Суперечка в Овальному кабінеті продемонструвала кризу не тільки у відносинах між США та Україною, а й між Америкою та Європою. Дональд Трамп явно не бажає, щоби Сполучені Штати й далі були основою європейської безпеки. Це розворушило Європу та надало їй додаткового імпульсу до зміцнення своєї оборони без участі США. Зараз Київ пропонує європейським країнам, щоб українська армія стала ядром безпеки в Європі за умови забезпечення її європейськими військовими, фінансовими й технологічними ресурсами. Але самих лише досвідчених, загартованих у боях із росіянами українських Збройних сил мало. Якщо хто й спроможний посилити європейський дім без американської опори, то це, крім української тримальної балки, турецький стовп.

Про це йдеться у статт видання ZN.UA [2].

Показово, що, на відміну від країн Балтії, Туреччина брала участь у саміті лідерів кількох європейських держав у Лондоні, де обговорювалося питання європейського компонента гарантій безпеки для України. Сьогодні ця країна не розглядається як майбутній член ЄС, має серйозні проблеми з Кіпром, Грецією та Францією. Але вона може принести дивіденди Європі у сфері безпеки. Зрештою це й в інтересах самої Анкари, яка завжди прагнула відігравати серйознішу роль у Європі.

Туреччина має другу за чисельністю армію в НАТО: 675 тисяч вояків та 380 тисяч резервістів. Це боєздатні збройні сили, які мають досвід ведення бойових дій у Сирії та Іраку. Турки цілком можуть посилити східний фланг НАТО, розмістивши свої контингенти в румунській Констанці, або взяти участь у європейській миротворчій місії в Україні. Принаймні, як пише Bloomberg, в Анкарі розглядають можливість відправити війська до України, щоб гарантувати дотримання мирних домовленостей, якщо їх буде досягнуто.

«Крім того, в Туреччини є хороший військово-промисловий комплекс, який виробляє сучасні безпілотники, винищувачі, танки, авіаносці, є виробничі лінії боєприпасів, яких часто немає у країн Євросоюзу. Однак Анкарі потрібне фінансування цих виробництв. Туреччина готова вкладатися в посилення колективної безпеки, але національні інтереси — понад усе», —  висловила впевненість у розмові із ZN.UA аналітикиня Центру досліджень сучасної Туреччини Карлтонського університету Євгенія Габер.

Національний інтерес — щоб Анкару всюди кликали за стіл переговорів, щоб із нею рахувалися, щоби Брюссель пішов їй на якісь поступки.

Зокрема це може бути питання митного союзу, торговельних преференцій або біженців. Найімовірніше, Туреччина порушуватиме питання про участь турецьких компаній у європейських оборонних проєктах, допуск до проєктів PESCO, загалом — визнання активнішої ролі Анкари у європейській безпековій політиці. Як зазначають опитані нами експерти, нині турки скаржаться, що європейці витрачають гроші європейських платників податків тільки на розвиток ВПК країн-членів Євросоюзу.

Туреччина вбачає загрозу в посиленні позицій Росії й тому готова брати участь у силах стримування в Україні. В Анкарі побоюються, що якщо США вийдуть із гри, Росія може окупувати південь України та відновити контроль над Чорним морем, а для них це є прямою загрозою. І те, що США, можливо, скорочуватимуть військову присутність у Європі загалом і в Чорному морі зокрема, Туреччині дуже навіть на руку, оскільки вона тепер посилює позиції в Чорноморському регіоні.

«Таке враження, що Анкара тільки й чекає на слушний момент, аби розширити зону впливу», — сказав у розмові із ZN.UA експерт Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) Олексій Їжак, звертаючи увагу на те, що за останнє десятиліття Туреччина наростила вагу в Сирії, Абхазії, державах Центральної Азії, що входять до сфери інтересів Росії.

