Від початку повномасштабної війни Туреччина перекрила чорноморські протоки для російських кораблів та підтримує цілісність України. На останньому саміті Кримської платформи президент Ердоган назвав Крим частиною України.

З Туреччини для ЗСУ надходять "Байрактари" та бронемашини Kirpi. Турецьке посередництво відіграло ключову роль під час розблокування експорту українського зерна у липні, що дозволить Україні отримати мільярди доларів.

З іншого боку Туреччина не приєдналася до санкцій проти Росії і не планує цього робити. Агентство боротьби з фінансовими злочинами Мінфіну США навіть включило Туреччину до списку з 18 країн, які допомагають обходити санкції на експорт товарів до Росії та Білорусі. В її води пливуть яхти підсанкційних олігархів, туди намагаються потрапити завантажені краденим українським зерном судна, турецький авіапростір залишається відкритим для російської авіації.

До Туреччини перенесли свій бізнес сотні російських компаній. А з серпня Анкара погодилася платити у рублях за частину російського газу.

Що стоїть за такою політикою Туреччини, чому Ердоган намагається грати роль посередника і чи може Україна домогтися більшої підтримки Анкари? Про це BBC News Україна розповіли турецькі та українські експерти.

Яке значення мають Росія та Україна для Туреччини

Роль Росії для Туреччини визначають три фактори, погоджуються і турецькі, і українські експерти:

• Енергетична залежність Туреччини від Росії та економічна співпраця з нею. Товарообіг Росії з Туреччиною торік становив 33-35 млрд доларів (відображає різницю в даних Росії та Туреччини). Туреччина залежить від російського газу (на 40%), нафти (25%), зерна (70%) та надходжень від російських туристів (4,7 млн з 30 млн іноземних туристів торік). Окрім того, російські компанії будують на півдні Туреччини АЕС Аккую - її планують запустити вже наступного року, до 100-річчя республіки.
• Вплив Росії на регіональну політику. Туреччина та Росія мають різні позиції щодо конфліктів в Сирії, Карабаху, Лівії, але часто проводять перемовини щодо цих питань, оскільки визнають одна одну важливими гравцями.
• Критичне ставлення Туреччини до Заходу, попри участь в НАТО. В Анкарі мають численні розбіжності з США та ЄС: від ставлення до курдських організацій та турецьких внутрішньополітичних проблем до поглядів на Чорноморський регіон.

Старший аналітик турецького Центру євразійських досліджень (Avrasya İncelemeleri Merkezi [3]) в Анкарі доктор Тургут Кемер Тунджель так пояснює увагу Туреччини до Росії:

"Довга, сповнена воєн і конфліктів, історія взаємин Росії та Туреччини вимагає такої обізнаності та уважності. Туреччина не може бути наївною щодо Росії".

Тунджель каже, що турецькі політики відкриті до рівноправної співпраці з Росією та намагаються уникати конфронтації.

Значну роль, на його думку, відіграють розбіжності між Заходом та Туреччиною.

"(Вони - Ред.) ще більше підвищують значення Росії як гравця, з яким Туреччина може співпрацювати. Зокрема, підтримка деякими західними союзниками Туреччини пов'язаних із Робітничою партією Курдистану груп у Сирії штовхає Туреччину до співпраці з Росією та іншими регіональними гравцями", - пояснює він.

Старший аналітик Центру досліджень сучасної Туреччини (Карлтонський університет) Євгенія Габер вважає, що в Туреччині Росію сприймають як суперника, але не ворога:

"У Туреччині домінує відчуття, що з Росією не можна не працювати: на рівні політичних еліт, громадської думки, на рівні бізнесу".

На думку Габер, Туреччина координує свої дії з Росією, щоб уникнути ескалації навіть, якщо в них різні інтереси.

"Росія важлива Туреччині як певний інструмент дипломатичного шантажу Заходу. Туреччина може, наприклад, сказати США, що якщо ви нам не даєте ракетні системи Patriot, ми отримаємо С-400 від Росії. Для Туреччини російський напрямок - це можливість досягти умовної стратегічної автономії і показати Заходу, що він не є єдиною опцією", - пояснює вона.

Відносини з Україною натомість позбавлені політичних конфліктів або суперництва, але не мають для Туреччини такої економічної ваги, як відносини з Росією. Товарообіг торік між Україною та Туреччиною склав 7,3 млрд доларів, 2,1 млн українців відпочили в країні.

