеликий жаль та подив, такого розвитку подій ми просто не припускали. Ми були готові до якихось маленьких груп, бо так було завжди. В Ізраїлі є абсолютно всі ресурси – людські, технологічні, моральні – щоб бути готовими до таких подій. Таке відчуття, що атака такого масштабу навіть ніколи не розглядалася. Це, мабуть, головний мій висновок.

Можливо, ще й хибне відчуття контролю, що ми велика країна, ми контролюємо ситуацію. Ми очікували такого розвитку подій від Хезболли на Півночі, тому що вони більш навчені, це справжня армія, яка бере участь у боях у Сирії, навчена російськими підрозділами або ПВК Вагнер, не важливо ким, російською стороною. Це ніхто не приховує, усі це знають. Ось там ми готувалися до відбиття таких атак. Але не від ХАМАС із Сектору Гази.

Плюс до всього це було свято, субота. В ізраїльській армії намагаються відпустити максимальну кількість солдатів, щоб вони святкували шабат удома з батьками. І на базах завжди залишається небагато солдатів, це не секрет, всі це знають. Напевно, виходили з того, що ми маємо спостережні пункти, технології, які стежать за наближенням ворога і які надсилають нам повідомлення.

- На ваше відчуття, як довго ХАМАС готувався до цієї операції, що вказує на те, що їм допомагали у підготовці ззовні та озброювали серйозною зброєю?

- Такі операції, як провів ХАМАС, готуються як мінімум рік чи два. Також я абсолютно впевнений на мільйон відсотків, що їх готували інші "фахівці", "фахівці" у штурмах, у вбивствах. Сьогодні найпопулярніша група Вагнера, яка саме тим і відома, що вони знаходяться в різних гарячих точках Сирії, в Україні, славляться своєю жорстокістю. Люди там, здебільшого, були вихідцями зі спецпідрозділів, які не могли знайти себе у цивільному житті та продовжили отримувати гроші за те, що вони вміють робити найкраще. Такі люди тренують інших у всьому світі, але не цивілізованим світом. Я абсолютно певен, що їх готували такі люди.

- А Іран?

- Це не Іран. Якщо взяти історію та подивитися на статистику того, що зробили секретні служби Ірану за свою історію… Багато різних терактів, але такого масштабу та такої точності, такої синхронізації – немає. Це не їхній стиль, вони так не вміють. Знову ж таки, це лише моя думка. Тут чистий почерк планування та штурму російських спецслужб та російського формату. Вони використовували ударні та розвідувальні дрони для виведення з ладу ізраїльських систем стеження, камер, датчиків, систем автоматичного вогню. САВ - це система, яка бачить у певному квадраті озброєних людей і сама відкриває вогонь на ураження, така зброя встановлена на "огорожі безпеки". Все це було виведено з ладу заздалегідь за допомогою дронів. Сьогодні є лише дві країни у світі, які так активно використовують дрони у війні – Україна та росія. Зрозуміло, не в інтересах України готувати ХАМАС до нападу. А вигідна ця вся історія була для російської Федерації. Тут був російський слід, поза сумнівом.

Слід зазначити, що це була максимально синхронізована атака. Якщо не помиляюся, кілька тисяч терористів одночасно робили набіги. У них були розвідані про всі ізраїльські бази, всі застави на кордоні, вони знали, де і як розташована частина, знали, куди йти. І це ще раз наголошує, що тут не обійшлося без втручання професійних штурмовиків та спецслужб, які можуть таку операцію спланувати.

- Чи потрібна була, на вашу думку, наземна операція в Секторі Гази? Адже наступ – це завжди про велику кількість втрат?

- Наземна операція у Газі потрібна. Без цього неможливо зачистити цей анклав від терористів та їхньої інфраструктури. Те, що робили ВПС та артилерія, ВМС із моря – це все була підготовка. Ці удари були дуже потрібні для знищення їхніх ракет (ракет ХАМАС, - ред.), штаб-квартир, кімнат управління, складів з боєприпасами, які готові до запуску цих ракет.

