З початку повномасштабного вторгнення в Україні повністю зруйновано 1300 шкіл, ще 3798 пошкоджено. Сотні школярів переведені на змішаний формат навчання через постійну загрозу ракетним ударам. У прифронтових містах живий контакт із викладачем майже неможливий. Харківська влада знайшла вихід із ситуації: з осені там діють шкільні класи на станціях метро, а тепер і перша в Україні підземна школа.

The Insider [2] поговорив з батьками учнів та вчителями харківської «підземки» про те, як дітей, які відвикли від соціалізації за час пандемії та війни, вчать не лише українському та математиці, а й розпізнаванню вибухонебезпечних предметів, техніці зняття стресу і тому, що рано чи пізно вони повернуться до нормального життя.

Уроки онлайн, в укриттях та в метро

Через безперервні ракетні удари по цивільній інфраструктурі України звичне навчання в школах стало неможливим. Частина школярів перейшли в онлайн, частина перебудувалися на змішану форму, а решта звикла до очних занять у сусідстві з бомбосховищами, куди вони змушені спускатися у разі повітряної тривоги.

Щоб звести до мінімуму ризик загрози для життя, українська влада визначає оптимальну форму навчання для кожного регіону окремо. Вибір відповідного варіанта — онлайн, офлайн чи змішаного — залежить від ситуації з безпекою та переваг батьків. У регіонах, які знаходяться далеко від лінії фронту, проводять уроки у школах: перед початком навчального року прем'єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що для цього обладнали спеціальні укриття у 68% освітніх закладів країни. Наприклад, очне навчання зберігається у більшості шкіл Києва. Або ж очні заняття чергують із уроками, що проходять онлайн, як у Дніпрі. У Херсонській, Запорізькій, Харківській та Донецькій областях, які найчастіше зазнають обстрілів, навчання виключно дистанційне.

Влада Харківської області, усвідомлюючи важливість соціалізації для школярів, у вересні 2023 року запустила експериментальний проект: шкільні класи відкрилися на станціях метро. Вчителька молодших класів Ганна Неєлова, яка стала учасницею експерименту, розповіла The Insider, що, незважаючи на початковий скепсис як з боку викладачів, так і батьків, починання виявилося дуже успішним:

«Мене багато хто відмовляв, але за два роки, протягом яких ми живемо в такому режимі, у мене з'явилося відчуття, ніби мене пов'язали. А вчитель має бути оптимістичним, заряджати дітей своєю енергією. Я хотіла бути поруч із учнями та давати їм максимум — зі створенням метро-школи дітям повернули дитинство, яке у них відібрали».

Батьки боялися, що дорога до школи може бути небезпечною через обстріл. Тому частина сімей залишилася на онлайн-навчанні. Ольга Кузєва, мати однієї з учениць Ганни Неєлової, розповідає, що спочатку написала відмову від офлайн-занять.

«Ніхто не розумів, як це буде реалізовано. Всі припускали, що діти сидітимуть на платформі між поїздами. Навіть зараз люди так думають. Коли я розповідаю знайомим із Києва, що дитина навчається у метро-школі, вони здивовано вигукують: „Як! В метро! Прямо на станції? Я спочатку так само це уявляла: холодна підлога, мармур. Ми написали відмову. Але коли дізналися, що Ганна Сергіївна викладатиме не онлайн, а в метро, то передумали — просто пішли по свого вчителя».

Сім'ї, які погодилися стати частиною експериментального проекту, зазначають, що, хоча підземні класи і відрізняються від звичних, діти, опинившись разом з однолітками, стали соціально активнішими і частіше посміхаються.

Гвнна Неєлова з дітьми. Фото: Ганна Неєлова

Ліцей, у якому працює Неєлова, почав займатися у метро одним із перших. Наслідуючи його приклад, до «підземки» перейшли й інші освітні заклади Харкова, розповідає викладач: «Всі довідалися, яке це: побачили, що дітям комфортно, що вони задоволені. Адже діти на відміну від дорослих не вміють імітувати емоції».

Навчальні кабінети облаштували на п'яти станціях метро: «Перемога», «Університет», «Метробудівників», «Тракторний завод» та «Академіка Павлова». Спочатку сформували 60 класів більш ніж із тисячі дітей, поступово кількість учнів у харківській «підземці» зросла до 2200 осіб. «Батьки, які не наважилися, потім пошкодували і чекали на можливість, щоб хтось із учнів пішов і вони могли додатися. Ніхто не вірив, що так здорово буде», — каже Ольга Кузєва.