"Україна не може конкурувати з Росією в плані геополітичного впливу в регіоні, постачанні енергоресурсів. Проблема в тому, що Україна не може забезпечити Туреччині те, що їй забезпечує Росія. А турецька зовнішня політика керується прагматизмом", - пояснює Євгенія Габер.

На думку Тургута Тунджеля, відносини з Україною стрімко почали розвиватися лише з 2014 року, особливо після збиття російського літака в авіапросторі Туреччини у листопаді 2015 року, коли російсько-турецькі відносини погіршилися.

"Сильна, стабільна, незалежна та суверенна Україна є важливою для безпеки Чорного моря, чому Туреччина приділяє велику увагу", - відзначає Тургут Кемер Тунджель.

Водночас, за його словами, серед турецьких експертів панує думка, що Україні варто уникати залежності від Заходу.

"Є занепокоєння, що надмірна залежність Києва від західних гравців може послабити його здатність приймати суверенні рішення щодо своєї зовнішньої політики та відносин з іншими країнами", - пояснює він.

Чому Туреччина намагається бути посередником?

Російсько-українська війна була неприємною несподіванкою і додала проблем Туреччині, але і надала можливості продемонструвати свій вплив.

"Ця війна загрожує, зокрема, чорноморській безпеці Туреччини. Це причина, чому Туреччина виступає проти військової присутності неприбережних держав (наприклад, нечорноморських країн НАТО таких як США або Британія - Ред.) у Причорномор'ї. Це питання, щодо якого Україна і Туреччина розходяться", - пояснює Тургут Тунджель.

За словами Тургута Кемера Тунджеля, в інтересах Туреччини якнайшвидше закінчення війни. ФОТО: ТУРГУТ КЕМЕР ТУНДЖЕЛЬ

За його словами, в інтересах Туреччини, щоб війна закінчилася швидше.

"Через те, що західні держави перекрили свої канали дипломатії з Росією, не залишається нікого, крім Туреччини, хто може бути ефективним посередником між двома ворожими сторонами. Туреччина не може чекати, поки будь-який інший гравець стане посередником", - відзначає турецький експерт.

На його думку, реалізація "зернової угоди" продемонструвала можливості Туреччини всьому світу і є сигналом сторонам конфлікту.

"Турецьке посередництво між Україною та Росією має нагадати останній, що Туреччина не та країна, яку можна ігнорувати. Таким чином, роль Туреччини у припиненні війни чи вирішенні деяких криз, таких як зернова криза, може схилити її західних союзників до більш раціонального підходу до Туреччини", - відзначає Тургут Тунджель.

Під час візиту до Львова 18 серпня Реджеп Ердоган намагався переконати Україну завершити війну за столом перемовин і заявив про вікно можливостей, завдяки зерновій угоді.

Україна відкинула цю пропозицію.

"У цьому вікні тільки російська зброя, яка вбиває українців. Вони не можуть насправді хотіти миру, коли бомблять наші міста і вбивають наших мешканців. Спочатку вони мають звільнити наші території, а потім буде потім", - відзначив Зеленський у відповідь.

На думку Євгенії Габер, Туреччина фактично виступила ретранслятором російської позиції.

"Це все показує, наскільки наші позиції не збігаються, і сідати за стіл перемовин з таким посередником зараз буде необачно. - вважає вона. - Перемовини по зерну стали можливими саме тому, що відвоювали Зміїний завдяки ЗСУ, західній зброї та турецьким безпілотникам. Зараз очевидно, що це Росії вигідні перемовини, а не Україні. А прийняти акт капітуляції Росії в Стамбулі ми завжди можемо".

Втім, в українській владі на позицію Туреччини не нарікають.

"Стародавніх традицій османської дипломатії ніхто не скасовував. Якщо коротко сказати про Туреччину, про її зовнішню політику зараз, - то це співпраця у військово-технічній сфері з Україною і співпраця в торговельно-економічній сфері з Росією. Тобто допомагаючи нам протистояти Росії на фронті - об'єктивно це Туреччина робить, - вони заробляють гроші на Росії", - заявив в інтерв'ю Гордон міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

Роль антизахідних настроїв

Один з ключових факторів, який заважає Україні у її спробах заручитися більшою підтримкою Туреччини, - купа давніх образ турків на Захід, перш за все, США та ЄС.

Згідно з опитуванням Metropoll [4] про зовнішньополітичні симпатії, у січні 2022 року 37,5% опитаних у Туреччині надавали перевагу співпраці з ЄС та США, 39,4% - з Росією та Китаєм.

Серед представників керівної партії Реджепа Ердогана AKP 49,4% воліли більшої співпраці з Росією та Китаєм, лише 27,1% - з ЄС та США. Опозиція більш тяжіла до Заходу, але без великої переваги - серед прихильників ключової опозиційної Республіканської народної партії - 45,8% підтримували співпрацю з ЄС та США, 34,4% - з Китаєм та Росією, опозиційної Доброї партії: 45,2% - з США та ЄС, 41% - з Росією та Китаєм.

Євгенія Габер пояснює, що антизахідні настрої посилилися в останні 10 років, оскільки США та інші західні країни під час війни в Сирії постачали зброю організаціям сирійських курдів, яких в Туреччині вважають пов'язаними з забороненою "Робітничою партією Курдистану" (РПК).

"Турки не можуть вибачити американцям того, що вони озброюють курдів у Сирії. Для Туреччини це означає, що США надають зброю союзникам РПК, а потім ця терористична організація всередині Туреччини та в самій Сирії вбиває турецьких солдатів американською зброєю", - пояснює експертка.

Цей фактор відзначає і Тургут Кемер Тунджель. На його думку, такий підхід західних країн спонукає Туреччину шукати інших друзів у міжнародній політиці.

Після спроби військового перевороту 2016 року антизахідні настрої ще посилилися, відзначає Євгенія Габер. Оскільки турецька влада звинуватила в підготовці перевороту релігійного лідера Фетхуллаха Гюлена, який живе в США, поширилися думка, що за переворотом стояли США та ЦРУ.

"Ці конспірологічні теорії побудовані на тому, що підступний Захід будує плани щодо послаблення Туреччини", - каже експертка.

Євросоюзу згадують статус кандидата в ЄС, який Туреччина має ще з 1999 року - без суттєвих зрушень та багаторічне зволікання із безвізом.

Ці фактори перекривають для турецького суспільства негатив щодо Росії, пов'язаний з утисками прав кримських татар, проблемами в Чечні, Дагестані, Сирії і т.і.

До того ж в Туреччині досить популярна місцева версія євразійства, думка про регіональне лідерство Анкари.

"Це євразійство ставить під сумнів однополярний світ на чолі з США. Те, що зближує Туреччину та Росію, - це прагнення довести, що ми живемо в умовах багатополярного світу, коли є таке поняття як "регіональна власність" - сильні регіональні держави мають вирішувати свої справи самостійно, без втручання ззовні, з боку США", - пояснює Євгенія Габер.

Вплив російської пропаганди

Антизахідні настрої впливають і на позицію турків щодо війни, яка коливається між співчуттям до українців та засудженням необачної української політики.

Згідно з березневим опитуванням Metropoll, 83,8% опитаних турків назвали російське вторгнення до України "несправедливим та неприйнятним", лише 12,2% підтримали його. Водночас лише 19,9% опитаних заявили, що треба підтримати Україну, 72,9% підтримали "неупередженість", повідомляв VOA [5].

Українська журналістка, яка вже кілька років живе і працює в Туреччині, Катерина Загородня-Шафак відзначає, що до останнього часу туркам взагалі було складно розрізнити Україну та Росію.

"Я не думаю, що пересічних турків хвилює збереження незалежності України. Їм більше шкода, що люди, діти гинуть. Якогось емоційного зв'язку з Україною немає, дуже мало людей колись відвідувало Україну", - каже вона.

Слабшає і інтерес до новин про війну.

На відміну від перших двох місяців, коли війна в Україні була на перших шпальтах, а турки активно збирали гуманітарну допомогу, зараз їх дедалі більше хвилюють власні економічні проблеми.

"Так, на телеканалах показують новини з України. Але ситуація в самій Туреччині перекриває ці новини", - каже Катерина Загородня-Шафак.

У цих умовах, на її думку, не варто очікувати, що в Туреччині підтримають заборону подорожей росіян або санкції проти них.

"Вони на межі виживання і не будуть за Україну стояти горою, кидатися на росіян в готелях і так далі. Їм тут раді, бо всім, хто гроші витрачає, раді", - пояснює вона.

Здійснює вплив і потужна російська пропаганда.

Одна з турецьких журналісток, яка не приховує своїх симпатій до України, розповідає, що російські пропагандистські медіа намагаються впливати на не дуже обізнане турецьке суспільство.

За її словами, деякі політики вважають, що Україна має залишатися під впливом Росії. Особливо цьому сприяють деякі турецькі ліві, які не мають влади, але є впливовими в ЗМІ і досі живуть ностальгією по СРСР, не визнають права України та інших пострадянських країн самостійно обирати свій шлях.

Україна останнім часом намагається це змінити, але з великим запізненням: треба було працювати на цьому напрямку усі 8 років з моменту анексії Криму.

У травні українській проєкт протидії дезінформації Stopfake запустив турецькомовну версію [6].

"Туреччина має знати правду. Наш проєкт - звичайно, крапля в морі, у порівнянні з тим, які вливання Росія робить в пропаганду. Але треба мати хоча б якісь ресурси, якщо хтось захоче пошукати альтернативну інформацію", - каже її редакторка Богдана Йордан.

За словами Йордан, на початку повномасштабного вторгнення у Туреччині постійно проводилися круглі столи, основними учасниками яких були авторитетні турецькі військові у відставці, і деякі з них поширювали проросійські наративи:

"Загальний наратив - Україна має комусь належати, вона не може бути сама по собі. Це молодший брат, який відбився від родини, якого треба повернути назад. Можна у новинах читати і про російські бомбардування, і атаки, але між рядків складається таке враження, що це Україна сама в усьому винна, якби не пручалася, нічого б цього не було".

"Турки дійсно співчувають, хочуть допомогти. Але поза цим можна почути і таке, що це Америка в усьому винна, а Україна - маріонетка".

"Туреччина має знати правду", - каже редакторка турецькомовної версії Stopfake, яка з'явилася у травні. ФОТО: БОГДАНА ЙОРДАН

Апеляції до імперіалізму Росії тут не зарадять, наголошує Богдана Йордан:

"Тут і росіяни, і турки можуть зрозуміти один одного. І Росія, і Туреччина були імперіями. Тут чимало людей переконані, що Росія просто повертає своє, а Америка стоїть в неї на порозі".

Як зблизитися з Туреччиною: роль військових

Попри всі ці труднощі, Україна може домогтися зближення з Туреччиною. І ключовим фактором може бути оборонне співробітництво, яке розвинулося між країнами в останні роки.

У серпні 2019 року українська державна компанія Укрспецекспорт та турецька компанія Baykar Defence створили спільне підприємство для виробництва високоточної зброї, зокрема, спільної розробки безпілотника Akinci з двигунами українського виробництва. Ці безпілотники надійшли на озброєння турецької армії у серпні 2021 року.

2018 року Україна отримала від турецької компанії Baykar безпілотники Bayraktar TB2, який представили на параді до 30-ї річниці незалежності, а вперше використали в боях на Донбасі у жовтні 2021 року.

Після повномасштабного нападу Росії використання цих безпілотників принесло їм славу в Україні та за кордоном. За однією з версій, саме Bayraktar відволік увагу російської ППО під час ракетної атаки на крейсер "Москва" у квітні, яка завершилася загибеллю флагмана Чорноморського флоту.

Керівник безпекових та оборонних студій турецького дослідницького центру EDAM [7], експерт американського Hudson Institute [8] Джан Касапоглу вважає, що саме в оборонної співпраці України та Туреччини є великий потенціал для протидії Росії.

"Ці зв'язки несуть у собі потенціал перерости в альянс, який стане потужним ударом по російському експансіонізму на пострадянському просторі", - пояснює турецький експерт.

"Знання та можливості України з технологіями двигунів і перевага Туреччини в безпілотниках є ідеальним поєднанням. Дві країни вже підписали угоду про спільне виробництво безпілотника Akinci, який є набагато складнішим і смертоноснішим, ніж TB-2 (Bayraktar), з більшим бойовим навантаженням, більш досконалими боєприпасами та потужнішими комп'ютерами", - відзначає він.

На думку Касапоглу, Туреччина може поставити Україні вже виготовлені безпілотники Akinci: навіть у невеликій кількості, це буде важливою допомогою ЗСУ.

Окрім того, Україні варто просити в Туреччини її ракетні системи залпового вогню.

"Два види, TRG-230 Kaplan (Тигр) і TRG-300 Kasirga (Ураган), мають як необхідну дальність, так важкі конфігурації боєголовок для завдання потужних руйнувань, які ідеально відповідали б потребам українських військових. Туреччина раніше експортувала ці системи до Азербайджану, тому там немає обмежень на експорт, які перешкоджають швидкій передачі", - пише експерт у статті [9] для Hudson Institute.

