Атаки виявилися результативнішими, ніж можна було очікувати.

Створені ними проблеми аналізує незалежний нафтогазовий експерт Сергій Вакуленко у статті у Substack [2].

Останні два місяці ранкові новини супроводжував запах напалму, а звуковою доріжкою до них можна було ставити «Політ валькірій». З початку року українські безпілотники атакували 13 російських НПЗ та кілька нафтобаз. Після перших двох таких атак я помітив, що поки що це — незручність, яка може перетворитися на проблему. На сьогоднішній день збитки, завдані російській нафтопереробній галузі, ще, можливо, не проблема, але явна загроза проблеми.

Вище за очікуване

Мабуть, це перший приклад масованої, стійкої в часі та успішної атаки української безпілотної авіації на російську інфраструктуру (крім атак нафтової галузі, зокрема, були атаки на кілька великих об'єктів металургії). Для мене виявився певним сюрпризом і масштаб атаки, і безпорадність російської ППО. Не те щоб ППО зовсім не працювала — в одному з роликів можна бачити, як серед білого дня дрон, що повільно летить, заходить на віраж і успішно пікірує на ціль під звуки безперервної, але, як показує цей приклад, безуспішної стрілянини.

Це не перші українські атаки. У 2023 році атакували Москву, але це було схоже на демонстративні бомбардування Берліна в серпні 1941 року - не завдали особливої шкоди, хоч і змушують обивателів задуматися і збивають самовпевненість з начальників. Перші атаки на об'єкти промисловості справляли таке ж враження — для реального ефекту необхідний масштаб, а здатність української сторони створити та підтримувати такий рівень тиску була неочевидною.

Багато висновків, сформульованих на початку цих атак, залишаються вірними. Удари по російським НПЗ завдають збитків нафтовим компаніям, але не завдають шкоди бюджету і практично не впливають на обсяг російської експортної виручки. Потреби армії та першочергові потреби економіки у пальному можуть бути покриті виробництвом заводів, недосяжних для українських дронів. Атаки одиничними дронами не знищують заводи цілком і зазвичай навіть не знищують окремі установки, але лише ушкоджують їх. Мала вага бойової частини такої зброї компенсується точністю влучення, але в більшості випадків залишається можливість щодо швидкого відновлювального ремонту.

З іншого боку, вартість дронів, навіть з урахуванням того, що до мети доходить невелика частина атакуючого рою, в десятки, якщо не сотні разів нижча за вартість ліквідації шкоди, що важливо у війні на виснаження. Якщо потужність потоку дронів збережеться, російська ППО не збільшить ефективність і не буде знайдено жодних інших способів оборони, Україна буде здатна знижувати вироблення російських НПЗ швидше, ніж нафтові компанії будуть здатні їх відновлювати.

Сучасний розвиток, дешевизна і доступність навігаційної електроніки (не тільки супутникової навігації, а й твердотільних інерційних систем [3], що не потребують зовнішнього сигналу), поява системи зв'язку Starlink, що дозволяє, схоже, керувати безпілотниками навіть з відстані в 1000 км, загальнодоступність супутникових фотографій цілі з точністю до кількох метрів — усі ці фактори в принципі змінюють межі можливого повітряних атак проти стратегічних цілей на великих відстанях.

Ідеальний сценарій

Втім, 40% російської нафтопереробки перебувають поза досяжністю нової української зброї. Якщо припустити, що в результаті атак працюватимуть лише заводи, які перебувають у безпеці, то й цих потужностей достатньо для забезпечення потреб країни у дизпаливі, судновому паливі та мазуті. Щоправда, виникне дефіцит бензину та авіаційного гасу (для цивільної авіації) — приблизно 20–30%, але він може бути покритий імпортом із двох великих білоруських НПЗ, сумарна потужність яких у 3,5 рази перевищує потреби Білорусі.

Поки що розмір пошкоджень нижчий. Якщо рахувати за потужністю пошкоджених установок, то виробництво товарного палива — бензину, дизельного палива та гасу — може знизитися на 15%. Запас по гасу і дизпаливу ще є, а по бензину обсяг звичного споживання зараз приблизно дорівнює обсягу виробництва, що збереглося.

Ідеальний для української сторони сценарій кампанії проти російських НПЗ, можливо, виглядав би як повний успіх українських атак на всі НПЗ у радіусі дії далекобійних дронів, що й надалі розвивається, нездатність російської оборони протистояти таким атакам і в результаті практично повна зупинка роботи НПЗ у радіусі дії БПЛА, що змусило б російську владу шукати паліативні заходи щодо забезпечення армії та економіки нафтопродуктами. Тоді Росії довелося б вирішувати кілька проблем.

У січні цього року українські безпілотники підпалили нафтобазу у Брянській області. ФОТО: MAXAR TECHNOLOGIES / AFP / SCANPIX / LETA

Значно зросте навантаження на залізниці, які й так помітно перевантажені. У Росії є система магістральних продуктопроводів, якою можна доставляти дизпаливо та бензин із сибірських та уральських НПЗ на північний захід, у центр та на південь Росії, але як мінімум для подальшої дистрибуції палива знадобиться задіяти залізницю, як і для доставки палива з Білорусі. Збільшення навантаження на залізниці може створити каскадні проблеми для інших галузей.