"Коли в класі тихо і діти пишуть, можна почути шум потяга"

Класи у метрополітені обладнали у службових приміщеннях — вони розташовані над платформами, де рухаються потяги. Усередині кімнат встановили звукоізоляційні пакети, а також системи рекуперації повітря та підігріву. «Коли у класі тихо і діти пишуть, можна почути шум поїзда, але це майже непомітно, і нікому не заважає», — пояснює Ганна Неєлова.

За словами Олесі Федірко, мами другокласника, питання звукоізоляції турбували багатьох:

«Ми думали у тому, як діти займатимуться, але син каже, що шум складів ледь-ледь помітний і він добре чує і вчителі, і все, що відбувається».

Ганна Неєлова запевняє, що дітям у метро-класах тепло – усі знімають верхній одяг. Але, на відміну від звичайної школи, ніхто не має «змінки».

«У „класах“ мармурові підлоги та ніде зберігати взуття, тож узимку діти не перевзуються. Але ніхто не мерзне. Багато хто песимістично заявляв, що школярам буде некомфортно: холодна підлога, немає сонячного світла, але тепер це вже нікого не лякає», — додає Ольга Кузєва.

Кабінети в метро-школі максимально наближені до звичайних: є парти, інтерактивна дошка, а діти з книжками та зошитами. «Моєму синові дуже подобається у метро-школі. Найбільше його приваблюють різнокольорові парти — такі ж були у дитячому садку, доки він туди ходив», — розповідає Олеся Федірко.

Діти у метро-класі. Фото: Харківська міська рада/Telegram

Про обстріл діти та вчителі дізнаються з повідомлень батьків. «У таких випадках батьки пишуть мені, щоби попередити. Якось ми так чекали годину, але це ж метро — дітей завжди можна чимось захопити: погратись з ними чи подивитися фільм», — розповідає викладач.

Після тривалого періоду дистанційного навчання школярам було важко повернутися до очного формату: багато дітей сприймали метро-класи як місце, де вони можуть пограти та поспілкуватися з ровесниками. Але вчителям удалося налагодити навчальний процес досить швидко. Ольга Кузєва розповідає, що її дочка з нетерпінням чекає наступного дня, щоб якнайшвидше повернутися до школи, і не любить заняття онлайн:

«Дочки дуже подобається вчитися, вона любить спілкування. Спершу був COVID-19, потім війна. Наші діти росли без колективу та потрібного для них соціуму. Дочці настільки подобається бути в метро-школі, що часто маніпулюю цим, коли вона не слухається. Кажу: „Не їстимеш, не підеш у школу” або „Не зробиш це — залишишся вдома“».

Незважаючи на те, що атмосфера метро-школи подобається школярам, на день народження вони бажають другові не щастя чи подарунків, а можливості повернутися у звичайну школу і бачитися щодня, каже Ганна Неєлова.

Ганна Неєлова з учнями. Фото: Гнна Неєлова

У метро-школі займаються учні молодшої, середньої та старшої школи. Щоб потрапити до «підземки», потрібно прикріпитися до так званої опорної школи, куди тимчасово визначаються діти з різних районів. Такі учні складають спеціальні класи під літерою "М". Але більша частина учнів - це діти молодшого віку, оскільки вони сильніше потребують соціалізації. І вони мають більше офлайн-занять — три дні на тиждень, а не два, як у старших школярів.

Ольга Кузєва розповідає, що у її доньки не виникало проблем з адаптацією, проте спочатку дівчинці було незвично «висиджувати» уроки, не відволікаючись, і вона втомлювалася.

«Дочка могла стати посеред уроку і сказати: „Все, мені набридло писати, я піду полежу“. І вона вставала, ходила, лежала. У класі є куточок із м'якими пуфами, і вона там влаштовувалась. Кожна дитина по-своєму починає навчання. А зараз стало краще: всі діти вже справжні учні знають порядок, розклад, норми поведінки».

Після другого уроку школярам надають безкоштовне харчування - ланч-бокси з бутербродами, овочами, фруктами та соки. Крім того, на кожній станції є кулери з водою, санвузли та медичний кабінет.