Ізраїль майже завжди проводив військові наземні операції, коли була сильна ескалація. Нині безпрецедентний теракт із такою величезною кількістю загиблих цивільних та військових. 360 тисяч резервістів, яких закликали, це безпрецедентна кількість, такої теж ще ніколи не було. Нам потрібен був час дотренуватися, доукомплектовуватися і підготуватися до цієї наземної операції. Те, що це може призвести до великих втрат, так, безумовно, будуть втрати, ми розуміємо, що вони будуть. Саме тому кілька тижнів Ізраїль проводив масовані атаки з повітря, щоб мінімізувати втрати сухопутних військ.

- Чому Ізраїль відклав наступ на деякий час і не пішов одразу на Газу? Чи не втратив ЦАХАЛ у такий спосіб ініціативу?

- Можливо, його ніхто не відкладав, а це частина плану, підготовка до великої наземної операції. У Газі є багато заручників, які є громадянами інших країн. Ці країни хотіли звільнити своїх заручників перед початком великої серйозної операції, тому що з великою ймовірністю всім зрозуміло, що вони не виживуть. Напевно, у цьому була одна із головних причин. Те саме стосується і ізраїльських заручників, які мають лише ізраїльське громадянство. Звичайно, ми хочемо їх звільнити. І паралельно йшли переговори через Катар, Єгипет та інші служби. Ще джерела говорили, що Ізраїль давав час підтягнутися міжнародній коаліції, американським силам, які дедалі більше перебувають у районі, на Близькому Сході.

ЦАХАЛ при цьому не втратив жодної ініціативи. Ви ж бачили у всіх заголовках про масовані бомбардування Сектору Гази. Там ХАМАС не те, що не може висунути голову, вони не можуть вилізти зі своїх підземель. Як усім відомо, є просто Сектор Гази, а Сектор Гази ще й під землею, там де живе ХАМАС.

Наземна операція мала статися. В іншому випадку – може не бути Ізраїлю.

- Якою, на вашу думку, має бути ця операція з повного знищення ХАМАСу?

- Це дуже методична операція, повільно-повільне просування. Спочатку, звичайно, з важкою технікою, супровід важким вогнем, знищуються всі підозрілі будівлі. Великими армійськими екскаваторами піднімається асфальт, щоб вони не могли закласти міни. Це є частиною стратегії. Це не буде чергова швидка блискавична операція, як це було раніше. Цього разу мета - повне знищення військових можливостей ХАМАС, тому таке не відбувається за дні або за тижні, швидше за все, це займе якісь місяці. По-перше, щоб скоротити втрати, по-друге, методично, повільно просуваючись і зачищаючи територію цього анклаву від терористів та їхньої зброї.

- Є така думка, що 7 жовтня було підірвано велич та авторитет Армії оборони Ізраїлю як приклад зразкової армії. Що говорять самі військові в середині армії, який зараз у них настрій і мотивація, чи відчувають вони провину перед своїм народом у тому, що армія пропустила напад?

- Потрібно дивитися правді у вічі. Я вважаю, що ми справді розслабилися. Армія Ізраїлю розслабилася. Дуже великі ставки робляться на сучасні технології, на розвідку щодо прослуховування, ми впевнені, що противник нас боїться. Дуже багато років ми були такими сильними та грізними і справді зразковою армією, боєздатною армією у світі. Але, напевно, все в житті відбувається якимись хвилями, ми не можемо бути постійно, десятки-сотні років непохитними, найпотужнішими, найсильнішими. Люди розслабляються, люди надто впевнені у собі. І, як на мене, дисципліна в армії знизилася. Епоха технологій якимось чином розслабила загальну підготовку, не фізичну чи тактичну підготовку солдатів, а підхід до багатьох дисциплін в середині армії. Також не забувайте, що в Ізраїлі армія — це певний трамплін у життя, і є своя внутрішня політика високого командування, де теж свої внутрішні політичні ігри для того, щоб просунутися далі по службі. Це окрема екосистема, у якій також дуже багато внутрішньої політики. Мабуть, десь у всій цій політиці, в ері технологій, без глобальних, великих воєн, плюс соціальних коливань, які переживає Ізраїль у цей час, політична і соціальна нестабільність у країні теж позначається на армії, бо армія — це народ, народ - це армія, ліві проти правих, праві проти лівих, релігійні проти нерелігійних і таке інше. Ейфорія та впевненість у своїх силах, яка була після 1967 року, протягом кількох років, яка розслабила нас тоді, у 1973 році, коли теж нас застали зненацька, зараз дуже повторюється. Тож авторитет справді підірваний.

