Дорога ненависті: чому росія дружить з одними ісламськими фундаменталістами та воює з іншими

Стаття видання The Insider [2] допоможе розібратися, які терористи для Кремля – друзі, а які – вороги.

У Росії на федеральних каналах щодня звучать заклики до масових вбивств мирних українців та знищення українських міст. Силовики не соромляться на камери катувати та калічувати підозрюваних, а керівники державних медіа, у свою чергу, не соромляться демонструвати ці записи в ефірі телеканалів. Відкритий державний терор дедалі більше зближує Росію навіть не так з КНДР чи Іраном, як з терористичними організаціями. Більшість із них справді стали офіційними російськими союзниками.

Шиїтська вісь: «Хезболла» та хусити

2015 року Росія вступила у війну в Сирії на боці урядових сил Башара Асада. Сили ці явно були вже закінчені, пошарпані роками боїв і дезертирством солдатів і офіцерів, а тому чи не головними союзниками росіян тоді стали різні формування шиїтів, спонсоровані і озброєні Іраном. Перемога повстанців у сирійській війні загрожувала Ірану втратою головного союзника в арабському світі, тому Тегеран не шкодував ні грошей, ні людей, щоб зберегти дружній режим Асада. У Сирію вирушали іракські шиїти, які клюнули на релігійну пропаганду Ірану, біженці шиїтів з Афганістану, яких Тегеран насильно перетворював на гарматне м'ясо, самі іранські добровольці і кадрові військові. Але найбільш помітним із шиїтських формувань було ліванське угруповання «Хезболла».

Навчання «Хезболли». Фото з відкритих джерел

У багатьох демократичних країнах її визнано [3] терористичною, але для росіян вони — надійні партнери. «Хезболла», яка займається [4] вбивством дипломатів, викраденням літаків, вибухами бомб у людних місцях, захопленням заручників і, ймовірно, ще й наркоторгівлею [5], з самого початку російської військової присутності в Сирії налагодила з Росією тісні зв'язки [6]. Зараз ці зв'язки виходять далеко за межі суто військової співпраці і включають спільні операції [7] з тіньовим танкерним флотом, за допомогою якого підсанкційна російська та іранська нафта поширюється по світу, відмивання здобутих кримінальним шляхом грошей та інші мафіозні справи.

Малюнок на машині, на якому зображені президент Сирії Башар Асад, президент РФ владімір путін та лідер «Хезболли» Сайєд Насралла. Латакія, Сирія, травень 2014 року. Фото: Reuters

До речі, за допомогою створених Росією та «Хезболлою» схем легалізації та переказу грошей фінансується ще один союзник шиїтів і партнер Москви — єменська «Ансар Алла [8]», більш відома як хусіти. Хусітов з росіянами ріднить не лише ненависть до західного світу, а й схильність до героїзації терористичних актів, впевненість [9] у своїй власній особливій місії та залежність від іранської зброї. Росія традиційно блокує в Раді безпеки ООН резолюції, спрямовані на запровадження санкцій проти хуситів, і навіть намагалася [10] оскаржити включення угруповання до американського списку терористичних організацій.

Причому, все це було ще до повномасштабного вторгнення в Україну та остаточної ізоляції Росії. Тепер відносини між режимами стали ще тіснішими. Хусити вже призначені [11] російською пропагандою одними з головних союзників у справі «боротьби за багатополярний світ». Викрадення людей, депортації, тортури, розправи над беззбройними — це характерний почерк [12] «Ансар Алла» і відбувається під час повномасштабного російського вторгнення в Україну.

Хусити. Фото з відкритих джерел

Сторони настільки близькі, що хусити навіть пообіцяли не чіпати російські судна, що прямують через Червоне море, незважаючи на розв'язану ними війну проти торгових флотів чи не всього світу. Ця війна стала асиметричною відповіддю на бойові дії Ізраїлю проти ХАМАС у секторі Газа. З її допомогою хусити хочуть змусити країни Заходу відмовитись від підтримки єврейської держави. Крім Росії, сумнівної честі опинитися в білому списку [13] хуситів удостоївся Китай. Швидше за все, це пов'язано з його підкреслено нейтральною позицією щодо арабо-ізраїльського конфлікту.

ХАМАС

Ключові учасники цього конфлікту з палестинської сторони, зокрема й ті, кого у світі вважають терористами, також союзники Росії. Це партнерство починалося ще за радянських часів, коли Москва надавала майже необмежену військову, економічну та дипломатичну допомогу близькосхідним ворогам Ізраїлю. Єврейська держава сприймалася радянськими функціонерами як готовий майданчик для західної експансії до арабських країн, а тому вона вважалася ворожою.

