Багато в чому Сполучені Штати та Україна не можуть бути ще більш різними: якщо США – відносно стара федеративна демократія з великим населенням та економікою, то Україна – молода унітарна демократія, населення та економіка якої становлять лише малу частину американської.

Українська партійна система вкрай нестабільна, тоді як американська складається з двох основних партій, які домінують у політиці вже понад 150 років. Можна перелічити ще багато відмінностей.

Незважаючи на це, Сполучені Штати 2025 року за новообраного президента Дональда Трампа та Україна 2010 року за новообраного президента Віктора Януковича в дечому вражаюче подібні.

Вже дев'ять років тому американська та українська політика виявилися дивним чином пов'язані одна з одною завдяки сумнозвісній політичній фігурі Пола Манафорта.

Плідний агітатор і маніпулятор для авторитарних правителів по всьому світу, Манафорт був помітний у Києві в 2004–2010 роках, а шість років по тому опинився в центрі уваги у Вашингтоні.

Він відіграв свою роль у становленні найсуперечливіших президентів України та США – Віктора Януковича та Дональда Трампа. Взаємодія Манафорта з Януковичем (протягом кількох років) і Трампом (протягом кількох місяців) передувала їхнім вражаючим перемогам на президентських виборах 2010 та 2016 років відповідно.

Ба більше, політичні успіхи Януковича і Трампа схожі ще й тим, що обидва отримували підтримку з Росії в ході найважливіших виборчих кампаній.

Звісно, участь Москви в українській та американській передвиборчій політиці була різної інтенсивності й мала відмінні результати.

В Україні Кремль до 2014 року завжди був важливим учасником внутрішніх справ. Москва використовувала безліч як таємних, так і не дуже таємних агентів та інструментів.

Проте постійний підривний вплив Кремля на українську державність виявився недостатнім, щоб забезпечити перемогу проросійського Януковича на президентських виборах 2004 року, в проведенні яких Москва брала найактивнішу участь.

У США, навпаки, саме президентська кампанія Дональда Трампа в 2015–2016 роках та його публічний заклик до Росії [2] "знайти зниклі 30 000 електронних листів (його конкурента від Демократичної партії Гілларі Клінтон)" спонукали Кремль втрутитися в змагання між Трампом і Клінтон.

Якщо Кремль прямо й відкрито втручався у внутрішні справи України, то взаємодія Москви з Трампом була більш потаємною й опосередкованою. Як нам відомо, це не було повномасштабною політичною змовою між кампанією Трампа та Кремлем, подібно до численних випадків співпраці між Москвою та проросійськими українськими політиками.

Проте втручання російських спецслужб у американську виборчу кампанію 2016 року було масштабним. Про це йдеться в п'ятитомній доповіді [3] Спеціального комітету Сенату США з російських кампаній активних заходів і втручання в американські вибори 2016 року. Вона була опублікована в 2019–2020 роках.

Чи змінила діяльність Росії в 2016-му вузький результат президентських виборів того року, чи ні, і чи завдячує таким чином Трамп своїм політичним злетом Москві? Цього ми ніколи не знатимемо точно.

Зрозуміло лише те, що виборча кампанія-2016 у США розвивалася б інакше без участі Росії. Те саме можна сказати і про всю історію внутрішньої української політики до 2022-го.

Є й інші інтригуючі збіги в біографіях Януковича та Трампа. Їхній підхід до політики транзакційний, цинічний, патріархальний і не обтяжений обмеженнями цінностей, норм та ідеології.

На момент обрання президентами в 2010 та 2014 роках Янукович та Трамп були засудженими злочинцями. Те, що вони порушили закон, було відомо масам, але це не завадило українській Партії регіонів та американській GOP висунути їх на пост глави держави. Хоча в більшості інших демократичних країн такий розвиток подій навряд чи був би можливим.

Ба більше, є певні паралелі в тому, як Янукович і Трамп намагалися отримати й утримати владу.

2004 року Янукович як прем'єр-міністр України спробував стати президентом шляхом масштабних фальсифікацій у другому турі четвертих з 1991 року президентських виборів в Україні.