Зараз, звичайно, весь народ об'єднався, волонтери сильно допомагають. Це дуже схоже на Україну, особливо у перші місяці війни. І є повна згода і розуміння, що зараз ми всі разом переможемо, а потім конкретно розбиратимемося і летітимуть голови тих, хто був безпосередньо відповідальний за такий провал.

Звичайно, є ті, хто відчуває цю провину та каже, що ми проспали, ми не були готові, і це наша відповідальність. А є офіцери та люди, які не вважають себе винними, посилаючись на те, що Ізраїль став жертвою страшного нападу, терористичної атаки, до якої неможливо було бути готовим. Є й такі думки у армії.

- Була інформація про те, що Ізраїль не був готовий до мобілізації такого масштабу, не вистачало обмундирування на всіх. Як зараз із забезпеченням армії, чи є у всіх бронежилети, каски, форма, аптечки, чи покращилася ситуація?

- Ізраїль дійсно не був готовим до такого великого призову. Це майже всі резервісти, які є в армії. Але тут слід зазначити, що в паніці з касками, бронежилетами та спорядженням частково винні самі солдати та їхні сім'ї. Тому на тлі загального хаосу та очікування якоїсь великої тотальної війни люди почали панікувати, що у них у підрозділі немає бронежилетів, є лише вест. У цьому весті звичайно ж воювати не можна, бо це небезпечно. Є жилети, які захищають від уламків та ножових поранень, але вони не захищають від куль. Таких було в армії достатньо. Але загальний хаос вплинув на те, що склалося таке враження. Потрібно розуміти, що не всі підуть в атаку, не всі безпосередньо братимуть участь у бойових діях, і багатьом взагалі не потрібні такі бронежилети, які рятують життя. А люди одразу почали піднімати паніку, що ми тут уже біля Гази, а захисту досі немає.

Нам весь час говорили, що все у нас є, що це буде видаватися за потреби та правильного розподілу. Якщо ваш підрозділ не планує участь у наземній операції в Газі, але він уже призваний і знаходиться недалеко від Сектора, то з погляду солдата, звичайно, він хоче бути захищеним та впевненим. Він не знає, що буде завтра, відправлять його чи не відправлять в атаку, він хоче бути в бронежилеті. З точки зору армії це не зовсім так. Армія знає краще, хто і куди заходитиме, куди йти і так далі.

На сьогодні всі резервісти, кого я знаю, все моє оточення, у всіх всього вистачає. Ті, хто безпосередньо беруть участь в операції або під обстрілами, теж у всіх все є. Хоча в мілітарних магазинах уже нічого немає, хтось ще шукає якесь дрібне обмундирування, але це вже такі відлуння, коли всі хочуть ще й мати красивий вигляд, і сучасним бути з різними примочками для зброї, сучасними касками, бронежилетами. Звичайно ж у армії немає стільки всього сучасного, більша частина спорядження – не нова. Тому люди прагнуть купити найкраще для своїх близьких.