СРСР постачав тисячі танків, літаків та знарядь Сирії та Єгипту - головним суперникам Ізраїлю в регіоні. Паралельно допомога йшла і палестинцям, які не мали своєї армії, але були підпільні бойові угруповання. З СРСР вони отримували стрілецьку зброю, вибухівку, агітаційні матеріали. У Союзі проводилося навчання [14] бойовиків. З 1967 Москва офіційно не визнавала Ізраїль, дипломатичних зв'язків між країнами не підтримувалося. Відновилися вони лише 1991 року, після розпаду Союзу. Проте потепління відносин із Ізраїлем не призвело до охолодження відносин із його противниками-палестинцями. Головний із цих противників — ХАМАС — не випав із числа друзів Москви навіть тоді, коли стало відомо, що угруповання підтримує [15] антиросійське підпілля на Північному Кавказі, а його лідери закликали російських мусульман до джихаду проти влади країни.

Бойовики ХАМАС. Фото з відкритих джерел

Як і у випадку з усіма перерахованими угрупованнями, Росія не визнавала і не визнає ХАМАС терористами, хоч і виступала донедавна зі словами засудження терактів, що здійснюються організацією. З середини двотисячних до Москви регулярно їздять делегації ХАМАС, а Дмитро Медведєв під час перебування президентом навіть особисто зустрічався [16] в Дамаску з головною політбюро Халедом Машалем.

Згідно з даними української розвідки, росіяни постачали ХАМАС зброєю, яка була використана для нападу на Ізраїль у жовтні 2023 року, у тому числі і західною [17], здобутою як трофеї на українських фронтах. Крім того, представники угруповання стверджували, що з дозволу Москви в Газі було налагоджено виробництво [18] автоматів Калашнікова та патронів до них.

Звичайно ж, росіяни блокують антихамасівські резолюції в Раді Безпеки ООН та взагалі виступають адвокатами терористичного угрупування на міжнародній арені.

Для буквально одержимої антиамериканізмом Росії ХАМАС, який ненавидить Захід і демократію, є природним союзником. Як і в середині ХХ століття, Москва зараз готова підтримувати кожного супротивника США без огляду на те, наскільки цей супротивник жорсткий і наскільки токсичним може бути співпраця з ним.

Можливо, російське керівництво хотіло б посилити вплив на угруповання, поставити його на службу своїм інтересам. Для того, наприклад, щоб за допомогою загострень, що ініціювалися з Кремля на Близькому Сході, відволікати увагу світу від своїх злочинів в Україні. Але ХАМАС абсолютно точно не маріонетка Москви. Це підтверджує, наприклад, провал усіх спроб Москви помирити ХАМАС із іншими палестинськими фракціями. Остання така спроба [19] була наприкінці лютого цього року і закінчилася нічим. Головний політичний опонент ХАМАС – організація ФАТХ – так і не змогла домовитися з конкурентами про примирення.

Сергій Лавров та Ісмаїл Ханія, голова політбюро ХАМАС. Фото: МЗС Росії

Відкритий конфлікт ФАТХ і ХАМАС розпочався у 2007 році із захоплення хамасівцями влади в секторі Газа і з того часу організації перебувають у стані холодної війни одна з одною. З ФАТХом, який є серцем правлячої в Палестині урядової коаліції, у Москви, до речі, теж теплі стосунки з досить довгою історією. Нинішній голова організації, палестинський президент Махмуд Аббас ще у 1980-х захищав у Москві кандидатську дисертацію на тему «Секретний зв'язок між нацизмом і сіонізмом», зміст якої досі тримається в таємниці.

«Талібан»

На момент виведення радянських військ з Афганістану 1989 року угруповання «Талібан [20]» ще не існувало. Її творці та ідеологи на той час здебільшого знаходилися в сусідньому Пакистані, де навчалися в ісламських школах (саме слово «талібан» у перекладі означає «студенти»). Тобто у них, на відміну від моджахедів, що воювали проти Рад, немає і ніколи не було упереджень проти Москви. Більше того, саме Москва, за великим рахунком, і надала талібам можливість прийти до влади, але, звичайно, зовсім не усвідомлюючи цього.

Зрештою, саме радянське вторгнення призвело до краху крихкого афганського світу та появи безлічі озброєних груп, які не змогли скласти зброю навіть після того, як СРСР покинув їхню країну. У 1990-х ці групи воювали одна з одною за вплив і нічого не змогли протиставити численним і добре мотивованим «студентам», які за лічені роки одну за одною знищили чи розігнали усі угруповання моджахедів.

До 2001 року таліби контролювали майже всю територію Афганістану, їхній уряд впав лише після американського вторгнення. Сильних емоцій у Москві падіння режиму талібів не викликало. Багато років Росія особливо не звертала уваги на Афганістан — далеку країну, що не має майже жодного впливу на світові процеси, та й до того ж війну з якою вона так ганебно програла. Напевно, саме тому Росія за цивілізованим світом таки визнала талібів терористами. Але це не заважало Москві вести з ними переговори [21].

Бойовики «Талібану». Фото з відкритих джерел

Переговори, щоправда, були демонстративнішими, ніж реальними. Після 2014 року, після захоплення Криму і початку гібридної окупації Донбасу, Росія всіляко прагнула продемонструвати світові, що залишається надійним і незамінним партнером: ось, мовляв, і до антиігілівської коаліції готова приєднатися, і посередником на переговорах щодо афганського врегулювання виступатиме не звертає уваги те що, що там росіяни творять у сусідній країні.

