Atlantic Council: Як не дати Путіну вирвати перемогу з пащі поразки в Україні

Війна Владіміра Путіна проти України, що змінює світ, вступає в другий рік. Відтак будь-яка надія на відновлення європейського порядку безпеки після холодної війни залежить від перемоги над Росією в Україні. Але це буде лише першим кроком у тривалій боротьбі, яка вимагає оновленої стратегії стримування.

Про це йдеться у статті Олександра Вершбоу, провідного аналітика Atlantic Council, [2] колишнього посла США в НАТО, Росії та Південній Кореї; помічника міністра оборони США з питань міжнародної безпеки і заступника генерального секретаря НАТО. Ця стаття адаптована з промови Вершбоу в Парламентській асамблеї НАТО в грудні.

"Ми, трансатлантичне співтовариство разом з іншими демократіями-однодумцями, стикаємося з довгостроковою стратегічною конфронтацією з Росією — ворожими суперницькими відносинами, які не матимуть перешкод і де навіть скромні амбіції мирного співіснування будуть неможливими упродовж тривалого часу.

Природа режиму Путіна, його нехтування міжнародним правом, жорстоке придушення будь-якого інакомислення, відбілювання російської історії, а також одержимість Путіна підкоренням своїх сусідів і відновленням Російської імперії — усі ці фактори ускладнюють, а то й унеможливлюють мирне співіснування у найближчій та середньостроковій перспективі.

Навіть якщо розвиток подій на полі бою змусить Росію припинити війну на відносно вигідних для Києва умовах, Путін не відмовиться від своїх ревізіоністських цілей. Для путінської Росії Україна є нульовою точкою її екзистенціальної війни проти Заходу. Згортання військового конфлікту навряд чи призведе до зменшення зусиль Росії в бажанні контролювати Україну у інший спосіб, або домінувати над іншими сусідами, зокрема країнами Балтії та іншими членів НАТО та Європейського Союзу (ЄС).

Насправді у той час, поки Росія намагатиметься відновити свої знищені війська, конфлкт у невійськових сферах, ймовірно, посилиться. Інформаційна війна, таємні дії, диверсії, енергетичний шантаж, контрсанкції, підтримка проросійських сепаратистів та інші гібридні атаки залишатимуться активними елементами російського інструментарію проти її сусідів та Заходу. Для НАТО та Європейського Союзу стійкість до гібридних загроз стане такою ж важливою складовою, як і зміцнення оборони та стримування. І зусилля зі створення такої стійкості вимагають значно більшої фінансової підтримки на національному рівні та в Брюсселі.

Не дати Путіну вирвати перемогу з пащі поразки в Україні

Хоча Росія сильно недооцінила єдність і рішучість Заходу, Путін все ще може сподіватися, що громадськість і парламенти союзників втомляться підтримувати Україну і нести тягар санкцій. Так само він сподівається зламати волю українського народу, бомбардуючи цивільну інфраструктуру країни. Війна, яка, очевидно, триватиме навесні та влітку 2023 року, може зайти в глухий кут. У такому випадку Росія може розраховувати на те, що деякі союзники відновлять пропозиції щодо переговорів про заморожування конфлікту з припиненням вогню. І це стане першим кроком до ширшого «перезавантаження» відносин за рахунок України.

Лідерам Альянсу потрібно буде пояснити своїм громадянам, що саме поставлено на карту, чому припинення вогню в нинішніх умовах лише допоможе Путіну вирвати перемогу з пащі поразки і чому життєво важливо зберігати санкції та постачати українцям сучасну зброю так довго, як це потрібно, щоб перемогти Росію і вигнати російські війська з українських земель. У виступах президента США Джо Байдена в Києві та Варшаві цього тижня акценти були зроблені дуже правильно.

Росія має зрозуміти, що про нормалізацію відносин не може бути мови, доки вона знову не підтримає — як на словах, так і на ділі — викладені в Гельсінкському заключному акті, Паризькій хартії та Основоположному акті Росія-НАТО фундаментальні принципи.

Якщо Сполучені Штати погодяться на менше, це лише надихне росіян застосувати силу, щоб знову змінити кордони після перегрупування та переозброєння. Лідер Китаю Сі Цзіньпін та інші автократи з радістю наслідуватимуть приклад Росії, якщо Путін вийде з цього конфлікту непокараним, або з легкими наслідками.

Домагатися стримування, щоб зупинити російський експансіонізм

Щоб запобігти подальшому завданню шкоди заснованому на правилах міжнародному порядку, Сполученим Штатам і їхнім союзникам знадобиться комплексна стратегія стримування, спрямована на військове стримування Росії, підвищення вартості для Росії її дестабілізуючої поведінки та все більше відокремлення Росії від міжнародного співтовариства: політично й економічно, поки Москва знову не заслужить право вважатися партнером.

