І, як переконалася кореспондент BBC News Україна Жанна Безп'ятчук, таки знаходить їх навіть під обстрілами й в умовах блокади морських портів.

Ракета в полі

У поле Надії Іванової, мов ножем, врізався окоп. "Велика подяка нашим військовим, що розмінували мої поля. Бачите, ось цією колією пройшов уже трактор. Можемо зайти вглиб", - каже Надія.

Вона є співвласницею та директоркою агропідприємства "Золотий колос" у Миколаєві. Під час наступу російської армії на півдні на самому початку воно опинилося просто на лінії фронту. Російські військові навіть встигли помародерити в адмінбудівлях - вкрали мідні ложки, чашки, тарілки.

Щороку зі своїх 4 000 га Надія збирала до 12 тисяч тонн зерна. Це агрофірма середнього масштабу.

Цю ракету Надія Іванова знайшла на своєму полі

Ступаємо на колосистий миколаївський лан - а під ногами металеві оболонки снарядів.

"Можуть обстріляти ще. Ми недалеко від лінії фронту. Є досі перельоти, є недольоти навколо території наших зерносховищ. Якщо вдруге трапиться обстріл, це все зерно може згоріти. Дуже цього не хотілося б", - каже Надія.

За час війни вона вже втратила до 1,5 млн доларів. Під час обстрілу постраждав ангар із сільгосптехнікою. Її ремонт коштує сотні тисяч доларів.

Заходимо в цей ангар - немов у планетарій. Одразу погляд ширяє темним куполом, засіяним цятками світла. Але це не зорі - це дірки від обстрілу російськими снарядами.

Обстріляний ангар із технікою на підприємстві Надії Стоянової

До збитків і шкоди, завданої війною, додаються втрати від падіння цін на збіжжя.

У світі через штучно створену продовольчу кризу вартість зерна й хліба зростає. А ось ціна однієї тонни ячменю, який вирощує Надія, впала з торішніх 190-220 доларів до 60-70 доларів. Заблоковане зерно дешевшає миттєво.

Тепер половину прибутку аграрії з різних частин країни витрачають на транспорт. Але це якщо ще пощастить знайти зернотрейдера, охочого придбати зерно.

"Цей ячмінь, соняшникове насіння, яке ви навколо бачите, - результат важкої праці великої кількості людей. Якщо моє зерно загине, це буде дуже боляче", - каже Надія, стоячи в присмерку свого зерносховища.

Золоті зерна сипкого ячменю тонуть у цій темряві, немов у безодні. Цей ячмінь давно вже мав бути на борту судна - на півдорозі до Китаю чи до ЄС. Саме туди продавали збіжжя зернотрейдери, з якими до війни працювало це підприємство.

Лише в цих кількох зерносховищах застрягло нині близько 5 тисяч тонн зерна. Це мікроскопічна частина 25-30 мільйонів тонн зерна, яке вже нині заблоковане в Україні. Після збору врожаю озимих та інших культур ця кількість може зрости у два-три рази, за прогнозами української влади.

Україна експортує щороку близько 10% світового обсягу пшениці й понад 50% соняшникової олії.

"Я це все через себе пропустила. Я сьогодні ставлю хрест на багатьох своїх планах. Я мріяла про систему зрощення на полях, новий офіс, обладнання. Війна відкинула конкретно моє господарство на десятки років назад", - каже Надія.

Підприємиця вважає, що держава могла б викупити зерно на складах, тобто заплатити фермерам таким чином за його збереження. А потім, після розблокування морських шляхів, вивезти його й продати.

У кількох зерносховищах тут застрягло більше зерна, ніж за день встигають завантажити в порту Ізмаїла

Втім, і Надія Іванова, і місцева влада на півдні країни розуміють - лише завершення війни дасть змогу вирішити їхні проблеми.

"Єдине справжнє рішення - перемогти. Мені дуже хотілося б, щоб російські кораблі знялися з рейду й попливли геть, щоб вони забрали свої міни, щоб Україна забрала свої. Але на сьогодні це не можливо. Залізниця не розрахована на той обсяг зерна, який вивозять. До того ж її обстрілюють", - каже Надія. Але таки сподівається, що певну частину збіжжя з України вивезуть саме потягами.

"Поля навколо постійно обстрілюють, вони горять. Рятувальники навіть не можуть приїхати погасити їх, бо бойові дії навколо тривають", - додає вона.

Надія Іванова запевняє: протримається до кінця року. Але далі старий врожай потрібно будь-що продати.

- До війни Україна експортувала 5 млн тонн зерна через чотири порти: Одеси, Чорноморська, Південний, Херсона та Миколаєва.

- Цього зерна досить, щоб прогодувати протягом пів року таку країну, як Данія.

- Це половина потреб в імпорті зерна таких густонаселених країн, як Індонезія, Китай, Туреччина та Єгипет.

- Це більше зерна, ніж споживає за цілий рік така країна, як Ємен.

- Це приблизно одна п'ята від потреб в імпорті збіжжя цілої Африки.

Зерно у вогні

Цьогорічна посуха та війна призвели до того, що щонайменше половина регіональної економіки тут не працює.

"Миколаївщина експортувала 28 мільйонів тонн зернових - це факт. І цього зараз не відбувається", - каже в інтерв'ю ВВС голова Миколаївської ОВА Віталій Кім.