У вихідні метро-класи перетворюються на метро-сад, де займаються дошкільнята, які підуть до школи наступного навчального року. Ці заняття організують для адаптації майбутніх першокласників. За словами викладача, з дітьми, які не ходили до дитячого садка протягом двох років, було складніше знайти контакт під час навчання, ніж із тими, хто вже був соціалізований.

Навчальна програма воєнного часу

Викладають у метро-школі предмети, які потребують більшої практики та контакту з учителем. Молодші школярі займаються українською мовою, читанням та математикою, а у старших набір предметів варіюється. Стандартно у всіх школярів метро-школи по три уроки на день також можуть бути додаткові заняття онлайн. Зазвичай це дисципліни творчої спрямованості, наприклад, музика чи мистецтво.

Особлива роль на заняттях приділяється психологічному аспекту. Перші півроку уроки були спрямовані на те, щоб зняти стрес та тривожність у дітей, розповідає Ганна Неєлова: «У кожного своя історія: хтось виїжджав під обстрілами, хтось давно мешкав в умовах стресу, як діти з Донецької області. нам прийшли».

Щоб зменшити психологічне навантаження, до метро-школи приїжджали представники ЮНІСЕФ. Вони проводили спеціальну сесію за назвою «Купуємо страхи» — діти малювали свій страх і потім розповідали про нього. За словами Неєлової, це дуже важлива практика, щоб школярі проговорили те, що їх турбує: спочатку було багато дітей, які могли раптово заплакати чи сховатися під парту.

Під час уроків діти часто розповідали про своїх батьків, які воюють, або розмірковували про те, чому «на нас напали». «Раніше я думала, що моє завдання – захистити їх від цих розмов, але зараз розумію, що їм це потрібно. Дітям легшає, коли вони озвучують свої страхи вербально», — зазначає викладач.

Ольга Кузєва розповідає, що дочка вже «підсвідомо реагує на небезпеку»: «Діти знають і про тривоги, і про ракети, і чому ми в коридорі спимо. Коли ми виїжджали на два тижні до Болгарії і я зайшла вночі до дочки, щоб її вкрити, вона одразу схопилася і напівсонна каже: „Тривога, так? Потрібно в коридор? Я думала, що дитина нічого не помічала весь цей час, ми намагалися тихо переносити її в безпечне місце під час нічних прильотів, але вона все давно розуміє».

У школі обговорюються патріотичні теми. На уроці, присвяченому Дню Соборності України (22 січня), зі школярами говорять про те, що означає бути українцем і що таке єдність. На уроці на честь Дня Герба (19 лютого) діти показували викладачеві свої малюнки у Zoom. Коли свято збігається з уроками у метро-школі, учні слухають гімн, приклавши руку до серця.

Велика увага приділяється виховному годиннику, пов'язаному з основами мінної безпеки. Вчителі розповідають дітям, які бувають вибухонебезпечні предмети і як вони виглядають, адже на міну в Україні можна натрапити будь-де.

Крім того, у класах часто проводяться фізкультхвилинки. «Одна з них називається „Скоро победа“, вона вигадана, щоб навчити дітей концентруватися під час небезпеки. Щоб усі знали, що повітряної тривоги не треба боятися, а треба, навпаки, зібратися та сховатися», — пояснює Нєєлова.

У листопаді 2023 року до метро-школи відвідав президент України Володимир Зеленський. За словами Ганни Неєлової, діти цього не очікували, а молодші школярі навіть не одразу впізнали главу держави: «У нас проходив урок математики, і була фізкультхвилинка. Я зупинила її і кажу: „Погляньте, хто до нас прийшов. Ви впізнали?" А вони ще малі й не відразу зрозуміли. Один із учнів каже: „Мені здається, я його бачив. Це президент?” — і в цей момент діти розсміялися».

Президент України Володимир Зеленський із дітьми під час відвідин метро-школи. Фото: Гнна Неєлова

2 квітня у Харкові закінчили будівництво ще одного проекту для школярів – підземної школи. Його розробка розпочалася ще у жовтні 2023 року. До підземних класів готові прийняти близько 900 учнів. Вже сформовано списки наступного навчального року. За словами голови Харкова Ігоря Терехова, найближчим часом планується збудувати ще кілька подібних шкіл.

Переклад: «Аргумент» [3]

На цю тему:

• Як діти на окупованих територіях потайки навчаються в українських школах [4]
• У школах Німеччини вчаться майже 210 тисяч українських дітей [5]
• Окупанти знищили всю енергетичну інфраструктуру у Харкові - мер Терехов [6]