Сьогодні стримування являє собою політику, проголошену Джорджем Кеннаном і прийняту на початку холодної війни. Ідея полягає в тому, щоб зупинити російський експансіонізм, здійснити сильний контртиск на спроби Росії розширити свій вплив, економічно послабити російський режим і провести агресивну інформаційну кампанію, щоб підірвати внутрішню підтримку. Кінцевою метою цієї політики є сприяння появі сил, які могли б лібералізувати режим і покласти край геополітичній конкуренції, як це сталося під час закінчення першої холодної війни в 1980-х і 1990-х роках.

Сьогодні політика стримування виграє від того факту, що росіяни після війни в Україні набагато слабші у військовому плані та більш ізольовані політично, хоча сьогоднішня Росія виграє від свого тісного союзу з Китаєм і того факту, що багато країн за межами демократичного Заходу лишаються осторонь.

Стримування сьогодні також означає поступовий і довгостроковий підхід до просування внутрішніх змін у Росії.

Хоча може пройти покоління, перш ніж відбудуться такі зміни, коли російський народ сам вимагатиме лідерів, які готові повернутися на шлях співпраці та інтеграції, від якого Путін відмовився, ми маємо бути готові діяти швидко.

Військова сила та згуртованість Альянсу є основою ефективної політики стримування. Нам потрібна скоординована НАТО та ЄС стратегія, щоб дати відсіч усім формам російського експансіонізму в Україні та за її межами, а також зміцнити нашу стійкість проти звичайних та гібридних воєн.

У короткостроковій перспективі нам потрібно однозначно взяти на себе зобов’язання щодо перемоги України. Ми повинні допомогти Україні здійснити успішний контрнаступ, посиливши та прискоривши постачання важкого озброєння, ударних систем великої дальності, протиповітряної та протиракетної оборони, які можуть завдати Росії поразок в найближчі тижні та місяці. Разом із тим, одночасно слід збільшувати економічну та гуманітарну допомогу.

Щоб Україна перемогла, нам потрібно пришвидшити процес доставки зброї та відновити виробництво найбільш необхідних сьогодні систем, таких як високомобільні ракетно-артилерійські системи (HIMARS) і вдосконалені безпілотні літальні апарати. Це потрібно як для забезпечення нових перемог для українців, так і для поповнення виснажених арсеналів союзників.

Нам слід чітко визначити, яку зброю ми надаємо, щоб уникнути ескалації, однак нас не має стримувати російське брязкання зброєю, ми не повинні дозволити себе залякати. Путін більше, ніж ми, зацікавлений в тому, щоб уникнути прямого зіткнення з НАТО і він розуміє, що будь-яке застосування ядерної зброї, навіть «демонстраційний» удар, відкриє скриньку Пандори і принципово змінить характер війни.

Просто зараз своїми варварськими ракетними атаками та ударами безпілотників по цивільній інфраструктурі саме росіяни здійснюють ескалацію та тероризують український народ.

На мій погляд, настав час переглянути наші власноруч взяті на себе обмеження радіусу дії та забезпечити системи, які дозволять Україні позбавити росіян баз та можливостей для здійснення атак на інфраструктуру. Якщо росіяни зможуть безкарно завдавати удару з Криму чи через російський кордон, вони продовжуватимуть ескалацію і українці платитимуть за це життями. Дозволити Києву атакувати ці бази – це не ескалація, а законна самооборона.

Поставити на паузу Основоположний акт НАТО-Росія

Крім допомоги Україні в перемозі, оборонним пріоритетом номер один для НАТО є реалізація перспективних рішень Мадридського саміту 2022 року щодо стримування та захисту від загроз території союзників. Росіяни зазнали величезних втрат у військовій техніці та живій силі. Але, як і Термінатор, вони повернуться.

Згідно з домовленістю в Мадриді, НАТО має швидко перейти від передової присутності до передової оборони, наростивши вздовж східного флангу сили, здатні відбити будь-які спроби захоплення території, а не просто слугувати опорою. Зокрема, НАТО має повністю виконати рішення про розширення бойових груп розміром у батальйон до сил розміром у бригаду на сході.

Створення нової моделі збройних сил могло б спроститись, якби союзники оголосили, що більше не скуті обмеженнями Основоположного акту НАТО-Росія щодо постійного розміщення значних бойових сил, враховуючи кричущі порушення Росією цього документа. Це дозволить поєднувати постійне та ротаційне розгортання, і це буде ефективнішим за самі лише ротаційні сили.

Дія Основоположного акту Росія-НАТО може бути призупинена, а не припинена. Але немає сенсу вдавати, що безпекове середовище після вторгнення Росії в Україну можна порівняти з безпековим середовищем у 1997 році, коли цей акт було підписано.

З огляду на брязкання Путіним ядерною зброєю після вторгнення в Україну, союзники також повинні провести більш серйозний перегляд ядерної доктрини та політики НАТО, ніж той, що відображено в нещодавньому огляді ядерної політики адміністрації Байдена.