Так тривало до виведення військ західної коаліції з Афганістану в 2021 році і блискавичним захопленням країни, що пішло за цим, все тим же «Талібаном». Для росіян цей розгром західного проекту демократичного Афганістану став справжнім подарунком. По-перше, вони вирішили, що США більше не відіграватимуть роль всесвітнього жандарма, допомагаючи союзникам далеко від власних кордонів, що й підштовхнуло РФ до повномасштабного вторгнення в Україну.

Ну а по-друге, за час американської присутності в Афганістані з'ясувалося, що країна буквально напхана цінними мінералами, які тільки й чекають на того, хто добуде, переробить їх і відправить на світові ринки. Таліби у прямому розумінні сидять на землі, в якій зарито трильйон [22] доларів, але не мають ні технологій, ні досвіду, ні зв'язків, щоб цей захований у руді трильйон перетворити на готівку. Росіяни дуже хочуть отримати від талібів концесії [23] на розробку корисних копалин афганських. І не вони самі.

На тамтешні мінеральні запаси мають види сусідні Китай та Індія. І всі вони відчайдушно [24] намагаються [25] домогтися розташування талібів заради того, щоб отримати найперспективніші контракти. У Кабул одна за одною їздять урядові делегації, талібів кличуть на конференції та міжурядові зустрічі, знову відкриваються закриті після падіння демократичної влади посольства. І вся ця метушня замилює той факт, що «Талібан» взагалі був і залишається терористичною організацією, яка займається позасудовими стратами [26], розстрілами [27] полонених, переслідуванням людей за релігійною та гендерною ознаками.

ІДІЛ - дружби не вийшло

Головні опоненти талібів в Афганістані незадоволені ними не тому, що таліби надто жорстокі та мракобісні. Ці опоненти впевнені, що правлячий режим, навпаки, недостатньо жорсткий. Звуться ці опоненти «Вілаят Хорасан», або ІДІЛ-Хорасан. Хорасан - це величезна історична область в Центральній Азії та на Близькому Сході, яка включала частини територій сучасних Ірану, Пакистану, Таджикистану, Афганістану і Туркменії. ІДІЛ-Хорасан з'явився кілька років тому, коли джихадистські угруповання, що діють у деяких із цих країн, принесли клятву вірності самопроголошеному халіфу ІДІЛ аль-Багдаді.

Хорасанівці ставлять собі за мету побудувати засновану на строгому розумінні законів шаріату ісламську державу в Афганістані. І таліби їм у цьому зовсім не союзники, а вороги. Незважаючи навіть на те, що дуже багато бойовиків ІДІЛ-Хорасан самі колись були талібами, — згодом вони відійшли від своїх колишніх товаришів.

Бойовики ІДІЛ

Справа багато в чому у співпраці «Талібану» з іноземними урядами та готовність сформованого ним уряду домагатися міжнародного визнання (поки що уряд талібів не визнано жодною державою світу). У системі цінностей ІДІЛ взагалі відсутня необхідність міжнародного визнання халіфату. Тільки свою ісламську державу вони вважають легітимною та має право на існування. Усі інші країни мають бути згодом підпорядковані халіфату, їх органи влади ліквідовані, а закони та конституції замінені шаріатом.

Таліби ж не лише шукають визнання від тих, хто на думку ігілівців і існувати не повинен, а й активно співпрацюють з ними. Цілком неприйнятною для ІДІЛ робить цю співпрацю та вибір «Талібаном» міжнародних партнерів. Це підкреслено атеїстичний Китай, Індія, основна релігія якої — індуїзм — в очах джихадистів виглядає суворо забороненим багатобожжям. Ну і Росія, яка вбиває мусульман (у тому числі і ігілівців) на Північному Кавказі та в Сирії і тому посідає одне з перших місць у списку ворогів ІДІЛ.

На відміну від тих терористичних організацій, з якими Росія співпрацює, ІДІЛ – це виключно ідеологічно вмотивована організація. Вона далека від політичних ігор «Хезболли», яка не лише накопичує ракети для знищення Ізраїлю, а й простягає на виборах своїх депутатів до ліванського парламенту та призначає міністрів до уряду. Далека від опортунізму ХАМАС — начебто радикальних сунітів, які без жодних вагань беруть гроші та зброю у невірних росіян та іранських єретиків-шиїтів. Далека від обачності талібів, готових заради грошей співпрацювати навіть із багатобожниками.

В основі ідеології сучасної Росії та всіх перерахованих вище груп – ненависть. У когось ненависть до українців, у когось до Ізраїлю, у когось до всіх невірних. Але тільки ІДІЛ йде дорогою чистої ненависті, не відволікаючись ні на що.

Зображення вгорі: The Insider

Переклад: «Аргумент» [28]

На цю тему: