Або ми починаємо рити і заливати бетоном, або Авдіївка повториться в масштабах країни

Зараз лунає пріоритет за пріоритетом в нашій війні. Дрони, снаряди, літаки, ППО, далекобійні ракети та знову дрони. Все так. Безумовно. Лише одне але. Нам конче потрібні люди та екскаватори. Бетонні міксери та бетонні лінії. Чому? Тому що варто не повторювати помилок минулого і тверезо дивитись на ситуацію.

Чому має черговий раз навчити Авдіївка? Я не буду про тактику та стратегію ударів в лоб, по флангах або маневрах. В мене немає ані освіти, ані глибокого досвіду задля такого аналізу. Давайте про інше.

Влітку 2022 року я мав розмову з одним своїм товаришем, який очолював військову адміністрацію одного з районів на кордоні Дніпропетровської області. Я його питав, як він готується на випадок, якщо лінія фронту посунеться до нього. Він подивився на мене, як на людину яка не розуміє, що верзе, та сказав «ніяк та навіщо?». Це – розмова до початку Харківського повернення додому. Думаєте, що з того часу щось змінилось в підході? Ну-ну.

Насправді змінилось небагато. Але. Про пріоритети.

Пріоритет номер один в містах, що межують з лінією фронту – ритись. Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська, Харківська. До них Сумська, Чернігівська, Волинська та Житомирська, бо Білорусь – потенційна загроза також. Ритись глибоко та серйозно. З залученням інженерів та будівельників. А для того нам потрібно військово-інженерна техніка і багато. При тому – вже зараз, а не завтра.

Окрім техніки нам потрібен бетон. Багато бетону. Зуби дракона, бетонні бліндажі, бетонно-вогневі точки, банально плити-перекриття. Безліч. Значить – десятки міні-заводів по всіх областях. Вже.

Тому що, якщо ми не будемо ритись та зариватись – росіяни продовжать просуватись. Набагато швидше, аніж в Авдіївці.

Для розуміння, а як в них? Ще в серпні на відстані понад 20 км. від с. Нікольське в бік Бердянська не було нічого. З моменту відходу з Роботиного тут почали ритись. Вже на перше січня цього року, всього за повних 4 місяці тут лінія оборони з протитанковими ровами, підземними переходами, зубами дракона. Так, це четверта лінія оборони від адмінкордону Запорізької області до Маріуполя. Четверта. При відсутності нашого наступу, але вже готова. Можна я не буду питати про лінії оборони десь в Черкаській області? Полтавській? Рухатись далі або всі й так розуміють, що треба набагато більше? До слова. Росіяни не риють лопатами або «мобілізованими» чи строковиками. Вони риють технікою. Як військовою, так і цивільною.

Тому треба ритись, щоб нам було куди відставити ногу, поки ми викошуємо популяцію росіян, аби відштовхнутися в ривку вперед.

Для того нам потрібні: спеціалісти, техніка, робітники та … зміни в нормативні акти. Щоб не вмовляти володаря земельної ділянки, а брати та рити там, де каже військове керівництво. А не там, де нема конфлікту з населенням. Не до популізму та політики.

Велика робота для всіх: держави, бізнесу та суспільства. Це та сама єдність, яка мусить нас рятувати знову.

Тому що час спливає. А окопи самі себе не вириють. То ж давайте починати рити разом вже.

Петро Андрющенко, радник міського голови Маріуполя; LB.ua [2]

Вгорі: будівництво оборонних споруд, фото з відкритих джерел

«Аргумент» [3]

На цю тему: