Минулими вихідними в Києві на монумент "Батьківщина-мати" нарешті встановили замість радянського серпа та молота "тризуб" – герб України у вигляді тризубця характерної форми. Роботи планували завершити кількома днями раніше, але завадили сильний вітер та погіршення погоди. Заміна викликала в Україні багато суперечок. Одні підкреслювали символічність акції: одна із знакових пам'яток Києва та всієї України у розпал війни позбавляється радянського минулого, багато в чому пов'язаного з Росією, і набуває символу нової, незалежної України. Водночас було чимало й тих, хто виступав проти змін. Вони особливо наголошували на тому, що у воєнний час не варто витрачати величезні бюджетні кошти на оновлення пам'ятника і на ці гроші варто було б купити більше зброї для фронту.

Телеканал currenttime.tv [2] поговорив з автором тризуба на оновленому пам'ятнику Батьківщина-мати, скульптором-монументалістом Олексієм Пергаменщиком. Він розповів, чому скульптура отримає не лише новий щит, а й нову назву, "Україна-мати", а також пояснив, чому він вважає старий радянський герб на статуї "очима Саурона", а експонувати його треба "тільки у перевернутому вигляді, підсвітивши" у темряві криваво-червоними ліхтарями”. Також Пергаменщик описав, як йшла робота над новим, ідеологічно зарядженим щитом:

"Я не дуже боюся висоти, але тим не менш я боявся, коли перелазив уперше в колиску, яка хитається на вітрі, плюс ще щит сам по собі хитається, як корабель, - розповів він. - Я тільки за один учорашній день піднімався і спускався на "Батьківщину-мати" разів десять! Я не відчуваю ніг, спав буквально по парі годин".

Олексій Пергаменщик, фото з особистого архіву

– Розкажіть, будь ласка, зараз встановлення тризуба на пам'ятник "Батьківщина-мати" завершено? Тризуб на місці?

– Так, тризуб уже на місці. О 05:30 ранку 6 серпня ми розпочали підйом тризуба з позначки 24 метри на позначку 96 метрів. І закріпили його, я думаю, десь о восьмій годині на місце, на якому він має бути. Тимчасово закріпили, я почав його центрувати. Верх був відцентрований, головне кріплення – так званий гак, який зверху центром, – я особисто його проміряв до міліметра. Заліз туди на щит у люльку, хоча був дуже сильний вітер, і захід був досить небезпечний.

Тому процес 5 серпня ми й зупинили на позначці 24 метри, бо здійнявся дикий вітер. Внизу не було, а нагорі погода зовсім інша.

Шостого серпня був такий цікавий момент. Був Діма Комаров зі своїми операторами, у них був дрон. Після того як верхня частина тризуба вже сіла на гак, нам потрібно було відцентрувати нижню частину – міліметр у міліметр, щоб вона сіла один в один щодо дзьоба нижнього щита, щоб нижній дзьоб тризуба та нижній дзьоб щита абсолютно збіглися міліметр у міліметр.

За допомогою бінокля було погано видно – там уже півтора чи два сантиметри була різниця. І ми попросили Діму Комарова, щоб він запустив свій дрон. І з дрона я побачив, що там сантиметрова різниця. Після цього мої хлопці-монтажники посунули тризуб, і його геометричне положення тепер дуже точне: міліметр у міліметр збігається.

– Легко сказати "посунули": він же 400 кілограмів важить, якщо я не помиляюсь?

– Так, легко сказати. Ну, деякі думають чомусь, що це дуже легко зробити: "Та подумаєш, нічого особливого".

Але я вам скажу, що я не бачив своєї сім'ї два місяці! І вся моя команда працювала: найкращі 3D-дизайнери, найкращі архітектори, дуже відомі. Купа людей колегіально ухвалювала рішення. Ми проводили наради вночі, розходилися до комендантської години буквально за 15 хвилин, щоб просто встигнути добігти додому. І це було у вихідні та у свята.

– А в чому була найбільша складність? Чому це такий складний процес?

– Велика відповідальність. Так, як ми зробили, – так уже буде на віки. І нащадки зможуть нас похвалити чи засудити. І це теж буде на віки. Тому краще, щоби нас похвалили.

Особисто я перебрав до 30 варіантів. Це були і графічні варіанти і варіанти в 3D-моделях. Я особисто ліпив макети в масштабі один до тридцяти, кілька штук із пластиліну, досить великі: 50 сантиметрів заввишки. Я виварював реальні зразки з нержавіючої сталі, піднімав їх на тросах нагору, вивішував на щиті, відходив і дивився. Потім знову заходив, обрізав угорі, потім знову відходив і дивився. І так цикли повторювалися.

Я тільки за один учорашній день піднімався і спускався на "Батьківщину-мати" разів десять. Я не відчуваю ніг! Спав по кілька годин буквально. Такий режим роботи. Дуже стислий термін, проект робився за півтора місяці.

