За результатами зустрічі на Алясці Дональд Трамп заявив про те, що про одне «велике питання» домовитися поки не вдалося. І, судячи з усього, йдеться про те, що Кремль вважає за краще називати «обміном територій», а де-факто це означає передачу Росії всієї ще не зайнятої площі Донецької області. І Володимир Зеленський, і більшість українців проти того, щоб віддавати якісь землі без бою, а захопити «міста-фортеці» Слов'янськ та Краматорськ найближчим часом російським військам буде не під силу. Якщо Путін не відмовиться від своїх вимог, переговори про перемир'я приречені.

Про це пише [2] The Insider.

Поточна ситуація на фронті

З жовтня 2023 року російські війська ведуть майже безперервний наступ і володіють безумовною військовою ініціативою. Але масштаби досягнутих за цей час успіхів зовсім не можна порівняти з витраченими на них матеріальними та людськими ресурсами.

За інформацією найбільш авторитетного картографічного ресурсу, що висвітлює війну, українського DeepState, після 2022 року, коли і ЗС РФ і ЗСУ провели кілька великих наступальних операцій, що супроводжувалися захопленням тисяч квадратних кілометрів територій за порівняно короткі терміни, нині зміни в територіальному контролі становлять у кращому випадку кілька сотень кілометрів.

Після 2022 року зміни у контролі територій в Україні вимірюються сотнями квадратних кілометрів на місяць

Станом на 14 серпня 2025 року російські війська окупують 114 479 кв. км у міжнародно визнаних кордонах України. Усього за два роки (з 1 серпня 2023 року) вони захопили трохи більше 5,6 тисяч кв. км. Для порівняння: у Донецькій області під контролем ЗСУ залишається 6,5 тисяч кв. км, у Запорізькій – 7,3 тисячі кв. км, на Херсонщині — 7,9 тисячі кв. км. Єдиний регіон, формально анексований Росією у жовтні 2022 року і водночас майже повністю зайнятий ЗС РФ, — Луганська область, де українські військові утримують лише близько 160 кв. км, чи 0,6% від загальної площі регіону.

Майже увесь помітний неозброєним оком російський поступ на карті за останні два роки припадає на Донецьку область. У Запорізькій області розширення зони контролю становило трохи більше 150 кв. км, а в Херсонській зовсім нічого не змінилося з тієї причини, що протиборчі сторони розділені рікою Дніпро.

Водночас ЗС РФ створили кілька ізольованих плацдармів у Сумській та Харківській областях, а також досить великий, що примикає до Луганської області, що навколо райцентру Куп'янськ, що входить до Харківської області. Крім того, їм вдалося зайняти незначні ділянки території Дніпропетровської області в районі адміністративного кордону з Донецькою областю. Нарешті з самого початкового етапу війни російські військові контролюють невеликий шматок Миколаївської області площею 137 кв. км - йдеться про частину Кінбурнського півострова, що фізично примикає до лівобережної частини Херсонської області.

Таким чином, територіальний контроль ЗС РФ на українському ТВД на нинішньому етапі бойових дій можна поділити на такі категорії:

- майже цілком зайнятий регіон, що відповідає політичному баченню Кремля — Луганська область;

- зайняті приблизно на 75% за площею регіони, де існує об'єктивна можливість проведення в найближчій перспективі наступальних операцій з метою виходу до адміністративних кордонів, — Донецька та Запорізька області;

- зайнятий трохи більш ніж на 70% за площею регіон, де об'єктивних можливостей вийти до адміністративного кордону (оскільки для цього потрібна десантна операція через Дніпро) немає, — Херсонська область;

- невеликі шматки територій у регіонах, на які Кремль формально не поширював вимог визнання суверенітету, — Сумська, Харківська, Дніпропетровська та Миколаївська області.

Варіанти обміну територіями

Незважаючи на те, що Дональд Трамп заявив європейським лідерам та Володимиру Зеленському, що не обговорюватиме варіанти «обміну територіями» на зустрічі з Володимиром Путіном на Алясці, саме це питання викликало найгарячіші суперечки. Власне, сам Трамп і започаткував дискусію, розповівши про якийсь «обмін» у майбутньому. Вже в літаку шляхом Аляски американський президент уточнив свою позицію: територіальний контроль таки обговорюватиметься, але рішення залишиться за українською владою.

Загалом існуючі варіанти розмежування «на землі» лежать у діапазоні від вже оголошеного в якості прийнятного Україною та її європейськими союзниками заморожування поточної лінії фронту до максималістських вимог Володимира Путіна, які залишаються незмінними з червня 2024 року і включають повний контроль над чотирма формально анексованими в жовтні 2022 року регіонами: Донецькій, Запорізькій та Херсонській областях у їхніх адміністративних межах.

Наскільки можна судити, якийсь «компромісний» (з кремлівської точки зору) варіант полягає в наступному: українські війська повністю залишають Донецьку область, російські військові виходять із Сумської, Харківської і, ймовірно, Дніпропетровської та Миколаївської областей.

Очевидно, в Запорізькій та Херсонській областях зберігається існуюче становище, але жодної впевненості в цьому немає. Оскільки спецпосланник Трампа Стів Уіткофф міг неправильно зрозуміти Путіна під час їхньої останньої особистої зустрічі в Москві, яка стала відправною точкою для організації переговорів на Алясці.

Чому прийнятного для всіх рішення немає

Відмова від Донецької області з боку Зеленського виглядає малоймовірною, оскільки вона не тільки не еквівалентна за площею (6,5 тисячі кв. км проти зайнятих ЗС РФ у Сумській, Харківській, Дніпропетровській та Миколаївській областях загалом близько 1,5 тисячі кв. км), але й дає абсолютно невідповідну військову перевагу противнику.

Українським військам пропонується залишити пояс великих міст із підготовленими та розгалуженими ІФС – Слов'янськ, Краматорськ, Костянтинівку, Покровськ, Дружківку, Мирноград . Усі вони перевершують за чисельністю довоєнного населення чи можна порівняти з Бахмутом, і кожен із них здатний виконувати функції «міста-фортеці».

Українським військам пропонується без бою залишити пояс «міст-фортець» на Донбасі

Наскільки кровопролитними і довгими можуть бути операції із захоплення укріплених міст на Донбасі, показали приклади російських штурмів Бахмута і Авдіївки і битви за Часів Яр і Торецьк. Витік внутрішніх документів ПВК Вагнера показав, що в боях за Бахмут, які тривали 327 днів, тільки вбитими було втрачено 19,5 тисяч людей.

В «авдіївській м'ясорубці» (тривала майже півроку) ЗС РФ втратили приблизно 16 тисяч осіб та майже 700 одиниць військової техніки. Битви за Часів Яр та Торецьк розпочалися у квітні та червні 2024 року відповідно і досі не закінчилися. Крім того, саме на частину Донецької області, що займається підрозділами ЗСУ, припадає значна частина побудованих у цій операційній зоні інженерних споруд, включених у загальний периметр оборонного рубежу на сході України.

Іншими словами, передбачається відмова від оборони території, здатної затримати російські війська на багато місяців (якщо не років) і завдати їм втрат у кілька десятків тисяч людей, передати вже зведені ІФС і відійти на необладнані позиції в Харківській та Дніпропетровській областях в обмін на невеликі ділянки, які не становлять жодної військової або політико-дипломатичної цінності. Не варто скидати з рахунків і символічне значення Слов'янська, звідки 2014 року українські військові змусили відступити загони Ігоря Гіркіна.

Для схвалення таких поступок Володимиру Зеленському потрібно отримати натомість не менш масштабне відведення ЗС РФ, скажімо, в Запорізькій області і передачу під український контроль будь-якого стратегічно важливого об'єкту на кшталт Запорізької АЕС. Що повністю суперечить позиції Путіна щодо «чотирьох нових регіонів» і дає вже ВСУ військову перевагу у випадку пролягає горезвісний «сухопутний міст» до Криму.

Фото з відкритих джерел

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Ворог просунувся на Донеччині та Запоріжжі, ЗСУ відбили село [4]
• Як закінчиться війна РФ проти України: WSJ назвало два можливі сценарії [5]
• ЗМІ оприлюднили вимоги Путіна щодо припинення війни, які він висловив Трампу [6]