Водночас, як зазначає Євгенія Габер, Анкара намагатиметься зберегти хороші відносини з Москвою, а брати участь у гарантуванні європейської безпеки готова у форматі багатосторонніх коаліцій або операцій НАТО. Президент Туреччини Реджеп Ердоган дуже прагматично дивиться на речі, й Анкара підтримує хороші зв’язки як із Києвом, так і з Москвою: надаючи нашій країні військову підтримку, визнаючи територіальну цілісність України, Туреччина не приймає санкцій проти Росії.

Намагаючись максимально виграти від ситуації, що склалася, Анкара пропонує себе в ролі посередника. Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан на зустрічі європейських лідерів у Лондоні повторив пропозицію Анкари прийняти мирні переговори між Україною та Росією.

На думку колишнього командувача Європейського командування ЗС США та верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі Джеймса Ставрідіса, політика Трампа вбиває клин у серце Альянсу: «Ми можемо побачити кінець НАТО й початок того, що можна назвати Організацією європейського договору». Тепер європейцям потрібні більші витрати на оборону, активізація європейських оборонних компаній, європейські збройні сили, командна структура поза Альянсом.

Цю ідею вже обговорюють у Європі. Прем’єр-міністр Франції Франсуа Байру виступив за створення європейського оборонного союзу на кшталт НАТО, але без участі США. За його словами, нинішню ситуацію мають брати до уваги ті, хто вважав, що безпека Європи може бути гарантована США. Раніше кандидат у канцлери Німеччини від консервативного Християнсько-демократичного союзу Фрідріх Мерц заявив про необхідність поступового унезалежнення Європи від США у сфері безпеки та оборони.

Однак хоч Анкара й готова брати участь у зміцненні європейської безпеки, вона не готова на європейську альтернативу НАТО. Попри складні відносини зі США Туреччину цілком влаштовує нинішній статус в Альянсі. «Турки не створюватимуть із європейцями альтернативи НАТО. Вони пишаються тим, що Туреччина в НАТО з 1952 року і є одним із найактивніших учасників операцій Альянсу — від балканських війн до Афганістану. У НАТО Туреччина — друга за величиною сила після США. Навіщо їм множити якісь незрозумілі формати під егідою ЄС, куди Туреччина навіть не входить?» — каже Євгенія Габер.

Цю оцінку Габер поділяє і Їжак. Він вважає, що наразі «ніхто не створюватиме альтернативи НАТО, лише перебиратимуть на себе низку інструментів». На думку експертів, також мало інтересу в Анкари й до оборонного проєкту під крилом Євросоюзу: оскільки Туреччина не є членом цієї організації, вона не має жодної мотивації щодо участі. Турків завжди дратувало, що Туреччина ніби в Європі, але водночас їхню країну виключають із усіх проєктів ЄС. А от у НАТО вони почуваються повноправними членами.

Збільшення ролі Туреччини в гарантуванні європейської безпеки дає змогу Анкарі публічно заявити про зростання значущості країни для Європи. Це приємно для турецької громадської думки. І якщо США вирішать вивести якісь бригади зі Східної чи Центральної Європи (а європейці побоюються, що Трамп може вивести 20 тисяч американських військовослужбовців), то Туреччина може відправити туди свої підрозділи під «парасолькою» НАТО. Зрештою, Німеччина присутня в країнах Балтії, а Франція — в Румунії.

Поточний стан справ у сфері європейської безпеки відкриває нові можливості для Туреччини. Однак для Європи це теж є викликом. Та якщо Європейський Союз хоче мати дієві інструменти, які дадуть йому змогу ефективно протистояти тиску США й погрозам Росії, то він має навчитися спиратися на власні сили. І Туреччина цілком може стати одним із його найважливіших союзників.

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Ірина Фаріон: «Щоб визволитися - читайте Дмитра Донцова». Частина 30 [4]
• Туреччина та Сирія готують підписання оборонного договору, Кремль істерить [5]
• Туреччина запровадила заборону на прохід кораблів РФ у Чорне море [6]