Тургут Кемер Тунджель наголошує, що продаж озброєнь не варто називати співпрацею, але теж бачить перспективи для неї.

"Успіх турецьких безпілотників та іншої зброї є гарною рекламою для турецької зброї на світовому ринку зброї", - наголошує він.

За останні місяці низка країн Африки зацікавилася купівлею "Байрактарів" для боротьби з джихадистами та різноманітними угрупованнями, яких достатньо на континенті.

У липні Ердоган повідомив однопартійцям на форумі, що Володимир Путін начебто пропонував співпрацю між Росією та компанією Baykar, яка виробляє безпілотники.

Керівники Baykar брати Халук та Сельчук Байрактари прямо підтримують у війні Україну.

"Коли почалася війна, ми відправили десять вантажівок гумдопомоги - продовольчу допомогу, дитяче харчування, предмети гігієни. Україна - це країна, з якою у нас тісні стосунки. Ми поділяємо біль українців і цінуємо їхній захист своєї землі та героїчну боротьбу", - розповів в інтерв'ю [10] BBC Халук Байрактар.

Немає ознак, що Туреччина піде на зустріч росіянам.

"Теоретично Росія може досягти такого ж рівня військової співпраці з Туреччиною для її розвиненої військової промисловості. Проте на практиці жодних ознак такої співпраці щодо спільного виробництва військової техніки немає", - відзначає Тургут Керем Тунджель.

"Турецька та українська промисловість вже співпрацюють у найголовніших напрямках, таких як спільне виробництво висококласних дронів і передача технологій, які стосуються авіаційних двигунів. Туреччина також надала Україні права на спільне виробництво своїх корветів MILGEM - враховуючи, що Київ втратив більшу частину свого військово-морського потенціалу після 2014 року, це дуже багато", - вважає Джан Касапоглу.

Джан Касапоглу вважає можливим досягнення альянсу України та Туреччини для протидії російському експансіонізму на пострадянському просторі. ФОТО: CAN KASAPOĞLU

Він нагадує, що співпраця з Росією принесла Туреччині переважно проблеми.

У 2019 році Туреччина придбала в Росії 4 дивізіони зенітно-ракетних комплексів С-400 за 2,5 млрд доларів. США відповіли закликом повернути придбані С-400 Росії, якщо Туреччина хоче колись отримати ракетні системи Patriot, зупинили участь Туреччини у проєкті виробництва винищувачів-бомбардувальників F35A, а у 2020 році адміністрація Трампа наклала санкції на оборонне агентство Туреччини.

"Я вважаю, що турецька адміністрація не буде зацікавлена в подальшій і без того проблемній угоді", - відзначає експерт.

Як зблизитися з Туреччиною: економіка

Туреччина є одним з провідних торгових партнерів України.

Товарообіг України та Туреччини у 2021 році зріс на 60% і сягнув майже 7,5 млрд доларів, з яких український експорт становив 4,1 млрд доларів, імпорт - 3,2 млрд доларів. Україна переважно продавала Туреччині зернові та чорні метали.

Напередодні російського нападу Україна та Туреччина підписали угоду про вільну торгівлю, перемовини про яку йшли багато років: тарифи звели до 0 на 95% товарних позицій. Угоду ще не ратифікувала Верховна Рада, і вона не набула чинності.

"Це угода, в якій була дуже зацікавлена Туреччина. Вона просувалася з обох сторін, але здебільшого з турецької сторони", - пояснює Євгенія Габер.

На її думку, Туреччину можна зацікавити у післявоєнній розбудові інфраструктурних проєктів в Україні - мостів, доріг, аеропортів.

"Можна зараз обережно вже натякати, що турецькі будівельні компанії, які працюють в Росії, до відбудови України допущені не будуть після війни", - відзначає Євгенія Габер.

Як зблизитися з Туреччиною: вплив у ЗМІ

Проте найважчий виклик для України - це подолання російської пропаганди та поширення власної позиції у турецьких ЗМІ.

"Потрібні турецькомовні спікери, місцеві діячі, які підтримують Україну, на телебаченні. Щоб вони виступали, писали статті. Україномовних спікерів ніхто тут перекладати не буде. І треба турецьких експертів запрошувати в Україну, виступати в українські ЗМІ", - вважає Катерина Загородня-Шафак

"Потрібна співпраця з турецькими експертами, адвокаційні тури для них до України. Потрібен турецькомовний український канал або ж бажано мати на турецьких каналах свої слоти, в рамках яких українські експерти, в ідеалі турецькою мовою, ділилися б українським баченням подій", - погоджується Євгенія Габер і визнає, що нинішніх зусиль посольства та української громади недостатньо, щоб змінити ситуацію.