Уряду або доведеться вводити нормований розподіл палива, або відмовитися від популістських заходів щодо підтримки низьких цін на бензин, дозволити цінам зрости і забезпечити балансування попиту та пропозиції, що стала обмеженою, через зростання цін. Швидше за все, у такій ситуації уряд не залишить додатковий виторг нафтовим компаніям, а запровадить надзвичайні податки.

Вимушене зниження споживання моторного палива і зростання цін на нього, проблеми з автомобільним і залізничним транспортом додадуть проблем російській економіці, що вже страждає від нестачі і дорожнечі трудових і кредитних ресурсів. Найімовірніше, це саме той результат, на який і розраховують українські стратеги.

Ідеал недосяжний

Цей ідеальний з погляду України сценарій може бути недосяжним. Якщо придивитися до статистики атак, то на перший погляд здається, що атаки торкнулися третини російської нафтопереробки — 13 із 37 заводів, які перераховуються у зведеннях Міненерго та ЦДУ ПЕК. Але на кількох із цих заводів атаки виявилися відбитими.

Найбільший в європейській частині країни Киришський НПЗ під Санкт-Петербургом був безуспішно атакований двічі, була відбита атака на Ярославський НПЗ, на сусідній Новокуйбишевський, який сильно постраждав, Сизранський. Невеликий Ільський НПЗ у Краснодарському краї отримав пробоїну в одній із двох установок первинної переробки нафти, але повернувся до колишніх обсягів випуску менше ніж через два тижні після атаки. Цей завод взагалі виглядає непотоплюваним — він вже був атакований у 2023 році, але й тоді зміг відновити роботу в повному обсязі. Судячи з повідомлень преси, на Волгоградському НПЗ виявилася пошкоджена не сама установка первинної переробки, а один із трубопроводів, що йдуть до неї, — таке пошкодження може бути легко і швидко усунуто.

Шість із тринадцяти так чи інакше атакованих заводів не відіграють особливої ролі у постачанні внутрішнього ринку — це заводи, які практично повністю працюють на експорт, або міні-НПЗ. З важливих для внутрішнього ринку заводів пошкодження різного ступеня тяжкості отримали чотири: Нижегородський, Рязанський, Сизранський та Волгоградський. Це великі заводи, два з них важливі для постачання Москви, але це все ще не дуже велика частка російської нафтопереробки, і, як мінімум, три з них, схоже, продовжили роботу, хоч і в меншому обсязі.

Цікавим є і вибір цілей на заводах. З одного боку, атаки устаткування первинної переробки, на перший погляд, відразу значно знижують вироблення заводу. З іншого боку, вироблення ключових продуктів, насамперед бензину, при цьому може знижуватися меншою мірою, якщо «пляшкова шийка» у продуктивності НПЗ була на установках крекінгу (а така не рідкість на російських заводах). Із закінченням податкового маневру в 2024 році російські НПЗ знижували завантаження своїх первинних потужностей і приводили їх у відповідність до пропускної здатності вторинної переробки, що конвертує мазут у світлі нафтопродукти. Після атаки первинні колони, що вціліли, можуть бути дозавантажені, контури вторинної переробки постраждалих заводів можуть почати приймати важкі фракції з сусідніх заводів.

При цьому установки первинної переробки - це хоч і громіздкі, але досить прості агрегати, більшість деталей яких виробляється в Росії і які не так важко відремонтувати на місці. Втрата складніших хімічних реакторів вторинної переробки, систем управління, насосів та іншого динамічного обладнання могла б бути куди болючішою, але такі атаки важче організувати — колони первинної переробки куди помітніша ціль.

Нарешті, можна припускати, що атаки на значні об'єкти всередині Росії були приурочені до «виборів»: атаки в січні були пробою тактики, а до березневих атак збирався арсенал дронів. Якщо це припущення вірне, інтенсивність атак на НПЗ зараз має послабитись. За кілька тижнів стане ясно, наскільки справді скоротилося виробництво палива, які заводи змогли відновити виробництво. Поки що можна сказати, що атаки дронів стали значним і матеріальним чинником війни як на лінії фронту, а й за атаках на тил. Проте до вирішального значення їм ще далеко.

ЗОБРАЖЕННЯ ВГОРІ: У ЛЮТОМУ ЦЬОГО РОКУ УКРАЇНСЬКІ БЕЗПІЛОТНИКИ АТАКОВАЛИ НАФТОБАЗУ В КУРСЬКІЙ ОБЛАСТІ. ФОТО: @GUBERNATOR_46 / AFP / SCANPIX / LETA

Переклад: «Аргумент» [4]

На цю тему:

• Безпілотники розбомбили Куйбишевський НПЗ на Самарщині [5]
• Дрони ГУР вразили та зупинили Новошахтинський НПЗ рф [6]
• Дрони СБУ атакували ніччю три нафтопереробні заводи у росії [7]
• Україна атакувала чотири області рф: у Рязані палає НПЗ [8]