Професор Том Ніколс зауважує, що закоханість Трампа в Путіна давно задокументована.

Минулого тижня президент США остаточно перетворив Америку на союзника Російської Федерації. Дональд Трамп відмовився щось удавати та відкрито допомагає Кремлю у війні проти друга та партнера США. І антипатія Трампа до українського президента Володимира Зеленського — це більше, ніж просто зведення рахунків, пише для The Atlantic [2] оглядач та почесний професор із питань національної безпеки у Військовому коледжі ВМС США Том Ніколс.

За його словами, головнокомандувач США відмовився від західного порядку, найуспішнішої і найпотужнішої системи безпеки в історії людства. Судячи з наявних доказів, він зробив це не з холодного розрахунку національних інтересів. Трамп ґрунтував свої рішення на власних інтересах, своєму відкритому захопленні російським диктатором, власному обуренні демократично обраним президентом України і, цілком можливо, на інших факторах, які досі залишалися прихованими від американської громадськості.

У вересні Трамп підписав законопроєкт про санкції, ухвалений Конгресом та названий на честь покійного сенатора Ліндсі Грема, проукраїнського «яструба». Документ передбачав санкції проти Росії, а також інших країн, які підтримують вторгнення та жорстоке поводження з Україною з боку РФ. Документ отримав двопартійну підтримку. Однак деякі республіканці та більшість демократів у Палаті представників проголосували проти закону, стверджуючи, що він містить «пастку» — положення, яке дозволить Трампу призупинити дію встановлених санкцій за власним бажанням.

Ці критики мали рацію, коли хвилювалися. Трамп, нагадав Ніколс, відчинив цей люк лише за два дні до того, як закон мав набути чинності. У виконавчому указі, підписаному 16 жовтня, Трамп заявив, що «така відмова на даний момент відповідає національним інтересам Сполучених Штатів». Водночас президент США відмовився пояснити, як саме відмова від посилених санкцій проти РФ відповідає інтересам Америки. Також Трамп заявив, що закон залишатиметься невиконаним доти, доки його адміністрація не вирішить інакше. Ця відмова з'явилася невдовзі після того, як Трамп скасував обмеження на продаж Росією дизельного палива до США та інших ринків.

Нещодавні дії Трампа на підтримку Росії настільки очевидні, що викликали рідкісний момент двопартійної огиди: і демократи, і республіканці, здається, тепер поділяють жах через зраду України та через безрозсудне зречення президентом ролі США як лідера вільного світу, зазначає Ніколс.

Помічники президента намагаються пояснити, чому ця капітуляція перед Росією не зовсім така, як виглядає. Державний секретар Марко Рубіо заявив, що адміністрація «оцінить» вплив закону Грема після 60-денного періоду. Однак на думку оглядача, це нісенітниця, адже виконавчий указ не містить таких термінів, і ніхто серйозно не вірить, що адміністрація лише підраховує цифри, аби вирішити, чи є санкції гарною ідеєю. 

До Рубіо у виправданнях приєдналася жменька відчайдушних республіканців, які намагалися представити рішення Трампа як якийсь жорсткий патріотизм. Коли 18 жовтня у сенатора Джеймса Ленкфорда з Оклахоми запитали, чи погоджується він з Трампом щодо скасування санкцій, він відповів, що той «обирає американський народ насамперед, ось що він робить». Але навіть мало хто з американських правих, здається, готовий у це повірити. Лояльний до Трампа сенатор Тед Круз назвав крок Трампа «помилкою», а сенаторка Дарлін Грем, яка зараз обіймає місце свого брата, також порвала з Трампом.

Деякі консервативні коментатори, зокрема Енді Маккарті, колишній федеральний прокурор, який пише для National Review, висловили значно більше обурення. Маккарті написав 17 жовтня, що Путін «прагне відтворити радянського ворога Америки», і що «президент Дональд Трамп надає йому допомогу та підтримку». Як юрист, Маккарті, безумовно, не обрав ці слова навмання, вважає Ніколс. Допомога та підтримка є частиною критеріїв, викладених у статті III Конституції Сполучених Штатів, які визначають державну зраду. Маккарті закликав до «негайних слухань щодо шокуючої ескалації альянсу Трампа та Путіна цього тижня».

У статті Ніколс підкреслив, що рішення Трампа не має нічого спільного з національною безпекою Америки. Його фактичний союз з Росією автор називає мерзенною домовленістю, яка корениться в його власних страхах і ненависті.

По-перше, зауважує автор, Трамп знає, що республіканці майже напевно зазнають поразки на проміжних виборах, частково через ціну на бензин — сплеск, спричинений війною в Ірані, яку він обіцяв ніколи не розпочинати під час своєї кампанії 2024 року. Він відчайдушно намагається зробити все можливе, щоб знизити ціну на бензин, і оскільки, здається, не розуміє, як працює міжнародна економіка, американський президент цілком може вважати, що якась ненадійна угода з Росією щодо дизельного палива пом’якшить високі ціни на паливо в США. Ніколс зауважив, що Сполученим Штатам це не допоможе, але деяким російським компаніям це, безумовно, буде на руку.

«Дональд Трамп показав себе як огидна людина; як президент Сполучених Штатів — як ганьбу для власного народу, а також для своїх міжнародних обов’язків. Ми всі знаємо, що його справжні причини для цього — брудна спроба виграти ще кілька голосів на проміжних виборах, намагаючись знизити ціни на нафту», — зазначив цими вихідними ексміністр оборони Британії Малкольм Ріфкінд. 

Він також додав, що Трамп тепер буде «безпосередньо відповідальним» за смерть українців, які гинутимуть, поки Путін використовуватиме російський союз зі США для продовження бойових дій.

Та за словами Ніколса, навіть якби американська економіка була в кращому стані, історія стосунків Трампа з Путіним свідчить про те, що президент США ніколи не збирався дозволити впровадження санкцій, передбачених Законом Грема. Призупинення Трампом дії закону є сигналом для України, Росії, Європи та союзників США по НАТО, що Білий дім Трампа та Кремль Путіна тепер на одному боці.

Закоханість Трампа в російського диктатора добре задокументована і не потребує переказу в усіх її тонкощах. Ніколс зауважив, що прихильність американського президента настільки очевидна, що роками породжувала різні складні теорії щодо її походження, але бритва Оккама пропонує більш пряме пояснення: Трамп — слабка людина, яку залякують сильніші та розумніші чоловіки. Його принизливі стосунки з Путіним лише ступенем відрізняються від того, як він взаємодіє з іншими авторитарними лідерами, зокрема китайським Сі Цзіньпіном та північнокорейським Кім Чен Ином.

Ніби на підтвердження цієї думки, сьогодні вдень Трамп опублікував скигливий пост на своєму сайті Truth Social, у якому благав громадськість зрозуміти, наскільки він переважає Путіна. Трамп спробував пояснити, що він йде на поступки російському лідеру, бо «не хоче робити нічого, що може, безглуздо, відштовхнути Росію від столу переговорів». Цей пост Ніколс назвав «вкрай жалюгідним зізнанням». У ньому, за словами оглядача, американський президент попередив, якщо розгнівати Путіна, то наслідки можуть відбитися на історії з Іраном. Потім Трамп сказав, що президент України Володимир Зеленський отримав стільки грошей від адміністрації Байдена та від Європи, що «він не хоче припиняти цю війну, і, ймовірно, ніколи цього не робив».

Ніколс закликав подумати, що американський президент щойно сказав усьому світу: «Будь ласка, не втручайтеся в мої стосунки з убивчим диктатором, інакше він може допомогти країні, з якою американські чоловіки та жінки у формі воюють саме зараз». За словами оглядача, лідер наймогутнішої країни на планеті — США — намагається змусити всіх інших, зокрема американський Конгрес, уникати ворожнечі до Путіна, замість того, щоб попередити главу Кремля навіть не думати про допомогу Ірану. Ніщо краще не ілюструє, наскільки слабким благачем став Трамп у своїх стосунках з кремлівським босом, зазначає Ніколс.

На переконання оглядача, Трамп вдається до такої персоналізованої дипломатії частково тому, що вважає себе майстром укладання угод, хоча всі факти свідчать про протилежне. Але більша іронія, за словами Ніколса, полягає в тому, що він також поводиться так, тому що попри свої виступи проти глобалізму він сам є глобалістом. Він не розглядає світ як сукупність суверенних держав. Натомість він бачить його радше як території, якими керують боси мафії. Над слабшими, особливо союзниками Америки, можна знущатися та погрожувати їм за бажанням. Сильніші «хрещені батьки», включаючи відданих ворогів Америки, є рівними собі, і тому до них ставляться з повагою. Інтереси мільйонів невинних людей у ​​цих країнах не мають значення. Важливо те, що добре для Трампа, його нижчих начальників та його родини.

Здається, президента США також мотивує його відкрита ненависть до Зеленського, ворожість, яку можна простежити ще з першого терміну Трампа, коли небажання української влади брати участь у схемі розслідування справи Джо Байдена призвело до першого імпічменту Трампа. Але антипатія Трампа до Зеленського — це більше, ніж просто зведення рахунків, вважає Ніколс. Складається враження, ніби в очах Трампа Зеленський — невдаха, ніхто, той, хто створює непотрібні проблеми його другу Владіміру. Американський президент не може зрозуміти, чому Зеленський та його люди просто не можуть змиритися зі своєю ситуацією та не ляжуть під гусениці російських танків.

Раніше цього місяця Трамп закликав до усунення Зеленського. Тепер він, схоже, рішуче налаштований дозволити Путіну, а не народу України, виконати цю вимогу.

Додаткова проблема полягає в тому, що і міністр війни Трампа, і його віцепрезидент, ймовірно, підтримають політику, спрямовану на забезпечення перемоги Росії. Джей Ді Венс приєднався до Трампа у спробі залякати Зеленського під час їхньої сумнозвісної зустрічі в Білому домі на початку 2025 року. Тож він навряд чи проситиме Трампа переглянути своє рішення про допомогу Путіну. Піт Гегсет, зі свого боку, схоже, готовий говорити та робити все, що дозволить йому залишитися в Пентагоні. Високопоставлені військові офіцери США можуть симпатизувати Україні, як і більшість громадян Америки, але ідея про те, що юний самопроголошений «військовий міністр» раптом виступить зі зрілою та стоїчною позицією на захист демократії від російського імперіалізму, є смішною, вважає Ніколс.

У найближчому майбутньому доля України залежить від допомоги з Європи. Можливо, Європа продовжить діяти активніше, а новий Конгрес може спробувати вимагати більшої підтримки від Білого дому. Але всім доведеться поспішати: зима наближається.

Зеленський, на жаль, знає, що перемога Росії, схоже, саме те, чого хоче Трамп. Світ, у якому Білий дім є союзником Кремля, досі був матеріалом параноїдальної вигадки. Маньчжурські кандидати та червоні президенти були фантазіями, темними історіями, які американці розповідали собі, як історії про привидів біля багаття. Але цей союз зараз існує. Якби Сталін та його наступники часів холодної війни могли побачити, що створили Трамп і Путін, і як могутні Сполучені Штати були принижені, вони могли б подумати, що їхні злі надії не були помилковими, а лише те, що вони мріяли про них занадто рано.

Нагадаємо, після американсько-російської угоди про постачання пального РФ на світовий ринок президент США Дональд Трамп знову заявив, що Україні потрібен новий президент, здатний домовитися про завершення війни. За його словами, Зеленський не лише нібито не докладає достатніх зусиль для досягнення миру, але й саме він винен у високих цінах на дизель у США.

Кремль очікувано погодився з вимогою Трампа, заявивши, що чинний український президент «не ухвалює складних рішень». Втім, коли Зеленський погодився на проведення виборів за умови, що РФ повинна забезпечити для їхньої підготовки та організації 60-денне перемирʼя, у Москві відповіли, що він на це «не заслуговує».

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• На переговорах в Норвегії будуть Зеленський, Віткофф, а від ЄС і НАТО - представники фон дер Ляєн і Рютте. потім Віткофф вилетить у Москву [4]
• Мистецтво "кидати" союзників - як Білий дім перетворив гарантії безпеки на сезонний розпродаж [5]
• Демонтаж західного порядку - як Білий дім перейшов на бік Кремля [6]