Верховний суд України запобіг спробі незаконно захопити владу, визнавши результати виборів недійсними. Він ухвалив провести повторне голосування, яке Янукович передбачувано програв.

На початку 2021 року Дональд Трамп як 45-й президент США, що йде, спробував скасувати результати президентських виборів 2020-го. Зокрема підбурюючи натовп штурмувати будівлю Капітолію у Вашингтоні і не даючи Конгресу офіційно визнати перемогу Джо Байдена.

Вашингтонська поліція та Конгрес, який і надалі наполягав на результатах виборів, запобігли цій спробі перевороту. По тому Москва публічно підтримала Януковича та Трампа, які не визнавали своєї поразки на виборах 2004 та 2020 років відповідно.

Навесні 2010 року колишній прем'єр-міністр Янукович зрештою виграв президентські вибори в Україні в чинного прем'єра – жінки. Набравши менше ніж 50% голосів. Янукович отримав 49,33%, а Юлія Тимошенко – 46,03%.

Чотирнадцять з половиною років по тому експрезидент Дональд Трамп виграв президентські вибори-2024 в США в чинного віцепрезидента – жінки. Також набравши менше ніж 50% голосів. Тоді як Трамп отримав 49,8% голосів виборців, Камала Гарріс набрала 48,3%.

Ба більше, Манафорт чи/і Росія меншою мірою сприяли перемогам Януковича та Трампа в 2010 та 2024 роках. Вони радше стали результатом невмілості українських і американських демократичних політтехнологів і політиків.

Обидва ці доленосні голосування, ймовірно, могли б виграти дві демократичні претендентки-жінки, якби їхні політичні союзники й менеджери поводилися розумніше.

Зокрема, два чинні президенти – Віктор Ющенко та Джо Байден – не надали Тимошенко та Гарріс достатньої допомоги для перемоги.

Ющенко відмовився підтримати Тимошенко в другому турі президентських виборів в Україні в 2010 році. А Байден запізно зняв свою кандидатуру з президентських перегонів у США 2024-го.

Таким чином Ющенко та Байден стали почасти співучасниками доленосних електоральних тріумфів антидемократів Януковича та Трампа.

Однак найбільша схожість між Януковичем і Трампом полягає в їхніх тісних зв'язках із найбагатшими магнатами своїх країн. А також у готовності обох порушувати внутрішні порядки та зовнішні відносини своїх країн.

Янукович у 2010 році та Трамп у 2024-му користувалися відкритою та явною підтримкою найбагатших людей своїх країн – Ріната Ахметова та Ілона Маска відповідно, а також низки інших надбагатих "олігархів".

У 2010–2013 роках Янукович намагався відтворити українську плутократію, що виникла в 1990-х після розпаду Радянського Союзу. На відміну від нього Трамп наразі займається встановленням ізоляціоністської олігархії, яка була б абсолютно новою для сучасних Сполучених Штатів (або в певному сенсі поверне їх до XIX століття).

У 2010–2013 роках Янукович підірвав демократію, що зароджувалася, західну інтеграцію та звільнення України від опіки Росії, здійснивши низку політичних поворотів. Поміж іншим, 2010-го Янукович ініціював зміну Конституції у своїх інтересах та виключив мету вступу України до НАТО із закону "Про основи національної безпеки". Наприкінці 2013 року він відмовився підписувати вже парафовану Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.

Як відомо, ця відстрочка початку євроінтеграції України в останній момент викликала протест на київському Майдані Незалежності, який став відомим як Євромайдан. Янукович спробував жорстко придушити цю незгоду, чим перетворив спершу нечисленний протест на повстання по всій країні, в якому взяли участь мільйони людей.

Євромайдан переріс у криваве протистояння і зрештою в історичну Революцію гідності. А вона призвела до втечі Януковича з Києва, усунення його з посади президента парламентом України, відновлення Конституції, зміненої за Януковича, та підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

До уваги: окупація Росією Криму і таким чином війна проти України розпочалася ще 20 лютого 2014 року. Іншими словами, військовий напад Москви на Україну регулярними російськими військами розпочався до того, як відбулися всі ці події, а не, як заведено вважати, у відповідь на них.

