Президент Володимир Зеленський підписав указ [2], яким до санкційного списку включено Тимура Міндіча та Олександра Цукермана – фігурантів схем в НАЕК "Енергоатом". Вперше санкції застосовано до осіб, настільки наближених до чинної влади.

Санкції передбачають широкий перелік обмежень: блокування активів; заборона виведення капіталів; припинення торговельних операцій та транзиту ресурсів; заборона участі в приватизації, оренді держмайна; обмеження радіочастот, комунікаційних послуг; заборона придбання земель; публічних закупівель та оборонних контрактів.

Санкції запроваджено строком на три роки, а окремі обмеження безстроково. Водночас заборону на в'їзд в Україну не застосовували.

Важливі деталі указу

У додатку до рішення РНБО про запровадження санкцій проти Міндіча та Цукермана зазначено лише їхні ізраїльські ідентифікаційні дані – українські ж відсутні. Тобто фактично вони ідентифіковані не як громадяни України, хоча, приміром, у державних реєстрах Міндіч фігурує саме як український громадянин. Причини такого підходу можуть бути різними.

По-перше, це спрощує обґрунтування накладених обмежень, зокрема в можливих судових процесах. Адже застосування санкцій до громадян України вимагає доведення їхньої причетності до терористичної діяльності.

Профільний закон [3] вказує, що це діяльність спрямована на вчинення терористичних актів (зокрема поширення ідеології тероризму, фінансування та інше сприяння тероризму), пропаганду російського режиму та збройної агресії РФ проти України. Довести таку поведінку у випадку Міндіча та Цукермана буде проблематично.

Така практика вже застосовувалась до інших осіб, які мали інше громадянство, зокрема до Ігоря Коломойського. Втім, на відміну від останнього [4], санкції проти Міндіча не містять [5] українських ідентифікаційних даних.

З практичної точки зору, це може мати декілька сценаріїв розвитку. У таких ситуаціях неважливо, чи була помилка навмисною, чи випадковою – будь-яка неточність дозволяє затягнути блокування активів, пов'язаних із Міндічем, і створює додаткові ризики їхнього виведення.

Слід розуміти, що указ президента не блокує усі активи автоматично. Це завдання покладається на банки, фінансові установи та інші уповноважені органи. Зокрема, реєстратори та нотаріуси під час проведення дій із майном перевіряють інформацію в Державному реєстрі санкцій.

З огляду на значний медійний резонанс цього корупційного викриття, ймовірність того, що реєстратори чи фінансові установи наважаться вивести активи, є низькою. Однак такі прецеденти уже траплялися, наприклад, з підприємствами підсанкційного російського бізнесмена Наумця [6].

А з огляду на те, що Верховна Рада уже тривалий час блокує ухвалення президентського законопроєкту [7] про встановлення кримінальної відповідальності за порушення санкцій, страх обходити обмеження в Україні фактично мінімальний, тому простір для маневрів залишається.

Чи вплинуть санкції на бізнес Міндіча

Не на всі активи. За українським санкційним законодавством, якщо санкції накладають на власника, але не на саме підприємство, то компанія зазвичай продовжує працювати без обмежень.

Втім, є винятки – підприємства у сфері видобутку корисних копалин або медіа можуть зіткнутися з проблемами щодо отримання чи продовження ліцензій.

Відповідно до Кодексу про надра [8], застосування санкції у вигляді припинення дії або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами до кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи має наслідком ненадання такій юридичній особі права на користування надрами, а також непродовження дії спеціального дозволу на користування надрами.

Наприклад, за даними YouControl [9] юридичною особою, яка здійснює діяльність з видобування корисних копалин є ТОВ "Кварцит ДМ", кінцевим бенефіціарним власником якої є Міндіч. Ще у 2024 році дохід суб'єкта господарювання склав 10,4 млн грн [10]. Цікаво, що іншим КБВ є Геннадій Боголюбов [4], до якого раніше застосовано санкції.

Чи виправдані санкції у цьому випадку

Вони переслідували як політичні цілі, так і практичну необхідність. Це і втеча фігурантів за кордон, і брак часу для задіяння "традиційних" правових механізмів, насамперед арешту майна в межах кримінального провадження. На відміну від президентського указу, де достатньо загального формулювання на кшталт "блокування усіх активів", у кримінальному процесі необхідно деталізувати кожен актив окремо, що потребує ретельної підготовки та збору доказів.

Саме тому санкції в цьому випадку працюють як інструмент швидкого реагування, який стримує ризики та дає державі простір для подальших юридичних дій.

Ця ситуація певною мірою нагадує історію із "порятунком" яхти Медведчука – коли для недопущення її повернення власникам довелося застосовувати європейські санкції. Тоді санкційний режим став єдиним швидким і дієвим інструментом, що дозволив заморозити актив.

Втім, санкції – не панацея

Як захід термінової дії він може бути доречним, але не більше.

По-перше, слід визнати, що слідкувати за дотриманням санкцій в Україні зараз фактично нікому. А створення спеціального органу, як це працює в ЄС, Великій Британії чи США, не на часі.

По-друге, відсутність кримінальної та навіть адміністративної відповідальності за порушення санкцій відкриває дорогу до безкарності за їх порушення й існує висока ймовірність виведення активів з-під заборон без жодних наслідків. Президентський законопроєкт [11] про криміналізацію порушення санкцій вже майже рік припадає пилом у парламенті.

По-третє, на відміну від арешту в межах кримінального провадження, коли активи передаються до АРМА і переходять під зовнішнє управління, в Україні досі відсутнє законодавство, яке б регулювало передачу в управління санкційних активів. Як наслідок, після запровадження санкцій такі активи фактично залишаються у власника – без визначеного механізму управління та контролю.

І взагалі, українське санкційне законодавство та практика його реалізації є вкрай слабкими і потребують реформування. Це вже підтверджено не просто аналітичними звітами і експертними пропозиціями, а й судовою практикою міжнародних інституцій.

Свіжий приклад – нещодавнє перше рішення [12] Європейського суду з прав людини у справі "ТОВ МСЛ проти України". Суд вказав на відсутність індивідуалізованого обґрунтування застосування санкцій та відсутність ефективного судового контролю. Вказані системні недоліки української санкційної політики досі не усунені.

До речі, санкційний указ щодо Міндіча та Цукермана не містить належного обґрунтування, як і щодо усіх інших. Як наслідок, через кілька років ці санкції можуть бути визнані протиправними, а українським платникам податків доведеться ще й компенсувати завдану шкоду.

Усе це наводить на висновок, що реальне ж бажання наздогнати Міндіча та решти фігурантів схем має підтвердити не санкційний указ, а ефективне кримінальне провадження, арешт і повернення активів, а також забезпечення принципу невідворотності покарання.

Тетяна Хутор, голова аналітичного центру "Інститут законодавчих ідей"; ЕП [13]

«Аргумент» [14]

На цю тему:

• І знов брехня: санкції введені проти громадянина Ізраїлю Тимура Міндіча. Але громадянин України Тімур Міндіч, який обікрав нас з вами, санкцій не має [15]
• СБУ, ДБР, Нацполіція та Генпрокуратура виконували кримінальні "хотєлкі" фігурантів "Міндічгейту". Таке саме було і в часи банди Януковича [16]
• Корсун: Корупція розмовляє переважно російською мовою [17]