Наразі триває авторський нагляд. І ми щодня на роботі з ранку до вечора, причому сьогодні у нас робочий день розпочався о п'ятій ранку. Як тільки закінчилася комендантська година – одразу ж у нас розпочався робочий день, о 05:15 усі вже були на роботі. Ми розходимося просто під комендантську годину – десь близько 12 години ночі! Це не легка прогулянка лісом, це реальна титанічна праця.

І це героїзм праці з погляду монтажників. Я не дуже боюся висоти, але мені було страшно, коли я перелазив у люльку вперше, яка хитається на вітрі, плюс ще щит сам по собі хитається, як корабель!

Було перелопачено безліч літератури: з геральдики, з історії, законотворча література. Як цей тризуб було зроблено? Як його у 1992 році затвердили та прописали у Конституції? Я спілкувався з автором цього тризуба, ми радилися з ним як правильно його розмістити. Він мав побажання, щоб центральний отвір тризуба – так званий зуб – щоб верх цього центрального отвору був розташований строго по арифметичному центру щита. І архітектори робили досконалий проект, який погоджувався потім у Мінкульті, а потім погоджувався у кабміні разом із макетом із пластиліну, який я зробив своїми руками в масштабі один до тридцяти.

І є шматок реального тризуба: я його зварив із нержавіючої сталі – з такої самої, з якої зараз зроблено весь цей виріб. А весь цей виріб виготовлений з такої ж сталі, з якої 42 роки тому була зроблена вся "Батьківщина-мати" – це 1,5-міліметрова нержавіюча сталь, насичена титаном. І цей шмат тризуба перед тим, як поїхати до міністерства, був спочатку мною підвішений на щиті у вітряну погоду, в досить екстремальних умовах. Майже без страховки я витягував його на тросах, підвішував, відходив і дивився, як він виглядає. Тобто, те, що я сьогодні побачив, для мене не було сюрпризом.

- А зі сталлю теж були складнощі?

– Це питання краще, мабуть, поставити хлопцям, які безпосередньо варили цей тризуб. Я становив лише авторський нагляд на етапі виготовлення.

Кажуть, що метал, який нам дали – наш вітчизняний – він просто був іншого кольору і трохи не підходив за товщиною: він був 1,7 мм. Але це означало, що ми ризикували збільшити навантаження кілограмів на 150-200. Ми не пішли на це! Можливо, і можна було з нього виготовити, я не сперечаюся, але в нас просто було мало часу, а на це потрібно було багато часу! А в нас було завдання – встигнути до Дня незалежності України (24 серпня – ред.), що ми, власне, і зробили. Ми йдемо за графіком залізно.

– А чи потрібно було, щоб вага тризуба була не більшою, ніж вага серпа та молота, які були у початковій версії?

– Так, щоб він не перевищував ваги серпа та молота.

Знаєте, навіть коли ми туди залазимо, якщо нас там більше трьох-чотирьох людей скупчується, ми змінюємося: хтось із нас спускається вниз, щоб не скупчуватися там. Якісь зайві 80 кілограмів – це має значення! Тому що пам'ятник має свою динаміку, плюс вітер, плюс вібрацію, плюс ліси ще висять. Ліси, до речі, дуже класні, дуже дорогі, дуже легкі та міцні. Тому що ті ліси, які ми хотіли спочатку робити в українських фірм, не підходили абсолютно, тому що вони були залізні і дуже важкі – до п'яти тонн. А ці ліси важать лише 500 кг.

– А яка максимальна висота та ширина тризуба?

– Оскільки я його проектував, я знаю його напам'ять. Висота в сантиметрах 760, ширина 456 та товщина зображення – 20,50. З товщиною зображення ми довго гралися, приходив міністр культури Ткаченка і дивився, яка товщина ми радилися з ним. Дійшли висновку, що 20,5 сантиметра – найоптимальніша товщина: не надто товсто, не надто тонко. Занадто тонке – не видно, а надто товсте – кидає на себе падаючу тінь, починається інтерференція.

Головна моя ідеологія була така, що "Батьківщина-мати" не тримає тризуб на щиті - вона тримає щит із тризубом. Це дуже важливо, тому що тризуб у нас у рамках щита – він у жодному разі не повинен відволікати від головної фігури, від портрета статуї. Тому що автор статуї – це Василь Захарович Бородай, який був моїм викладачем у школі. І я вважаю, що я продовжувач його вчення про монументальну українську скульптуру.

І взагалі, ця статуя геніальна не лише з погляду інженерного мистецтва – там все до міліметра збігається – вона геніальна ще й із погляду найхудожнішої композиції. Вона одягнена в давньоримський хітон – вона не одягнена в якийсь совковий одяг. Вона посилає нас до зародження європейської класичної скульптури, мистецтва. Стоп у неї не видно – так зображували, наприклад, на Парфеноні. У неї така сама зачіска, у неї такі ж пропорції голови до тіла, як, наприклад, у Венери Мілоської.

