Залужний хоче спокою. Принаймні на цьому етапі. Він не хоче злити «Божевільного капелюшника», людину з розірваною в клапті нервовою системою, своєю присутністю за його столом. Людину, в якої в руках — зграя ланцюгових псів: одного звати ДБР, другого — БЕБ, третього — СБУ. Залужний чудово розуміє, що в них уже очі кров’ю налиті. І, мабуть, не вважає для себе можливим танцювати в захисному костюмі на кінологічному майданчику. У підсумку ми можемо забути його й подарувати другий термін схильному до авторитаризму Зеленському. Або в разі, якщо рейтинг у Залужного збережеться, а компетенцій не додасться, отримати на чолі країни другого Ющенка, якого на печі внесуть у владу й залишать на вершині, де він вважатиме, що більше вже нікому нічого не винен. А може, ми побачимо народження третього кумира. Бо ж святе місце порожнім не буває.

Зеленський і його не-українське оточення роблять усе, щоб саме українська нація не мала у найближчій перспективі свого, україноцентричного Президента. Про це свідчить те, що робить із Залужним Офіс Президента. Про це йдеться у статті видання ZN.UA [2].

Президент Володимир Зеленський запропонував ексголовкому Валерію Залужному податися до Лондона. Кумир мільйонів і лідер рейтингів не лише довіри, а вже й політичних, із не надто важким серцем погодився. Тому що втомився. Тому що не хоче занурюватися в бруд політики й тому що вважає Лондон, де налагодив гарні людські та професійні контакти, оптимальним варіантом продовження кар’єри.

У підсумку технологічний розрахунок Банкової збити з електорального поля вкрай дражливу фігуру ідеально наклався на неготовність Залужного ставати політиком і становити реальну конкуренцію Зеленському на майбутніх президентських виборах. Однак історія любить сюрпризи. А здібні учні, отримуючи домашнє завдання на канікули, іноді блискуче його виконують.

Сьогодні Залужний не готовий не лише до боротьби за управління країною, а й до самого управління нею. Він не має дуже багатьох необхідних особистих експертиз для роботи. В нього немає команди та критеріїв для її добору. Адже дуже важливо чітко розуміти, навіщо ти цього прагнеш. Із ким ти цього досягатимеш. Які правила та цілі ти запропонуєш зраненому та зруйнованому суспільству й економіці.

Чи використає правильно золотий час жадібний до знань, але далекий від політики та управління державою генерал Залужний? Знаннями яких людей наповнить свою порожню політичну посудину? Чи захоче готуватися до великої мети? Й чи витримає випробування відстанню та часом народна любов до Головкома за умов, коли Банкова докладатиме всіх зусиль, аби її розмити?

У період перебування на посаді Головкома та після його відставки DT.UA тримало зв'язок із командою генерала, а іноді й з ним самим.

Несумісність кумирів

Хоч скільки кажи народу: «Не сотвори собі кумира», він не слухатиме. Будь-який народ. А тим більше під час війни, коли нікого не любити, ні на кого не сподіватися, ні в кому не вбачати батька та захисника складно. Мабуть, було б доречно закликати до критичного мислення, але не варто, бо в сучасному світі це — пережиток минулого й про нього вже взагалі немає сенсу згадувати, адже зберегла його лише незначна кількість людей.

Після того як народ у більшості своїй розлюбив Зеленського й водночас розчарувався в колись обожнюваному Арестовичі, Залужний залишився фактично єдиним або принаймні домінантним представником влади (політиком він себе в жодному разі не вважає), любов до якого в народу збереглася й міцніла. Про це свідчать усі відкриті рейтинги, які нам демонструють соціологи-хайпожери, та закриті опитування, що їх постійно бачать Банковожителі. Вочевидь, ці цифри й стали однією з головних причин розставання Зеленського із Залужним як із Головнокомандувачем.

Через внутрішньополітичну конкуренцію, спровоковану хворобливими амбіціями та ревнивою натурою президента, який звик до сольних оплесків, працювати разом далі вони не могли. Адже було зруйновано довіру, і як наслідок — єдиноначальність в армії, а Ставки перетворилися на систематичне пороття та приниження Залужного.

Багато хто вважає, що Залужний роздратував Зеленського тим, що в грудні 2023 року не захотів узяти на себе цифру в 500 тисяч, озвучену президентом як необхідну для мобілізації. Насправді їхні стосунки зіпсувалися відразу після того, як росіяни відійшли від Києва. Саме відтоді єдність дій зникла. Президент не терпів заперечень і суперечок як таких, а Залужний іноді дозволяв їх собі. У тріщину роздратування влили отруту історії з президентськими амбіціями Залужного. І тріщина перетворилася на розкол між Верховним головнокомандувачем і Головкомом, що під час війни є неприпустимим.

Обійми влади

Залужний — із тих військових, тієї військової кістки, яка не згинається перед ворогом, але гнеться в обіймах цивільної влади. Для нас у ZN.UA ці обійми не стали несподіванкою. Хоча можна припустити, що Залужний, демонстративно обіймаючи Зеленського під час фінішного нагородження після відставки, не лише демонстрував рису характеру людини системи, а й гасив публічне невдоволення рішенням Зеленського про його зняття. Вочевидь, не вважаючи теперішній час придатним для публічного протистояння або громадянського конфлікту. І це, можливо, було його першим політичним рішенням.

Усій команді Залужного, відправленій у розпорядження міністра оборони, чітко дали зрозуміти, що в чинній системі оборони країни місця для них немає. Повний генерал Залужний пройшов ВЛК і отримав висновок про непридатність до військової служби. За даними ZN.UA, Залужний іще в лютому написав рапорт про звільнення з військової служби, який кілька тижнів лежав на столі нового міністра оборони Умерова.

Чому він написав рапорт? Та тому що знав, що і йому, й будь-кому з його команди досвідчених і значущих генералів в українській армії командувати більше нічим не дадуть. Їм навіть не дадуть викладати в Національному університеті оборони України. Їм не буде де себе застосувати. А за два місяці після переходу в розпорядження міністра оборони вони отримуватимуть лише за звання. Зокрема Залужний отримував би за звання 1762 гривні, не маючи змоги нічим займатися.

Аби вийти на пенсію та займатися чимось іншим, йому потрібно піти зі служби. Питання: куди? З такою популярністю, досвідом і віком, коли жити на пасіці ще ніби зарано.

Страх політики

Чи міг Залужний залишитися в Україні та займатися політикою, як від нього очікували ті, хто вбачав у генералі альтернативу малопрофесійній та корумпованій владі? Так, мабуть, він міг створити свою громадську організацію й почати формувати команду. Але не схотів. Принаймні на цьому етапі. Політика його дратує й відштовхує. Його лякає залежність від олігархів, без грошей яких на виборах іще ніхто не обходився. Він губиться від необхідності створювати команду поза корсетом єдиноначальної підпорядкованості армії. Йому не подобається хамство коментів і напади ботоферм, виставляння свого життя на огляд кожного, хто розповідатиме йому, де він має захищати дисертацію, із ким має чи не має робити селфі, обговорюватиме його дітей, родину, дружину тощо. Броню генерала не порівняти з тонкою людською шкірою.

Залужний нині просто не готовий бути Данко. Чи буде він готовий до цього пізніше й чи буде потрібен суспільству, коли, можливо, стане готовий? На це запитання відповіді немає. У Залужного є час на те, щоб напрацювати компетенції, яких йому бракує, та зрозуміти себе. В нього є час врахувати помилки Зеленського, який вирішив іти в президенти 2014 року, доручивши готувати пакет документів для реєстрації в ЦВК, а потім упродовж п’яти років займався лише підготовкою до того, як потрапити в це крісло, цілком проігнорувавши інші завдання: навіщо в нього потрапляти, з якими знаннями та з ким.

У Залужного (якщо припустити, що народ буде настільки терплячий, що почекає й не знайде собі іншого кумира) є час зрозуміти принцип роботи держави, парламенту, місцевої влади, енергетики, економіки, комплексної зовнішньої політики. Залужний любить вчитися, причому академічно. Для нього дисертація в Академії Ківалова, яка насправді стала дискредитуючим чинником для його прихильників, була надзвичайно важливою. Для політтехнологів людина, яка не бачить проблем у місці захисту дисертації та селфі з одіозними політичними персонажами, — легка здобич. Нехай вчиться.

Нині заслужений, прославлений на весь світ воєначальник — порожня політична посудина, яку в разі, якщо він забажає піти в політику, потрібно наповнити.

Інша річ — хто цим займеться? Чи вже зайнявся? А от цього ми не знаємо. Тому що Залужний воював (наскільки реально успішно — не є темою цього розбору) й ніколи не формував власної політичної команди. Людей, які крутилися поруч і втиралися в довіру, зараз до уваги не беремо. Головної ставки не зроблено. Насамперед самим Залужним, якому доведеться відповідати за те, які люди, якими думками та ідеями якої якості наповнюватимуть його майбутнє. І не виключено — майбутнє країни.

Утім, і працювати над собою Валерію Залужному буде не так просто, оскільки посол у Британії — це, за всієї поваги, не посол у Швейцарії. Адже не виключено, що хаос в Америці змусить Лондон узяти лідерство з підтримки України на себе.

Наївний посол

За всю історію існування МЗС ніхто й ніколи не робив заздалегідь заяв про направлення агреману — запиту на згоду країни надати всі дипломатичні привілеї та права новому послу. Така заява порушує дипломатичну етику, всі писані й неписані правила дипломатії. Навіть якщо непублічні консультації та узгодження між сторонами вже відбулися. Але Банкова змусила міністра закордонних справ зробити цей безпрецедентний крок. Вочевидь, у президентському оточенні боялися, щоби Залужний не передумав. Плюс у нас немає міністра закордонних справ, який може сказати президенту, що це непристойно. Ось і все.

Напевно, не варто дорікати через це Дмитру Кулебі та сподіватися на те, що на його місці може опинитися призначена Зеленським людина, здатна сказати ні президенту, коли той порушує закони, правила й пристойність. Адже всім уже давно зрозуміло, що шило в нас змінюється тільки на мило, навіть якщо воно Артем.

Ось і на посаду посла в Лондоні кого лишень не пророкували: й Резнікова, й Кулебу, й Костіна, але куш зірвав Залужний. А от чи стане він добрим послом — велике питання.

Добрий посол — це той, хто має змогу завжди зателефонувати президенту, донести до нього потрібну інформацію, викласти власну думку й обстояти, якщо буде необхідно, свою позицію. Чи візьме Зеленський слухавку, якщо йому телефонуватиме Залужний? Є великі сумніви. Чи зможе президент спокійно вислухати рекомендації посла Залужного при тому, що хоч би яка розмова в них відбувалася на Ставці, вони починали лаятися один з одним уже за дві хвилини через накопичене роздратування? Чудес не буває.

Британська сторона, як і будь-яка країна перебування, звісно ж, спробує використати посла як людину, котра може оперативно передати в найголовніші вуха потрібний сигнал. Та коли вони переконаються, що людина інформації не може ні донести, ні обстояти раз, другий, третій, четвертий, то зрозуміють, що це труба, в яку можна кричати, але з того боку ніхто не почує. Гадаєте, вони не втратять інтересу до героя війни?

 Водночас сам Залужний не має ані найменшого уявлення про те, що таке посольство та робота посла. Колектив майже будь-якого посольства — це тераріум, де «давлять, душать, ріжуть за кожен зайвий фунт». Це підводний човен із усіма проблемами команди, що з цього випливають. І після святкової зустрічі новий посол стикнеться з реальністю. Яка проявлятиметься у щоденних доносах на нього на адресу СЗР, ГУР, СБУ, МЗС і Банкової. Кожен — за своєю траєкторією.