На додаток до нагадувань про «катастрофічні наслідки» щодо будь-якого використання Росією ядерної зброї, ми повинні бути впевнені, що маємо достатньо широкий набір нестратегічних можливостей, щоб за будь-якого сценарію перемогти російську стратегію «ескалація заради деескалації». У цьому відношенні розробка нової крилатої ракети морського базування з ядерним озброєнням була б цінним доповненням до складу збройних сил США .

Це може стати ще однією сферою, де ми повинні переглянути зобов’язання згідно з Основоположним актом між НАТО та Росією та розглянути можливість залучення більшої кількості союзників до домовленостей Альянсу про розподіл ядерної енергії. Припинення встановленого самим НАТО обмеження щодо розміщення ядерної зброї на території його членів після холодної війни могло б посилити стримування та згуртованість союзників шляхом розподілу відповідальності та ризиків між більшою їх кількістю.

Лише підвищення такої можливості може стати ефективним важелем для того, щоб переконати росіян прийняти обмеження на їхню нестратегічну ядерну зброю. Для Сполучених Штатів і НАТО обмеження російських нестратегічних систем має стати обов’язковою умовою для будь-якого наступника Нового договору про скорочення стратегічних озброєнь, відомого як Новий СНО. Своєю нещодавньою заявою про те, що Росія призупиняє виконання договору Путін поставив під сумнів його майбутнє.

Націлити Європу на те, щоб до 2030 року вона на рівних взяла на себе відповідальність за колективну оборону

Виконуючи рішення Мадридського саміту, НАТО має рухатися до більш збалансованого розподілу відповідальності. Ще напередодні проміжних виборів в США у 2022 році серед республіканців у Конгресі зростало занепокоєння щодо розподілу відповідальності і того, що деякі члени спільноти не вносять свою справедливу частку у Альянс. До президентських виборі у США 2024 року це може стати ще більшою проблемою.

Європейські союзники могли б запобігти майбутньому трансатлантичному розриву, зобов’язавшись напрацювати та розгорнути до кінця цього десятиліття щонайменше 50 відсотків необхідних НАТО для колективної оборони можливостей. Це також було б розумним страхуванням на випадок, якщо Сполученим Штатам знадобиться перенаправити частину свого підкріплення НАТО на Індійсько-Тихоокеанський театр дій, щоб одночасно впоратися з китайською кризою.

Це також дозволить Європі першою реагувати на виклики та здійснювати врегулювання криз на периферії НАТО. Такий кроку став би чіткою демонстрацією більшої стратегічної відповідальності за Європу в її власному сусідстві.

Оскільки НАТО зміцнює свою власну позицію стримування, Альянс має взяти на себе офіційне довгострокове зобов’язання допомагати всім вразливим сусідам Росії посилити їхні власні можливості стримування та стійкість проти кібернетичних та інших гібридних загроз. Це можна назвати «Ініціативою безпечного сусідства».

На жаль, очевидно, що в осяжному майбутньому союзники так само неохоче ставимуться до надання членства в НАТО та гарантій безпеки за статтею 5 Україні, Грузії чи будь-якій іншій колишній радянській державі, незалежно від того, наскільки вони є гідними та підготовленими. Хоча членство в НАТО має бути довгостроковою метою, ще одна гарна річ, яку союзники можуть зробити зараз, це забезпечити, щоб ці вразливі партнери отримали можливості, доступ до навчальних програм та розвідувальних даних, необхідних для стримування та, якщо необхідно, перемоги над російською агресією. Зобов’язання щодо цього могло б стати основою гарантій безпеки для України в рамках потенційної мирної угоди про припинення війни.

Переконатись, що стримування виходить за межі захисту

Ефективна стратегія стримування також має бути спрямована на максимізацію економічної та політичної ізоляції Росії. Економічне відокремлення має бути досягнуто за допомогою довгострокової політики санкцій щодо російської економіки та виконання кроків, спрямованих на подолання залежності Заходу від російських енергоресурсів і сировини.

З точки зору політичної ізоляції, нам варто ставитися до Росії як до ізгоя або держави-ізгоя та уникати будь-якого передчасного повернення до звичайного стану справ. Ми не повинні виключати майбутніх дискусій щодо контролю над озброєннями та стратегічної стабільності, однак маємо зважати на складність переговорів про нові угоди з Росією, яка порушила всі існуючі угоди та повелась безвідповідально, окупувавши Запорізьку атомну електростанцію на півдні України.

Політично ізолюючи Росію, ми повинні шукати шляхи взаємодії з російським громадянським суспільством і зростаючою кількістю політичних опозиціонерів, які діють з еміграції в сусідніх країнах. Це має включати зусилля з підключення до наступного покоління потенційних лідерів, щоб дати йому зрозуміти, що проблеми Росії пов’язані передусім із політикою режиму, а не з російським народом.

Смерть Михайла Горбачова минулого року є нагадуванням про те, що саме внутрішні зміни поклали край першій холодній війні через сорок років після її початку. Цього разу можуть знадобитися десятиліття, але ми повинні бути готові співпрацювати з кращою Росією, коли вона з’явиться.

«Аргумент» [3]

На цю тему: