Вихід країн Балтії зі складу Радянського Союзу в 1991 зовсім не означав виходу із спільної з Росією енергетичної інфраструктури. Цей зв'язок зберігався і після вступу Латвії, Литви та Естонії до Євросоюзу 2004 року. Довгий час країни Балтії були ізольовані від енергетичної системи решти Європи. Проте низку кроків для зменшення залежності від Росії було зроблено ще до 24 лютого 2022 року. Повномасштабне вторгнення Росії до України прискорило цей процес. Країни Балтії відмовилися від постачання російського газу. А з 2025 року планується відключення від БРЕЛЛ, це енергетичне кільце пов'язує разом електропостачання країн Балтії, Росії та Білорусі.

Видання currenttime.tv [2] озповідає, що балтійські країни збираються робити зі своєю енергетичною спадщиною та як вони хочуть забезпечити свою енергобезпеку у майбутньому.

Три країни – три енергетики

Радянська спадщина та особливості природного ландшафту визначили дуже різний устрій енергетики кожної з країн Балтії. У найсприятливішій ситуації опинилася Латвія, де основний обсяг електроенергії всередині країни виробляється на трьох гідроелектростанціях на Даугаві, одній із найбільших річок у всьому регіоні. Перша гідроелектростанція - Кегумська - була задумана урядом Латвії ще наприкінці 1920-х років і побудована 1939 року. За оцінкою порталу бізнес-статистики Statista, у 2022 році 54,7% усієї виробленої в Латвії електроенергії згенерували місцеві ГЕС.

Гідроенергетика залежить від рівня води в річках у різну пору року. Кожна ГЕС працює на повну потужність навесні під час повені та демонструє високу продуктивність восени. В цей час Латвія експортує надлишки електроенергії. Влітку, коли води в Даугаві менше, або взимку, коли річка замерзає, виробництво електрики суттєво падає і для поповнення енергодефіциту країна імпортує електрику.

Рівень енергетичної незалежності Латвії станом на 2022 рік оцінено у 63,9%. До такої оцінки прийшла компанія Enerdata, яка займається консалтингом та аналітикою у сфері глобальної енергії. Відсотковий індекс, який присвоюється країнам, означає, якою мірою вони теоретично можуть забезпечити свої потреби в енергії власними силами. Однак цей показник не враховує соціальних та екологічних факторів.

Електростанція на горючому сланці в Аувері, Естонія

А ось енергонезалежність Естонії Enerdata оцінює як практично повну – 99,6%, але є свої особливості. Парадокс полягає в тому, що, незважаючи на наявність ресурсів, використовувати їх практично неможливо. В Естонії найважливішим джерелом внутрішньої генерації як тепла, так і електрики є горючий сланець. Промислова розробка цієї корисної копалини в країні почалася в 1910-х роках ХХ століття, а зараз він видобувається на шахті, що діє, Estonia і в кар'єрі Narva і спалюється на двох електростанціях - найбільших у світі з працюючих на цьому паливі.

За даними Департаменту статистики Естонії, у 2022 році 57% всього виробленого в Естонії електрики було вироблено за допомогою горючого сланцю, що на 8% більше, ніж у 2021 році. За словами теплоенергетика та члена правління естонського Союзу інженерів Лео Руммеля, головною проблемою є те, що "електростанції на горючому сланці визнані одними з найбрудніших у світі". Енергія зі сланцю стає дедалі дорожчою через зростання цін на емісійні квоти на викиди вуглекислого газу. Тому досягнення самодостатності лише через спалювання горючого сланцю можливе на папері, але не на практиці.

Загалом в Естонії зараз діють 3 великі електростанції на горючому сланці: Нарвська, Балтійська та Аувереська. З них тільки станція в Аувері була побудована вже в період незалежності за участю французьких фахівців та General Electric. Вона відповідає найновішим екологічним вимогам, а її паливо легко можна замінити зі сланцю на природний газ, торф, біопаливо або тріску деревини.

Ще складніша картина в Литві. У країні немає великих річок, придатних до створення великих ГЕС, чи власних горючих ресурсів крім торфу. Коли Литва була частиною СРСР, наголос було зроблено на будівництво теплових електростанцій, що працюють на природному газі та мазуті, що постачаються з інших республік Радянського Союзу. Важливу роль відігравала Ігналінська АЕС, яка пропрацювала до 2009 року. Закриття Ігналінської АЕС було однією з умов вступу Литви до Європейського союзу. Після цього Литва з експортера електрики перетворилася на імпортера і ціни всередині країни стрімко пішли вгору.

Зараз у Литві 41% енергії, що виробляється, припадає на мазут і нафтопродукти, 18% - на спалювання природного газу, 5% - на вугілля, а 25% - на відновлювані джерела енергії. Індекс енергонезалежності для країни становить лише 25%, це найгірший показник серед трьох країн Балтії.

Чому відключитися від БРЕЛЛ складніше, ніж відмовитися від газу

"Можливо, ми [країни Балтії] могли довго насолоджуватися низькими цінами на газ та енергію, що закуповуються в Росії, але в довгостроковій перспективі це виявилася дуже дорогою енергією, якщо прорахувати і підсумовувати всі ризики, які ховалися за цією дешевизною", - в інтерв'ю Справжньому. Часу сказала Ольга Богданова, латвійський експерт у галузі енергетики та економіки.

Перші кроки щодо досягнення більшої енергетичної незалежності країнами Балтії були зроблені ще 2007 року, коли "Газпром" анонсував збільшення закупівельної ціни на газ для Литви одразу на 40%. Це спонукало литовських політиків шукати можливості отримувати скраплений природний газ від різних постачальників.

"Уряд Литви, не важливо, яка партія його формує і якої ідеології дотримується, завжди діяв активно і шукав можливості, щоб не покладатися тільки на одного постачальника", – у розмові з Нині відзначає дослідниця енергетичної політики та енергобезпеки в Данському інституті міжнародних відносин Вероніка Слакайтіте. 2013 року в порту литовської Клайпеди став на якір і запрацював плавучий газовий термінал Independence. Він дав країнам Балтії можливість отримувати зріджений газ від різних постачальників. Колишній міністр енергетики Литви Ярек Неверович вказував, що введення в експлуатацію СПГ-терміналу в Клайпеді разом із запуском електричних кабелів, що з'єднують Швецію та Литву, у 2015 році стало ключовою точкою у процесі затвердження "безповоротної енергетичної незалежності країн Балтії". У цей час вже трапилася російська окупація та анексія Криму та відбувалася гібридна війна на Донбасі.

"З'ясувалося, що країни Балтії після 24 лютого 2022 року виявилися навіть краще підготовленими до відмови від російського газу, ніж деякі країни Європейського союзу завдяки можливості отримувати зріджений природний газ від різних постачальників", - заявила Справжньому Часу Вероніка Слакайтіте. Але справжній виклик, на думку експерта, є вихід із системи БРЕЛЛ.

Енергокільце БРЕЛЛ пов'язує разом енергосистеми країн Балтії, Росії та Білорусі, дозволяючи згладжувати стрибки напруги в мережі та диспетчеризувати потоки енергії за рахунок використання різних доступних потужностей. Для Росії особливо важливо, що ця система пов'язує електросистеми області Калінінграда з "материковою" Росією. Навіть у ситуації, коли країни Балтії не закуповують електрику безпосередньо в Росії та Білорусі, негайно відключитися від енергокільця неможливо з технічних причин, адже це з'єднання дозволяє підтримувати потрібну частоту струму. У разі збою цієї частоти може статися, по суті, гігантське коротке замикання. При цьому можна сказати, що країни Балтії вже не споживають російську електрику: формально вона подається для калібрування та утримання стабільності системи, становлячи близько 10% від електрики в системі БРЕЛЛ. Торгівля російською електрикою з країнами Балтії та Фінляндією на біржі Nord Pool фактично зупинилася навесні 2022 року.

Опитані цим часом експерти зазначають, що роботи над створенням передумов для від'єднання від БРЕЛ велися ще з другої половини 2000-х років. У 2007 році на зустрічі прем'єр-міністрів країн Балтії було прийнято декларацію намірів від'єднання від мережі, керованої Росією, та синхронізації з енергомережами Європи. У 2008 році через війну Росії та Грузії на перший план висунулися міркування безпеки, а не лише тіснішої європейської інтеграції.

Вирішили, що країни Балтії вбудуються в енергосистему континентальної Європи за допомогою енергомосту між Литвою та Польщею. Цей процес має завершитися у 2025 році. Заплановано будівництво повітряних та підземних кабелів передачі високовольтного струму, трансформаторних станцій та підстанцій, а також акумуляторних парків високої потужності. Останні відіграють критично важливу роль у підтримці стабільності системи, накопичуючи енергію від вітрових та сонячних електростанцій та віддаючи її в систему в моменти, коли потрібно згладити перепади споживання.

Вже існують з'єднання між Естонією та Фінляндією, Литвою та Швецією. Ці броньовані кабелі, прокладені дном Балтійського моря, відіграють роль страховки на випадок непередбачених обставин і дозволяють купувати електрику зі скандинавського ринку. На додаток до них будують сухопутний енергоміст по Сувалкскому коридору та підводний кабель, який з'єднає Литву та Польщу.

Підводні кабелі ESTLINK-1 та ESTLINK-2 з'єднують енергосистеми Естонії та Фінляндії; підводний кабель NORDBALT з'єднує енергетику Швеції та Литви, сухопутний енергоміст LITPOL LINK та підводний кабель HARMONY LINK з'єднає Литву та Польщу до 2025 року.

З початком повномасштабного вторгнення Росії до України вивчалася можливість прискорити перехід. Литва закликала відключитися від БРЕЛЛ вже в 2024 році. Але, зрештою, всі учасники процесу зрозуміли, що до завершення великих підготовчих робіт і вибудовування інфраструктури, передчасний відхід з БРЕЛЛ може призвести до нестабільної роботи енергосистем кожної з країн Балтії. Строки не зрушили.

Чому Україна відключилася швидше

Україна змогла синхронізувати свою енергосистему з європейською на початку повномасштабної війни з Росією. Київ оголосив про завершення переходу вже 16 березня 2022 року. Чому Україна може це зробити майже миттєво, а країнам Балтії потрібно понад 10 років на підготовчі заходи та процес досі не завершений?

Як вказує Ольга Богданова: "Енергосистема України дуже велика, дуже потужна і дуже стабільна. Навіть будучи враженою російською зброєю, система не відключається до кінця".

У своїй новітній історії енергосистема України вже стикалася з драматичними викликами та складнощами, хоч і не такими жахливими, як повномасштабна війна, але система встояла. За 1990-і роки обсяг генерації електрики в Україні впав практично вдвічі через кризу в промисловості, нестачу палива та знос обладнання. 1993 року енергосистема України була відокремлена від енергосистеми Росії, а вже 1995 року розпочалися підготовчі роботи з синхронізації України з мережами континентальної Європи. Результатом цього стала поява так званого Бурштинського енергетичного острова – існуючого з початку 2000-х років об'єднання кількох великих ТЕЦ на заході України, які були пов'язані безпосередньо з європейською енергосистемою, а не рештою України та експортували енергію до Угорщини, Словаччини та Румунії. Вступ до "енергетичного Європейського Союзу" був важливою частиною стратегії євроінтеграції України, за якої інфраструктурна зв'язаність могла з'явитися ще до політичного об'єднання. Ці напрацювання дозволили швидко та за умов війни практично безболісно синхронізуватися.

Влітку 2022 року Україна навіть експортувала електрику до Європи. З початком осінніх холодів та ракетних ударів РФ по критичній інфраструктурі електрика потекла у зворотному напрямку – з Європи до України.

Вигода у довгостроковій перспективі

Європейська електросистема включає всі країни континенту крім Росії, Білорусі та острівних держав. Крім того, туди входять Туреччина та навіть країни Північної Африки. Рівень зв'язаності їх між собою різний, але енергосистеми всіх країн-учасниць працюють на одній частоті струму і можуть підтримувати один одного у разі провалів із потужністю, що генерує. Постачальники енергії зацікавлені створити якнайбільше взаємне з'єднання, що гарантуватиме стабільну та надійну роботу за будь-яких обставин.

Опитані цим часом експерти сходяться на тому, що в довгостроковій перспективі кінцеві споживачі енергії, чи то домогосподарства чи підприємства, можуть очікувати як мінімум стабілізації цін, а при ідеальному збігу обставин і невеликого їх зниження.

"Це частина наших [країн Балтії] амбіцій – мати тісніший зв'язок з Європою, бути європейцями більшою мірою, якщо так можна висловитися. Стати частиною енергоринку континентальної Європи, а це дуже великий ринок, на якому є електрика з різних джерел", – пояснює в інтерв'ю Справжньому Часу Вероніка Слакайтіте. При цьому вона визнає, що на реалізацію цих устремлінь можуть знадобитися десятиліття: "Скажімо, з'єднання між Литвою та Польщею запрацювало 2022 року, але перші дискусії про це почалися ще 1992 року".

Фото вгорі: весняне скидання води на Плявінській ГЕС, Латвія

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Керівник Укренерго Володимир Кудрицький детально розповів про "військовий стан" енергетики України [4]
• Терор росії цілей не досяг: як енергетичний сектор витримав рік великої війни і встає на ноги [5]