Те, що відбувається зараз і може статися найближчим часом за президентства Трампа в США, відрізняється від траєкторії розвитку України за Януковича. Оскільки держави та суспільства Сполучених Штатів та України не схожі, ці відмінності не повинні дивувати.

А проте на абстрактному рівні 47-ий президент США нині робить спробу змінити напрям американських внутрішніх і зовнішніх справ так само, як це намагався зробити четвертий президент України у своїй країні в 2010–2013 роках.

Зважаючи на все, політичні інститути та міжнародні відносини Сполучених Штатів за Трампа переживають перехід, глибину якого дедалі більше порівнюють із тим, що було здійснено в Україні за Януковича.

Питання на мільйон доларів, яке стає дедалі актуальнішим із кожним тижнем, полягає в тому, чи може фінал президентства Трампа зрештою виявитися схожим на фінал президентства Януковича.

Звісно, повний імпічмент Трампа, який був би еквівалентним усуненню Януковича з посади президента України українським парламентом наприкінці лютого 2014 року, матиме політично інший результат. Трампа просто замінить віцепрезидент Дж. Д. Венс, який ідеологічно близький до Трампа.

На відміну від нього, Януковича на три місяці змінив речник парламенту Олександр Турчинов, який був в опозиції до Януковича. Турчинов став виконуючим обов'язки президента України до вступу на посаду новообраного президента Петра Порошенка, так само опозиційного до Януковича політика, в червні 2014 року.

Незважаючи на ці та багато інших відмінностей, майбутня траєкторія політичного розвитку Сполучених Штатів може дещо нагадувати українську в 2010–2014 роках.

Дедалі більш антидемократична, дисруптивна, плуто- чи автократична, а також зрештою непопулярна політика адміністрації Трампа може призвести до масових демонстрацій, що нагадують українське повстання проти Януковича наприкінці 2013-го.

В найгіршому випадку протистояння між адміністрацією Трампа та протестним рухом по всій країні може перерости в насильство і призвести до зіткнень, які не поступаються українським на початку 2014 року, або й гірше.

Міжнародні наслідки такої внутрішньої ескалації в Сполучених Штатах можуть бути ще масштабнішими, ніж трагічні наслідки внутрішньої дестабілізації України одинадцять років тому.

Ґрунтуючись на раніше підготовлених планах, Кремль у лютому 2014 року швидко скористався зниженням здатності Києва реагувати на зовнішню інтервенцію. В березні 2014 року Росія анексувала український чорноморський півострів Крим. А у квітні 2014-го, за визначенням Якоба Хаутера [4], РФ розпочала "делеговану міждержавну війну" на материковій частині східної України.

Як найпотужніша військова наддержава світу Сполучені Штати не повинні боятися іноземного вторгнення, окупації та анексії з боку іншої країни – доти, доки США не розпадаються на частини.

Однак масові протести в США, подібні до українських наприкінці 2013 року, та їхня ескалація на початку 2014-го матимуть наслідки далеко за межами Сполучених Штатів.

Якщо нинішня руйнація політичних інститутів, економічних відносин та зовнішніх зв'язків адміністрацією Трампа триватиме, американське громадянське суспільство рано чи пізно може відреагувати так само, як українське в 2013 році.

Чи призведе це також до глибоких змін у внутрішній та зовнішній політиці США, як це сталося в Україні в 2014 році, поки що не ясно.

Американські заворушення, навіть якщо вони будуть бурхливими та насильницькими, не зроблять США настільки ж вразливими, як Україну на початку 2014 року.

Проте безсумнівно те, що внутрішня дестабілізація в Сполучених Штатах матиме відчутні міжнародні наслідки. Вони зрештою можуть виявитися ще трагічнішими, ніж відлуння Революції гідності для безпеки України одинадцять років тому.

Доктор Андреас Умланд – аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень (SCEEUS) Шведського інституту міжнародних відносин (UI); колонка автора на УП [5]

Зображення вгорі: Трамп і Венс. Фото з відкритих джерел

«Аргумент» [6]

На цю тему:

• Промова Венса у Мюнхені була чудовою, - Трамп [7]
• Politico: Кандидат у віцепрезиденти від Трампа Венс стане катастрофою для України [8]