Чи може політика Туреччини змінитися, якщо опозиція переможе Ердогана?

Вже зараз Туреччина живе в очікуванні парламентських та президентських виборів, які мають відбутися у червні 2023 року. Вперше за 20 років Ердоган та його партія опинилися у ситуації, коли можуть втратити владу.

Наближення виборів, зростання цін та інфляція - причини, чому експерти не очікують якихось кардинальних змін у політиці Ердогана щодо Росії та України.

"Наприклад, зараз пізно займатися диверсифікацією енергоносіїв і не вдасться зменшити залежність від Росії - країні треба пройти опалювальний сезон", - пояснює Євгенія Габер.

Одразу кілька опитувань у серпні показали, що рейтинги правлячої Партії справедливості і розвитку (AKP) та опозиційної Республіканської народної партії (РНП) майже зрівнялися [11]. РНП разом з впливовою та критичною до Ердогана націонал-ліберальною Доброю партією (İYİ Parti) та іншими дрібними опозиційними партіями має шанси на перемогу на парламентських виборах.

Немає впевненості, що Ердоган залишиться на посаді - опитування Optimar  [12]показало, що 30% виборців готові його підтримати у першому турі. Це неприємний показник для політика, який 20 років керує Туреччиною і 2018 року переміг вже у першому турі з майже 53% голосів.

Провідні турецькі опозиційні партії критикують деякі проєкти співпраці Ердогана з Росією. Наприклад, лідерка Доброї партї Мерал Аксенер після російського нападу на Україну закликала позбутися російських С-400, які викликали напругу у відносинах з Заходом, і націоналізувати АЕС Аккую, яку контролюють росіяни.

І все ж, якщо опозиція переможе, чи зміниться щось у ставленні до України?

Тургут Кемер Тунджель каже, що ні.

"У зовнішньої політики кожної країни є певні константи. Безпека Чорного моря є одним із основних принципів турецької зовнішньої політики. З цих причин не варто очікувати різких змін у зовнішній політиці Туреччини щодо Росії та України навіть у випадку, якщо вибори приведуть до влади новий уряд", - пояснює він.

Євгенія Габер також не очікує суттєвих змін, але прогнозує, що риторика Туреччини може стати лояльнішою до Заходу:

"Якщо зміниться влада, то зміниться риторика. Я очікую зменшення впливу антиамериканізму, євразійства. Опозиція традиційно підтримує поліпшення відносин з ЄС, НАТО, менше залучення в конфлікт у Сирії. А від лідера РНП Киличдароглу вже лунає, що не можна допустити перетворення Туреччини на російську колонію".

А якщо війна дійде до Криму?

Про таку можливість знову заговорили в українських ЗМІ на тлі останньої хвилі вибухів, як пошкодили військові об'єкти та знищили склади озброєнь у Криму. Наприклад, видання Європейська правда [13] припустило, що наслідком останнього саміту Кримської платформи 23 серпня є сприйняття західними країнами сценарію силової деокупації Криму.

Якою буде політика Туреччини, якщо військове протистояння перекинеться на територію Криму і спричинить новий масштаб російських репресій проти кримських татар на півострові, заклики у Туреччині їм допомогти?

Джан Касапоглу від прогнозів утримується, але відзначає, що Крим надзвичайно важливий для турків як один із центрів тюркської ідентичності.

"Під час російського вторгнення та незаконної анексії Москва систематично порушувала права та політичне існування кримських татар. Окрім особливих зв'язків Туреччини з Україною, захист тюркської специфіки Криму є однією з головних цілей політики турецької адміністрації. Сталінський геноцид і насильницьке заслання кримських татар досі є національною травмою для турків", - відзначає Касапоглу.

Тургут Кемер Тунджель вважає, що Туреччина робитиме все, аби уникнути війни на півострові:

"Я не думаю, що Туреччина буде учасником будь-якого військового протистояння. Навпаки, Туреччина зробить усе, щоб уникнути такої можливості, яку вона сприймає як великий ризик".

«Аргумент» [14]

На цю тему:

• Зеленський та Ердоган зустрілися у Львові [15]
• Туреччина запровадила заборону на прохід кораблів РФ у Чорне море [16]
• Час ворогів і друзів [17]