Тут знову ж таки можна провести паралель з Україною. Навіть звичайнісінький піхотинець в окопі у вас має вигляд як американський Delta Force, спецназ найвужчого профілю. На солдатському рівні можу сказати, що це додає впевненості та самодостатності тобі, як солдатові, що в тебе все є, у тебе гарне якісне обмундирування, це посилює відчуття готовності до бою.

- Чи можете ви сказати, що в Україні та Ізраїлі – спільний ворог (Іран, росія та терористи, яких вони підтримують)? Чи ці війни зовсім різні?

- Це вісь зла, як дехто їх називає. Безперечно, можна сказати, що Іран, росія та терористи у вигляді ХАМАС, Хезболли – це все одна сторона.

Сьогодні Ізраїль та Україна ще більше, ніж раніше, перебувають на боці світлих сил, що воюють із злом. Ні ми, ні Україна не нападали на своїх сусідів. Ні ми, ні Україна не бажали війни і не хотіли цього всього. Можна трохи поринути в історію і зрозуміти, що Іран завжди, скрізь намагається нав'язати свою політику, це міжнародний спонсор тероризму, це спонсор ХАМАС та Хізболи, які всіма цивілізованими країнами визнані терористичними організаціями. Іран готував купу терактів і вчиняв їх проти Ізраїлю, проти Америки. Це люди з агресивною ідеологією, і я зараз не говорю про іслам, іслам є і помірний. У нас прекрасне ставлення до Азербайджану, наприклад. Азербайджан — ісламська країна, мусульманська, і вони нас абсолютно підтримують. І це лише доводять те, що не можна звинувачувати весь ісламський світ у тому, що вони якісь там терористи та агресори. Але є окремі країни у світі, які використовують релігію як зомбування для того, щоб здійснювати терор, вбивати людей.

Тому однозначно у нас спільний ворог, бо впродовж усієї історії ХАМАС приймають у москві з найвищими почестями. Навіть незадовго до початку цієї атаки 7 жовтня вони були в москві. кремль дуже любить терористів, Талібан ще люблять приймати. росія однозначно на боці зла. Скрізь, де вони були присутні – Абхазія, Грузія, Сирія, Центрально-Африканська Республіка, Україна – це розруха та смерть, це негативні економічні наслідки. Так само як Іран, який вішає своїх громадян, де смертна кара – це нормальне явище. Релігія показує людям, як жити, як одягатися. Тому Іран та росія — це одна вісь зла, і ми з Україною. Ми й були завжди на одному боці, але, на жаль, політичне керівництво Ізраїлю не хотіло приймати якусь із сторін, намагаючись варіювати та маневрувати між, але це дуже погано, на мій погляд. Історія дуже сильно нас за це розсудить, бо коли починається така жорстока війна, яку росія розв'язала проти України, неможливо сидіти на двох стільцях і говорити, що не все так однозначно, що, мовляв, у нас у росії якісь там євреї залишаються, яких треба захищати. Ці люди вже давно могли б виїхати з країни-агресора. Вони мають право на репатріацію в Ізраїлі або щонайменше можуть виїхати в інші країни. Тому якщо ці люди залишаються досі там, то вони зіткнуться зі ще більшою хвилею антисемітизму, коли кремлю треба буде звинуватити когось у своїх бідах, у провалах операцій так званої СВО.

росія та Іран — це дві терористичні держави, які одна одній дуже сильно допомагають. Вони не просто дружать чи ведуть схожу політику, вони ще й дуже один одному допомагають. Тому, на мій погляд, треба об'єднатися більше з Україною, взяти конкретну сторону, прийняти Україну в цій війні та розставити всі крапки над і.

Фото автора

«Аргумент» [2]

На цю тему:

• Професія – терорист: як ХАМАС захопив владу в секторі Газа і чому Ізраїль виявився не готовим до нападу [3]
• Сайт бойового крила ХАМАС перебрався на російський хостинг через чотири дні після того, як терористи атакували Ізраїль [4]
• рф фінансувала ХАМАС для атаки на Ізраїль - WSJ [5]