І наголошує: "Будемо вивозити зерно машинами та залізницею, але торгуватися територіями ніхто не хоче, люди кажуть: "Пішли відвойовувати Херсон, а потім будемо розмовляти".

У той час, як ми спілкувалися з Надією, на іншому кінці Миколаєва, навіть і через тиждень після влучення російських ракет, горіли склади довготермінового зберігання зерна.

Це зерносховище стало відомим на цілий світ саме через війну. Очільник дипломатії ЄС Жозеп Боррель та голова Євроради Шарль Мішель заявили про цілеспрямоване знищення Росією українських зерносховищ. Боррель конкретно згадав про обстріл другого за величиною зернового термінала в миколаївському порту "Ніка Тера".

Пошкоджена уламками снарядів агротехніка на Миколаївщині

Через обстріл в цьому порту згоріли чотири склади із зерновим кормом.

"Не можна сказати - цілеспрямовано чи ні їх обстріляли. Вони (російські військові - Рос.) б'ють скрізь. Ці склади - на портовій лінії. Там підприємство на підприємстві - всі термінали стоять у ряд. Тому можна було просто в тому напрямку стріляти й точно поцілити в зерновий термінал", - пояснює Віталій Кім.

Нові технології

Надії Івановій таки вдалося продати частину свого насіння соняшника трейдеру, що зміг довести його до одеського порту Ізмаїл на річці Дунай. Але там вантажівка, як і сотні інших зерновозів, застрягла у довжелезній черзі.

На Одещині нині можна бачити ці черги, в яких кузова вантажівок лисніють на палючому південному сонці. Знімати їх військові не дозволяють через загрозу ракетних ударів.

Охочих вивезти зерно через річкові порти в сотні разів більше, ніж їхня пропускна потужність. Залізниця, дунайські порти та автомобільний транспорт - ось три варіанти заміщення експорту через море.

У дунайських портах нині бракує майданчиків для підходу барж для завантаження зерна. Ніхто не сподівався, що їм доведеться приймати так багато вантажів.

"За один день в Ізмаїльському порту вивантажили 2,5 тисячі тонн збіжжя з 75 машин. Це дуже мало. Машини стоять від 10 до 15 днів. Ні помитися, ні поїсти. А за кожен день роботи водія потрібно платити 1 000 грн", - пояснює реалії зернового колапсу на півдні країни Дмитро Михайлов, голова асоціації фермерів південних районів Одещини.

За словами Алли Стоянової, голови аграрного департаменту Одеської ОВА, в області вже будують чотири відстійники для машин із зерном. Це будуть місця, де водії зможуть перечекати час у черзі.

Якщо Україна облаштує свої порти в Кілії, Рені та Ізмаїлі відстійниками та спеціальними майданчиками, то зможе перенаправити на річкові порти з морських одну п'яту - одну четверту свого експорту, прогнозує Дмитро Михайлов.

До того ж, поки на під'їздах до цих торговельних гаваней - затори, потрібно шукати нові способи довготермінового збереження зерна.

"Аграрії бояться везти своє зерно на портові елеватори, бо це об'єкти критичної інфраструктури. Тому сьогодні розглядається додаткова технологія зберігання зерна просто в полі - в рукавах під тентами", - пояснює Алла Стоянова.

"Навіть якщо рішення знайдуть сьогодні, трьох місяців не вистачить, щоб його втілити в життя", - припускає вона.

Згорілий склад на зерновому терміналі порту "Ніка Тера" в Миколаєві.  ФОТО: ЗСУ

Тим часом Надія Іванова з Миколаєва - зовсім не з тих, хто опустив руки. Хоч війна там і далі - скрізь, а умови для ведення бізнесу екстремальні.

Достатньо підвести очі в бік найближчої до поля посадки - а там спалений танк. Достатньо, в деяких місцях, вдихнути глибоко повітря, щоб відчути трупний запах.

Одразу три члени знімальної групи ВВС помітили такий запах на одному з полів, де точилися бої. Його залишають непоховані рештки тіла людини або тварини.

Але навіть якщо на Миколаївщині ще тривають бойові дії, а на морському обрії Одещини - не видно суден, для зерна є інші виходи у світ.

Якщо не знаходити їх уже сьогодні, то постраждає і Україна, і щонайменше пів мільярда людей у всьому світі. Це може трапитися вже у найближчі місяці. Люди в бідніших країнах будуть недоїдати чи навіть голодувати.

Українські аграрії ще й мусять опановувати мистецтво малих кроків, тобто жити тут і зараз, не будувати стратегічних планів.

"Наразі завдання - втриматися, втримати колектив зі ста людей та втримати господарство. Далі - якось зібрати цьогорічний урожай. Я вже не кажу про наступну посівну", - підсумовує Надія Іванова.

На фото угорі: Надія Стоянова провела посівну на своїх полях поруч із Миколаєвим, попри обстріли

Фото Кевіна Маккрегора

«Аргумент» [2]

На цю тему:

• «Ніхто не знає, щодалі: допити, суди, обмін чи показовий трибунал у "ДНР"». Що із захисниками «Азовсталі» [3]
• Женуть у табір на Далекий Схід: як українці через допити, фільтрацію й фсб тікають з росії [4]
• "Іноземний легіон" в Україні: «Я не можу дивитися, як гинуть діти» [5]