Мені в дитинстві здавалося, що у неї потужні руки, але тепер я розумію, чому вони потужні: бо композиційно, якби у неї були слабкі руки, було б дуже дивно, як вони все це тримають – цей щит, цей меч. Меч дуже вдалий, це трансцендентний символ. Це не сокира, не шабля. Меч – це сила, щит – це захист, держава.

Наразі ми поміняли символіку на щиті, також ми поміняємо назву – на "Україна-мати". У нас батьківщина одна – це Батьківщина-мати. Але ми уточнюємо, що Батьківщина-мати – це Україна. Такий ребрендинг.

– Чи зміниться ставлення у киян, українців до того, що змінився герб на щиті? Чи сприймуть вони її як оновлену, як іншу скульптуру? Чи на ній залишиться радянський флер?

– Нічого не буде. Люди швидко все забувають, і вона швидко почне обростати своїми прізвиськами. Так, вона колись була у нас "Кльопана баба", а зараз вона вже буде "Україна-мати". Не знаю, як її назвуть. Нехай називають, як хочуть. Мене вже почали називати "Льоша-тризуб". Ось є Паша-Мерседес, а я Льоша-тризуб. Люди хочуть – вони мають право. Я ж не ображаюся.

– Чи вважаєте ви, що заміна герба на пам'ятнику на тризуб є своєчасною?

– Мені прийшла така цікава аналогія. Можливо, трохи незграбна, але яка є. Наприклад, хтось приходить до церкви та починає молитися. Молиться, молиться, має якісь проблеми. І він відчуває підсвідомо, що молитви не доходять: не всі доходять чи невчасно доходять. І коли він виходить із церкви, він озирається, дивиться на купол, а там висить пентаграма замість хреста.

Запитайте у цієї людини: треба чи не треба це прямо зараз міняти? Може, почекати трохи? Ось вам хороша аналогія, зрозуміло. Як може існувати це "око Саурона" (як у "Володарі кілець", коли зло світило своїм оком і там, куди потрапляв цей погляд, скрізь було зло та тероризм)? Те саме, що було з Радянським Союзом. Це був абсолютно терористичний режим, репресії, голодомори, смерть. Почали разом із Гітлером під цим символом Другу світову війну. Навіщо потрібний цей символ? Я прирівнюю його до свастики.

"Діди воювали"? Ну гаразд, давайте подумаємо, чиї діди воювали? Україна мала найтриваліший фронт за всю історію Другої світової війни. Сто відсотків території України було окуповано, більшість виробництв вивезено з країни і досі працює на економіку східних територій: Урал, Казахстан, Астрахань. Ми потім це все відновлювали за свої гроші, самотужки. Відновлювали свою землю. Скільки ми мали поранених, убитих, скільки загинуло після війни, коли були зачистки голодом у 1946 році!

– Як ви ставитеся до ідеї зберегти зняті зі скульптури серп та молот? Що з ним, на вашу думку, потрібно зробити?

– Я особисто проти того, щоб щось ламати. Ламати не можна. Демонтувати та переміщати можна. Експонувати по-різному можна. Ламати не можна. Уявіть собі, хтось розбив пам'ятник Леніну – прямий при мені відбили йому голову. Пам'ятник ідеологічний, неідеологічний, але який, наприклад, був на виставці в Америці, його робив досить відомий скульптор, він тоді був оригіналом із граніту – зараз такого навіть не знайдеш. Його треба було просто обережно зберегти. Звернулися б до мене – я б безкоштовно акуратно зняв би його, відвезли б його до музею тоталітаризму, наприклад. Розбивати не можна.

Уявіть, наскільки цінною є зараз статуя Наполеона з мармуру. Наполеон – так, тиран. Але зараз минуло вже стільки часу, що це стало спадщиною.

Нехай нащадки вирішують, що з цим робити. Ми не можемо цього вирішувати. Я за те, щоби цей герб зрізати. Мене російські та білоруські ЗМІ цитують, що "скульптор за те, щоб зберегти радянський герб". Я за те, щоб зберегти його як спадщину, але експонувати його треба тільки в перевернутому вигляді, бо коли ти перевертаєш символ, він не діє, він повалений.

Ось є величезна темна зала, куди не потрапляє світло, під ногами біля статуї "Батьківщина-мати". Дуже символічно, що він має бути розташований біля ніг статуї "Батьківщина-мати". Він має бути повалений, він повинен бути прикріплений на стіні догори гальмами і підсвічений у темряві криваво-червоними ліхтарями, щоб із темряви виходив цей символ тероризму, символ несправедливості. Я вважаю, що діти повинні знати, щоб це ніколи не повторилося!

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Тризуб встановили на "Батьківщину-мати" [4]
• Нарешті на монументі «Батьківщина-мати» в Києві розпочали заміну радянського герба на український [5]
• Демонтаж комуністичної символіки на скульптурі "Батьківщина-мати" в Києві не здійснений через високу вартість робіт - Дробович [6]