На будь-який виїзд із країни перебування, будь-яку значущу зустріч, приїзд до України, залучення спонсора для проведення прийому,  заміну співробітника посольства він повинен буде отримувати дозвіл МЗС. Про кожен його рух, кожну розмову буде відомо на Банковій. Для кар’єрного дипломата це звичні умови життя, а для генерала, який командував сотнями тисяч, — полон.

А ще потрібно буде вибивати якусь копійчину на утримання посольства, придбання ксерокса та паперу для нього, вмовляючи клерків із МЗС, яких він і в бінокль не роздивиться, але які вип’ють йому крові стільки, скільки він для солдатів не здавав.

Ланцюгові пси

Залужний хоче спокою. Принаймні на цьому етапі. Він не хоче злити «Божевільного капелюшника», людину з розірваною в клапті нервовою системою, своєю присутністю за його столом. Людину, в якої в руках — зграя ланцюгових псів: одного звати ДБР, другого — БЕБ, третього — СБУ. Залужний чудово розуміє, що в них уже очі кров’ю налиті. І, мабуть, не вважає для себе можливим танцювати в захисному костюмі на кінологічному майданчику.

Фото: Ганна Маляр / Facebook

Нині ми бачимо, як очікувано бурхливо відреагувало суспільство на рішення Головкома. Воно досі шукає пояснень: «Його змусив Зеленський», «Залужний не хотів, але вибору не було», «він буде корисний у Лондоні»... Люди досі гарячково придумують якісь виправдання вигаданому політичному герою.

А це — не політичний герой. Він — військова людина. І в нього просто роз’їжджаються ноги на розкатаній зрадами та жадібністю політичній кризі. Сміливість громадянська та сміливість військова — це різні сміливості. Геть не всі активісти, які беруть на себе сміливість протистояти корупційній системі, підуть через лінію фронту підривати мости. Точно так само чимало військових не боротимуться з чиновницьким свавіллям заради майбутнього країни. Переплавлення свідомості людини із системи на вільного громадянина — важка внутрішня робота.

І от коли люди зрозуміють, що їхній кумир не виправдав довіри, не впорався з покладеною на нього народом місією, зійшов із дистанції, — рейтинги впадуть. Чи застрахований Залужний від того, що після падіння його рейтингів на нього не спустять цих собак?

...Ми не знаємо, як використає свої лондонські канікули Валерій Залужний, прийнявши пропозицію президента Зеленського. Чи стане він добрим послом, чи використає час на те, щоб переплавити свою свідомість, навчаючись державно мислити та формувати команду для майбутньої політичної діяльності? Все це — його особистий вибір і рішення, від яких, можливо, залежатиме щось у нашій історії.

У підсумку ми можемо забути його й подарувати другий термін схильному до авторитаризму Зеленському. Або в разі, якщо рейтинг у Залужного збережеться, а компетенцій не додасться, отримати на чолі країни другого Ющенка, якого на печі внесуть у владу й залишать на вершині, де він вважатиме, що більше вже нікому нічого не винен. А може, ми побачимо народження третього кумира. Бо ж святе місце порожнім не буває.

Усе це — із серії передбачень. Але сьогодні, на жаль, твердо ми знаємо лише одне: Валерій Залужний і два десятки офіцерів із його команди, з їхнім досвідом, помилками та перемогами системі не потрібні. Найочевиднішим під час війни було б використати цих людей для перемоги, але вони не потрібні, оскільки не припали до вподоби. Як виявилися непотрібними державі тисячі компетентних людей.

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Зеленський прокоментував зняття Залужного без папірця - це мова малограмотної людини [4]
• У кабінетах Залужного і підлеглих знайшли "прослушку" [5]
• Президент призначив Залужного послом у Великій Британії [6]
• Радник єрмака, людина без біографії, вже публічно "нарізає" завдання Сирському. За Залужного такої ганьби не було [7]